Ухвала суду № 55160179, 11.01.2016, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

11 січня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

судді-доповідача Гриціва М.І.,

суддів: Кривенди О.В.,Прокопенка О.Б.,-

розглянувши заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Алпекс ЛТД» (далі - ТОВ) про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 4 листопада 2015 року у справі за позовом Товариства до Державної служби України з лікарських засобів про визнання та скасування рішення,

установила:

Вищий адміністративний суд України постановою від 4 листопада 2015 року скасував постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 червня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2014 року про задоволення позову.

Не погодившись з ухвалою Вищого адміністративного суду України, ТОВ подало заяву про її перегляд Верховним Судом України з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах статті 21 Закону України від 1 червня 2000 року № 1775-III «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (далі - Закон № 1775-III), що, на думку заявника, підтверджується рішенням суду касаційної інстанції від 19 травня 2004 року (справа № 38/367).

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України перевірила наведені у заяві доводи і дійшла висновку про таке.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 КАС одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за тотожних предмету спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

У справі, рішення в якій просить переглянути заявник, суд касаційної інстанції дійшов висновку про правомірність проведення позапланової перевірки позивача, погодився з фактами відсутності та ненадання на вимогу інспекторів документів, що підтверджують закупівлю, зберігання, транспортування, реалізацію, знищення або утилізацію лікарських засобів, а також документів на підтвердження виконання розпорядження про відмову у проведенні перевірки, на підставі якого видано наказ про анулювання ліцензії позивача на здійснення господарської діяльності з оптової торгівлі лікарськими засобами. Вказав не те, що провадження суб'єктом господарювання ліцензованої діяльності передбачає наявність зазначених вище документів, в тому числі на підтвердження факту дотримання та виконання установленого з урахуванням вимог законів вичерпного переліку організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог (ліцензійних умов), які є обов'язком для ліцензіата. Невиконання такого обов'язку та ненадання необхідних документів для проведення перевірки розцінюється відповідачем як відмова у проведенні перевірки, що є належною підставою для анулювання ліцензії.

Цих висновків суд касаційної інстанції дійшов з урахуванням повідомлення ТОВ про вилучення правоохоронними органами ліцензійних документів та його ж інформації про відсутніх процедурних документів, які б підтверджували факт їх вилучення.

У рішенні, наданому для порівняння, правовий висновок суду касаційної інстанції, хоча й містить посилання на статтю 21 Закону № 1775-III, але був зумовлений іншими фактичними обставинами. Зокрема, у цій справі йшлося не стільки про те, що ліцензіат під час перевірки відмовився надати документи, що підтверджують його право на зайняття діяльністю арбітражного керуючого, та/чи про відсутність таких документів, скільки про правильність анулювання ліцензії за умови прохання ліцензіата про проведення перевірки в інший проміжок часу з причин, які суб'єкт господарювання вважав поважним для її відтермінування (хвороба та необхідність лікування).

Окремо слід зазначити, що на час постановлення оскарженого рішення зазнало змін законодавче регулювання ліцензування певних видів діяльності, згідно з якими арбітражні керуючі визнаються суб'єктами незалежної професійної діяльності, що не потребує ліцензування.

З наведеного випливає, що рішення суду касаційної інстанції, додане на обґрунтування заяви, ухвалене за інших фактичних обставин, а тому не підтверджує наявність неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах і у зв'язку з цим унеможливлює відкриття провадження у справі.

З огляду на викладене, керуючись статтею 240 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

ухвалила:

Відмовити у допуску справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Алпекс ЛТД» до Державної служби України з лікарських засобів про визнання та скасування рішення до провадження Верховного Суду України для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 4 листопада 2015 року.

Суддя-доповідач М.І. Гриців

Судді: О.В. Кривенда

О.Б. Прокопенко