Рішення № 55136953, 18.01.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/11483/14-ц Головуючий у І інстанції Журавський В. В.Провадження № 22-ц/780/328/16 Доповідач у 2 інстанції Сержанюк А. С.Категорія 19 18.01.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

18 січня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі головуючого судді - Сержанюка А.С., членів колегії - суддів Коцюрби О.П., Суханової Є.М., із участю секретаря Говорун В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи - ОСОБА_6, приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Дідок Сергій Іванович про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на майно та позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи - ОСОБА_3, приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Дідок Сергій Іванович про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на майно,

В С Т А Н О В И Л А :

17 листопада 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом, де, із проведеними змінами та уточненнями, просить визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 18 жовтня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу, визнати за нею, ОСОБА_6 та ОСОБА_2 право власності, відповідно, на 1/3, ? та 1/6 частини квартири АДРЕСА_1.

На обгрунтування позовних вимог зазначила, що згідно із свідоцтвом про право власності №131 від 07 лютого 1995 року, виданого держплемзаводом «Олександрівка» спірна квартира належить на праві спільної часткової власності по 1/3 частині за кожним: ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_6

25 березня 1998 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 був розірваний, а ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 помер.

На підставі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 вересня 2004 року ОСОБА_2 і ОСОБА_9 отримали свідоцтво НОМЕР_4 від 17 листопада 2004 року про право власності на вказану квартиру.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 20 серпня 2013 року свідоцтво про право власності НОМЕР_4, видане 17 листопада 2004 року Бориспільським ЖКК визнано незаконним та скасовано.

Достовірно знаючи ту обставину, що спірна квартира не належить їм, правовстановлюючі документи визнані недійсними за рішенням суду, ОСОБА_2 та ОСОБА_9 продали зазначену квартиру ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 18 жовтня 2013 року.

Відтак, ОСОБА_2 та ОСОБА_9 порушили майнові права позивача і незаконним шляхом продали квартиру АДРЕСА_3

В свою чергу, ОСОБА_6 пред'явив свої вимоги, згідно яких просить визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 18 жовтня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Дідок С.І., витребувати на свою користь з незаконного володіння ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1, визнати за ним право власності на ? частину спірної квартири, а за ОСОБА_3 і ОСОБА_2, відповідно, на 1/3 та 1/6 частини майна.

Заявлений позов обґрунтовує тими ж обставинами що і первісний позивач.

Окрім цього, зазначає що після смерті батька він був неповнолітнім і є спадкоємцем першої черги за законом.

Після смерті батька мав би успадкувати половину частки яка належала йому у разі спадкування за законом. Проте, отримати свідоцтво про право на частку вищевказаної квартири, не зміг, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_9 в рівних долях приватизували вказану квартиру.

Вподальшому, стало відомо про те, що спірна квартира ОСОБА_2 та ОСОБА_9 відчужена на користь ОСОБА_5

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2015 року позов ОСОБА_10, ОСОБА_11 задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_2, укладений 18.10.2013 року між ОСОБА_12, ОСОБА_9 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Дідок Сергієм Івановичем за реєстровим №2407.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_5 на користь ОСОБА_10, ОСОБА_11 квартиру АДРЕСА_3

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_12, і.н. НОМЕР_1 на користь ОСОБА_10 судові витрати в розмірі 667 грн. 59 коп.

Стягнуто з ОСОБА_9, і.н. НОМЕР_2 на користь ОСОБА_10 судові витрати в розмірі 667 грн. 59 коп.

Стягнуто з ОСОБА_5, і.н. НОМЕР_3 на користь ОСОБА_10 судові витрати в розмірі 667 грн. 59 коп.

Стягнуто з ОСОБА_11 на користь держави пропорційно задоволеним позовним вимогам судовий збір в розмірі 461 грн. 58 коп.

Стягнуто з ОСОБА_10 на користь держави пропорційно задоволеним позовним вимогам судовий збір в розмірі 307 грн. 72 коп.

Стягнути з ОСОБА_12, і.н. НОМЕР_1 на користь ОСОБА_10 судовий збір в розмірі 487 грн. 20 коп.

Стягнуто з ОСОБА_9, і.н. НОМЕР_2 на користь ОСОБА_10 судовий збір в розмірі 487 грн. 20 коп.

Стягнуто з ОСОБА_5, і.н. НОМЕР_3 на користь ОСОБА_10 судовий збір в розмірі 487 грн. 20 коп.

Стягнуто з ОСОБА_12, і.н. НОМЕР_1 на користь ОСОБА_11 судовий збір в розмірі 487 грн. 20 коп.

Стягнути з ОСОБА_9, і.н. НОМЕР_2 на користь ОСОБА_11 судовий збір в розмірі 487 грн. 20 коп.

Стягнути з ОСОБА_5, і.н .НОМЕР_3 на користь ОСОБА_11 судовий збір в розмірі 487 грн. 20 коп.

На обгрунтування ухваленого рішення суд першої інстанції зазначив, що на час укладення договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_12 та ОСОБА_4 не мали права розпоряджатись майном, оскільки не були його власниками.

Для захисту прав та інтересів позивачів, місцевий суд прийшов до переконання про необхідність визнання недійсним зазначеного правочину, витребування майна з незаконного володіння ОСОБА_5.

При цьому, зазначив положення ст. 388 ЦК України, п. 22 постанови N5 Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 року, правову позицію, викладену в постанові №6-67цс15 Верховного Суду України від 13 травня 2015 року.

Решта позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_6, на переконання місцевого суду, заявлена передчасно, т.я. відсутні докази на їх підтвердження.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необгрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Просить рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2015 року скасувати.

Суд, з'ясувавши обставини і перевіривши їх доказами у межах доводів апеляційної скарги, вислухавши учасників процесу в судових дебатах, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, керуючись наступним.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, згідно свідоцтва про право власності №131 від 7.02.1995 року, виданого держплемзаводом «Олександрівка», квартира АДРЕСА_3 належить на праві спільної часткової власності по 1/3 ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_6 ( а.с. 11, 12 т. 1 ).

25 березня 1998 року шлюб між ОСОБА_3 і ОСОБА_8 розірвано, а ІНФОРМАЦІЯ_1 року останній помер.

17 листопада 2004 року, на підставі розпорядження НОМЕР_4 органу приватизації - Бориспільського районного ЖКК, в порушення прав та інтересів позивачів, положень чинного законодавства, ОСОБА_2 та ОСОБА_9 видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 ( а.с. 40, 41, 155, 221, 222, 223, 224 т. 1 ).

Рішенням апеляційного суду Київської області від 1 лютого 2005 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ВАТ «Племзавод Олександрівка», треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_6 про визнання недійсним розпорядження органу приватизації та свідоцтва про право власності на житло рішення Бориспільського міськрайонного суду від 21 вересня 2004 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено ( а.с. 6-10 т. 1 ).

Окрім цього, рішенням Апеляційного суду Київської області від 20 серпня 2013 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 березня 2013 року скасувано і ухвалено нове рішення.

Визнано незаконним і скасовано розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації НОМЕР_4 від 17 листопада 2004 року про передачу у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_9 квартири АДРЕСА_3, і свідоцтво про право власності НОМЕР_4, видане Бориспільським районним ЖКК 17 листопада 2004 року, яке посвідчує, що квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 і ОСОБА_9 в рівних долях ( а.с. 6-10 ).

Незважаючи на це, ОСОБА_2 та ОСОБА_9, яка змінила в установленому законом порядку прізвище на «Павленко», в порушення прав та інтересів позивачів, норм матеріального права, 18 жовтня 2013 року відчужили за договором купівлі-продажу спірну квартиру ОСОБА_5, який зареєстровано 18 жовтня 2013 року ( а.с. 30-31, 218-219, 220 т. 1 ).

А 17 листопада 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеними вимогами, які уточнила 09 квітня 2015 року ( а.с. 1-3, 152-154 ) та сплатила судовий збір у розмірі 243,60 грн. ( а.с. 1а т. 1 ).

ОСОБА_6, в свою чергу, подав зазначений позов 09 квітня 2015 року ( а.с. 144-146 т. 1 ).

Ухвалюючи рішення з приводу заявлених позовних вимог, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, зазначив положення ст. 388 ЦК України, п. 22 постанови N5 Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 року, правову позицію, викладену в постанові №6-67цс15 Верховного Суду України від 13 травня 2015 року.

Однак, належним чином не звернув уваги на правову позицію, викладену в постанові №6-67цс15 Верховного Суду України від 13 травня 2015 року, яка є обов'язковою для судів згідно положень ст. 360-7 ЦПК України, за якою права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають задоволенню шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, установленого ст.ст. 215, 216 ЦК України.

Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Окрім цього, як встановлено судом, позивачі мають право власності на 1/3 частину спірного майна, кожний. Однак, усупереч цій обставині, місцевий суд помилково витребував у ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_4.

При ухваленні рішення місцевим судом також не враховані положення ст. 392 ЦК України, згідно якої власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

. Як встановлено у ході розгляду справи, право власності ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на спірне майно в розмірі 1/3 його частини оспорюється та не визнається відповідачами по справі, відтак, воно підлягає захисту у порядку, передбаченому зазначеною нормою матеріального права.

Таким чином, на переконання апеляційного суду, порушені права та інтереси позивачів підлягають захисту в порядку, передбаченому ст.ст. 388, 392 ЦК України і тільки на належну кожному із них частину майна, шляхом визнання права власності та його витребування від ОСОБА_5, як таке, що вибуло із володіння власників не з їхньої волі іншим шляхом.

Визнання ж за позивачами права власності понад 1/3 частини майна та за ОСОБА_2 у розмірі 1/6 частини, визнання правочину недійсним, на переконання апеляційного суду, не грунтується на положеннях чинного законодавства, зазначеного вище, правовіднисинах, що випливають із укладення відповідачами договору купівлі-продажу майна і, окрім цього, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 не уповноважені заявляти вимоги в інтересах названого відповідача та інтересах один одного.

За таких обставин, суд першої інстанції неправильно прийшов до висновку про необхідність задоволення позову про визнання правочину недійсним і витребування всієї квартири та відмови решти зазначених позовних вимог і, без додержання норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст.ст. 388, 392 ЦК України, положень п. 22 постанови N5 Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 року, правової позиції, викладеної в постанові №6-67цс15 Верховного Суду України від 13 травня 2015 року, ст.ст. 10, 58-60, 88, 212-215 ЦПК України, ухвалив незаконне і необґрунтоване рішення.

А тому, доводи апелянта про незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення зазначених норм матеріального і процесуального права при його ухваленні, на думку апеляційного суду, знайшли своє підтвердження при розгляді апеляційної скарги.

Відповідно, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового про часткове задоволення заявлених позовних вимог, які суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими, на підставі положень ст. 309 ЦПК України та названих норм матеріального права.

Зазначені апелянтом та ОСОБА_5 обставини та надані останнім докази, зокрема, про сплату витрат по утриманню спірної квартири, встановленню газового опалення ( а.с. 63-133 т. 1 ), на придбання будівельних матеріалів, обладнання та проведення ремонтних робіт ( а.с. 173-204 т. 1 ), в силу викладеного і на переконання апеляційного суду, не спростовують, висновок суду другої інстанції про обгрунтованість частини заявлених позовних вимог про визнання права власності за позивачами на 1/3 частину майна, за кожним і витребування її від ОСОБА_5 та не є підставою для відмови у задоволенні позову в зазначеній частині.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за неможливе стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 сплачені ним за правочином, як зазначено, 92 316 грн. ( а.с. 30-31 т. 1 ), у відповідності до положень ст. 11 ЦПК України, оскільки він з такими позовними вимогами до суду не звертався.

Однак, він не позбавлений можливості подати до суду відповідні вимоги, які випливають не тільки із зазначеного правочину, а також із утримання квартири та проведеного поліпшення майна.

В свою чергу, спадкоємці померлого ОСОБА_8, на переконання суду другої інстанції, вправі отримати свідоцтво про право на спадщину за законом на належну йому частину квартири, оскільки нотаріусом не відмовлено у його видачі.

Згідно положень ст. 88 ЦПК України, ст. 4 Закону України «Про судовий збір» суд апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути із ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір ( а.с. 1 т. 1 ) в розмірі по 121, 80 грн. 243,60 : 2 ) з кожного, а також на користь держави - по 1 705,20 грн. ( 1 218 х 3 - 243,60 : 2 ), з кожного.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 304, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи - ОСОБА_6, приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Дідок Сергій Іванович про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на майно та позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи - ОСОБА_3, приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Дідок Сергій Іванович про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на майно, скасувати і ухвалити по справі нове рішення.

Позов ОСОБА_3, ОСОБА_6 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2

Витребувати від ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 1/3 частину квартири АДРЕСА_2

Визнати за ОСОБА_6 право власності на 1/3 частину квартири, що по АДРЕСА_2

Витребувати від ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 1/3 частину квартири, що по АДРЕСА_2

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі по 121, 80 грн. з кожного, а також на користь держави - по 1 705,20 грн. з кожного.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий А.С. Сержанюк

Судді: О.П. Коцюрба

Є.М. Суханова