Постанова № 55164054, 21.01.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2016 р.Справа № 915/1416/15Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Головея В. М.,

Суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.,

при секретарі судового засідання: Селиверстовій М.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - Косогов О.М. (паспорт),

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

на рішення господарського суду Миколаївської області від 01.10.2015

у справі № 915/1416/15

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Вознесенський спецагропромтранс»

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

про стягнення 47 868,70 грн.

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

Представником позивача в судовому засіданні не було заявлено клопотання про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, отже фіксація судового процесу не здійснювалась відповідно до ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 21.01.2016 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2015 року Відкрите акціонерне товариство «Вознесенський спецагропромтранс» (далі - Товариство, позивач) звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП, відповідач) про стягнення 48 252,98 грн. (з врахуванням уточнень до позовної заяви від 01.10.2015) на відшкодування інфляційних втрат та 3% річних станом на 01.10.2015.

Позов обґрунтований тим, що рішенням господарського суду Миколаївської області по справі № 5016/1360/2012(6/90) від 02.08.2012, що набрало законної сили, позов Товариства задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача борг в сумі 76 187,00 грн., 9 200,00 грн. - пені, 8 750,00 грн. - штрафу та 1 738,70 грн. - судового збору. Боржник здійснив оплату вищевказаних сум частково, у зв'язку з цим, Товариство на підставі ст. 625 ЦК України вважає, що ФОП повинний сплатити позивачу 3% річних та інфляційних втрат нарахованих на залишок несплаченої заборгованості за вищевказаним рішенням господарського суду.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 01.10.2015 позов Товариства задоволено, стягнуто з ФОП на користь позивача 41 417,25 грн. інфляційного збільшення заборгованості, 6 835,73 грн. 3% річних та 1 827,00 грн. - судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції послався на те, що наявні в справі матеріали, засвідчують обґрунтованість позовних вимог.

Не погоджуючись з вищевказаним рішення, ФОП звернувся до Одеського апеляційного господарського суду, з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ФОП звернувся до господарського суду із позовом до Товариства про стягнення збитків і ухвалою господарського суду Миколаївської області від 28.09.2015 відкрито за цим позовом провадження у справі № 915/1717/15. Оскільки на думку апелянта, в обох справах беруть участь ті ж самі сторони, а позовні вимоги є однорідними (грошовими), ФОП у відзиві на позовну заяву в даній справі просив суд, на підставі ст. 58 ГПК України об'єднати в одне провадження дану справу та справу №915/1717/15 або зупинити провадження в даній справі до вирішення справи №915/1717/15, проте суд першої інстанції відхилив вказані клопотання, внаслідок чого розглянув справу по суті та прийняв рішення з порушенням норм матеріального права.

04.12.2015 до Одеського апеляційного господарського суду від Товариства надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в якому останнє зазначило, що відповідач в судових засіданнях не виказував жодних заперечень стосовно вимог позивача. В обґрунтування апеляційної скарги ФОП вказує, що період нарахування становить більше трьох років, однак в суді першої інстанції відповідач не заявляв клопотання про застосування строків позовної давності. Позивач вважає, що ФОП не надав ніяких доказів незаконності рішення прийнятого судом першої інстанції та доводи відповідача щодо порушення норм процесуального права при винесені рішення є неправдивими, безпідставними і необґрунтованими.

Представник відповідача в судове засідання 21.01.2016 не з'явився, та не скористався своїм правами на участь в розгляді справи апеляційним судом, хоча повідомлявся належним чином про день, час і місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 14.12.2015, про поважні причини неявки суд не повідомив та правами, наданими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Проте, така неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду скарги, оскільки, ухвалою Одеського апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження у даній справі, явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, а матеріали справи дають можливість розглянути скаргу по суті.

Представник позивача в судовому засіданні 21.01.2016 заперечував щодо доводів апеляційної скарги та просив суд, залишити рішення господарського суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Миколаївської області від 02.08.2012 по справі № 5016/1360/2012(6/90) позовні вимоги було задоволено частково. Стягнуто з ФОП на користь Товариства борг в сумі 76 187,00 грн., 9 200,00 грн. - пені, 8 750,00 грн. - штрафу та 1 738,70 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

20.08.2012 - видано відповідний наказ.

12.09.2012 - державним виконавцем ВДВС Вознесенського МРУЮ було відкрито виконавче провадження.

За приписами ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням господарського суду Миколаївської області по справі №5016/1360/2012(6/90) було встановлено вину відповідача щодо неналежного виконання грошових зобов'язань по спірним договірним відносинам.

Відповідно до норм ст. ст. 629, 525, 526 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами у справі відповідач вищезазначене судове рішення виконав в частині, а саме в сумі 42 529, 05 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок.

Отже, на підставі вищенаведених норм та обставин, враховуючи наявність та розмір основного боргу відповідача перед позивачем по спірним відносинам в сумі 53 345,35 грн. (95875,70-42529,05), позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.

Постановами Верховного Суду України від 20.12.2010 року у справі №3-57гс10, від 20.01.2011 року у справі №10/25, від 04.07.2011 року у справі №13/210/10, від 12.09.2011 року у справі №6/433-42/183, від 14.11.2011року у справі №12/207, які є обов'язковими для суду в силу приписів статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, визначено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання інфляційних та 3% річних, стягнення яких передбачено нормами статті 625 ЦК України. Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення, а наявність судового акту про стягнення заборгованості не припиняє грошового зобов'язання боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом встановлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.

Матеріалами справи підтверджено часткове стягнення основної заборгованості за договором, тому в даному випадку інфляційні нарахування та 3 % річних мають бути стягнуті окремо.

При цьому, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є фінансовими санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів (девальвації грошової одиниці України) та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ця міра відповідальності нараховуються незалежно від наявності вини боржника, оскільки передбачена законом і є частиною грошового зобов'язання боржника до моменту його припинення згідно норм чинного законодавства України.

Згідно п. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винисення ним рішення. Відповідач не заявляв клопотання про застування строків позовної давності.

З огляду на норми чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем періодів інфляційних та 3 % річних.

Перевіривши розрахунок позивача щодо 3% річних за періоди з 20.08.2012 до 18.07.2013; з 18.07.2013 до 13.08.2013; з 13.08.2013 до 03.09.2013; з 03.09.2013 до 01.10.2015 у розмірі (2 617,54+188,11+134,47+3 319,10) 6 259,22 грн., судова колегія встановила, що господарський суд задовольняючи позов в цій частині, допустив арифметичні помилки, оскільки розмір 3% річних за вказаний період перевищує суму 3% річних, заявлену до стягнення позивачем. Враховуючи, що у суду відсутні повноваження щодо збільшення позовних вимог, а таке право - відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України - належить виключно позивачу, суд не виходить за межі позовних вимог та приймає заявлену позивачем суму 3% річних - 6 259,22 грн. У зв'язку з цим, судова колегія вважає, що рішення господарського суду в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення суми 3% річних підлягає зміні.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних нарахувань за період прострочки та розрахунок господарського суду за періоди з вересня 2012 року по червень 2013 року та з вересня 2013 року по червень 2015 року, судова колегія не погоджується як з розрахунком позивача так і суду першої інстанції, оскільки вони містять арифметичні помилки, у зв'язку з цим, судова колегія зробила власний розрахунок:

за період з вересня 2012 року по червень 2013 року

100,01%*100,0%*99,9%*100,2%*100,2%*99,9%*100,0%*100,0%*100,1%*100,0%

10010

(1,003*95 875,70 грн.) - 95 875,70 грн. = 287,63 грн.

за період з вересня 2013 року по червень 2015 року

100,0%*100,4%*100,2%*100,5%*100,2%*100,6%*102,2%*103,3%*103,8%*101,0%*100,4%*100,8%*102,9%*102,4%*101,9%*103,0%*103,1%*105,3%*110,8%*114,0%* 102,2%*100,4% / 10022

(1,776*53 345,35 грн.) - 53 345,35 грн. = 41 395,99 грн.

Таким чином, загальна сума індексу інфляції за розрахунком судової колегії за періоди з вересня 2012 року по червень 2013 року та з вересня 2013 року по червень 2015 року складає (287,63+41 395,99) = 41 683,62 грн.

Приймаючи до уваги виправлені судовою колегією арифметичні помилки, які мали місце у розрахунках позивача та господарського суду, до стягнення з відповідача підлягають наступні суми штрафних санкцій: 6 259,22 грн. 3% річних та 41 683,62 грн. інфляційних втрат, отже позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, а рішення господарського суду зміні.

Судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання відповідача щодо об'єднання справи № 915/1717/15 та даної справи, адже позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами (зокрема, про стягнення неповернутого кредиту, відсотків за користування кредитом і неустойки; про визнання недійсним акта і про відшкодування заподіяної у зв'язку з його виданням шкоди; про стягнення вартості недостачі товару, одержаного за кількома транспортними документами і оформленої одним актом приймання або коли такий товар сплачено за одним розрахунковим документом; про спонукання до виконання зобов'язань за господарським договором і про застосування заходів майнової відповідальності за його невиконання тощо). Право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, надане також судді. При цьому останній вправі вирішувати питання про об'єднання лише тих заяв (справ), які перебувають в його провадженні. Так, з матеріалів даної справи вбачається, що справи №915/1717/15 перебувала в проваджені іншого судді. Крім цього, судова колегія зазначає, що на момент розгляду апеляційної скарги по даній справі, справа № 915/1717/15 розглянута господарським судом та прийнято рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ФОП до Товариства.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Приймаючи до уваги вищевикладене, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, проте рішення господарського суду підлягає зміні, в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних, індексу інфляції та судових витрат, оскільки при розрахунку даних сум суд першої інстанції допустив арифметичні помилки.

Стосовно стягнення суми судового збору за розгляд позовної заяви з відповідача, судова колегія зазначає, що позовні вимоги Товариства задоволенні в сумі 47 942,83 грн. тобто на 99% від загальної суми, яка зазначена в позові 48 252,98 грн., отже сума судового збору, яку необхідно стягнути з відповідача на користь позивача становить 1% від 1 827,00 грн. = 1 808,73 грн.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 ГПК України колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Миколаївської області від 01.10.2015 року змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

«Позов Відкритого акціонерного товариства «Вознесенський спецагропромтранс» - задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь Відкритого акціонерного товариства «Вознесенський спецагропромтранс»:

6 259,22 грн. 3% річних,

41 683,62 грн. інфляційних втрат,

1 808,73 грн. - витрат по сплаті судового збору за розгляд позовної заяви.».

3. Доручити господарському суду Миколаївської області видати накази із зазначенням всіх необхідних реквізитів сторін.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Головей В.М.

Судді: Савицького Я.Ф.

Ярош А.І.