Ухвала суду № 55156132, 20.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" січня 2016 р. м. Київ К/800/65035/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Рибченка А.О., Шипуліної Т.М.,розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Варвинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2014 року

у справі № 826/13886/13-а

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба-Нова»

до Варвинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Дружба-Нова» (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Варвинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18 червня 2014 року № 0000412200.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2014 року апеляційну скаргу позивача задоволено. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2014 року і залишити в силі постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

У зв'язку із неподанням клопотань особами, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі постанови старшого слідчого з ОВС СУ УМВС України в Чернігівській області ОСОБА_4 від 22 квітня 2014 року, направлень і наказу № 116 від 06 травня 2014 року відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01 січня 2011 року по 30 липня 2013 року по взаємовідносинах з ФГ "Нива", ПП "Габрос", ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8, ФОП ОСОБА_9, ФОП ОСОБА_10, ФОП ОСОБА_11, ФОП ОСОБА_12, ФОП ОСОБА_13, ФОП ОСОБА_14, ФОП ОСОБА_15, ФОП ОСОБА_16, ФОП ОСОБА_17, ФОП ОСОБА_18 За результатами перевірки складено акт від 04 червня 2014 року № 96/2200/31333767.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188 п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 п. 200.1, п. 200.2 ст. 200, п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ФГ "Нива" за травень 2013 року на 392333,00 грн.

Підставою для вказаних висновків відповідача, з якими погодився суд першої інстанції, стала відсутність реального виконання господарських операцій позивача з ФГ "Нива".

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки позивачем винесено податкове повідомлення-рішення від 18 червня 2014 року № 0000412200, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 588499,50 грн., в тому числі 392333,00 грн. - основний платіж, 196166,50 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що перевірка позивача проведена в рамках кримінальної справи, а тому відповідач не мав права виносити оскаржене податкове повідомлення-рішення до набрання відповідним судовим рішення у кримінальній справі законної сили.

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірці, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 27 жовтня 2015 року у справі № 21-1539а15.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем з ФГ «Нива» укладено договір про надання послуг №1 від 07 травня 2013 року. На підтвердження виконання умов вищезгаданого договору позивачем надано: акт здачі-прийняття робіт, податкові накладні, платіжні доручення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вказав на відсутність подорожніх листів трактористів-машиністів ФГ «Нива», які б засвідчували факт виконання робіт. Крім того, відповідно до пояснень працівників ФГ «Нива», останніми будь-які роботи в травні 2013 року для позивача не виконувались, у відрядження вони не направлялись.

З'ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції судам слід ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в акті перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Водночас, судам при розв'язанні відповідних спорів варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне зазначити, що факт відсутності здійснення господарської операції може підтверджуватись такими обставинами: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу недостатності фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, відсутність управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Як вже зазначалось, відмовляючи у задоволенні вимоги позивача, суд першої інстанції посилався виключно на відсутність подорожніх листів та покази працівників контрагента позивача. При цьому, власне оцінка здійсненим господарським операціям, їх господарської мети, використання отриманих благ у господарській діяльності позивача судом першої інстанції не надавалась.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що перевірку позивача проведено в рамках кримінального провадження на підставі постанови старшого слідчого з ОВС СУ УМВС України в Чернігівській області ОСОБА_4 від 22 квітня 2014 року, а тому винесення податкового повідомлення-рішення до набрання законної сили рішенням суду у відповідній кримінальній справі є протиправним.

Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до п. 86.9 ст. 86 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким податковим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим податковим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили.

Як правильно зазначено відповідачем в касаційній скарзі, кримінальне провадження № 12013260020000326 від 07 листопада 2013 року, на підставі якого проведено перевірку, порушено відносно директора позивача - ОСОБА_6 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України, а саме: привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем; складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів.

Тобто, предметом кримінального провадження, на підставі якого проведено перевірку позивача не є податки та збори, а тому посилання суду апеляційної інстанції на приписи пункту 86.9 статті 86 ПК України є безпідставними.

Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, судами першої та апеляційної інстанцій надано передчасну юридичну оцінку фактичним обставинам справи, не досліджено докази, які мають суттєве значення для розгляду адміністративної справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Наведені порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права щодо всебічного та повного встановлення обставин у справі не можуть бути усунені судом касаційної інстанції з огляду на встановлені статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи судом касаційної інстанції, що згідно частин 2 та 4 статті 227 цього Кодексу є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 227, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Варвинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області задовольнити частково.

2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2014 року у справі № 826/13886/13-а скасувати.

3. Справу № 826/13886/13-а направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)А.О. Рибченко (підпис)Т.М. Шипуліна