Ухвала суду № 55130648, 12.01.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/ 292/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Гуменюк А.І. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого судді: Білич І.М.

Суддів: Болотова Є.В., Поліщук Н.В.

при секретарі: Горбачовій І.В.

за участю : представника позивача ОСОБА_3.

представника відповідача Мазуренко О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 серпня 2015 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра» про стягнення сум, належних працівникові при звільненні, середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та індексації виплату.

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_6 звернулась в лютому 2015 року до суду з позовом до ПАТ «Комерційний Банк «Надра» про стягнення сум, належних працівникові при звільненні, а саме: середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та індексації виплат. Обгрунтовуючи свої вимоги тим, що при звільненні відповідач не провів з нею розрахунок у повному обсязі, оскільки їй не було виплачено додаткову заробітну плату. А саме компенсацію (оплату) за роботу у вихідні дні в грудні 2008 року та січні 2009 року, до виконання якої вона була спеціально залучена. Враховуючи подані уточнення, згідно заяви від 02 червня 2015 року, ставила питання про стягнення із відповідача на її користь компенсацію оплати праці за роботу у вихідні дні у розмірі 2 202,87 гривень, середній заробіток за час затримки по день розрахунку з 13.02.2009 року по 02.06.2015 року у розмірі 289 489,89 гривень, та індексацію виплат за період з березня 2009 року по квітень 2015 року у розмірі 1418,64 гривень.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 серпня 2015 року позов було задоволено.

Стягнуто із Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра» (код ЄДРПОУ 20025456) на користь ОСОБА_6 кошти у розмірі 293 111,40 гривень.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача подав апеляційну скаргу, де ставив питання про його скасування та постановлення нового про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вказуючи при цьому на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримала подану апеляційну скаргу та просила суд її задовольнити. Представник позивача апеляційну скаргу не визнав, заперечував проти її задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб що з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Так судом при розгляді справи встановлено, що ОСОБА_6 працювала у Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Надра» на посаді менеджера проекту Центру ефективності роботи ребрендованих площадок продажу Департаменту змін та інновацій роздрібної мережі Генерального департаменту дистрибюції .

25 грудня 2008 року письмовим розпорядженням віце-президента банку № 549 від 25 грудня 2008 року «Про впровадження нового продукту та проведення семінарів для співробітників банку», передбачено впровадження нового продукту «Від тисячі до мільйону» і проведення, у зв'язку з цим, у період із 27 по 30 грудня 2008 року, семінарів по даному продукту для співробітників банку Департаментом управління персоналом та Департаментом змін та інновацій роздрібної мережі ВАТ КБ «Надра».

Пунктом 1.1 Розпорядження зобов'язано начальників МРУ, директорів РУ прийняти співробітників Управління розвитку персоналу та Центру ефективності роботи ребрендових площадок продажу з 27 по 30 грудня 2008 року. Пунктом 1.2 Розпорядження зобов'язано направити співробітників на семінари з 27 по 29 грудня 2008 року згідно зі списками.

Відповідно до додатку № 33 до розпорядження № 549 від 25.12.2008 року, у період з 27.12.2008 року по 30.12.2008 року, позивач направлялась для прийняття участі у семінарі.

Разом з тим, 27 та 28 грудня 2008 року є неробочими днями - субота та неділя відповідно.

Згідно до письмового розпорядження № 3 від 06 січня 2009 року «Про впровадження нового продукту на площадках продажу», передбачено впровадження нового продукту «Від тисячі до мільйону один крок» з 12 по 28 січня 2009 року.

Пунктом 1.1 Розпорядження передбачено обов'язок направити і співробітників згідно додатку № 1, а п. 2.1 Розпорядження передбачено прийняти співробітників Управління розвитку персоналу та Центру ефективності роботи ребрендових площадок продажу.

Відповідно до додатку № 1 до розпорядження № 3 від 06.01.2009 року позивач у період з 12.01.2009 року по 28.01.2009 року направлялась для прийняття участі в семінарі.

Неробочими днями в цей період часу були 17.01.2009 року ( субота), 18.01.2009 року ( неділя), 24.01.2009 року ( субота), 25.01.2009 року ( неділя).

Наказом № 88 - п від 13.02.2009 року ОСОБА_6 було звільнено з роботи за угодою сторін - п. 1. ст. 36 КЗпП України.

Суд першої інстанції задовольняючи позов та стягуючи з відповідача на користь ОСОБА_6 грошову компенсацію за роботу у вихідні дні в грудні 2008 року та січні 2009 року, суму компенсації втрати частини заробітної плати як і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на загальну суму 293 111, 40 гривень, які визначені судом без утримання податку з доходів фізичних осіб й інших обов'язкових платежів, виходив з того, що позовні вимоги є обгрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами, а тому є всі правові підстави для їх задоволення.

Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, відповідач вказував на те, що під час звільнення позивач не заявляла про неправильність здійсненого з нею розрахунку та наявність невиплачених їх роботодавцем на день звільнення сум. У тому числі ОСОБА_6 не повідомляла роботодавця про наявність підстав для виплати їй компенсації за роботу у вихідні дні та про порушення в зв'язку з цим її трудових прав. Відповідно той факт, що з вимогами про виплату компенсації за нібито роботу у вихідні дні позивач звернулася через п'ять років після свого звільнення, підстави, строки та порядок якого, свідчить про необґрунтованість таких вимог та їх спрямування на збагачення за рахунок відповідача.

Однак, колегія суддів вважає, що зазначені вище доводи апеляційної скарги не грунтуються на нормах діючого законодавства. Так як у відповідності, до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь - яким строком.

Також відповідачем в апеляційній скарзі вказувалось, що в якості доказів нібито роботи у вихідний день позивач необґрунтовано посилається на розпорядження відповідача №549 від 25.12.2008 та №3 від 06.01.2009 року. Так як вказані розпорядження носили виключно загальний характер та висловлювали лише намір відповідача направити працівників у відрядження у відповідний період. Жодним з вказаних розпоряджень не передбачалося виконання працівниками роботи саме у вихідні дні, не вказано конкретних вихідних днів, у які мав працювати той чи інший працівник, в тому числі й позивач. Відповідно доказом залучення позивачки до роботи у вихідні дні зазначені розпорядження не являються. Також, не є належним та допустимим доказом виконання позивачем роботи у вихідні дні поточний звіт за операціями по її картковому рахунку. Зазначений звіт лише вказує на рух грошових коштів на рахунку позивача та відповідно не містить жодних відомостей про фактичне виконання або невиконання нею роботи у вихідні дні.

Крім того, навіть у разі направлення працівника у відрядження, на нього поширюється режим робочого часу того підприємства, до якого він відряджений. Замість днів відпочинку, не використаних за час відрядження, інші дні відпочинку після повернення з відрядження не надаються (п.9 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 №59). У разі зазначення банком в розпорядженні про відрядження певного періоду часу (на який працівник направляється у відрядження) працівник працює тільки в робочі дні, при цьому відповідні вихідні дні є днями для відпочинку.

А відтак, сам факт наявності вказаних розпоряджень №549 від 25.12.2008 та №3 від 06.01.2009 року не створює для відповідача наслідків порушення ст.ст.71, 72 КЗпП України, оскільки доказів про перебування у відрядженні та про фактичну роботу у вихідні дні позивачем надано не було.

Зазначені вище доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає безпідставними, оскільки суд повно та всебічно встановив дійсні обставини справи. Крім того, вказуючи на недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, відповідач не надає до апеляційної скарги належних та допустимих доказів на підтвердження спростування вказаних обставин. Хоча у відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підтвердження своїх вимог і заперечень.

Колективним договором ВАТ КБ «Надра» від 31 липня 2007 року встановлено, що відповідно до п.3.1. для працівників Банку встановлено п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. Пунктом 4.7.передбачено, що адміністрація зобов'язується здійснювати оплату праці працівників за роботу у святкові та вихідні дні у подвійному розмірі, що зазначається у наказі або за бажанням працівника, що працював у святковий чи неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку у визначений ним день. В пункті 5.1.2. визначено, що при відрядженні працівників, якщо датою відрядження є вихідний день, то після повернення з відрядження надається інший день відпочинку; якщо працівник спеціально відряджається для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, то йому виплачується компенсація за роботу в ці дні в розмірі, визначеному чинним законодавством України. Відповідно пункту 5.1.10. при виконанні трудових обов'язків у вихідний день: таким працівникам за згодою Сторін надається інший день відпочинку або грошова компенсація у подвійному розмірі, про що обов'язково зазначається в наказі.

Відповідно до ст. 72 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Оплата за роботу у неробочі дні входить до структури заробітної плати, а саме до додаткової заробітної плати. Розмір оплати за роботу у неробочі дні визначений ст. 107 КЗпП України та передбачає, що робота у святковий і неробочий день (ч. 4 ст. 73) оплачується у подвійному розмірі: відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки: працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму. Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати складає додаткова заробітна плата, і є - винагородою за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Крім того, те що вказана вище сума є видом додаткового заробітку, підтверджується рішенням Конституційного Суду від 15.10.2013 року № 8- рп/2013у справі № 1-13/2013, в якому Конституційний Суд України дійшов до висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, або за визначенням, використаним у частині другій ст. 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Компенсація (оплата) роботи у вихідні дні є законодавчою гарантією прав працівника за роботу у вихідні дні (ст. 107 КзпП України).

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно було встановлено, що незважаючи на вимоги чинного законодавства, відповідачем оплата роботи позивача у вихідні дні в подвійному розмірі здійснена не була, інший день відпочинку їй також надано не було, також не було виплачено компенсацію і при звільненні.

Крім того за ч. 6 ст. 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» об'єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Згідно ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Оскільки судом першої інстанції було встановлено порушення з боку відповідача прав позивача в частині щодо своєчасної оплати за роботу у вихідні дні, то правомірним є і висновок про необхідність стягнення грошової компенсації за порушення строків виплати заробітної плати у розмірі 1 418,64 гривень.

Крім того, згідно ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Згідно з частиною першою ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п. п. 20, 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення. Не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що на спірні правовідносини поширюються положення ст.. 36 Закону україни «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» оскільки ОСОБА_6 не є кредитором відповідача, на якого поширюються обмеження, встановлені ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі нема.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» Стрюкової ІриниОлександрівни відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 серпня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: