Ухвала суду № 55135891, 20.01.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 348/2094/15-ц

Провадження № 22-ц/779/263/2016

Категорія 48

Головуючий у 1 інстанції Грещук Р.П.

Суддя-доповідач Матківський Р.Й.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Матківського Р.Й.

суддів: Ковалюка Я.Ю., Максюти І.О.

секретаря Капущак С.В.

з участю: представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Служба у справах дітей Надвірнянської РДА про дозвіл на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітніх дітей без згоди батька, з апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 на рішення Надвірнянського районного суду від 10 грудня 2015 року,-

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2015 року позивач звернулася з даним позовом та після уточнення позовних вимог просила ухвалити рішення про надання їй дозволу без згоди батька оформити документи для тимчасового виїзду неповнолітньої дочки ОСОБА_5 та сина ОСОБА_6 за межі України та на виїзд до ОСОБА_7 у період з 01 грудня 2015 року по 30 січня 2016 року включно та допустити негайне виконання рішення суду в частині оформлення документів на тимчасовий виїзд за межі України.

Заявлені вимоги позивач обґрунтувала тим, що після розлучення з ОСОБА_4 їхні діти проживають з нею. Змушена звернутись до суду, оскільки старша донька ОСОБА_5 має намір навчатись за кордоном в одному з ОСОБА_8, однак є неповнолітньою і для її виїзду за кордон необхідний дозвіл батьків. Переговори з батьком відбуваються протягом останніх півроку, однак він категорично відмовляється надати доньці дозвіл на виїзд за кордон.

Рішенням Надвірнянського районного суду від 10 грудня 2015 року позов задоволено частково. Дозволено ОСОБА_3 без згоди батька оформити документи для тимчасового виїзду неповнолітньої доньки ОСОБА_5 та малолітнього сина ОСОБА_9 за межі України та на виїзд до ОСОБА_8 у період з 01 грудня 2015 року по 30 січня 2016 року включно. В задоволенні решти вимог відмовлено.

На дане рішення представник ОСОБА_10 подав апеляційну скаргу, просить його скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Представник апелянта у скарзі зазначає, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без належного аналізу та оцінки доказів, судом допущено неповноту встановлення обставин, які мають значення для справи. Не встановлено, які саме дозвільні документи без згоди відповідача не може оформити позивач. В рішенні тільки зазначено для оформлення «повного пакету документів» необхідна згода батька. Таким чином, незрозуміло дозвіл на оформлення яких документів для тимчасового виїзду за кордон дітей без згоди відповідача було надано судом позивачу. Суд не звернув увагу, що позивач не надала даних навчального закладу, назву, місцезнаходження, не надано доказів проведення набору студентів даним вузом у період з 12 грудня 2015 року по 30 січня 2016 року. Надані відомості електронної переписки є перепискою між його дочкою та посередницькими компаніями, які надають послуги по підготовці документів для поступлення до ОСОБА_8. Позивач просить надати дозвіл на виїзд неповнолітнім дітям з 01 грудня 2015 року , в той же час зазначаючи, що прийом документів розпочинається 12 грудня 2015 року. Не вказано чітко, до якого ОСОБА_8 бажає поступити дочка, не надано підтвердження прийому документів саме в період з 12 грудня 2015 року по 01 грудня 2015 року, тобто не доведено жодної обставини, на яку посилалась позивач. Позивач не зверталася до відповідача з проханням залишитись з сином на час її виїзду з дочкою за межі України, тому не можуть бути обґрунтованими її вимоги про необхідність оформлення для нього документів та виїзду без згоди батька.

Крім того, позивач в 2015 році неодноразово на тривалий час залишала в Україні неповнолітніх дітей, що підтверджується копією її закордонного паспорта, таким чином посилання на те, що сина не має з ким залишати в Україні не заслуговують на увагу. Відмова надати назву ОСОБА_8, до якого подаватимуться документи та докази проведення прийому документів свідчать про те, що позивач по справі звернулась з позовом з метою вивезення дітей на постійне місце проживання до ОСОБА_7. Дана обставина також підтверджується тим, що уповноваженими органами ОСОБА_7 позивачу надала віза типу «D», що надає право на роботу у даній країні.

Вислухавши доповідача, пояснення представника позивача, яка вимоги скарги заперечила, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Частиною 1 статті 3 Конвенцією ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція), яка була 27 лютого 1991 року ратифікована Верховною Радою України, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (ч. 1 ст. 18 Конвенції).

За змістом ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Статтею 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів і в їхньому супроводі чи у супроводі осіб, які уповноважені ними.

За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в України громадян України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року № 231 (зі змінами).

Згідно з п. 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.

Таким чином, чинним законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.

Судом встановлено, що під час шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в шлюбі, який розірвано рішенням Надвірнянського районного суду від 09 серпня 2013 року, у них народилося двоє дітей - дочка ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1 року та син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Спір виник з приводу того, що дочка ОСОБА_11 має намір вчитися в одному з ОСОБА_8, однак батько категорично відмовляється надати їй дозвіл на виїзд за кордон. Щодо меншого сина, він потребує догляду і не може на період відсутності позивача з дочкою за кордоном залишатися проживати в квартирі один, тому позивач теж має намір взяти його до ОСОБА_8.

Згідно висновку органу опіки та піклування від 30 листопада 2015 року, орган опіки та піклування Надвірнянської РДА рекомендує суду першої інстанції надати згоду на тимчасовий виїзд до ОСОБА_7 неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_9 без згоди батька.

Вирішуючи спір по суті та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції відповідно до приписів ст. ст. 212, 303 ЦПК України правильно виходив із того, що визначення конкретного терміну вивезення дітей за кордон та країну, до якої дозволяється виїзд дітей без згоди батька, не суперечить положенням чинного законодавства та не призведе до фактичного позбавлення батька можливості брати участь у вихованні дітей та спілкуванні з ними.

При вирішенні позовних вимог судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано оцінку доводам сторін.

Доводи скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело, або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 218, 307, 308, 313- 315 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Надвірнянського районного суду від 10 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання нею законної сили.

Головуючий Р.Й. Матківський

Судді: Я.Ю. Ковалюк

І.О. Максюта