Ухвала суду № 55174263, 21.01.2016, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 11-кп/781/100/16 Головуючий у суді І-ї інстанції Майданніков О. І.

Категорія 286 (215) Доповідач в колегії апеляційного суду Гончар В. М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.01.2016 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого судді - Гончара В.М.,

суддів: Осєтрова В.І., Широкоряда Р.В.,

з участю секретаря - Пилипенко К.К.,

прокурора - Вергелеса В.В.,

потерпілих - ОСОБА_3, ОСОБА_4,

захисника - адвоката - Таран Л.І.,

обвинуваченого - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді апеляційні скарги прокурора прокуратури Кіровоградської області, потерпілого ОСОБА_4 та обвинуваченого ОСОБА_6, у кримінальному провадженні № 12015120000000023 на вирок Ленінського районного суду Кіровоградської області від 30 жовтня 2015 року, яким:

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця села Марївки Новомиргородського району Кіровоградської області, громадянина України, українця, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину, з середньою неповною освітою, працюючого менеджером ПП "Рембуддизайн", зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого в силу ст.ст.85, 89 КК України

визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки. Також вироком стягнено з обвинуваченого в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди на користь ОСОБА_3 - 80000 грн., ОСОБА_7 - 80000 грн., ОСОБА_4 - 20000 грн., та вирішено питання щодо речових доказів.

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком суду ОСОБА_6 визнаний винуватим та засуджений за те, що 28.01.2015 року близько 06 год. 40 хв., керуючи автомобілем «MITSUBISHI LANCER», реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить на праві власності ОСОБА_8, рухаючись по вул. 40 років Перемоги в м. Кіровоград зі сторони пров. Першотравневого в напрямку пров. Поштового, з шириною проїзної частини в місці ДТП, що складає 14.5 м, тобто призначена для руху транспортних засобів щонайменше по двом смугам в одному напрямку ( згідно п. 1.10 ПДР України: смуга руху - повздовжня смуга на проїзній частині завширшки щонайменше 2.75 м., що позначена або не позначена дорожньою розміткою і призначена для руху нерейкових транспортних засобів ), в порушення п. 11.4 ПДР України відповідно до якого «на дорогах з двостороннім рухом, які мають щонайменше дві смуги для руху в одному напрямку, забороняється виїжджати на призначений для зустрічного руху бік дороги», наближаючись до перехрестя вул. 40 років Перемоги та вул. Паризької Комуни, ігноруючи розташовані перед вказаним перехрестям дорожні знаки 5.35.1, 5.32.2 ( пішохідний перехід ) та дорожню розмітку 1.14.1 ( «зебра» - що позначає нерегульований пішохідний перехід ), в порушення вимог п.п. 1.5, 2.3 ( б, д ) ПДР України, згідно яких: п. 1.5. Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків; п. 2.3. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну..., технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху,

Рухаючись із перевищенням швидкості та порушуючи вимоги п. 12.1 ПДР України, відповідно до якого «під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним», та п. 12.6 ПДР України, згідно з яким «у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 60 км/год», не вибрав безпечної швидкості руху, щоб мати можливість постійно контролювати рух транспортного засобу та маючи реальну можливість знизити швидкість руху, не вжив заходів для зупинки транспортного засобу, а навпаки в порушення п. 12.3 ПДР України, згідно якого «у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди», на перехресті вищевказаних вулиць проявив власну необережність та недбалість до забезпечення елементарних вимог безпеки дорожнього руху, чим створив небезпеку для дорожнього руху, яка виражалась у зміні напрямку руху та виїзді на зустрічну смугу для здійснення обгону автомобіля, котрий рухався попереду у попутному з ним напрямку, чим порушив вимоги п.п. 10.1, 14.6 ( а, е ) ПДР України, згідно яких: п. 10.1. перед початком руху, перестроюванням та будь - якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху; п. 14.6 Обгін заборонено: а) на перехресті; е) на дорогах, що мають дві і більше смуги для руху в одному напрямку.

У наслідок грубого порушення зазначених вимог Правил дорожнього руху, ОСОБА_6, рухаючись по зустрічній смузі руху, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_10, яка переходила проїзну частину на межі перехрестя вул. 40 років Перемоги та вул. Паризької Комуни в м. Кіровограді, зліва на право, щодо напрямку руху автомобіля.

Після наїзду на пішохода, ОСОБА_6 першу медичну допомогу постраждалій не надав, не повідомив про пригоду правоохоронні органи та медичні установи, а навпаки діючи з особистих спонукань залишив місце пригоди та поїхав у невідомому напрямку, після чого залишив автомобіль в лісосмузі, а сам в свою чергу зник, чим намагався приховати сліди злочину та уникнути відповідальності, чим грубо порушив вимоги п. 2.10 ( а, б, в, г, ґ, д, е ) ПДР України, згідно яких: п. 2.10 У разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов'язаний: а) негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди; б) увімкнути аварійну сигналізацію і встановити знак аварійної зупинки відповідно до вимог пункту 9.10 цих Правил; в) не переміщати транспортний засіб і предмети, що мають причетність до пригоди; г) вжити можливих заходів для надання першої медичної допомоги потерпілим, викликати карету швидкої медичної допомоги, а якщо це неможливо, звернутися за допомогою до присутніх і відправити потерпілих до лікувального закладу; ґ) у разі неможливості виконати дії, перелічені в підпункті «г» пункту 2.10 цих Правил, відвезти потерпілого до найближчого лікувального закладу своїм транспортним засобом, попередньо зафіксувавши розташування слідів пригоди, а також положення транспортного засобу після його зупинки; у лікувальному закладі повідомити своє прізвище та номерний знак транспортного засобу ( з пред'явленням посвідчення водія або іншого документа, який посвідчує особу, реєстраційного документа на транспортний засіб ) і повернутися на місце пригоди; д) повідомити про дорожньо - транспортну пригоду орган чи підрозділ міліції, записати прізвища та адреси очевидців, чекати прибуття працівників міліції; е) вжити всіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, огородження їх та організувати об'їзд місця пригоди.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_10, отримала тілесні ушкодження, які несуть ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент спричинення, а в даному випадку призвели до смерті останньої і знаходяться в прямому причинному зв'язку з отриманими тілесними ушкодженнями.

В апеляціях:

- прокурор не оспорюючи кваліфікацію дій обвинуваченого та фактичні обставини кримінального провадження, просить скасувати вирок суду у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що під час призначення покарання судом залишено поза увагою вимоги п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання».

- потерпілий ОСОБА_4 просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий вирок , яким призначити обвинуваченому ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

Мотивуючи апеляційну скаргу вказав, що суд не в достатній мірі врахував ступень тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставин його вчинення, наслідків, які настали, та даних, що характеризують обвинуваченого.

- обвинуваченого ОСОБА_6. просить змінити вирок районного суду та пом'якшити призначене покарання, а також зменшити розмір відшкодування моральної шкоди на користь потерпілих до 10 000 грн. кожному.

В обґрунтування апеляції зазначив, що покарання призначене вироком районного суду у виді позбавлення волі строком на 5 років за своєю суворістю не відповідає особі засудженого та тяжкості вчиненого злочину.

Також вказав, що вину у вчиненому він визнав повністю, щиро розкаюється та добровільно в повній мірі відшкодував заподіяні матеріальні збитки, проте судом безпідставно не визнано вказані обставини, як такі, що пом'якшують покарання. Також судом не враховано, що в нього на утримання перебуває малолітня дитина.

Крім того зазначив, що судом в оскаржуваному вироку, як одну із обставин справи визнано те, що вчиненню злочину сприяли дії самої потерпілої, яка переходила дорогу в забороненому місці, а не на пішохідному переході, в порушення вимог п. 4.7 ПДР.

Разом з тим, вважає, що розмір моральної шкоди потерпілими завищений, обґрунтований виключно словами, жоден з них не вказав, з яких міркувань він виходив при визначенні розміру грошової компенсації за заподіяну моральну шкоду. Враховуючи, що на даний час він перебуває в СІЗО, не працює, а тому його сім'я на даний момент перебуває у скрутному матеріальному становищі та не має можливості сплатити вказану суму, яку призначено вироком.

- захисник - адвокат Таран Л.І., яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 надала до суду заперечення на апеляційну скаргу прокурора в, якій зазначила, що не можливо погодитись з доводами апеляції, оскільки всі обставини, на які в апеляційній скарзі посилається прокурор, судом першої інстанції були враховані в повному обсязі. Крім того, зазначила, що прокурор в своїй апеляції не довів жодними фактами того, що реалізація виправлення засудженого не можлива за умови відбуття ним 5 річного терміну позбавлення волі.

Заслухавши доповідача, провівши судове слідство в межах вивчення матеріалів, які характеризують особу ОСОБА_6, заслухавши висновок прокурора та потерпілого ОСОБА_4, які підтримали подані ними апеляційні скарги, а в задоволенні апеляційної скарги обвинуваченого просили відмовити, обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката Таран Л.І., які в дебатах, а також обвинувачений в останньому слові просили задовольнити подану ним апеляційну скаргу, а в задоволенні апеляційних скарг прокурора та потерпілого відмовити, дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи досудове розслідування у даному кримінальному провадженні проведено відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Викладені у вироку суду висновки про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, ґрунтуються на сукупності зібраних по справі доказів, досліджені судом першої інстанції під час судового розгляду справи, є взаємоузгодженими між собою, відповідають фактичним обставинам справи та ніким із сторін і учасників кримінального провадження не оскаржуються.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Оскільки ніким із учасників судового процесу не оспорюється доведеність вини ОСОБА_6 та юридична кваліфікація його дій, колегія суддів не надає юридичної оцінки фактичним обставинам кримінального провадження, вважає вину обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення доведеною та правильною кваліфікацію дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Призначаючи покарання ОСОБА_6, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст. 65 КК України, врахував, що вчинене ним кримінальне правопорушення відноситься до категорії тяжкого, в наслідок вчинення якого настала смерть потерпілої. Як особа ОСОБА_6 за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, працює, одружений, має на утриманні малолітнього сина, у лікаря нарколога та лікаря психіатра на обліку не перебуває, добровільно частково відшкодував потерпілим завдану матеріальну шкоду. Також суд врахував, що обвинувачений відразу після наїзду на потерпілу з місця злочину зник, не пересвідчившись у необхідності надання медичної допомоги останній, на протязі певного часу та маючи реальну можливість не повідомив працівників міліції про наїзд на людину. Обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, суд не встановив.

Враховуючи овикладене суд дійшов висновку про призначення ОСОБА_6 покарання, яке за розміром наближене до середнього строку санкції ч.2 ст. 286 КК України.

З огляду на вказане колегія суддів погоджується з тим, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що виправлення обвинуваченого можливе лише в умовах його ізоляції від суспільства і призначив ОСОБА_6 покарання в межах санкції ч.2 ст. 286 КК України, яке як вважає колегія суддів, є необхідне й достатнє для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень у вигляді позбавлення волі.

Таким чином зазначені в апеляційних скаргах прокурора та потерпілого доводи про те, що призначене судом покарання не відповідає особі засудженого внаслідок м'якості і, що саме більш тяжке покарання буде необхідне й достатнє для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, є недоведеними жодними фактами того, що реалізація виправлення засудженого не можлива за умови відбуття ним покарання у виді 5 річного терміну позбавлення волі.

Доводи обвинуваченого про те, що судом першої інстанції при призначенні йому покарання не було враховано, що він вину у вчиненому визнав повністю, щиро розкаюється, добровільно в повній мірі відшкодував заподіяні матеріальні збитки, а тому йому повинно бути призначено мінімальне покарання, спростовуються наступним.

При призначенні ОСОБА_6 покарання судом першої інстанції було взято до уваги особу обвинуваченого, що він вчинив злочин з необережності та частково відшкодував завдану ним шкоду, сімейний стан і те, що він відразу після наїзду на потерпілу з місця злочину зник, не пересвідчившись у необхідності надання медичної допомоги останній, на протязі певного часу та маючи реальну можливість не повідомив працівників міліції про наїзд на людину, тому правильно дійшов висновку про призначення основного покарання, яке за розміром наближене до середнього строку санкції ч.2 ст. 286 КК України.

За вказаних обставин посилання обвинуваченого на те, що вину у вчиненому визнав повністю, щиро розкаюється, вчиненню ним злочину сприяли дії самої потерпілої, яка в порушення вимог п. 4.7 ПДР переходила дорогу в забороненому місці, а не на пішохідному переході, не може бути враховано колегією суддів як підстава для призначення ОСОБА_6 мінімального покарання.

Обвинувачений посилається на те, що він на даний час перебуває в СІЗО, не працює, на утримані має дитину, його сім'я на даний момент перебуває у скрутному матеріальному становищі та не має можливості сплатити потерпілим в рахунок відшкодування моральної шкоди призначені судом вказані суми виплат. Також вважає завищений потерпілими розмір моральної шкоди, яка обґрунтована виключно словами, а тому відшкодування на користь потерпілих підлягає зменшенню до 10 000 грн. кожному.

Зазначене спростовується тим, що між винними діями обвинуваченого та негативними наслідками, які настали для потерпілих існує причинний зв'язок, а тому потерпілі втративши близьку їм людину безумовно перенесли душевні та фізичні страждання. Крім того, вимогами ч.4 ст.1193 ЦК України не допускається можливість зменшення розміру відшкодування шкоди, залежно від матеріального становища, на яке посилався обвинувачений, так як шкоду завдано ним внаслідок вчиненням злочину. За вказаних обставин суд першої інстанції, враховуючи вимоги ст. 1168 ЦК України, а також ч.1 ст.23 ЦК України, яка визнає за будь-якою особою право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, виходячи з принципів розумності та справедливості стягнув з обвинуваченого на користь потерпілих певні суми коштів у відшкодування моральної шкоди, які як вважає колегія суддів, є виваженими та обгрутованими.

Будь-яких не перевірених судом першої інстанції обставин в апеляціях не наведено, а тому колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги прокурора, потерпілого та обвинуваченого залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 376, 404-405, 407, 419 КПК України, ст. 72 КК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги прокурора, потерпілого ОСОБА_4 та обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 жовтня 2015 року щодо ОСОБА_6, - без змін.

Зарахувати ОСОБА_6 в строк відбування покарання його перебування під вартою з 28 січня 2015 року по 21 січня 2016 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, безпосередньо до суду касаційної інстанції, протягом трьох місяців з моменту її проголошення, а обвинуваченим в той самий строк з моменту отримання її копії.

Судді - підписи

Згідно з оригіналом

Суддя апеляційного суду

Кіровоградської області В.М. Гончар