Рішення № 55132540, 21.01.2016, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/7593/15-ц

(2/199/497/16)

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21 січня 2016 року м. Дніпропетровськ

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

Головуючий-суддя Сенчишин Ф.М.

При секретарі Герасименко В.А.

За участю представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Згідно позову (з урахуванням збільшення розміру позовних вимог - а.с. 111-112), відповідно до укладеного кредитного договору № 2008-076 від 09 липня 2008 року та договору про видачу траншу № 2008-076/3-1 від 13 серпня 2008 року відповідачка ОСОБА_2 в Акціонерному товаристві Комерційний банк ПриватБанк отримала кредит у розмірі 9500 доларів США на строк до 09 липня 2013 року. Позивач свої зобовязання за кредитним договором виконав належним чином, надавши відповідачу кошти в зазначеному розмірі. Умови погашення кредиту відповідачем не виконані. Станом на 25 грудня 2015 року заборгованість відповідача перед банком становить 27019,81 доларів США, з яких:

-7406,75 доларів США заборгованість по кредиту;

-9456,80 доларів США заборгованість по відсотках за користування кредитом;

-10156,26 доларів США заборгованість за пенею за користування кредитом.

В забезпечення виконання зобовязання за договором № 2008-076/3-1 між банківською установою та ОСОБА_4 було укладено договір поруки. ПАТ КБ ПриватБанк просить суд стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зазначену заборгованість в гривневому еквіваленті.

В судовому засіданні представник позивача ПАТ КБ ПриватБанк ОСОБА_1 підтримала в повному обсязі заявлені позовні вимоги та фактичні обставини, на яких вони ґрунтуються.

Відповідачка ОСОБА_2 в суді заперечила проти задоволення позовних вимог в повному обсязі. Підтвердила той факт, що вона отримала в ПАТ КБ ПриватБанк кредит у розмірі 9500 доларів США, який не змогла повернути через втрату заробітку через потребу у догляді за хворими батьками. Вважає, що банк змусив її отримати доларовий кредит, який був їй невигідний. Наполягає на тому, що банк пропустив строк давності звернення до суду, тому позовні вимоги є безпідставними, у позивача відсутнє право на звернення до суду, належних доказів в обґрунтування повних вимог не надано.

Представник відповідача ОСОБА_3 надала суду письмове клопотання (а.с. 94) про зменшення неустойки, за яким просить зменшити розмір нарахованого банком штрафу. Просить суд врахувати майновий стан відповідачки ОСОБА_2, яка ніде не працює, має на утриманні неповнолітню дитину, утримує та здійснює догляд за батьком - інвалідом І групи, та хворою матірю. Діями відповідачки збитки банку завдані не були. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку, спотворює її дійсне правове значення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобовязання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для відповідача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Належним чином та завчасно сповіщена про час та місце розгляду справи, відповідачка ОСОБА_4 в судове засідання не зявилася, про причини неявки суд не повідомила. За ухвалою суду розгляд справи проведений за її відсутності.

На підставі досліджених доказів судом встановлені наступні фактичні обставини:

Позивачем до позову додана копія кредитної угоди № 2008-076 (а.с. 11-14), укладеної 09 липня 2008 року між відповідачкою ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством Комерційний банк ПриватБанк, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк ПриватБанк, за яким сторони визначили загальні умови та порядок надання банком в межах програми мікрокредитування, кредиту позичальнику. Зокрема, сторони домовилися, що надання коштів здійснюється окремими частинами траншами кредиту. Загальна сума кредиту в межах кредитної угоди 30000 доларів США. Строк повернення кредиту та окремих частин траншів кредиту, встановлюється договорами про видачу траншів, а також графіками погашення кредиту, процентів та винагороди, але не пізніше 09 липня 2013 року. За користування кредитними коштами позичальник сплачує проценти в розмірі 18 % річних. При порушенні позичальником будь якого з зобовязань по погашенню кредиту, позичальник сплачує банку проценти за користування траншем кредиту у розмірі 40 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості. При порушенні позичальником будь-якого з зобовязань по сплаті процентів за користування кредитом та строків повернення кредиту, позичальник сплачує банку за кожен випадок порушення пеню в розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу за день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який виплачується пеня.

На виконання умов зазначеної кредитної угоди сторонами 13 серпня 2008 року було укладено договір про видачу траншу № 2008/076/3, що підтверджується копією відповідного договору (а.с. 15-16), на підставі якого ОСОБА_2 отримала суму траншу кредиту у розмірі 9500 доларів США.

Фактичне отримання кредитних коштів у розмірі 9500 доларів США визнане позичальником ОСОБА_2 в суді.

Згідно розрахунку заборгованості (а.с. 113-115), зобовязання за кредитним договором позичальником виконувалися несвоєчасно та не в повному обсязі, внаслідок чого станом на 25 грудня 2015 року заборгованість ОСОБА_2 перед банком становить:

-7406,75 доларів США заборгованість по кредиту;

-9456,80 доларів США заборгованість по відсотках за користування кредитом;

-гривневий еквівалент 10156,26 доларів США заборгованість за пенею за користування кредитом.

Розрахунок заборгованості позивачем здійснений арифметично правильно, та відповідачами не оспорений.

Аналізуючи правовідносини, що є предметом судового розгляду, суд враховує наступне:

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

За ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Як передбачено ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушення зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: ... сплата неустойки;

За ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобовязання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Вирішуючи заявлені позовні вимоги, суд виходить з того, що між сторонами виникли договірні відносини з приводу надання кредиту, які регулюються параграфами 1, 2 глави 71 Цивільного кодексу України. Відповідачка ОСОБА_2, як позичальник за кредитним договором, в порушення вимог ч. 1 ст. 1049, ч. 1 ст. 1054 ЦК України прострочила виконання грошового зобовязання в частині повернення позикодавцеві позики у строк та в порядку, що встановлені договором, та сплати процентів за користування кредитом, що згідно п. 3 ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 624 ЦК України спричиняє наслідки:

-наявність у банківської установи права вимагати стягнення простроченої заборгованості за кредитом;

-наявність у банківської установи права вимагати сплати процентів, належних банку;

-наявність у банківської установи права вимагати сплати неустойки (пені) за прострочення виконання грошового зобовязання щодо сплати чергової частини кредиту та процентів за користування кредитом.

Відповідачка згідно вимог ч. 1 ст. 625 ЦК України не звільняється від відповідальності за неможливість виконання нею грошового зобовязання, і на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України зобовязана сплати суму боргу.

При цьому, заборгованість, стягнути яку просить позивач, утворилася починаючи з червня 2009 року, а з позовною заявою до суду позивач звернувся 29 вересня 2015 року (а.с. 27).

Відповідачка ОСОБА_2 наполягає на тому, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Суд, керуючись вимогами ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, враховує правовий висновок, викладений Верховним судом України у постанові № 6-169цс14 від 29 жовтня 2014 року, згідно якого за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами кредитного договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобовязання, які деталізують обовязок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обовязку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, якщо за умовами договорів погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальниками частинами кожного місяця, у рахунок чого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальниками кожного із цих зобовязань.

Згідно вимог ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 258 ЦК України до позовних вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Разом з тим, за ч. 1 ст. 59 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Укладеною позивачем з ОСОБА_2 кредитною угодою (а.с. 11-14) визначено, що строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагородою, неустойки пені, штрафів, за вказаною угодою, встановлюється сторонами тривалістю 5 років (п. 6.7).

Також, відповідно до приписів ч. 1 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Згідно положень ч. 3 ст. 264 ЦК України, після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

З розрахунку заборгованості (а.с. 113-115) вбачається, що 30 грудня 2010 року ОСОБА_2 здійснено платіж на виконання умов кредитного договору у розмірі 525 доларів США, що значно перевищує розмір щомісячного платежу.

ОСОБА_2 в судовому засіданні визнаний факт здійснення нею такого платежу.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 264 ЦК України, здійснення такого платежу є вчиненням відповідачкою дії, яка свідчить про визнання нею свого боргу, отже з часу здійснення платежу на підставі ч. 3 ст. 264 ЦК України у звязку з перериванням перебіг позовної давності почався заново.

З урахуванням того факту, що укладенням в належній письмовій формі договору строк позовної давності сторонами був збільшений до 5 років, заявлена позивачем до стягнення заборгованість за тілом кредиту, відсотками та пенею розрахована в межах строку позовної давності і відповідна заява ОСОБА_2 про застосування наслідків пропущення строку позовної давності є необґрунтованою.

За наведених обставин, позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідачки ОСОБА_2 заборгованості за кредитом і відсотками та нарахованої пені є ґрунтовними по суті.

Разом з тим, згідно вимог ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд враховує розяснення, викладені у п. 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», згідно яких положення частини третьої статті 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з частиною другою статті 625 ЦК, які мають іншу правову природу. Істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобовязання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобовязанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобовязання).

Також суд враховує правовий висновок, викладений Верховним судом України у постанові № 6-100цс14 від 03 вересня 2014 року, за яким частиною третьою статті 551 ЦК України, зокрема передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків. Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обовязку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Представником відповідачки ОСОБА_3 суду надане письмове клопотання (а.с. 94) про зменшення неустойки.

Суд, з урахуванням:

- ставлення відповідачки до виконання своїх зобовязань за кредитним договором, яка з 2011 року припинила здійснення будь яких платежів на виконання умов договору;

- того факту, що відповідачка на цей час не працевлаштована, що підтверджується копією її трудової книжки (а.с. 100-102)

- наявності відомостей про стан здоровя батьків відповідачки, які через наявні захворювання та похилий вік потребують догляду з боку останньої (а.с. 61-64, 96-98). Наведена обставина також узгоджується з перебуванням відповідачки на обліку в УПСЗН як отримувача компенсації за надання соціальних послуг інваліду І групи (а.с. 99);

- того факту, що має неповнолітню дитину, яка також потребує її утримання (а.с. 63);

виходячи з загального розміру заборгованості за кредитним договором, керуючись розумним балансом інтересів сторін, основоположними засадами розумності, виваженості та справедливості, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України вважає за необхідне зменшити розмір пені до еквіваленту 1000 доларів США.

На підставі викладеного, позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню і з останньої на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі, еквівалентному 17863,55 доларів США, яка складається з заборгованості:

-7406,75 доларів США заборгованість по кредиту;

-9456,80 доларів США заборгованість по відсотках за користування кредитом;

-гривневий еквівалент 1000 доларів США заборгованість за пенею за користування кредитом.

Вирішуючи позовні вимоги до ОСОБА_4, суд виходить з наступного.

За ч. 1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником.

Виконання зобовязань за кредитною угодою було забезпечене укладенням ПАТ КБ «ПриватБанк» 09 липня 2008 року договору поруки з ОСОБА_4 (а.с. 18).

За вказаним договором поруки, відповідачка ОСОБА_4 поручилася перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за виконання ОСОБА_2 своїх зобовязань за вищевказаною кредитною угодою.

Суд виходить з приписів ч. 4 ст. 559 ЦК України, за якими порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

За умовами укладеного з ОСОБА_4 договорів поруки, порука діє до повного виконання зобовязань за кредитним договором (п. 11 договору), що не є визначенням строку дії поруки.

Таким чином, порука ОСОБА_4 діяла протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання, який п. 1.3 кредитної угоди визначений 09 липня 2013 року.

Протягом шести місяців від цієї дати позивач з відповідним позовом щодо стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором до суду не звертався.

Суд, керуючись вимогами ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, враховує правовий висновок, викладений Верховним судом України у постанові № 6-128цс14 від 08 жовтня 2014 року, за яким установивши, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до моменту припинення дії основного договору, та що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявив вимогу до поручителя про виконання зобовязання, суд дійшов правильного висновку про те, що зобовязання за договором поруки припинилися.

За наведених обставин, порука ОСОБА_4 з 10 січня 2014 року на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України припинилася, отже припинився і обовязок поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобовязанням.

Посилання позивача на те, що він своєчасно предявляв вимоги до поручителя шляхом спрямування йому відповідних письмових вимог, судом відхиляється, оскільки пред'явленням вимоги до поручителя є пред'явлення до нього позову, а з позовом до суду позивач звернувся вперше 29 вересня 2015 року (а.с. 27).

Відповідний правовий висновок викладений Верховним судом України у постанові № 6-125цс14 від 17 вересня 2014 року, який на згідно вимог ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України враховується судом.

Суд враховує, що п. 12 договору поруки передбачено, що сторони прийшли до згоди, що строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права або законного інтересу за цим договором, встановлюється протягом пяти років.

Разом з тим, строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права або законного інтересу є строком позовної давності, як це передбачено ст. 256 ЦК України.

Отже, вказаним пунктом договору поруки сторони визначили строк позовної давності, а не строк дії поруки, оскільки чинним законодавством не передбачене поновлення, продовження, зупинення або переривання передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку предявлення вимоги до поручителя.

За наведених обставин, у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 слід відмовити.

Пленум Верховного Суду України у п. 14 своєї постанови № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» розтлумачив, що згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обовязковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня. У звязку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України гривні. При стягненні періодичних платежів суд має вказати період, протягом якого проводиться виконання. У разі предявлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Оскільки позика позивачем надавалася у доларах США, заборгованість, з урахуванням визначених позивачем меж позовних вимог, підлягає стягненню у грошовій одиниці України гривні з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Згідно службового розпорядження Національного Банку України, офіційний курс гривні до долару США станом на час ухвалення судового рішення становить 2466,1043 гривень за 100 доларів США.

За наведених обставин, заборгованість відповідачки ОСОБА_2 перед позивачем еквівалентна 17863,55 доларів США (7406,75 + 9456,80 + 1000), дорівнює 440533,77 грн. (17863,55 х 24,661043), які і підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь позивача.

До розподілу між сторонами підлягають понесені позивачем та документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 9305,62 грн. (а.с. 1, 119).

При цьому суд враховує розяснення, викладені у п. 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», за якими у разі якщо суд на підставі частини третьої статті 551 ЦК зменшує розмір неустойки, витрати позивача, повязані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Оскільки позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками судом задоволені в повному обсязі, а розмір пені зменшено лише на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, понесені позивачем судові витрати згідно вимог ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідачки ОСОБА_2 на його користь в повному обсязі.

З цих же підстав понесені ОСОБА_2 судові витрати розподілу між сторонами не підлягають.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212, 214 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк:

-заборгованість за договором про видачу траншу № 2008-076/3 від 13 серпня 2008 року станом на 25 грудня 2015 року у загальному розмірі 440533 гривні 77 копійок;

-судові витрати з оплати судового збору у розмірі 9305 гривні 62 копійки;

усього стягнути 449839 (чотириста сорок девять тисяч вісімсот тридцять девять) гривень 39 (тридцять девять) копійок.

У задоволенні решти позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга в Апеляційний суд Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Головуючий :