Ухвала суду № 55144317, 21.01.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/69/2016(м)

266/970/15-ц

Головуючий в 1 інстанції Дзюба М.В.

Доповідач Пономарьова О.М.

Категорія 27

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого судді Пономарьової О.М.,

суддів Зайцевої С.А., Ігнатоля Т.Г.,

при секретарі Зливка І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі Донецької області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Банк Розвитку» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою позивача Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Банк Розвитку» на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 жовтня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

25 березня 2015 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом до відповідачів та зазначав, що 21 листопада 2011 року між Публічним акціонерним товариства «Всеукраїнський Банк Розвитку» (далі ПАТ «ВБР») та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № ІКСАSHG.16763.001, за яким відповідач отримав кредит у розмірі 20 000,00 гривень зі сплатою 18,00 % річних за користування кредитом. Відповідно до умов договору відповідач зобов'язався щомісячно у строки здійснювати погашення частини суми заборгованості за кредитом, нарахованих процентів за його користування, всіх інших плат, передбачених кредитним договором, та правилами надання банківських послуг. Термін користування кредитом встановлений до 20 листопада 2013 року. В забезпечення виконання зобов'язань 21 листопада 2011 року між ПАТ «ВБР» та ОСОБА_4 укладено договір поруки № РХ029031.16774.001, за яким остання зобов'язалась відповідати перед банком за виконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором. Відповідачі не виконали умови договору, у зв'язку з чим станом на 09 лютого 2015 року утворилась заборгованість у загальній сумі 62 522,47 гривень, яка складається з наступного: поточна заборгованість за тілом кредиту 0,00 гривень, прострочена заборгованість за тілом кредиту 14 842,25 гривень, поточна заборгованість за процентами 0,00 гривень, прострочена заборгованість за процентами 10 219,25 гривень, заборгованість за комісією 8 551,20 гривень, сума пені 28 909,77 гривень. Просив суд стягнути з відповідачів солідарно суму заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 жовтня 2015 року позовні вимоги ПАТ «ВБР» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «ВБР» заборгованість за кредитним договором № ІКСАSHG.16763.001 від 21 листопада 2011 року у розмірі 43 612 гривень 70 копійок. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 436 гривень 12 копійок. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, позивач ПАТ «ВБР» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процессуального права, просив змінити рішення суду та стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 62 522,47 грн, з яких: прострочена заборгованість за тілом кредиту 14 842,25 гривень, прострочена заборгованість за процентами 10 219,25 гривень, заборгованість за комісією 8 551,20 гривень, пеня 28 909,77 гривень. В апеляційній скарзі зазначено, що суд першої інстанції необгрунтовано застосував положення ст. 551 ЦК України та зменшив розмір пені, хоча відповідач не довів наявність істотних обставин. Також суд в порушення вимог законодавства та умов договору звільнив від відповідальності поручителя в той час, коли договір поруки не був припиненим на момент подання позовної заяви.

В судове засідання апеляційної інстанції представник позивача не з'явився, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, надав заяву, в якій підтримав доводи апеляційної скарги, та просив розглядати справу за його відсутності.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили і відповідно до частини 2 ст. 77 ЦПК України вважається, що вони не з'явилися у судове засідання без поважних причин.

Відповідно до частини 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, оскільки у відповідності до вимог ч. 2 ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що 21 листопада 2011 року між ПАТ «ВБР» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № ІКСАSHG.16763.001, за яким відповідач отримав кредит у розмірі 20 000,00 гривень зі сплатою 18,00 % річних за користування кредитом. Термін користування кредитом встановлений договором до 20 листопада 2013 року. В забезпечення виконання зобов'язань 21 листопада 2011 року між ПАТ «ВБР» та ОСОБА_4 укладено договір поруки № РХ029031.16774.001, за яким остання зобов'язалась відповідати перед банком за виконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором. Відповідачі не виконали умови договору, у зв'язку з чим станом на 09 лютого 2015 року утворилась заборгованість, у загальній сумі 62 522,47 гривень, яка складається з наступного: поточна заборгованість за тілом кредиту 0,00 гривень, прострочена заборгованість за тілом кредиту 14 842,25 гривень, поточна заборгованість за процентами 0,00 гривень, прострочена заборгованість за процентами 10 219,25 гривень, заборгованість за комісією 8 551,20 гривень, пеня 28 909,77 гривень.

Частково задовольняючи позовні вимоги та зменшуючи розмір пені до 10 000 грн., суд першої інстанції застосував положення ч. 3 ст. 551 ЦК України та прийняв до уваги, що інтереси банку достатньо захищені процентною ставкою, а також те, що відповідач ОСОБА_3 ухилявся від сплати кредиту через важке матеріальне становище, що підтверджено довідками з медичних закладів, а також відсутність доказів, що несплатою кредиту банку завдано суттєвої шкоди. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за кредитом з поручителя ОСОБА_4, суд дійшов висновку, що банком пропущений шестимісячний строк пред'явлення вимоги до боржника.

Висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог банку колегія суддів вважає правильним, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч.1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з положеннями ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Суд встановив, що 21 листопада 2011 року між ПАТ «ВБР» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № ІКСАSHG.16763.001, за яким відповідач отримав кредит у розмірі 20 000,00 гривень зі сплатою 18,00 % річних за користування кредитом. Термін користування кредитом встановлений до 20 листопада 2013 року. Відповідно до умов договору відповідач зобов'язався щомісячно у строки здійснювати погашення частини суми заборгованості за кредитом, нарахованих процентів за його користування, всіх інших плат, передбачених кредитним договором та правилами надання банківських послуг. Відповідач не виконав умови договору, у зв'язку з чим станом на 09 лютого 2015 року утворилась заборгованість у загальній сумі 62 522,47 гривень, яка складається з простроченої заборгованості за тілом кредиту 14 842,25 гривень, простроченої заборгованості за процентами 10 219,25 гривень, заборгованості за комісією 8 551,20 гривень, пені 28 909,77 гривень.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором розмір пені за прострочення виконання відповідачем зобов'язання щодо повернення грошових коштів за кредитним договором складає 28 909,77 гривень.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України передбачено право суду своїм рішенням зменшити розмір неустойки у разі, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Іст отними обставинами в розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК України можна вважати, зокрема ступінь виконання боржником його зобов'язань; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд неправильно, без достатніх підстав та доказів застосував положення ч 3 ст. 551 ЦК України не можна визнати обгрунтованими.

За положеннями вказаної норми закону суд може зменшити розмір неустойки (штрафу,пені), що підлягає стягненню, враховуючи при цьому, зокрема, занадто високий її розмір порівняно зі збитками споживача, ступінь виконання зобов'язання, майновий стан сторін, їх майнові та інші інтереси, що заслуговують на увагу. При цьому зменшення розміру неустойки - це право суду. Суд може прийняти рішення про зменшення розміру неустойки як за власною ініціативою, так і за клопотанням відповідача, однак у останньому випадку відповідач, що звертається із клопотанням, повинен довести наявність підстав для зменшення неустойки.

Суд першої інстанції підставно прийняв до уваги, що інтереси банку достатньо захищені процентною ставкою, а також те, що відповідач ОСОБА_3 ухилявся від сплати кредиту через важке матеріальне становище, що підтверджено довідками з медичних закладів, а також те, що банком не надано доказів, що несплатою кредиту банку завдано суттєвої шкоди, та обгрунтовано дійшов висновку, що визначений позивачем розмір пені 28 909,77 гривень, який перевищую прострочене тіло кредиту в два рази, слід зменшити до 10 000,00 гривень, бо саме ця сума співмірна із простроченою сумою тіла кредиту.

З урахуванням викладеного та допущених відповідачем ОСОБА_3 порушень умов кредитного договору в частині взятих на себе зобов'язань, суд дійшов обгрунтованго висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитом у загальному розмірі 43 612,70 гривень, яка складається з простроченої заборгованості за тілом кредиту - 14 842,25 гривень, простроченої заборгованості за процентами - 10 219,25 гривень, заборгованості за комісією - 8 551,20 гривень, суму пені - 10 000,00 гривень.

Доводи апеляційної скарги щодо необгрунтованого звільнення від солідарного зобов'язання поручителя ОСОБА_4, з якою 21 листопада 2011 року банком укладений договір поруки № РХ029031.16774.001, та за яким вона зобов'язалась відповідати перед банком за виконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором, судова колегія вважає необгрунтованими і такими, що спростовуються встановленими у справі обставинами та вимогами закону.

Згідно з положеннями ч.1 ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

В судовому засіданні встановлено, що про наявність заборгованості за кредитним договором ОСОБА_4 повідомлена листом від 10 лютого 2015 року за вих. № 2765, який направлено поручителю 16 березня 2015 року, та який містить вимогу про сплату заборгованості за кредитним договором із граничним строком повернення до 08 березня 2015 року, а згідно зі списком згрупованих поштових рекомендованих відправлень лист прийнято до відділення поштового звязку лише 16 березня 2015 року (а.с. 17, 103).

Таким чином, використовуючи своє право, передбачене ч. 2 ст. 1050 ЦК України, банк в односторонньому порядку змінив умови договору, надіславши вимогу про повернення всієї суми кредиту та пов'язаних із ним платежів, і визначив строк виконання основного зобов'язання до 08 березня 2015 року, з якого підлягає обрахуванню шестимісячний строк, тобто позивач належним чином та у строк не повідомив поручителя про зміну строку виконання основаного зобов'язання, а відтак і не повідомив про існуючу заборгованість за кредитним договором, за яким термін користування визначено до 20 листопада 2013 року.

Відповідно до частини першої статті 559 України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Тобто закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору. Таким чином, у разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов'язання передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати.

Відповідно до частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Суд першої інстанції зробив обгрунтований висновок, що, якщо обраховувати шестимісячний строк із дня погашення чергового платежу, то такий строк також був пропущений банком, оскільки останній платіж відповідно до розрахунку, наданого позивачем, за черговим щомісячним платежем надійшов 10 липня 2012 року, а відтак заявлені вимоги про солідарну відповідальність за кредитним договором не мають правового обґрунтування, оскільки договір поруки є припиненим.

Судова колегія вважає, що судом першої інстанції в судовому рішенні повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Судова колегія визнає, що наведені в апеляційній скарзі позивача доводи є необґрунтованими і не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного рішення.

У відповідності до частини 1 статті 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому судова колегія на підставі ст.308 ЦПК України відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

При відкритті апеляційного провадження у справі 14 січня 2016 року за клопотанням позивача останньому відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги. Оскільки судова колегія дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги, з позивача ПАТ «ВБР» в дохід держави належить стягнути судовий збір в розмірі 4 019,40 грн., виходячи з наступного.

Позивач звернувся до суду 25 березня 2015 року, зазначивши ціну позову 62 522,47 грн. та повинен був сплати судовий збір в розмірі не менше трьох мінімальних заробітних плат, яка складала 1 218 грн., тобто 3 654 грн. Відповідно до ст.4 ч.2 п.6 Закону України «Про судовий збір», в редакції, яка діє з 1 вересня 2015 року, ставка судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду встановлюєься в розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Таким чином, з позивача належить стягнути судовий збір в розмірі 4 019,40 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області ,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу позивача Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Банк Розвитку» відхилити.

Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 жовтня 2015 року залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Банк Розвитку» (01135, м. Київ, вул. Чорновола Вячеслава, 25, ЄДРПОУ 36470620) в дохід держави судовий збір в розмірі 4 019 (чотири тисячі дев'ятнадцять) гривень 40 копійок.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: О.М. Пономарьова

Судді: С.А. Зайцева

Т.Г. Ігнатоля