Ухвала суду № 55141455, 19.01.2016, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/329/16Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : Побережна Н. П. Доповідач в апеляційній інстанції Корнієнко Н. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоКорнієнко Н. В.суддівГончар Н. І. , Пономаренка В. В. при секретаріГончар Л. В.

з участю адвокатів: Давигори С.А., Колодницького В.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_8 - Давигори Світлани Анатоліївни на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 11 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_10, третя особа ОСОБА_11 про визнання правочину недійсним та витребування з чужого незаконного володіння майна,

в с т а н о в и л а :

26 жовтня 2015 року ОСОБА_8 звернулася до суду з даним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що вона та ОСОБА_11 перебували в шлюбі з 20.11.1993 року по 13.09.2012 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1. Рішенням Шполянського районного суду від 13.09.2015 року шлюб між сторонам розірвано.

За період перебування в шлюбі сторони, як подружжя, набули у власність майно, а саме: - приміщення прохідної під літ. Б площею 25,1 кв.м., гараж під літ. Ж площею 126,3 кв.м., яке зареєстроване на підставі договору купівлі-продажу від 24 червня 2006 року за ОСОБА_11;

- нежитлова будівля, мийка під літ. Л площею 117,4 кв.м., яка зареєстрована на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 03.09.2007 року на праві власності за ОСОБА_11, частка 1/1;

- майстерню під літ. Е, площею 154,4 кв.м. та контору під літ. А площею 864 кв.м. будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1, яке зареєстровано також на ОСОБА_11

За рішенням суду від 05.09.2011 року в рахунок погашення боргу ОСОБА_12 за договором позики визнано право власності на дане майно за ОСОБА_9, в подальшому рішення суду було скасоване рішенням апеляційного суду від 06.08.2015 року, оскільки ОСОБА_12 не мав права відчужувати спірне майно, яке належить на праві спільної сумісної власності подружжю. 05.05.2015 року ОСОБА_9 продав дане майно ОСОБА_10

Позивачка вказує на те, що вищевказане майно перебувало у спільній сумісній власності подружжя, відповідно до ст. 60 СК України, та вона має право власності на 1/2 частину, а тому є всі підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 05.05.2015 року та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Тому позивач просить суд: - визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_10, посвідчений приватним нотаріусом Шполянського нотаріального округу Черкаської області за №872 від 05.05.2015року.

- витребувати з незаконного володіння набувача ОСОБА_10 нежитлові приміщення: прохідна під літ. «Б», площею 25,1 кв. м.; гараж під літ. «Ж», площею 126,3 кв. м.; нежитлову будівлю - мийку під літ. «Л», площею 117,4 кв. м.; майстерню під літ.Е, площею 154,4 кв.м; контору під літ. «А», площею 86,4 кв.м. будівель та споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1

Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 11 грудня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_8, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати і ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки позивач не був власником майна, зокрема спірної квартири, його вимоги не підлягають до задоволення в порядку ст.388 ЦК України.

Крім того, позивач не довів, що є власником всього майна, яке є предметом договору купівлі-продажу, оскільки спільна сумісна власність подружжя передбачає частку кожного з подружжя в майні (ст.70 СК України).

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння (п.33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014, № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав").

Встановлено, що ОСОБА_11 та ОСОБА_8 перебували в шлюбі з 20.11.1993 року по 13.09.2012 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 (а.с.8)

Рішенням Шполянського районного суду від 13.09.2015 року шлюб між ОСОБА_12 та ОСОБА_8 розірвано. Рішення вступило в законну силу 25.09.2012 року (а.с.9).

Відповідно до рішення Шполянського районного суду від 05.09.2011 року за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_12 про стягнення боргу за договором позики, за ОСОБА_9 визнано право власності на майно, а саме на приміщення прохідної площею 25,1 кв. м., гаража площею 126,3 кв. м., яке належить ОСОБА_12 згідно з договором купівлі-продажу нежилого приміщення від 24.06.2006, мийки площею 117,4 кв. м., яке належить ОСОБА_12 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 03.09.2007, приміщення майстерні площею 154,4 кв. м. та контори площею 86, 4 кв. м., будівель та споруд, яке належить ОСОБА_12 згідно з договором купівлі продажу нежилого приміщення від 15.02.2008, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, в рахунок погашення боргу за договором позики в сумі 350000 грн. (а.с. 12-13).

Відповідно договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 05.05.2015 року ОСОБА_9 продав ОСОБА_10 нежитлові будівлі, а саме: приміщення прохідної, гаража, мийки, майстерні та контори, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 14-15).

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 06.08.2015 року рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 05.09.2011 року скасоване та в задоволенні позову ОСОБА_9 до ОСОБА_12 про стягнення боргу за договором позики шляхом визнання права власності на нерухоме майно відмовлено (а.с. 10-11).

Позивачка в заяві ставить вимогу про недійсність договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 від 05.05.2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

В пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що недійсним може бути визнано лише укладений договір.

Відповідно до ст. 328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст.387 ЦК).

Згідно до ст. 330 ЦК, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Набувач визнається добросовісним, якщо він не знав, що особа, в якої він придбав річ, не мала права її відчужувати. Отже, набувач є добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати про незаконність свого володіння (стаття 388 ЦК). Набувач визнається недобросовісним, коли він знав чи повинен був знати про неправомірність свого володіння (стаття 390 ЦК). Таким чином, набувач є недобросовісним, якщо річ набута ним злочинним шляхом.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 25 вищевказаної постанови від 7 лютого 2014 року N 5, набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК) відносяться, зокрема, такі випадки, як вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, тобто у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).

Власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна.

Укладаючи договір від 05.05.2015 року продавець ОСОБА_9 був власником майна, так як рішення суду було скасоване лише 06.08.2015 року, та відповідно мав право на його відчуження.

Проте, в даному випадку, як встановлено в судовому засіданні, і з цим погоджується судова колегія, ОСОБА_10 є добросовісним набувачем майна за відплатним договором, так як позивачкою не доведено, що він, ОСОБА_10, знав або міг знати, що ОСОБА_9 не мав права відчужувати спірне майно.

Майно від добросовісного набувача (тобто такого, який не знав і не повинен був знати, що особа, яка відчужила майно, не мала на це права) може бути витребуване володільцем лише за наявності підстав, зазначених у ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Відповідно до частини 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача із використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

В пункті 23 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року N 5 "Про практику в справах про захист права власності та інших речових прав" (далі Постанова від 7 лютого 2014 року N5) роз'яснено, що відповідно до статті 387 ЦК та частини третьої статті 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. При цьому суди повинні мати на увазі, що право власності на рухоме майно доводиться за допомогою будь-яких передбачених процесуальним законодавством доказів, що підтверджують виникнення такого права у позивача.

Між тим, ОСОБА_8 в позовній заяві зазначила, що вона вже звернулася до суду з іншим позовом до колишнього чоловіка ОСОБА_11 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ.

При розгляді даної справи позивачка не довела, що є власником всього майна, яке є предметом договору купівлі-продажу, оскільки спільна сумісна власність подружжя передбачає частку кожного з подружжя в майні (ст.70 СК України).

Суд також прийшов до правильного висновку, що підстав для визнання договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 05.05.2015року., укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_10, немає, оскільки рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 06 серпня 2015 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_9 до ОСОБА_11 про визнання права власності на спірне майно, яке останній на підставі судового рішення Шполянського районного суду від 5 вересня 2011 року фактично відчужив ОСОБА_9. Вказаним рішенням визнано, що суд не мав права без згоди дружини ОСОБА_13 - позивачки по даній справі, яка є співвласником вказаного майна, визнавати на нього право власності за третьою особою. Тобто, після скасування рішення Шполянського районного суду від 05 вересня 2011 року і ухвалення рішення Апеляційним судом від 06 серпня 2015 року спірне майно з цього часу знову стало спільним майном ОСОБА_8 і ОСОБА_13

Тому, як роз'яснив Пленум ВСУ в п.10 постанови №9 від 06.11.2009 року, не підлягають до задоволення позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного, яким, в цьому випадку, було рішення Шполянського районного суду від 05.09.2011 року .

З огляду на викладені вище фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи, були предметом дослідження в суді першої інстанції, який при вирішенні спору всебічно і повно з'ясував і перевірив всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінив докази, дав їм належну правову оцінку, правильно визначив норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняв обґрунтоване і законне судове рішення.

Інші доводи апеляційної скарги носять суб'єктивний характер та не мають в собі підстав, визначених ст. 309 ЦПК України, за наявності яких можливе скасування чи зміна судового рішення.

Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_8 - ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 11 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_10, третя особа ОСОБА_11 про визнання правочину недійсним та витребування з чужого незаконного володіння майна залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий :

Судді :