Постанова № 55156817, 20.01.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 січня 2016 року 15:50 №826/26173/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кобилянського К.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю «Ровєр»

до

Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про

визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ровєр» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якій просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.08.2015 №0005632206 та від 06.08.2015 №0005642206.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що висновки відповідача про порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Ровєр» податкового законодавства в ході здійснення господарських операцій з його контрагентами: товариством з обмеженою відповідальністю «Укр медиа консалт» та товариством з обмеженою відповідальністю «Українська нафто-газова компанія», не відповідають дійсності. Посилався на наявність належним чином складених первинних документів, що підтверджують реальність господарських операцій з даними контрагентами. За наведених обставин, позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та просить їх скасувати.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування правомірності висновків податкового органу та оскаржуваних податкових повідомлень-рішень посилався на неналежно складені первинні документи. За таких обставин, відповідач зазначає, що господарські операції позивача з даними контрагентами не мали реального характеру. Вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення правомірними.

14.01.2016 суд, керуючись частиною 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Посадовими особами Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві проведено документальну планову перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Ровєр» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 по 31.03.2015, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.03.2015.

Перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Ровєр»:

- підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 1 602 034,00 грн.;

- пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 560 556,00 грн.

За наслідками перевірки Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві складено акт від 16.07.2015 №419/1-26-50-22-06-36958989 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 06.08.2015 №0005632206, яким позивачеві визначене грошове зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 2 002 542,50 грн., у тому числі: 1 602 034,00 грн. – основний платіж, 400 508,50 грн. – штрафні санкції;

від 06.08.2015 №0005642206, яким позивачеві визначене грошове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 700 695,00 грн., у тому числі: 560 556,00 грн. – основний платіж, 140 139,00 грн. – штрафні санкції.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями від 06.08.2015 №0005632206 та від 06.08.2015 №0005642206, товариство з обмеженою відповідальністю «Ровєр» оскаржило їх до суду.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з акта перевірки від 16.07.2015 №419/1-26-50-22-06-36958989 висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю «Ровєр» та його контрагентами:

- товариством з обмеженою відповідальністю «Укр медиа консалт» за договорами зберігання від 31.10.2013 №97 та від 31.10.2013 №95;

- товариством з обмеженою відповідальністю «Українська нафто-газова компанія» за договорами купівлі-продажу природного газу від 24.05.2012 №12/06/26, від 31.10.2012 №169/ПСГ, від 23.01.2013 №Т/13-01-17, від 28.02.2013 №189/ПСГ.

З матеріалів справи вбачається, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Ровєр» (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Українська нафто-газова компанія» (продавець) укладено договори купівлі-продажу природного газу від 24.05.2012 №12/06/26, від 31.10.2012 №169/ПСГ, від 23.01.2013 №Т/13-01-17, від 28.02.2013 №189/ПСГ, відповідно до яких продавець зобов’язується передати у власність покупцю природній газ українського походження для подальшої реалізації, а покупець зобов’язується прийняти та оплатити газ на умовах договорів.

На підтвердження виконання договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: договорів купівлі-продажу природного газу від 24.05.2012 №12/06/26, від 31.10.2012 №169/ПСГ, від 23.01.2013 №Т/13-01-17, від 28.02.2013 №189/ПСГ, додаткових угод від 20.06.2012 №1 та від 24.12.2012 №2 до договору від 24.05.2012 №12/06/26, актів приймання-передачі обсягів природного газу, податкових накладних.

З матеріалів справи слідує, що розрахунки між товариством з обмеженою відповідальністю «Ровєр» та товариством з обмеженою відповідальністю «Українська нафто-газова компанія» здійснювались у безготівковій формі, що підтверджується відповідними банківськими виписками.

Факт поставки природного газу підтверджується довідками виданими публічним акціонерним товариством «Укртансгаз» від 17.03.2015 №3244/64-064, від 21.10.2015 №13422/64 та довідками виданими національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» від 19.03.2015 №6-48-15 та від 16.10.2015 №6-194-15, з яких видно, що прийом-передача природного газу відбувалась в підземному сховищі газу від товариства з обмеженою відповідальністю «Українська нафто-газова компанія» до товариства з обмеженою відповідальністю «Ровєр».

Окрім того, на підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Українська нафто-газова компанія» за спірними договорами, позивачем надано докази реалізації придбаного природного газу кінцевим споживачам, зокрема, копії договорів з третіми особами та інші супровідні документи (додаткові угоди, акти, податкові накладні, тощо).

Також, між товариством з обмеженою відповідальністю «Ровєр» (поклажодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Укр медиа консалт» (постачальник) за договорами зберігання від 31.10.2013 №97 та від 31.10.2013 №95, відповідно до яких поклажодавець передає зберігачеві, а зберігач приймає на відповідальне зберігання та зобов’язується повернути поклажодавцеві у схоронності регулятори тиску та газорегулюючий пункт.

На підтвердження виконання договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: договорів зберігання від 31.10.2013 №97 та від 31.10.2013 №95, актів прийому-передачі виконаних послуг, податкових накладних.

З матеріалів справи вбачається, що розрахунки між товариством з обмеженою відповідальністю «Ровєр» та товариством з обмеженою відповідальністю «Укр медиа консалт» здійснювались у безготівковій формі, що підтверджується відповідними банківськими виписками.

У свою чергу, Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на спростування реальності господарських операцій, здійснених між товариством з обмеженою відповідальністю «Ровєр» та його контрагентами: товариством з обмеженою відповідальністю «Українська нафто-газова компанія», товариством з обмеженою відповідальністю «Укр медиа консалт» вказано на акти Державної податкової служби в Харківській області від 27.08.2014 №1175/20-38-22-01-04/37764888 про неможливість проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю «Українська нафто-газова компанія» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.06.2012 по 16.01.2014 та Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби від 22.01.2014 №233/26-55-22-07/38451519 про неможливість проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю «Укр медиа консалт» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.08.2013 по 31.10.2013.

Однак, суд відхиляє посилання відповідача на матеріали актів про неможливість проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю «Українська нафто-газова компанія», товариства з обмеженою відповідальністю «Укр медиа консалт», як на доказ відсутності реального характеру здійснених правочинів між позивачем та вказаними контрагентами, оскільки з назви та змісту вказаних актів вбачається, що звірка товариств фактично не проводилась і обставини щодо господарських операцій здійснених даними товариствами податковим органом реально не встановлювались.

Заходи, спрямовані на проведення зустрічної звірки, тобто спрямовані на вчинення дій щодо співставлення даних первинних та інших бухгалтерських документів суб'єкта господарювання, однак без фактичного вчинення таких дій, не можуть вважатися діями по проведенню зустрічної звірки.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не було надано до суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у вказаного товариства умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в тому числі із залученням третіх осіб, а також порушення фіскальних інтересів держави внаслідок таких взаємовідносин.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в ухвалі від 10.10.2012 за №К-24491/10, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов’язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов’язань.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит та віднесення сум, понесених витрат, до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Недотримання контрагентами позивача податкової дисципліни має правові наслідки саме для таких контрагентів, оскільки порушення платником податків вимог податкового законодавства має персональний характер, тобто тягне за собою застосування заходів відповідальності саме для такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Така позиція суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, викладеною, зокрема, у справі «Булвес» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом своїх зобов'язань зі сплати податку.

Суд встановив, що контрагенти позивача, на момент укладення спірних договорів, не перебували у стані припинення, що підтверджується спеціальними витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Отже, на момент здійснення господарських операцій, контрагенти позивача були належним чином зареєстровані як суб'єкти господарювання у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Податковим органом не надано належних доказів на підтвердження того, що контрагенти позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по господарських операціях на час їх виконання, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань.

Відповідно до частини четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг (пункт 198.1 статті 198 Кодексу). Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Кодексу).

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Суд звертає увагу, що наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов’язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов’язкових умов для виникнення такого права придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договору позивачем з його контрагентами: товариством з обмеженою відповідальністю «Українська нафто-газова компанія», товариством з обмеженою відповідальністю «Укр медиа консалт», не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов’язків не довів наявності умислу у керівників вказаних юридичних осіб на здійснення протиправної діяльності.

Також, відповідач не довів факту узгодженості дій позивача з недобросовісним виконавцем (на думку податкового органу) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагентів, яка б слугувала підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15.09.2014 К/800/64137/13.

Суд, проаналізувавши первинні документи, копії яких наявні в матеріалах справи, встановив, що вони видані позивачу його контрагентами у відповідності з порядком, встановленим положеннями законодавства та їхні реквізити відповідають вимогам первинних документів, які передбачено статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Дослідивши матеріали справи, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши у сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку, що господарські відносини між позивачем та його контрагентами документально підтверджені та мали реальний характер.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що під час проведення перевірки відповідачем не встановлено наявності належних доказів неправомірного формування позивачем податкового кредиту та витрат; матеріали справи аналогічних доказів в собі також не містять, внаслідок чого податкові повідомлення-рішення від 06.08.2015 №0005632206 та від 06.08.2015 №0005642206 підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 2-7, 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов публічного акціонерного товариства «Ровєр» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові-повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 06.08.2015 №0005632206 та від 06.08.2015 №0005642206.

3. Стягнути з Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь публічного акціонерного товариства «Ровєр» (код ЄДРПОУ 36958989) судові витрати в сумі 40 548 (сорок тисяч п’ятсот сорок вісім) грн. 57 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський