Ухвала суду № 55156366, 20.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" січня 2016 р. м. Київ К/800/27430/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Рецебуринського Ю.Й.,

Суддів Ємельянової В.І.,

Стародуба О.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом публічного акціонерного товариства «Київський завод комунального машинобудування «Коммаш» до Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування рішення,

за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва (далі - Управління) на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 7 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2014 року ПАТ «Київський завод комунального машинобудування «Коммаш» звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило скасувати рішення Управління №681 від 3 жовтня 2013 року про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (перерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків та зробити перерахунок заборгованості позивача станом на 21 лютого 2014 року.

Дана справа розглядалася судами різних інстанцій неодноразово.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 7 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2015 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Управління №681 від 3 жовтня 2013 року про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (перерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення касаційної скарги.

Судами встановлено, що 3 жовтня 2013 року Управлінням прийнято рішення №681 про застосування до позивача фінансових санкцій та нарахування пені за сплату (перерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду.

Згідно з вказаним рішенням до ПАТ «Київський завод комунального машинобудування «Коммаш» застосовано штраф у розмірі 45 600 грн 29 коп. та пеня у розмірі 517 грн 613 коп. за період з 20 лютого 2009 року по 5 вересня 2013 року на підставі пункту 2 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач не мав повноважень після 1 січня 2011 року нараховувати страхувальнику штрафні санкції за несвоєчасну сплату страхових внесків, оскільки на момент прийняття відповідного рішення (3 жовтня 2013 року) пункт 2 частини дев'ятої статті 106 Закону №1058-IV, яким була передбачена така відповідальність, втратив чинність.

При цьому суди послалися на постанови Верховного Суду України від 20 листопада 2012 року (справа №21-367а12), від 4 червня 2013 року (справа №21-170а13), якими підтверджено таку правову позицію.

Разом з тим, у вказаних судових рішеннях Верховним Судом України було зроблено висновок, що нарахування після 1 січня 2011 року управлінням ПФУ штрафних санкцій за правопорушення, про яке йдеться у пункті 5 частини дев'ятої статті 106 Закону №1058-ІV (несвоєчасне подання звітності), граничний строк подання якої настав до цієї дати, є протиправним.

У даній справі Управління застосувало до позивача фінансові санкції за правопорушення, про яке йдеться у пункті 2 частини дев'ятої статті 106 Закону №1058-ІV за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками внесків).

Пунктом 2 частини дев'ятої статті 106 Закону №1058-IV, яка діяла до 1 січня 2011 року, було передбачено, що за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.

З набранням чинності (з 1 січня 2011 року) Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) вказана правова норма скасована.

Водночас відповідно до абзацу п'ятого пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2464-VI стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.

Абзацом шостим цього ж пункту передбачено, що на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Аналіз наведеної норми Закону дає підстави для висновку про можливість застосування до страхувальників штрафних санкцій за несвоєчасну сплату страхових внесків і після 1 січня 2011 року, якщо вони нараховані на суму заборгованості, що виникла в період дії пункту 2 частини дев'ятої статті 106 Закону №1058-IV.

Аналогічна правова позиція була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 15 жовтня 2013 року у справі №21-318а13, від 19 лютого 2013 року у справі №21-432а12 та від 26 березня 2013 року у справі №21-71а13.

Таким чином, суди попередніх інстанцій прийшли до неправильного висновку про те, що відповідач не мав права після 1 січня 2011 року нараховувати позивачу штрафні санкції за несвоєчасну сплату страхових внесків, а тому їх рішення необхідно скасувати.

Крім того, відповідачем застосовано до ПАТ «Київський завод комунального машинобудування «Коммаш» штрафні санкції і пеню за заборгованість, що виникла як за період до 1 січня 2011 року, так і за період після цієї дати.

У зв'язку з цим судам необхідно встановити суму заборгованості позивача зі сплати страхових внесків за період з 20 лютого 2009 року по 31 грудня 2010 року включно та виходити з правомірності застосування до нього штрафних санкцій і пені за несвоєчасну сплату лише даної суми заборгованості.

Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, то в силу частини четвертої статті 227 цього Кодексу прийняті ними рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 7 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю.Й. Рецебуринський

Судді В.І. Ємельянова

О.П. Стародуб