Рішення № 55176632, 19.01.2016, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 638/8732/15-ц

Провадження № 2/638/770/16

19.01.2016 року Дзержинський районний суд м. Харкова

у складі головуючого судді Хайкіна В.М.

при секретарі Шептуха В.М.

з участю судового розпорядника Зміївської О.Ю.

з участю позивача ОСОБА_2

з участю представника позивача ОСОБА_3

з участю представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, Харківської міської ради, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, Дзержинський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України про скасування рішення Харківської міської ради та визнання недійсним свідоцтва на право власності та виселення,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року позивач звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова із позовом до ОСОБА_5, Харківської міської ради, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, Дзержинський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України про скасування рішення Харківської міської ради та визнання недійсним свідоцтва на право власності та виселення. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що він зі своєю родиною на підставі ордеру №143 від 06.09.1991 року, виданого Харківською квартирно-експлуатаційною частиною як військовослужбовцю постійно проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1. На підставі рішення №496 Харківської міської ради від 24.10.2012 року з урахуванням рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 09.08.2011 року, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7 визнані користувачами частини житлового приміщення - кімнат №1 та №5, житловою площею 24, 55 м.2 та приміщеннями загального користування в комунальній квартирі за адресою: АДРЕСА_1. Житлову кімнату №4 займає ОСОБА_8. З 1993 року житлові кімнати №2 та №3 займає військовослужбовець ОСОБА_4 зі своєю сім'єю. Відповідно до листа Начальника КЕВ м. Харкова №1704 від 17.04.2015 року, у 2007 році ОСОБА_4, який проживав у квартирі АДРЕСА_1, у 2007 році на склад родини 5 осіб, до яких входив відповідач ОСОБА_5, отримав житлову площу за адресою: АДРЕСА_2 (4-х кімн. квартира, житловою площею 47, 1 м.2 ), та займані кімнати за попереднім місцем проживання повинен був звільнити. Деякий час після отримання ордеру ОСОБА_4 продовжував проживати зі своєю родиною в кімнатах №2 та №3 квартири АДРЕСА_1, мотивуючи тим, що нове житло поки не придатне для проживання у зв'язку з ремонтом. На підставі рішення Харківської міської ради від 10.04.2013 року №200 «Про визнання наймачами житлової площі», ОСОБА_5 був визнаний наймачем спірної квартири. Проте, на думку позивача, у Харківської міської ради не було правових підстав для визнання його наймачем квартир №2 та №3 у квартирі АДРЕСА_1 зі складом сім'ї 2 особи: ОСОБА_5 та ОСОБА_9. Також позивачу стало відомо, що на ім'я ОСОБА_5 та ОСОБА_9 було видане свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_1, видане 04.06.2013 року відділом приватизації прав та їх обтяжень. Оскільки позивач із родиною потребує поліпшення житлових умов та перебуває на квартирному обліку з 27.03.1997 року, то при звільненні спірної частки квартири родиною ОСОБА_5, він має право ставити питання перед міською радою та квартирно-експлуатаційним відділом м. Харкова про надання звільненого в картирі житлового приміщення у своє користування. Вважає, що діями Харківської міської ради та ОСОБА_5 було порушено його право на отримання житла.

Позивач та представник позивача в судовому засідання вимоги позову підтримали в повному обсязі, просили суд їх задовольнити та визнати недійсним та скасувати рішення Харківської міської ради від 10.04.2013 року №200 «Про визнання громадян наймачами житлової площі» в частині визнання ОСОБА_5 наймачем двох кімнат №2 та №3, житловою площею 29, 05 м2 у комунальній квартирі АДРЕСА_1, зі складом сім'ї 2 особи: ОСОБА_5 та ОСОБА_9; визнати недійсним та скасувати свідоцтво право власності, серія та номер: НОМЕР_1, видане 04.06.2013 року Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації на ім'я ОСОБА_5 та ОСОБА_9; зняти з реєстрації ОСОБА_5 та ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_1; виселити ОСОБА_5 та ОСОБА_9 з кімнат №2 та №3 квартири АДРЕСА_1; надати ОСОБА_2 та членам його родини користування житлові кімнати №2 та №3 в комунальній квартирі АДРЕСА_1.

Представник відповідача - ОСОБА_5 - ОСОБА_4 у судовому засіданні позов не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку з безпідставністю та необґрунтованістю.

Представник відповідача - Харківської міської радив судове засідання не з'явився, надавши до суду заяву про розгляд справи за її відсутністю, та заперечення проти позову, у яких наголошує, що позовна вимога про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 10.04.2013 року №200 «Про визнання громадян наймачами житлової площі» в частині визнання ОСОБА_5 наймачем двох кімнат №2 та №3, житловою площею 29, 05 м.2 у комунальній квартирі АДРЕСА_1 зі складом 2 сім'ї особи: ОСОБА_5 та ОСОБА_9, повинна розглядатись за правилами адміністративного судочинства, а не цивільного, оскільки оскаржується акт індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень, а тому провадження в цій частині підлягає закриттю. Щодо законності прийняття рішення від 10.04.2013 року №200 «Про визнання громадян наймачами житлової площі» в частині визнання ОСОБА_5 наймачем житлової площі, то рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 10.04.2013 року №200 «Про визнання громадян наймачами житлової площі» в частині визнання ОСОБА_5 наймачем двох кімнат №2 та №3, житловою площею 29, 05 м.2 у комунальній квартирі АДРЕСА_1 зі складом 2 сім'ї особи: ОСОБА_5 та ОСОБА_9. Відповідно до інформації управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради від 04.09.2015 року №11199, житловий будинок по АДРЕСА_1, є об'єктом комунальної власності територіальної громади м. Харкова та відображається на балансі КП «Жилкомсервіс». Вказане рішення виконавчого комітету Харківської міської ради прийнято згідно ст. 105, 106, 107 Житлового кодексу України, ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» за зверненням ОСОБА_5, поданим до Центру надання адміністративних послуг 05.04.2013 року у зв'язку з вибуттям основного наймача з родиною на інше місце проживання. Щодо законності приватизації спірного житлового приміщення, то відповідно до інформації управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради від 09.09.2015 року №11467, 47/100 частин комунального квартири АДРЕСА_1 на підставі розпорядження відділу приватизації житлового фонду управління комунального майна та приватизації №722-Ц2 від 04.06.2013 року передано у спільну сумісну власність ОСОБА_5 та ОСОБА_9. При чому, приватизація спірного житлового приміщення здійснена органом приватизації у відповідності до Конституції України, Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 року №396 та інших нормативно-правових актів. Таким чином, просить закрити провадження у справі за першою вимогою та відмовити у задоволенні інших позовних вимог у зв'язку з необґрунтованістю та безпідставністю.

Третя особа - ОСОБА_6, в судове засідання не з'явилася, надала до суду заяву, в якій просить суд розглядати справу за її відсутністю, не заперечує проти задоволення позовних вимог.

Третя особа - ОСОБА_7, в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву, в якій просить суд розглядати справу за його відсутністю, не заперечує проти задоволення позовних вимог.

Третя особа - ОСОБА_8, в судове засідання не з'явилася, про дату, час, місце судового розгляду була повідомлена своєчасно та належним чином, заперечень проти позову не надала, причини неявки суду не повідомила.

Представник третьої особи - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради,в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву, в якій просить суд розглядати справу за його відсутністю, не заперечує проти задоволення позовних вимог, при постановленні рішення покладається на розсуд суду.

Представник третьої особи - Дзержинського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України,в судове засідання не з'явився, про дату, час, місце судового розгляду була повідомлена своєчасно та належним чином, заперечень проти позову не надала, причини неявки суду не повідомила.

Суд, дослідивши доводи позивача, представника позивача, представника відповідача та оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 зі своєю родиною на підставі ордеру №143 від 06.09.1991 року, виданого Харківською квартирно-експлуатаційною частиною як військовослужбовцю постійно проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі рішення №496 Харківської міської ради від 24.10.2012 року з урахуванням рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 09.08.2011 року, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7 визнані користувачами частини житлового приміщення - кімнат №1 та №5, житловою площею 24, 55 м.2 та приміщеннями загального користування в комунальній квартирі за адресою: АДРЕСА_1.

Житлову кімнату №4 займає ОСОБА_8.

З 1993 року житлові кімнати №2 та №3 займав військовослужбовець ОСОБА_4 зі своєю сім'єю.

Відповідно до листа Начальника КЕВ м. Харкова №1704 від 17.04.2015 року, у 2007 році ОСОБА_4, який проживав у квартирі АДРЕСА_1, у 2007 році на склад родини 5 осіб, до яких входив відповідач ОСОБА_5, отримав житлову площу за адресою: АДРЕСА_2 (4-х кімн. квартира, житловою площею 47, 1 м.2 ).

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 10.04.2013 року №200 «Про визнання громадян наймачами житлової площі» ОСОБА_5 визнано наймачем двох кімнат №2 та №3, житловою площею 29, 05 м.2 у комунальній квартирі АДРЕСА_1 зі складом 2 сім'ї особи: ОСОБА_5 та ОСОБА_9 (а.с.93).

Відповідно до інформації управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради від 04.09.2015 року №11199, житловий будинок по АДРЕСА_1, є об'єктом комунальної власності територіальної громади м. Харкова та відображається на балансі КП «Жилкомсервіс».

Вказане рішення виконавчого комітету Харківської міської ради прийнято за зверненням ОСОБА_5, поданим до Центру надання адміністративних послуг 05.04.2013 року у зв'язку з вибуттям основного наймача з родиною на інше місце проживання.

Відповідно до статті 105 Житлового кодексу УРСР, громадяни, які проживають в одній квартирі і користуються в ній жилими приміщеннями за окремими договорам найму, в разі об'єднання в одну сім'ю вправі вимагати укладення з ким-небудь з них одного договору найму на все займане приміщення.

Відповідно до статті 106 Житлового кодексу УРСР, повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім'ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.

Відповідно до статті 107 Житлового кодексу УРСР, наймач жилого приміщення вправі за згодою членів сім'ї в будь-який час розірвати договір найму. У разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Відповідно до інформації управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради від 09.09.2015 року №11467, 47/100 частин комунального квартири АДРЕСА_1 на підставі розпорядження відділу приватизації житлового фонду управління комунального майна та приватизації №722-Ц2 від 04.06.2013 року передано у спільну сумісну власність ОСОБА_5 та ОСОБА_9 (а. с. 108).

Відповідно до статті 11 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до частини 1, 3, 4 статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини 2, 3 статті 10 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За положенням статті 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до статті 16 ЦК України, особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Стаття 8 Загальної декларації прав людини проголосила «право кожної людини на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданних їй Конституцією або законом». Це положення відтворено в Конституції України (стаття 55) і має застосовуватися системно, оскільки гарантується судовий захист як національними, так і міжнародними судовими установами.

У відповідності із Рішенням Конституційного суду України від 25.11.1997 року №6-зп, (справа громадянки ОСОБА_10 щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи), частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

У відповідності із Рішенням Конституційного суду України від 01.12.2004 року №18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

У позовних вимогах щодо визнання недійсним та скасування рішення Харківської міської ради від 10.04.2013 року №200 «Про визнання громадян наймачами житлової площі» в частині визнання ОСОБА_5 наймачем двох кімнат №2 та №3, житловою площею 29, 05 м.2 у комунальній квартирі АДРЕСА_1, зі складом сім'ї 2 особи: ОСОБА_5 та ОСОБА_9; щодо визнання недійсним та скасувати свідоцтва про право власності, серія та номер: НОМЕР_1, видане 04.06.2013 року Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації на ім'я ОСОБА_5 та ОСОБА_9; зняття з реєстрації ОСОБА_5 та ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_1; виселення ОСОБА_5 та ОСОБА_9 з кімнат №2 та №3 квартири АДРЕСА_1 суд не вбачає порушеного, невизнаного чи оспорюваного права, свободи чи інтересу позивача у контексті частини 1 статті 3 ЦПК України.

Щодо надання ОСОБА_2 та членам його родини у користування житлові кімнати №2 та №3 в комунальній квартирі АДРЕСА_1, суд зазначає наступне: орган судової влади не може підміняти собою суб'єкта владних повноважень та вирішувати замість нього ті питання, які законом віднесені до виключної компетенції такого суб'єкта владних повноважень, а вчинення відповідних дій з забезпечення житлом громадян, які потребують поліпшення житлових умов, є дискреційними повноваженнями органу виконавчої влади, втручання у які є недопустимим.

Таким чином, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов'язків (ст. ст. 3, 6, 12 - 15, 20 ЦК України, ст. ст. 3-5 ЦПК України) можна дійти висновку про те, що права позивача ОСОБА_2 жодним чином не порушені ні відповідачем ОСОБА_5, ні Харківською міською радою, а тому судовому захисту не підлягають.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов ОСОБА_2 до ОСОБА_5, Харківської міської ради, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, Дзержинський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України про скасування рішення Харківської міської ради та визнання недійсним свідоцтва на право власності та виселення задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 3, 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, статтями 15, 16 ЦК України, 105, 106, 107 ЖК УРСР, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_5, Харківської міської ради, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, Дзержинський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України про скасування рішення Харківської міської ради та визнання недійсним свідоцтва на право власності та виселення - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через Дзержинський районний суд м. Харкова шляхом подачі у 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Головуючий: