Рішення № 55139338, 21.01.2016, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі суддів: Малько О.С., Бондаренко Н.В., Шимківа С.С.,

секретар судового засідання: Пиляй І.С.,

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 29 жовтня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних витрат на суму боргу і трьох процентів річних.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського міського суду від 29 жовтня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено повністю: стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивачки 47866 грн. 97 коп. суму інфляційних втрат за весь час прострочення, 11392 грн. 05 коп. - 3% річних від простроченої суми боргу, всього 59259 грн. 02 коп.

Вирішено питання розподілу судових витрат: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір в розмірі 348 грн. 91 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 покликається на те, що судом неправильно застосовано до спірних правовідносин положення ст.625 ЦК України, які регулюють зобов'язальні правовідносини, оскільки між сторонами виникли правовідносини щодо безпідставного одержання грошей, які вже вирішені в судовому порядку.

Згідно ч.5 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, можуть виникати з рішення суду, що не дає підстав для застосування положень ст.625 ЦК України у разі наявності між сторонами недоговірних зобов'язань.

Вказує, що із рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, так як вони виникають з актів цивільного законодавства згідно ст.11 ЦК України, а рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність певних правовідносин між сторонами.

За обставин, на які покликається позивач, договором, законом або іншим актом цивільного законодавства розмір процентів за прострочення виконання рішення суду не передбачено.

Не погоджується з висновком суду про відсутність підстав для задоволення її заяви про застосування позовної давності.

У зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення Рівненського міського суду від 29 жовтня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В поданих запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_2 покликається на безпідставність апеляційної скарги ОСОБА_1, доводи якої суперечать чинному законодавству України.

Вказує, що рішення Рівненського міського суду від 30 серпня 2010 року відповідачкою в повному обсязі не виконано, станом на 01 липня 2015 року залишок заборгованості по виконанню виконавчого листа від 03 грудня 2010 року складав 68 776 гривень 61 коп.

За змістом ч.2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утриманими ними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, - що відповідає правовій позиції Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року.

Зазначає, що нарахування коштів відповідно до ст.625 ЦК України здійснюється незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

В даному цивільному спорі наявні в сукупності всі необхідні кваліфікуючі ознаки, а саме: наявність грошового зобов'язання, яке підлягає індексації і факт прострочення.

Згідно правової позиції Верховного Суду України від 12 березня 2009 року ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснено, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України.

Доводи ОСОБА_1 про відсутність грошового зобов'язання спростовується рішенням апеляційного суду Рівненської області від 29 листопада 2010 року, яким в порядку ч.3 ст.61 ЦПК України встановлено, що між сторонами виникли саме грошові зобов'язання.

Просить відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_1, рішення Рівненського міського суду від 29 жовтня 2015 року залишити без змін.

Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з ухваленням нового рішення з таких підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що рішенням колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області від 29 листопада 2010 року скасовано рішення Рівненського міського суду від 30 серпня 2010 року в частині визнання неправомірною бездіяльності відповідачки щодо невиконання умов договору оренди та зобов'язання останньої передати нежитлове приміщення позивачу; в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання бездіяльності щодо невиконання умов договору оренди від 02.04.2007 року неправомірною та зобов'язання її передати йому нежитлове приміщення площею 138 м.кв. за адресою: АДРЕСА_1 з актами про його технічний та санітарний стан для облаштування ним автомийки - відмовлено; в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін, зокрема, в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість в сумі 94 680 гривень (еквівалентно 12 000 доларам США по курсу НБУ станом на 30.08.2010 року) та 3% річних в сумі 6 275 гривень 73 коп.

09 грудня 2010 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції видано постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі рішення Рівненського міського суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу в сумі 100 955 гривень 73 коп., а 08 жовтня 2015 року - постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.8 ч.1 ст.49 Закону України "Про виконавче провадження" із покликанням на фактичне виконання в повному обсязі виконавчого документа згідно квитанції №570988 від 27.08.2015 року (32 000 гривні 00 коп.); №570988 від 28.08.2015 року (5 800 гривень 00 коп.); №570988 від 31.08.2015 року (30 976 гривень 61 коп.).

Задовольняючи позовні вимоги з покликанням на ст.ст.625, 526, 610, 612 Цивільного кодексу України, суд виходив з того, що зобов'язання, які виникли між сторонами після ухвалення судового рішення зі сплати коштів, - є грошовими, а оскільки відповідачка зазначені зобов'язання належним чином не виконувала, то грошові кошти знецінилися внаслідок інфляційних процесів.

Встановлено, що в 2010 році судами вирішувалися і були задоволені заявлені на підставі ст.1214 Цивільного кодексу України позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення з відповідачки коштів в розмірі 12 000 доларів США, які згідно розписок від 13.12.2007 року та 06.05.2008 року передавались позивачкою в рахунок оплати укладеного договору оренди нежитлового приміщення площею 138 кв. м від 2 квітня 2007 року.

Вирішуючи спір 30 серпня 2010 року, Рівненський міський суд покликався на ст.ст. 1212,1214 Цивільного кодексу України (загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави), зміст якої нормативно регулює позадоговірні зобов'язання (кондикційні).

Відповідно до рішення апеляційного суду Рівненської області від 29 листопада 2010 року, вказаний договір оренди не є укладеним( рішення суду від 30 серпня 2010 року в частині визнання неправомірною бездіяльності відповідачки щодо невиконання умов договору оренди скасовано) , а відтак відпала правова підстава, на основі якої відповідачкою було отримано грошові кошти, а правовідносини сторін трансформувались у позадоговірні зобов'язальні (кондикційні) правовідносини.

За встановленого у суду були підстави для стягнення за ч.2 ст.625 ЦК України коштів за невиконання рішення, яке було ухвалено із зобов'язальних правовідносин, і висновки суду узгоджуються з положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України,однак судом не враховано, що прийняття судового рішення про стягнення грошового боргу в національній валюті не змінює природу грошового зобов'язання як такого, що визначене в іноземній валюті, і не є підставою для застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України при відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.

Судом безпідставно не прийнято до уваги заяву відповідачки про застосування позовної давності, оскільки до вимог щодо застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, встановлений загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК), який може бути збільшений за домовленістю сторін (ст. 259 ЦК).

Вимоги ОСОБА_2 про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми підлягали до задоволення в межах позовної давності, тобто за час прострочення з 28 серпня 2012 року.

На підставі наведеного, ст. ст.625 , 257 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 323-325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 жовтня 2015 року скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7 095 гривень 62 коп. трьох відсотків річних за час прострочення з 28 серпня 2012 року.

У задоволенні вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних витрат - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: Малько О.С. Бондаренко Н.В. Шимків С.С.