Ухвала суду № 55159979, 11.01.2016, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

11 січня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

судді-доповідачаГриціва М.І.,суддів:Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., - розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 5 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Реєстраційної служби Овідіопольського районного управління юстиції в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4, про зобов'язання вчинити певні дії,

встановила:

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 5 листопада 2015 року скасував постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2015 року та залишив в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 8 травня 2015 року про часткове задоволення позову.

Не погодившись з ухвалою Вищого адміністративного суду України, ОСОБА_4 подала заяву про її перегляд Верховним Судом України з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права у подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

Зокрема, автор заяви стверджує про неоднакове застосування статті 6 КАС в її матеріально-правовому аспекті щодо звернення до суду за захистом порушеного права. Прикладами неоднакового застосування зазначеної норми називає постанову Верховного Суду України від 24 лютого 2015 року (справа № 21-34а15) та постанову Вищого адміністративного суду України від 14 вересня 2011 року (справа № П/9991/429/11), в яких, на переконання заявника, ці суди по-іншому і правильно її застосували.

У заяві робиться посилання також на неоднакове застосування статей 11, 202, 207, 638 Цивільного кодексу України, що, на думку заявника, підтверджується постановою Верховного Суду України від 10 вересня 2013 року (справа № 3-20гс13), постановами Вищого господарського суду України від 30 травня 2013 року та 16 жовтня 2014 року (справи №№ 18/1389/12, 5013/952/12), постановами Вищого адміністративного суду від 17 червня 2009 року (справа № К-22836/07), 19 березня і 12 вересня 2013 року (справи № К/9991/15947/12 і № П/800/551/13).

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України перевірила наведені у заяві доводи і дійшла висновку про таке.

За статтею 235 КАС Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 236 КАС сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право подати заяву про перегляд судових рішень: 1) в адміністративних справах після їх перегляду в касаційному порядку; 2) Вищого адміністративного суду України з питань, передбачених статтею 1711 цього Кодексу.

У статті 237 КАС передбачені підстави, з огляду на які може бути ініційований перегляд судових рішень Верховним Судом України. Зокрема, за правилами пункту 1 частини першої цієї статті одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за тотожних предмету спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Як на приклад неоднакового застосування норм права заявник посилається на постанови Верховного Суду України від 24 лютого 2015 року (справа № 21-34а15) та від 10 вересня 2013 року (справа № 3-20гс13), ухвалені після перегляду судових рішень адміністративних і господарських судів в касаційному провадженні, та постанови Вищого адміністративного суду України від 14 вересня 2011 року (справа № П/9991/429/11) і від 12 вересня 2013 року (справа № П/800/551/13), які цей суд відповідно до положень частини четвертої статті 18 КАС постановив як суд першої інстанції. Таке посилання є неприйнятним, оскільки названі судові рішення не є рішеннями суду касаційної інстанції, які в розумінні статей 236 і 237 КАС утворюють предмет перегляду.

У рішенні, що оскаржується, суд касаційної інстанції правовий висновок про неправильне застосування норм Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців» формулював з того, що державний реєстратор неправильно скасував державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи, через те що здійснив ці дії не на підставі судового рішення про скасування рішення засновників (учасників) юридичної особи чи уповноваженого ним органу про внесення змін до установчих документів або про визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів, а на підставі нотаріальної посвідченої заяви.

В одних із рішень, наданих для порівняння, висновки суду касаційної інстанції формувалися не з реєстраційних правовідносин, а стосувалися цивільних договірних та позадоговірних зобов'язань, доказів та доказування відносин, що склалися між сторонами (учасниками) цих зобов'язань (постанови Вищого господарського суду України від 30 травня 2013 року (справа № 18/1389/12) та від 16 жовтня 2014 року (справа № 5013/952/12)).

У рішенні від 17 вересня 2009 року (справа № К-22836/07) Вищий адміністративного суду України не погодився із правозастосуванням судів попередніх інстанцій про неправомірність дій державного реєстратора, який вніс до державного реєстру відомості про зміну директора юридичної особи та складу учасників товариства. Вважає такі дії правильними, позаяк рішення щодо зазначених змін не визнані в судовому порядку недійсними, стосовно них не встановлено обставин, які б давали підстави державному реєстратору не провадити реєстраційні дії.

У рішенні від 19 березня 2013 року (справа № К/9991/15947/12) суд касаційної інстанції дійшов висновку, що фізична особа, яка перебуває в трудових відносинах з громадським об'єднанням, не є його засновником чи учасником, не може бути визнана такою, що має право вимагати скасування розпорядження органу місцевого самоврядування про затвердження Статуту об'єднання.

З наведеного випливає, що одні із рішень суду касаційної інстанції, додані на обґрунтування заяви, ухвалені за інших фактичних обставин, а тому не підтверджують наявність неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а інші - не є рішеннями суду касаційної інстанції, які можуть бути предметом перегляду Верховного Суду України.

Ці обставини унеможливлюють відкриття провадження у справі.

З огляду на викладене, керуючись статтею 240 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

ухвалила:

Відмовити у допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_5 до Реєстраційної служби Овідіопольського районного управління юстиції в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4, про зобов'язання вчинити певні дії, для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 5 листопада 2015 року.

Суддя-доповідач М.І. Гриців

Судді: О.В. Кривенда

О.Б. Прокопенко