Рішення № 55169487, 21.01.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/178/16 Справа № 205/10308/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Залімська Н. В. Доповідач - Калиновський А.Б.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2016 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

Головуючого - Калиновського А.Б.

Суддів - Гайдук В.І., Єлізаренко І.А.

При секретарі - Гулієву М.І.о

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2015 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2014 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулось до суду з позовом до ФОП ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором посилаючись на те, що 04.05.2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого, відповідно до статуту є ПАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є позивач та ФОП ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № CM-OAU/1621/2006, згідно умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 500 000,00 доларів США, зі сплатою 44,01 % річних за користування кредитними коштами, на строк до 06 травня 2013 року.

В забезпечення повного і своєчасного виконання боргових зобов`язань 18.03.2013 року між Банком та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № OAU/1621/2006, згідно умов якого ОСОБА_3 прийняв на себе зобов`язання відповідати за повне та своєчасне виконання основного договору. Відповідно до п. 2.2. договору поруки, розмір боргових зобов'язань, забезпечених порукою становить 100,00 грн.

У свою чергу відповідач порушив умови укладеного договору в частині своєчасного погашення платежів, та відсотків, передбачених умовами кредитного договору, у зв'язку з чим, станом на 09 грудня 2014 року за договором виникла заборгованість на загальну суму 340 192, 84 дол. США, яку просив стягнути з ФОП ОСОБА_2 та солідарно з відповідачів 100 грн.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2015 року позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ФОП ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № CM-OAU/1621/2006 від 04.05.2006 року, яка утворилась станом на 09.12.2014 року у розмірі 340 192, 84 дол. США, що в гривневому еквіваленті складає 5 281 735,38 грн., з яких: 309 266,22 дол. США, що еквівалентно 4 801 577,64 грн. - тіло кредиту; 30 926,62 дол. США, що еквівалентно 480 157,73 грн. - пеня.

Стягнуто в солідарному порядку з ФОП ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» розмір боргових зобов'язань, забезпечених порукою у розмірі 100,00 грн.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судові витрати в розмірі 3 654,00 грн.

В апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 04 травня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого, відповідно до статуту є ПАТ «ОТП Банк» та ФОП ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № CM-OAU/1621/2006, відповідно до якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 500 000,00 доларів США (а.с.4-7).

Згідно умов договору, позичальник зобов'язався сплачувати банку відсотки за користування кредитом у розмірі 44,01% річних, та зобов'язався повернути кредит у повному обсязі у строк до 06 травня 2013 року.

Згідно з умовами договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 12 листопада 2010 року ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором № CM-OAU/1621/2006 від 04.05.2006 року та договором поруки № OAU/1621/2006 від 18.03.2013 року.

В забезпечення виконання умов кредитного договору 18 березня 2013 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № OAU/1621/2006, згідно умов якого ОСОБА_3 прийняв на себе зобов`язання відповідати за повне та своєчасне виконання основного договору (а.с.9-10).

Відповідно до п. 2.2. договору поруки, розмір боргових зобов'язань, забезпечених порукою становить 100,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна», суд виходив з того, що у ФОП ОСОБА_2 виникла заборгованість внаслідок невиконання умов кредитного договору, яка підлягає стягненню з неї на користь позивача та 100 грн. в солідарному порядку з відповідачів за договором поруки.

Проте, з таким висновком суду погодитись не можна.

Як видно з матеріалів справи, банком подано до суду позов, де одним з відповідачів є Фізична особа-підприємець.

Відповідно до ст. 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 2 ст. 118 ЦПК України позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою.

Відповідно до роз'яснень, викладених в абзаці 1 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами 1 і 2 статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або ГПК України (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Абзацом 3 пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 роз'яснено, що вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року № 6-745ц15 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Вирішуючи спір, суд на вищевказані роз'яснення уваги не звернув, належним чином не перевірив чи підлягають заявлені вимоги позовної заяви розгляду за правилами цивільного судочинства та на порушення вимог ст. 12 ГПК України, помилково розглянув справу в частині позовних вимог банку до ФОП ОСОБА_2 в порядку цивільного судочинства.

Крім того, у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя; протягом одного року від дня укладення договору поруки, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя.

Зі змісту цієї норми вбачається, що у тексті частини четвертої статті 559 ЦК України застосовуються поняття «пред'явлення вимоги» та «пред'явлення позову», як умови чинності поруки.

Враховуючи правову конструкцію зазначеної правової норми, викладеної в одному абзаці, подібність правовідносин, які вона регулює, та на підставі системного, послідовного, логічного тлумачення змісту цієї норми слід дійти висновку про те, що передбачений цією нормою підхід до правового регулювання строків дії поруки та її припинення є однаковим.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 Господарського процесуального кодексу України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може в судовому порядку реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов'язання.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2015 року № 6-53цс14 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Як видно з матеріалів справи, кредитний договір укладено строком до 06 травня 2013 року, тобто з настанням цієї дати строк виконання основного зобов'язання (повернення кредиту в повному обсязі) настав.

З позовом до позичальника та поручителя позивач звернувся у грудні 2014 року, тобто протягом шести місяців банк не пред'являв вимог до поручителя, а тому порука є припиненою.

Вирішуючи спір, суд на вказане уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення солідарно заборгованості з поручителя на користь банку.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду скасувати та ухвалити нове про закриття провадження у справі в частині позовних вимог банку до ФОП ОСОБА_2 та про відмову у задоволенні позовних вимог банку до поручителя ОСОБА_3

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 310, 314 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2015 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - закрити.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: