Постанова № 55162387, 18.01.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2016 р. Справа№ 910/13966/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Тищенко А.І.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників:

від позивача: Кочмарук М.В.;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ТОРГОВИЙ ДІМ

АЗОВЗАГАЛЬМАШ"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 31.08.2015р.

у справі №910/13966/15 (суддя Балац С.В.)

за позовом Компанії "PREMIUM PIPE DMCC" (компанія "ПРЕМІУМ

ПАЙП ДМСС")

до 1) Приватного акціонерного товариства "ТОРГОВИЙ ДІМ

"АЗОВЗАГАЛЬМАШ"

2) Дочірнього підприємства "ІНВЕСТИЦІЙНО-БУДІВЕЛЬНА

КОМПАНІЯ "НЕСТ-ПОКРОВСЬКИЙ ПОСАД"

про стягнення 4 098 512,00 доларів США

ВСТАНОВИВ:

Компанія "PREMIUM PIPE DMCC" (компанія "ПРЕМІУМ ПАЙП ДМСС") (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "ТОРГОВИЙ ДІМ "АЗОВЗАГАЛЬМАШ" (далі - відповідач-1) та Дочірнього підприємства "ІНВЕСТИЦІЙНО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "НЕСТ-ПОКРОВСЬКИЙ ПОСАД" (далі - відповідач-2) заборгованості за договором №133 ТД від 18.12.2013р. у загальному розмірі 100 315 853,44 грн. (з них: 96 356 017,12 грн. - основний борг, 3 959 836,32 грн. - неустойка), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що позивач здійснив на користь відповідача-1 попередню оплату за товар у сумі 3 930 080,00 доларів США (еквівалентно 92 396 180,80 грн.), однак відповідач-1 не поставив товар позивачу та не повернув суму передоплати. Оскільки відповідач-2 на підставі договору поруки від 19.12.2013р. поручився за виконання зобов'язань відповідача-1 перед позивачем за договором №133 ТД від 18.12.2013р., позивач вважає, що заборгованість підлягає солідарному стягненню з обох відповідачів.

В процесі судового розгляду позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив суд стягнути заявлену до стягнення заборгованість з відповідачів в доларах США. Позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів 3 930 080,00 доларів США основного боргу, що еквівалентно 92 396 180,80 грн. та 168 432,00 доларів США неустойки, що еквівалентно 3 959 836,32 грн. (том справи - 1, аркуш справи - 83-89).

Відповідач-1 письмових пояснень по суті спору не надав, явку свого представника у судові засідання не забезпечив. Натомість відповідач-1 подав клопотання про припинення провадження у справі, оскільки в п.8.3 укладеного між позивачем та відповідачем-1 договору від 18.12.2013р. №133 ТД передбачено, що кожен спір, розбіжність або вимога, які виникають між сторонами за даним договором в остаточному порядку вирішується у міжнародному комерційному арбітражному суді при торгово-промисловій палаті Російської Федерації у відповідності до його правил.

Відповідач-2 також письмових пояснень по суті спору не надав, явку свого представника у судові засідання не забезпечив, у зв'язку з чим справа розглядалася місцевим господарським судом на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/13966/15 від 31.08.2015р. позов задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача-1 на користь позивача 3 930 080,00 доларів США основної заборгованості, 168 432,00 доларів США неустойки та 73 080,00 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач-1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/13966/15 від 31.08.2015р. та припинити провадження у справі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач-1 зазначав про те, що місцевим господарським судом не враховано умову угоди між позивачем та відповідачем-1, відповідно до якої даний спір повинен розглядатися Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації у відповідності до його правил, з огляду на що судом було порушено вимоги ст. 180 Господарського кодексу України щодо обов'язковості умов договору для сторін, не враховано вимоги ст. 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2015р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Новіков М.М.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 16.11.2015р.

13.11.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначав про необґрунтованість доводів апеляційної скарги та просив суд в задоволенні скарги відмовити.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2015р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Тищенко А.І. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 16.11.2015р.

В судове засідання 16.11.2015р. з'явилися представники позивача та відповідача-1. Представник відповідача-2 не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2015р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 30.11.2015р.

В судове засідання 30.11.2015р. з'явилися представники позивача. Представники відповідачів не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2015р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 14.12.2015р.

В судове засідання 14.12.2015р. з'явилися представники позивача. Представники відповідачів не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2015р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 18.01.2016р.

Представник позивача в судовому засіданні 18.01.2016р. заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представники відповідачів в судове засідання 18.01.2016р. не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату та час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представників відповідачів за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 18.01.2016р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

18.12.2013р. між позивачем, як покупцем, та відповідачем-1, як постачальником, було укладено договір №133 ТД (далі - Договір) (том справи - 1, аркуші справи - 19-24).

За умовами Договору (розділ 1) продавець зобов'язується у відповідності до умов даного Договору поставити, а покупець - прийняти та оплатити нові вагони-цистерни для пропану бутану і їх сумішей моделі 15-1780, ТУ У 35.2-32258888-545-2004 (далі - ТУ) виробництва ПАТ «АЗОВЗАГАЛЬМАШ» (м. Маріуполь, Україна) або ПАТ «ПОЛТАВХІММАШ» (м. Полтава, Україна) (далі - товар) в загальній кількості 80 штук. Модель, кількість, вартість та строки поставки товару, інші суттєві умови, узгоджуються сторонами у Специфікаціях (оформляються як Додатки до Договору та є невід'ємними частинами даного Договору).

Ціна Договору та порядок оплати визначений у розділі 2 Договору, згідно з п.п.2.1, 2.2, 2.4 якого ціна однієї одиниці товару визначається у Специфікаціях (оформляються як Додатки до Договору та є невід'ємними частинами даного Договору) та встановлюється на умовах поставки FCA м. Маріуполь згідно ІНКОТЕРМС-2010. Валютою Договору та платежу є долари США. Загальна вартість Договору на момент його підписання становить 5 614 400,00 доларів США, ПДВ 0%.

Умови поставки наведені в розділі 3 Договору, згідно з п.3.1 якого поставка товару продавцем здійснюється залізничним транспортом на умовах FCA м. Маріуполь згідно ІНКОТЕРМС-2010 в строки, обумовлені в Додатку №1 до даного Договору.

Відповідно до п.6.1 Договору у разі затримки поставки товару позивач має право вимагати від відповідача-1 неустойку з розрахунку 0,1% від ціни непоставленого у строк товару за кожен день прострочення, але не більше 3% від ціни непоставленого в строк товару.

В п.10.1 Договору передбачено, що останній вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним Договором.

В п.9.2 Договору передбачено, що останній достроково може бути розірваний тільки за взаємною згодою сторін. При цьому сторони повинні скласти акт звірки та здійснити взаємозалік по фактично виконаним зобов'язанням в рамках даного Договору - оплата, відвантаження товару та штрафні санкції у відповідності до умов п.6.1-6.3 цього Договору. У разі, якщо на момент розірвання Договору оплата за товар здійснена покупцем, а відвантаження продавцем не здійснено або здійснено частково, на підставі Акту звірки, складеного на момент розірвання Договору, продавець обов'язаний протягом п'яти календарних днів здійснити повернення покупцю сплаченої суми за непоставлений товар. Всі банківські витрати, пов'язані з виконанням платежу з повернення грошових коштів - за рахунок продавця.

В п.п.1.1, 1.2 Додатку №1 (специфікація №1) до Договору передбачено, що передплата в розмірі 70% від загальної вартості товару, що поставляється по специфікації №1, яка становить 3 930 080,00 доларів США покупець перераховує на рахунок продавця протягом трьох банківських днів з дати підписання даного Договору. Доплату в розмірі 30% від вартості кожної партії товару, яка поставляється по специфікації №1, що в загальній сумі складає 1 684 320,00 доларів США, покупець перераховує на рахунок продавця за кожну партію, готову до відвантаження протягом трьох банківських днів з дати отримання повідомлення від продавця про готовність даної партії товару до відвантаження. Товар в загальній кількості 80 штук повинен бути поставлений протягом 60 календарних днів з дати зарахування 70% передплати.

19.12.2013р. між позивачем, як кредитором, та відповідачем-2, як поручителем, було укладено договір поруки (далі - Договір поруки) (том справи - 1, аркуші справи - 39-40).

За умовами Договору поруки (п.1.1) поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати за виконання Приватним акціонерним товариством «Торговий дім «АЗОВЗАГАЛЬМАШ» (далі - боржник) зобов'язань за договором №133ТД від 18.12.2013р., укладеному між боржником та кредитором.

Обов'язки сторін наведені в розділі 2 Договору поруки, згідно з п.п.2.1, 2.3 якого поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання зобов'язань, вказаних в п.1.1 даного договору, в тому ж обсязі, що й боржник. Поручитель несе солідарну відповідальність з боржником перед кредитором в тому ж об'ємі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків за порушення умов Договору боржником.

Згідно з п.3.1 Договору поруки порука припиняється, якщо кредитор протягом 6 місяців з дня настання строку виконання зобов'язань за Договором не пред'явить вимоги до поручителя.

На виконання умов Договору відповідач-1 виставив позивачу до сплати рахунок №1/159 від 18.12.2013р. (том справи - 1, аркуш справи - 29) на загальну суму 3 930 080,00 доларів США, який був оплачений позивачем.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що відповідач-1 не здійснив поставку товару у порядку і строки, обумовлені в Договорі.

Позивач звернувся до відповідача-1 з претензією вих.№01-02/03 від 02.03.2015р. (том справи - 1, аркуші справи - 32-34), в якій просив виконати умови Договору протягом 10 днів з моменту отримання претензії та повідомив про те, що у разі невиконання умов Договору останній буде вважатися розірваним з дня, наступного за днем спливання 10-ти денного строку, з наступним обов'язком продавця, на підставі п.9.2 Договору, протягом 5 календарних днів здійснити повернення покупцю сплаченої суми за не відвантажений товар.

Відповідач-1 в листі вих.№43 від 30.03.2015р. (том справи - 1, аркуші справи - 37-38) повідомив про неможливість виконання ним умов укладеного з позивачем Договору.

З урахуванням наведених обставин, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів 3 930 080,00 доларів США основного боргу та 168 432,00 доларів США неустойки.

Місцевий господарський суд задовольнив позов частково, визнавши нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими вимоги позивача лише до відповідача-1, а також присудив до стягнення з відповідача-1 на користь позивача 3 930 080,00 доларів США основної заборгованості і 168 432,00 доларів США неустойки. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. ст. 553, 554 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

В ст. 543 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду встановлено, що на виконання умов Договору відповідач-1 виставив позивачу до сплати рахунок №1/159 від 18.12.2013р. на загальну суму 3 930 080,00 доларів США (том справи - 1, аркуш справи - 29), який був оплачений позивачем, про що свідчать банківська виписка обслуговуючого банку позивача з підтвердженням платежу та Акт звірки, підписаний між позивачем і відповідачем-1 (том справи - 1, аркуші справи - 30-31).

З наведеного випливає, що позивач здійснив на користь відповідача-1 попередню оплату товару у розмірі 3 930 080,00 доларів США, що складає 70% від загальної вартості товару, поставка якого передбачалася за умовами укладеного між позивачем та відповідачем-1 Договору.

Відповідач-1 повинен був поставити товар, вказаний в специфікації №1 до Договору (Додаток №1 до Договору), протягом 60 календарних днів з дати зарахування 70% передплати в сумі 3 930 080,00 доларів США. Враховуючи, що 19.12.2013р. позивач здійснив попередню оплату за Договором на користь відповідача-1 з датою валютування 20.12.2013р., відповідач-1 був зобов'язаний поставити товар позивачу в строк до 18.02.2014р.

Однак, в порушення умов Договору, відповідач-1 не здійснив поставку товару позивачу.

Позивач звернувся до відповідача-1 з претензією вих.№01-02/03 від 02.03.2015р. (том справи - 1, аркуші справи - 32-34), в якій просив виконати умови Договору та повідомив, що у разі їх невиконання Договір буде вважатися розірваним з наступним обов'язком відповідача-1, як продавця, на підставі п.9.2 Договору, здійснити повернення покупцю сплаченої суми за не відвантажений товар.

У відповідь на претензію відповідач-1 направив позивачу лист вих.№43 від 30.03.2015р. (том справи - 1, аркуші справи - 37-38), в якому, зокрема, повідомив про неможливість виконання ним умов укладеного з позивачем Договору.

Враховуючи відмову відповідача-1 добровільно виконати умови Договору або повернути передоплату за товар, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення солідарно з відповідачів 3 930 080,00 доларів США основного боргу.

Під час розгляду даної справи відповідач-1 не надав суду доказів ані щодо поставки позивачу товару, ані щодо повернення позивачу суми передоплати за товар.

Відповідно до ст. 541 Цивільного кодексу України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов'язання.

Як уже зазначалося вище, відповідач-1 повинен був поставити позивачу товар за Договором в строк до 18.02.2014р.

Позивач направив відповідну претензію відповідачу-1, але до відповідача-2, як поручителя за Договором поруки, з вимогою (претензією) про сплату заборгованості відповідача-1 позивач не звертався.

При цьому, за умовами Договору поруки (п.3.1) порука припиняється, якщо кредитор протягом 6 місяців з дня настання строку виконання зобов'язань за Договором не пред'явить вимоги до поручителя.

Згідно з ч.4 ст. 559 Цивільного кодексу України порука припиняється, зокрема, після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Оскільки позивач не надав ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження звернення до відповідача-2 з відповідною вимогою про сплату боргу відповідача-1 до закінчення шестимісячного строку з дня настання строку виконання зобов'язань за Договором, колегія суддів дійшла висновку про те, що на час звернення позивача з позовом до суду порука була припинена в силу положень ч.4 ст. 559 Цивільного кодексу України, а тому у відповідача-2 не виникло солідарного обов'язку перед позивачем за Договором поруки, у зв'язку з чим позивач не може вимагати від відповідача-2 виконання грошового зобов'язання за Договором солідарно з відповідачем-1.

Зважаючи на вищевикладені обставини в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимога позивача по стягненню 3 930 080,00 доларів США основного боргу підлягає задоволенню лише за рахунок відповідача-1.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Позивач просив стягнути солідарно з відповідачів 168 432,00 доларів США неустойки. Однак, як уже зазначалося вище, порука за відповідним Договором, укладеним між позивачем та відповідачем-2, була припинена, у зв'язку з чим у відповідача-2 не виникло солідарного обов'язку з відповідачем-1 по сплаті на користь позивача як основного боргу, так і неустойки.

Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем-1 своїх зобов'язань перед позивачем, нарахування неустойки є правомірним.

За розрахунком колегії суддів, який співпадає з розрахунком місцевого господарського суду, з відповідача-1 підлягає стягненню 168 432,00 доларів США неустойки.

В своїй апеляційній скарзі відповідач-1 зазначав про те, що за умовами укладеного між позивачем та відповідачем-1 Договору даний спір повинен розглядатися Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації у відповідності до його правил, а тому місцевим господарським судом було порушено вимоги ст. 180 Господарського кодексу України щодо обов'язковості умов договору для сторін та не враховано вимоги ст. 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Дійсно, в п.8.3 Договору передбачено, що кожен спір, розбіжності або вимога, які виникають з даного Договору або пов'язані з ним, з його порушенням, припиненням чи дією, в остаточному порядку вирішується в Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті (м. Москва, РФ) у відповідності до його правил.

Водночас, вказане третейське застереження не погоджувалося між позивачем та відповідачем-2, як поручителем відповідача-1, при укладенні Договору поруки.

Натомість за умовами п.4.3 Договору поруки всі спори, пов'язані з цим Договором, вирішуються шляхом переговорів між сторонами. Якщо спір не може бути вирішений шляхом переговорів, він вирішується у судовому порядку у відповідності до законодавства країни боржника.

Оскільки боржником є відповідач-1, який є підприємством, що зареєстровано та здійснює свою діяльність в Україні, спір між сторонами має вирішуватися відповідно до законодавства України.

Окрім того, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що звернення до арбітражу є правом, а не обов'язком сторони, яке реалізується у встановленому порядку, тоді як підсудність суду справи з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадженні у справі підстави для такої підсудності відпали або змінились, крім випадків, передбачених у ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право».

В п.7 ч.1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках, якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.

Оскільки Договір, на підставі якого позивач просив здійснити стягнення заборгованості, був укладений у місті Маріуполь (Україна), в даному випадку наявні правові підстави для розгляду справи в господарських судах України.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем-1 не надано належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, тоді як місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання скарги покладаються на відповідача-1 (апелянта).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ТОРГОВИЙ ДІМ «АЗОВЗАГАЛЬМАШ» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/13966/15 від 31.08.2015р. - без змін.

2. Матеріали справи №910/13966/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

А.І. Тищенко