Рішення № 55161501, 20.01.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.01.16р. Справа № 904/9714/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дельта Вілмар" (м. Южне, Одеської області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агростеп" (с. Єлізарове, Солонянського району, Дніпропетровської області)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Зернопром" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення неустойки за договором купівлі-продажу товару № 08/04/14/3 від 08.04.2014 у загальному розмірі 1 584 942 грн. 94 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність № 54 від 31.03.2015)

від відповідача: ОСОБА_2 - представник (довіреність № 3011-1 від 30.11.2015)

від третьої особи: ОСОБА_2 - представник (довіреність № 1901-1 від 19.01.2016)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дельта Вілмар" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агростеп" (далі - відповідач) суму неустойки за договором купівлі-продажу товару № 08/04/14/3 від 08.04.2014 у загальному розмірі 1 584 942 грн. 94 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу товару № 08/04/14/3 від 08.04.2014 в частині своєчасної та повної поставки товару у розмірі 11,233 тонн (поставка з простроченням) та товару у розмірі 3 093,477 тонн (недопоставка), у зв'язку з чим на підставі пункту 7.1. договору позивачем нарахована неустойка у розмірі 1 584 942 грн. 94 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 30.11.2015.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 78604/15 від 30.11.2015), в якому він просив суд залучити до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Товариство з обмеженою відповідальністю "Зернопром", оскільки зобов'язання, щодо невиконання якого звернувся до суду позивач, забезпечено заставою, на підставі договору застави від 11.04.2014, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Зернопром". Також, Товариство з обмеженою відповідальністю "Зернопром" є заставодавцем за договором купівлі-продажу товару № 08/04/14/3 від 08.04.2014, на підставі якого позивач звернувся до суду. Крім того, відповідач просить суд зобов'язати позивача надіслати Товариству з обмеженою відповідальністю "Зернопром" копію позовної заяви з додатками та відкласти розгляд справи.

У судове засідання 30.11.2015 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представником позивача у судовому засіданні 30.11.2015 було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Представник відповідача відзиву на позов не надав, але у судовому засіданні 30.11.2015 заперечував проти задоволення позовних вимог та просив суд задовольнити його клопотання про залучення до участі у справі третьої особи та відкладення розгляд справи.

Так, ухвалою суду від 30.11.2015:

- в порядку статті 27 Господарського процесуального кодексу України було залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Товариство з обмеженою відповідальністю "Зернопром";

- в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 16.12.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі, а також задоволенням клопотання відповідача.

Від третьої особи надійшло клопотання (вх.суду 83143/15 від 16.12.2015), в якому вона просить суд відкласти розгляд справи, посилаючись на те, що його представник не зможе з'явитися до судового засідання. Також у вказаному клопотання третя особа зазначила, що спірний договір є повністю виконаних зі сторони відповідача, а отже позовні вимоги позивача є безпідставними.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 16.12.2015), в якому він просить суд долучити до матеріалів справи додаткові докази.

У судове засідання 30.11.2015 з'явилися представники позивача та відповідача.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 83245/15 від 16.12.2015), в якому він просить суд продовжити строк розгляду справи на 15 днів. Вказане клопотання було погоджене з представником позивача.

Від відповідача надійшов відзив на позов (вх.суду 83247/15 від 16.12.2015), в якому він проти задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі, посилаючись на наступне:

- всі зобов'язання щодо поставки товару за спірним договором були виконані відповідачем у повному обсязі, оскільки умови пункту 2.1. договору відносять визначення обсягів поставки на вибір продавця (відповідача). В той же час, відповідач у повному обсязі здійснив поставку товару, за який позивачем була здійснена попередня оплата;

- позивач необґрунтовано здійснює нарахування неустойки за прострочення поставки товару в обсязі 11,233 тон, оскільки укладення додаткової угоди № 2 від 10.12.2014 підтверджує досягнення між сторонами згоди щодо поставки даної партії товару лише 10.12.2014;

- щодо недопоставки товару відповідач зазначає, що після підписання додаткової угоди № 2 від 10.12.2014 між сторонами не укладались інші додаткові угоди, а з урахуванням умов пункту 5.1. договору строки та місця поставки окремих партій товару визначаються сторонами у додаткових угодах. Оскільки будь-яких інших додаткових угод сторони не укладали, у відповідача відсутнє зобов'язання поставки вказаного позивачем обсягу товару;

- розрахунок неустойки, здійснений позивачем, виходячи із неправильної ціни товару, а отже розрахований ним розмір неустойки є необґрунтованим;

- відповідач помилково розумів зміст пункту 2.1. договору, що підтверджується досудовою перепискою між сторонами, а також судовим розглядом з приводу визнання зобов'язання за спірним договором припиненим;

- відповідач вважає розмір розрахованої позивачем неустойки надмірно великим та просить суд його зменшити, з огляду на наступне: всі зобов'язання щодо поставки товару на суму попередньої оплати були виконані відповідачем; позивач не отримав збитків, внаслідок зупинення подальшого співробітництва за договором; відповідач помилково вважав, що його зобов'язання за договором є виконаними; підприємство відповідача є сільськогосподарським та стягнення неустойки в заявленому позивачем розмірі може зірвати зимову посівну та підготовчі роботи до посівної восени; зменшення розміру неустойки відповідач вважає у даному випадку розумним та справедливим.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 83255/15 від 16.12.2015), в якому він просить суд долучити до матеріалів справи постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.11.2015 по справі № 904/4590/15.

У судове засідання 16.12.2015 з'явилися представники позивача та відповідача, представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою суду від 16.12.2015 у відповідності до норм статті 69 Господарського процесуального кодексу України клопотання відповідача про продовження строку вирішення спору було задоволено та продовжено строк розгляду спору по справі № 904/9714/15 на 15 днів, терміном до 20.01.2015 включно.

Крім того, ухвалою суду від 16.12.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 13.01.2016, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі, а також задоволенням клопотання третьої особи.

У судове засідання 13.01.2016 з'явився представник позивача, представники відповідача та третьої особи у судове засідання не з'явилися, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Ухвалою суду від 13.01.2016 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 20.01.2016, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Додатково здійснено повідомлення відповідача та третьої особи телефонограмами (а.с.89-90).

У судове засідання 20.01.2016 з'явилися представники позивача, відповідача та третьої особи.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 3365/16 від 20.01.2016), в якому він просить суд зупинити провадження у справі, посилаючись на неможливість її розгляду до вирішення господарським судом Дніпропетровської області пов'язаної справи № 904/10755/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернопром" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дельта Вілмар" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агростеп" про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 08/04/14/3 від 08.04.2014. Відповідач у клопотанні зазначає, що обставини які встановлюються у справі № 904/10755/15 безпосередньо впливають на результати розгляду даної справи, та у випадку визнання договору або окремих його положень недійсними, позивач втратить правові підстави для стягнення неустойки. Крім того, як було встановлено під час розгляду даної справи - позивач сплатив відповідачу суму передоплати за договором, та на вказану суму відповідач поставив товар у повному обсязі, що не заперечується позивачем та підтверджується письмовими доказами по справі. Отже, у випадку визнання правочину недійсним у справі № 904/10755/15 відповідач не матиме зобов'язань щодо сплати неустойки.

Ухвалою суду від 20.01.2016 було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі з огляду на те, що з тексту позовної заяви та ухвали суду про порушення провадження у справі № 904/10755/15 вбачається, що предметом спору між сторонами є визнання недійсним договору купівлі-продажу № 08/04/14/3 від 08.04.2014, а обставини вказаної справи, які входять до предмету доказування, суд може встановити самостійно в межах розгляду даної справи, оскільки суд в даній ситуації жодним чином не обмежений ні своєю юрисдикцією, ні предметом позову щодо збирання та оцінки доказів.

Також, відповідач 20.01.2016 звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із зустрічною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дельта Вілмар" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернопром" про визнання недійсним договору купівлі-продажу товару № 08/04/14/3 від 08.04.2014.

Ухвалою суду від 20.01.2016 було відмовлено у прийнятті вказаної зустрічної позовної заяви з огляду на те, що зустрічну позовну заяву було подано відповідачем для сумісного розгляду з первісним позовом після початку розгляду справи по суті.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 33641/16 від 20.01.2016), в якому він просить суд долучити до матеріалів справи докази, які підтверджують виключність обставин. У судовому засіданні 20.01.2016 представник відповідача просив суд врахувати вказані докази під час прийняття рішення та, у випадку задоволення позовних вимог, зменшити розмір неустойки.

Представник позивача у судовому засіданні 20.01.2016 наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, що зазначені ним у позовній заяві.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог у судовому засіданні 20.01.2016 заперечував, просив суд врахувати доводи, викладені ним у відзиві на позов.

Представник третьої особи також зазначав, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, оскільки зобов'язання відповідача за спірним договором було виконано у повному обсязі, а отже, прострочення відсутнє.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, 08.04.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дельта Вілмар" (далі - покупець, позивач), Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агростеп" (далі - продавець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Зернопром" було укладено договір купівлі-продажу товару № 08/04/14/3 (далі - договір, а.с.16-21), відповідно до умов якого продавець зобовязується передати у власність покупця, насіння соняшнику (далі - товар) або високо-олеїнове насіння соняшнику (далі - високо-олеїновий товар), який знаходиться на елеваторах, зазначених у пункті 5.1 договору (далі - елеватор), на вибір продавця, а покупець зобовязується прийняти товар або високо-олеїновий товар і оплатити його вартість у відповідності до умов договору.

У пункті 10.1. договору сторони погодили, що договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2014, а стосовно невиконаних сторонами зобов'язань - до повного їх виконання.

Доказів зміни, розірвання або визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором купівлі-продажу, який підпадає під правове регулювання норм параграфу 1 глави 54 розділу ІІІ Цивільного кодексу України.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України передбачений обов'язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з пунктом 2.1. договору загальна кількість товару або високо-олеїнового товару становить 4000,000 тонн +/-10% за вибором продавця та визначається згідно з складськими квитанціями на зерно, що видаються елеватором.

У пункті 5.1. договору сторони встановили, що продавець здійснює поставку високо-олеїнового товару або товару в повному обсязі на умовах EXW Вільногірський елеватор (Дніпропетровська обл., м. Вільногірськ, вул. Привокзальна, 1а) в термін до 20 листопада 2014 року включно. Строки поставки та місця поставки (елеватори) окремих партій високо-олеїнового товару або товару визначаються сторонами в додаткових угодах до договору. Датою поставки та переходу права власності на високо-олеїновий товар або товар від продавця до покупця вважається дата оформлення складської квитанції на високо-олеїновий товар на імя покупця, що видається елеватором.

У розділі 3 договору сторони погодили умови щодо ціни та загальної вартості товару, а саме:

- ціна 1 метричної тонни високо-олеїнового товару визначається в додаткових угодах до договору відповідно до наступної формули: КЦТ = ЦЗС + Д, де КЦТ - ціна високо-олеїнового товару в гривнях, включаючи 20% ПДВ; ЦЗС - ціна за 1 тонну товару, з урахуванням ПДВ, звичайного (не високо-олеїнового) соняшнику, що визначається як середньоринкова закупівельна ціна 1 тонни звичайного (не високо-олеїнового) соняшнику, яка пропонується на момент укладення сторонами додаткової угода до договору, за звичайний (не високо-олеїновий) соняшник наступними зернотрейдерами: ТОВ "Кернел-Трейд", ПрАТ "Креатив", ТОВ "ОСОБА_3 Україна", ТОВ "АТ Каргілл" на елеваторі; Д - сума доплати за "високо-олеїновість" в гривнях, включаючи 20% ПДВ, яка є фіксованою і складає 45 доларів США за 1 тонну високо-олеїнового товару в перерахунку по курсу купівлі долара США на міжбанківському ринку, визначеному за даними, розміщеними на сайті www.mezhbank.org.ua на дату, що передує дню підписання додаткової угоди до договору, в якій визначатиметься ціна відповідної партії високо-олеїнового товару (пункт 3.1. договору);

- у випадку поставки товару з вмістом олеїнової кислоти менше ніж 82% ціна товару визначається у відповідності з умовами пункту 3.1. договору щодо визначення ціни звичайного (не високо-олеїнового) соняшнику (пункт 3.2. договору);

- остаточні розрахунки сторін відбудуться до 1 грудня 2014 року. Остаточна вартість товару або високо-олеїнового товару зменшується на 18% річних, нарахованих на суму здійсненної передоплати відповідно до пункту 4.1. договору з дати перерахування коштів до дати проведення остаточних розрахунків сторін (пункт 3.3. договору);

- у разі збільшення курсу долара США на міжбанківському валютному ринку України на дату визначення ціни відповідно до пункту 3.1. або пункту 3.2. договору більш ніж на 0,1 грн. в порівнянні із курсом долара США на міжбанківському валютному ринку України на дату здійснення покупцем оплати згідно пунктом 3.3. договору, розмір перерахованих коштів для здійснення нарахування 18% річних (пункт 3.3. договору) підлягає перерахуванню в наступному порядку: 1) розраховується коефіцієнт (К) коригування суми по кожному платіжному дорученню за формулою: К = курс купівлі долара США на міжбанківському валютному ринку України на дату визначення ціни відповідно до пункту 3.1. або пункту 3.2. договору, розділений на курс купівлі долара США на міжбанківському валютному ринку України на дату здійснення покупцем передоплати згідно з пунктом 4.1. договору; 2) сума перерахованих коштів згідно пунктом 4.1. договору підлягає коригуванню за наступною формулою: сума коштів перерахованих за кожним платіжним дорученням, помножена на відповідний коефіцієнт (К). Відповідний перерахунок здійснюється на дату визначення ціни згідно з пунктом 3.1. або 3.2. договору (пункт 3.4. договору).

Згідно з приписами частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, у пункті 4.1. договору сторони визначили, що покупець здійснює передоплату за обєм товару у кількості 591 тон за ціною 4 404 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ, у розмірі 734 грн. 00 коп. після отримання від продавця факсових або сканованих копій наступних документів, а саме: рахунку фактури із зазначенням: кількості товару, ціни без ПДВ, загальної суми без ПДВ, суми ПДВ всього до сплати.

На виконання взятих на себе зобов'язань, у відповідності до умов пункту 4.1. договору, позивачем було сплачено відповідачу попередню оплату в сумі 2 602 764 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою (а.с.23).

Суд відзначає, що вказана сума є оплатою погодженого в пункті 4.1. договору обсягу товару, а саме: 591 тона за ціною 4 404 грн. 00 коп. = 2 602 764 грн. 00 коп.

При цьому, як пояснювали представники сторін у судових засідання, станом на момент поставки різко змінився курс долара США по відношенню до національної валюти, у зв'язку з чим відповідач був позбавлений можливості поставити товар в обсязі 591 тона за ціною 4 404 грн. 00 коп.

В свою чергу, позивач, підтверджуючи свою добросовісність, а також розуміючи, що сторони не могли в квітні 2014 року передбачити різку зміну курсу валют у листопаді 2014 року, погодився укласти з відповідачем додаткову угоду № 1 від 20.11.2014, в якій сторони дійшли згоди змінити ціну товару у бік її збільшення, та, відповідно знизити обсяг товару, що підлягав поставці.

Так, у додаткові угоді № 1 від 20.11.2014 сторони домовились про наступне:

- відповідно до пункту 3.1. договору ціна за 1 тону товару звичайного (невисоко-олеїнового) соняшнику на партію товару в розмірі 495,290 тн., складає 4 833 грн. 33 коп. плюс ПДВ - 966 грн. 67 коп., а всього з ПДВ - 5 800 грн. 00 коп.;

- загальна вартість товару за договором поставки № 08/04/14/3 від 08.04.2014 в об'ємі 495,290 тн., розрахована на підставі ціни товару, встановленої у пункті 1 додаткової угоди, зменшується відповідно до умов пунктів 3.3., 3.4. та складає 2 114 680 грн. 28 коп. плюс ПДВ - 422 936 грн. 06 коп., а всього з ПДВ 2 537 616 грн. 34 коп.;

- остаточна ціна товару за якою покупець проводить розрахунок за соняшник врожаю 2014 року за договором поставки № 08/04/14/3 від 08.04.2014 в об'ємі 495,290 тн. складає 4 269 грн. 58 коп. плюс ПДВ - 853 грн. 92 коп., а всього ціна з ПДВ - 5 123 грн. 50 коп. за одну метричну тону залікової ваги товару (а.с.24).

У відповідності до вказаної додаткової угоди відповідачем було поставлено позивачу товар у кількості 495,29 тон за ціною 4 269 грн. 58 коп. без ПДВ на суму 2 537 616 грн. 34 коп., що підтверджується видатковою накладною № 31 від 20.11.2014 (а.с.25), складською квитанцією на зерно № 924 від 20.11.2014 (а.с.26) та актом прийому-передачі від 20.11.2014 (а.с.27).

Отже, матеріалами справи підтверджується, що станом на 20.11.2014 - граничний строк поставки товару в обсязі 4 000,000 тонн +/- 10%, фактично, відповідач поставив позивачу товар в обсязі лише 495,29 тон. При цьому, вартість поставленого на 20.11.2014 товару складала 2 537 616 грн. 34 коп. в той час, як позивач здійснив попередню оплату в сумі 2 602 764 грн. 00 коп.

Слід зазначити, що матеріали справи не містять доказів внесення змін до умов договору щодо строків поставки товару, а також його обсягів. Крім того, у судових засіданнях представниками позивача та відповідача було підтверджено, що будь-яких змін в цій частині сторони не погоджували.

В подальшому, між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 2 від 10.12.2014, в якій сторони домовились про наступне:

- відповідно до пункту 3.1. договору ціна за 1 тону товару на партію в розмірі 11,233 тн., складає 4 833 грн. 33 коп. плюс ПДВ - 966 грн. 67 коп., а всього з ПДВ - 5 800 грн. 00 коп.;

- остаточна вартість товару за договором поставки № 08/04/14/3 від 08.04.2014 в об'ємі 11,233 тн., розрахована на підставі ціни товару, встановленої у пункті 1 додаткової угоди складає 54 289 грн. 72 коп. плюс ПДВ - 10 857 грн. 94 коп., а всього з ПДВ - 65 147 грн. 66 коп. (а.с.28).

У відповідності до вказаної додаткової угоди відповідачем було поставлено позивачу товар у кількості 11,233 тон за ціною 4 833 грн. 33 коп. без ПДВ на суму 65 147 грн. 66 коп., що підтверджується видатковою накладною № 37 від 10.12.2014 (а.с.29), складською квитанцією на зерно № 940 від 10.12.2014 (а.с.30) та актом прийому-передачі від 10.12.2014 (а.с.31).

Щодо заперечень відповідача в частині того, що умови пункту 2.1. договору дозволяють продавцю самостійно визначати обсяг, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, у пункті 2.1. договору сторони, зокрема, визначили, що загальна кількість товару або високо-олеїнового товару становить 4000,000 тонн +/-10% за вибором продавця.

Отже, зі змісту вказаного пункту вбачається, що воля продавця розповсюджується лише на обсяг +/-10% від загального обсягу 4 000,000 тонн, а не на весь обсяг, як вважав відповідач. Оскільки з пункту 2.1. договору не вбачається право відповідача визначати будь-який обсяг поставки на виконання умов договору, а отже, поставлений обсяг товару, а саме: 506,523 тонн не може вважатися повним виконанням умов договору з боку відповідача (продавця).

Вказаний висновок міститься також і в постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.11.2015 по справі № 904/4590/15, в якій під час розгляду спору, зокрема, щодо припинення господарських правовідносин, які виникли відповідно до договору купівлі-продажу товару від 08.04.2014 № 08/04/14/3, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дельта Вілмар", Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агростеп" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Зернопром". Так, у вказаній постанові зазначено наступне.

Виконуючи умови договору купівлі-продажу Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дельта Вілмар" здійснило перерахування попередньої оплати в сумі 2 602 764 грн., на суму якої Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агростеп" поставлено товар в кількості 506,523 т., про що свідчать видаткові накладні від 20.11.2014 № 31, від 10.12.2014 № 37 та складські квитанції на зерно.

В порушення пунктів 2.1, 5.1 договору купівлі-продажу Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агростеп" переоформлено на товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дельта Вілмар" лише дві складські квитанції на зерно у загальній кількості 506,523 т.:

- від 20.11.2014 року № 924 заліковою вагою 425,29 т.;

- від 10.12.2014 року № 940 заліковою вагою 11,233 т.

Отже мінімальний розрахунковий обєм недопоставленого відповідачем товару за договором купівлі-продажу складає 3093,477 т. (4000 т.-10% - 506,523т.).

За пунктом 3.3 договору купівлі-продажу остаточні розрахунки сторін відбудуться до 01.12.2014 (тобто після терміну поставки, визначеного у пункті 5.1. договору купівлі-продажу).

Порядок визначення ціни зафіксовано сторонами у пункті 3.1. договору купівлі-продажу та цей порядок вже було додержано сторонами договору під час оформлення поставленої частини товару.

Що стосується здійсненої позивачем попередньої оплати товару, то, як зазначено у пункті 4.1. договору купівлі-продажу, попередня оплата передбачалася лише за частину від загального обєму товару, що підлягав постачанню. Тобто, в даному випадку відбулася часткова попередня оплата товару згідно зі статтею 693 Цивільного кодексу України.

Отже, виходячи з умов договору купівлі-продажу, а саме: пунктів 3.3., 4.2. та 5.1, обовязок відповідача поставити решту частини обєму товару не пов'язаний з обовязком відповідача щодо його попередньої оплати.

Враховуючи, що між сторонами будь-яких додаткових угод щодо зміни основного місця і строку поставки товару не було укладено, діючими залишаються визначені сторонами основні умови договору купівлі-продажу щодо місця поставки (Вільногірський елеватор) та строку поставки (до 20.11.2014).

Слід зазначити, що зобовязання за основним договором купівлі-продажу можуть бути виконані відповідачем у будь-який час, оскільки у пункті 10.1. договору зазначено, що договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2014, а стосовно невиконаних сторонами зобовязань - до повного їх виконання.

Докази виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агростеп" зобовязання щодо поставки товару у кількості, обумовленої пунктом 2.1. договору, у матеріалах справи відсутні.

Судова колегія у постанові відзначила, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дельта Вілмар" виконало усі передбачені договором купівлі-продажу зобовязання, а саме: перерахувало суму передоплати згідно з пунктом 4.1. договору купівлі-продажу за частину товару - 2 602 764 грн. з ПДВ, що підтверджується випискою за особовим рахунком. Після виконання взятих на себе зобовязань позивач звертався до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агростеп" з листом від 10.11.2014 № 628, в якому останнього було повідомлено про сплив граничного терміну поставки товару (20.11.2014) та прохання повідомити про дату поставки для оптимального планування вивантаження товару. Але цей лист Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агростеп" залишено без реагування.

З урахуванням того, що у справі № 904/4590/15 було встановлено факт часткового виконання відповідачем зобов'язань за спірним договором, судом під час розгляду даної справи вказані обставини не встановлюються та не доводяться з огляду на наступне.

Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад осіб як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".

В силу частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Таким чином, судове рішення у справі № 904/4590/15 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення не можуть йому суперечити.

Так, рішенням суду у справі № 904/4590/15 встановлено факт часткового виконання відповідачем зобов'язань за спірним договором, а також наявність у відповідача зобов'язання щодо поставки обсягу товару - 3 093,477 тон (4000 тон - 10% - 506,523 тон).

На час розгляду справи № 904/9714/15, постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.11.2015 по справі № 904/4590/15 набрала законної сили, що відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України є підставою для звільнення позивача від доказування обставин, встановлених під час розгляду справи № 904/4590/15.

Отже, у зв'язку з допущеним відповідачем простроченням поставки товару позивач нарахував неустойку у сумі 3 394 817 грн. 52 коп., яку розрахував у відповідності до умов пункту 7.1. договору, та обмежив розраховану суму до 1 584 942 грн. 94 коп., що складає 10% від вартості недопоставленого в строк товару, яку просить суд стягнути з відповідача, що і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Як було зазначено вище, у пунктах 2.1. та 5.1. договору сторони визначили зобов'язання відповідача передати позивачу товар в обсязі 4 000,000 тонни +/- 10% в термін до 20.11.2014.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріалами справи підтверджується, що строк та обсяг поставки товару, погоджені сторонами у договорі, були відповідачем порушені, а саме: частина товару була поставлена 20.11.2014, частина - 10.12.2014, залишкова частина (3 093,477 тон) не була поставлена відповідачем.

У пункті 7.1. договору передбачено, що у разі недопоставки високо-олеїнового товару або товару у кількості та у строк, вказаний у договорі, продавець сплачує покупцю неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості недопоставленого високо-олеїнового товару або товару, за кожен день прострочення, але не більше 10% від вартості недопоставленого товару.

Позивач на підставі пункту 7.1. договору здійснив розрахунок неустойки за період з 20.11.2014 по 20.05.2015 за результатами якого нарахував 3 394 817 грн. 52 коп. Вказаний розрахунок не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, оскільки позивач неправомірно включив в період прострочення 20.11.2014, оскільки вказаний день згідно з умовами пункту 5.1. договору граничним для виконання обов'язку відповідачем щодо поставки товару. В іншій частині розрахунок проведено у відповідності до умов договору.

При цьому, оскільки позивач обмежив заявлену до стягнення суму неустойки 10% вартості недопоставленого товару, то на підсумкову суму неустойки допущене порушення не вплинуло.

Неустойка у сумі 1 584 942 грн. 92 коп. розрахована позивачем вірно та з урахуванням умов договору.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

При цьому, суд зазначає, що право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов'язання, визначено частиною 2 статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.

Разом з цим, частиною 1 статті 617 Цивільного кодексу України зазначено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо воно доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Таким чином, порушення зобов'язання за відсутності вини вважається випадком, який унеможливлює його виконання як непереборною силою, так і будь-якою іншою обставиною, настання якої боржник не міг передбачити. Для того, щоб довести наявність випадку, відповідач повинен довести відсутність його вини.

При цьому, доказів наявності вказаних обставин сторонами суду не надано, а відповідно до статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

Враховуючи викладені обставини, є наявним факт прострочення поставки товару.

Таке порушення зобов'язання відповідача не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли під час дії угоди, у тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань з урахуванням умов договору.

Даний висновок кореспондується з приписами пункту 7 статті 180 Господарського кодексу України.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобовязання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому звязку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Так, зміст принципу справедливості, добросовісності і розумності полягає в тому, що тексти законів, угод та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту, вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов'язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об'єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов'язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб'єктів зобов'язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов'язання дії щодо належного виконання зобов'язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов'язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов'язків, яка б виключала необ'єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов'язання стосовно одна одної.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити також наступне.

У пункті 5.1. договору сторони встановили, що продавець здійснює поставку високо-олеїнового товару або товару в повному обсязі на умовах EXW Вільногірський елеватор (Дніпропетровська обл., м. Вільногірськ, вул. Привокзальна, 1а) в термін до 20 листопада 2014 року включно. Строки поставки та місця поставки (елеватори) окремих партій високо-олеїнового товару або товару визначаються сторонами в додаткових угодах до договору.

Крім того, у пункті 3.1. договору сторони погодили, зокрема, що ціна 1 метричної тонни високо-олеїнового товару визначається в додаткових угодах до договору, а в пункті 3.2. договору визначено, що у випадку поставки товару з вмістом олеїнової кислоти менше ніж 82% ціна товару визначається у відповідності з умовами пункту 3.1. договору щодо визначення ціни звичайного (не високо-олеїнового) соняшнику.

Отже, умовами договору передбачено визначення ціни товару, який підлягає поставці за договором, в додаткових угодах.

Відповідно, і на поставлені відповідачем обсяги (495,29 та 11,233 тон) між сторонами укладались додаткові угоди, в яких сторони погоджували ціну кожної поставленої партії.

Доказів укладання додаткової угоди (угод) щодо визначення ціни товару на залишковий обсяг - 3 093,477 тон сторонами до матеріалів справи не додано. Крім того, представниками позивача та відповідача визнається та підтверджується факт того, що будь-яких додаткових угод до спірного договору, крім доданих до позову двох угод, між сторонами не укладалось.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

На думку суду, у договорі саме відповідач зобов'язався поставити визначений договором обсяг товару повністю в строк до 20.11.2015; умови договору були визначені сторонами на основі вільного волевиявлення та обидві сторони погодилися з тим, що умови є справедливими, а отже, сторони зобов'язані їх виконувати.

Умови договору не передбачають наслідків та розподіл відповідальності між сторонами у випадку не підписання додаткової угоди до договору щодо визначення ціни на товар. Як і не містять умов, які надають право відповідачу не поставляти товар у випадку непідписання відповідної додаткової угоди.

При цьому, умови договору містять чіткий обов'язок відповідача поставити товар в обсязі 4000,000 тон +/- 10% в термін до 20.11.2014. Вказані умови викладені чітко та однозначно, та не містять жодних застережень. Крім того, механізм визначення ціни було погоджено сторонами у пункті 3.1. договору.

Отже, у випадку непідписання додаткової угоди на залишковий обсяг товару саме у відповідача наступало прострочення.

Крім того, наявне у справі листування щодо погодження ціни на товар не може виправдовувати бездіяльність відповідача.

Суд зауважує, що норми Господарського кодексу України передбачають загальний порядок укладання господарських договорів (стаття 181), але відповідач, здійснюючи поставку лише частини товару в обсязі 495,29 тон 20.11.2014 - в граничний строк для поставки всього погодженого обсягу, не здійснив жодної дії для того, щоб не допустити прострочення з його боку.

Більше того, 20.11.2015 - в граничний строк для поставки всього погодженого обсягу, відповідач здійснив поставку навіть не на повну суму передоплати, яка була внесена позивачем більше ніж за сім місяців до поставки - 11.04.2014. Вказане беззаперечно свідчить про порушення умов договору відповідачем.

Крім того, з системного аналізу матеріалів справи суд приходить до висновку, що позивачем умови договору в частині його зобов'язань до 20.11.2014 виконувались належним чином, а саме: через 3 дні з моменту укладання договору - 11.04.2014 позивачем була внесена передоплата чітко у погодженому в пункті 4.1. обсязі. При цьому, у вказаному пункті сторони передбачили наперед ціну товару на обсяг 591 тону у розмірі 4 404 грн. (591 тона за ціною 4 404 грн. 00 коп. = 2 602 764 грн. 00 коп.).

При цьому, як пояснювали представники сторін у судових засідання, станом на момент поставки різко змінився курс долара США по відношенню до національної валюти, у зв'язку з чим відповідач був позбавлений можливості поставити товар в обсязі 591 тона за ціною 4 404 грн. 00 коп.

В свою чергу, позивач, підтверджуючи свою добросовісність, а також розуміючи, що сторони не могли в квітні 2014 року передбачити різку зміну курсу валют у листопаді 2014 року, погодився укласти з відповідачем додаткову угоду № 1 від 20.11.2014, в якій сторони дійшли згоди змінити ціну товару у бік її збільшення, та, відповідно знизити обсяг товару, що підлягав поставці.

В той же час, суд відзначає, що із боку позивача не було вчинено дій на досягнення належного виконання умов договору та не було запропоновано до підписання додаткову угоду, яка б визначала та фіксувала ціну на залишковий обсяг непоставленого товару.

Враховуючи всі вище викладені обставини в їх сукупності, суд приходить до висновку, що справедливим у даному спорі буде покладення відповідальності за порушення умов договору на обох сторін, а адекватним та відповідним допущеному порушенню умов договору, враховуючи поведінку обох сторін та причини такого порушення, буде стягнення з відповідача штрафу у розмірі 633 977 грн. 18 коп. (40% від розрахованого позивачем).

Згідно з частиною 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки суд прийшов до висновку, що даний спір виник з вини обох сторін, судовий збір покладається на позивача та відповідача у рівних частинах.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агростеп" (52433, Дніпропетровська область, Солонянський район, селище Єлізарове, вулиця Центральна, будинок 9; ідентифікаційний код 37916049) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дельта Вілмар" (65481, Одеська область, м. Южне, вулиця Індустріальна, будинок 6; ідентифікаційний код 36369434) - 633 977 грн. 18 коп. - неустойки, 11 887 грн. 07 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_4