Рішення № 55128586, 12.01.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.01.2016Справа №910/27921/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Урожай»

До 1. Публічного акціонерного товариства «Авант-Банк»

2. Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»

Треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Фудмаркет»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Гайсинський консервний комбінат»

3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Золотий урожай»

4. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

Треті особи з самостійними вимогами на предмет спору

1. Державне підприємство «Завод 410ЦА»

2. Товариство з обмеженою відповідальністю «Централізована енергопостачальна компанія»

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевчук Зоя Миколаївна

Про визнання недійсною умови договору

Суддя Спичак О.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: не з'явився;

від відповідача-1: Косенко А.П. дов. № 140/4/2015 від 28.08.2015 р.;

від відповідача-2: Пата С.П. - дов. № б/н від 26.11.2015 року;

від третьої особи-1: Гвоздецький А.М. - дов. № б/н від 18.11.2015 р.;

від третьої особи-2: Краснокутська Н.М. за дов. № 11/08/2015 від 11.08.2015 р.;

від третьої особи-3: не з'явився;

від третьої особи-4: не з'явився;

від третьої особи-5: не з'явився;

від третьої особи з самостійними вимогами-1: Демський А.Л. за дов. № 48-3563 від 15.12.2015 р.

від третьої особи з самостійними вимогами-2: Краснокутська Н.М. - дов. № б/н від 03.12.2015 року;

В судовому засіданні 12.01.2016 на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Урожай» (далі - ТОВ «Урожай», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Авант-Банк» (далі - ПАТ «Авант-Банк», відповідач-1), Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк», відповідач-2) про визнання недійсним пункту 4.7 договору застави майнових прав від 05.02.2015, посвідченого 05.02.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. та зареєстрованого у реєстрі за № 213, укладеного між ПАТ «Авант-Банк», як заставодержателем, та ПАТ «Дельта Банк», як заставодавцем.

Ухвалою суду від 02.11.2015 року було порушено провадження по справі № 910/27921/15 та залучено до участі у справі, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фудмаркет" (01103, м. Київ, вул. Залізничне шосе, 57, код ЄДРПОУ 34047020), Товариство з обмеженою відповідальністю "Гайсинський консервний комбінат" (23700, Вінницька обл., Гайсинський р-н, м. Гайсин, вул. І. Франка, 26, код ЄДРПОУ 31614056), Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Золотий урожай" (83086, м. Донецьк, пр. Лагутенка, 13, каб. 30, код ЄДРПОУ 36888079) та Державне підприємство "Завод 410ЦА" (03151, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 94, код ЄДРПОУ 01128297). Розгляд справи призначено на 16.10.2015 року.

19.11.2015 р. Державне підприємство "Завод 410ЦА" через канцелярію Господарського суду міста Києва, як третя особа із самостійними вимогами на предмет спору, звернулося з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Урожай", Публічного акціонерного товариства "Авант-Банк" та Публічного акціонерного товариства "Дельта-Банк" про визнання недійсним пункту 4.7. договору застави майнових прав, посвідченого 05.02.2015 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. та зареєстрованого у реєстрі за № 213, укладеного між ПАТ "Авант-Банк" та ПАТ "Дельта-Банк.

У судове засідання 20.11.2015 р. представники позивача та третьої особи-1 не заявилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Представником третьої особи-3 через канцелярію суду було подано клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні 20.11.215 р. подав відзив на позовну заяву у відповідності до якого проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі.

Представник відповідача-2 у даному судовому засіданні надав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом було розглянуто та задоволено, відзив на позовну заяву, а також клопотання про здійснення фіксування судового процесу технічними засобами з наступного судового засідання.

Клопотання відповідача-2 про здійснення фіксування судового процесу технічними засобами судом розглянуто та задоволено.

Також представником відповідача-2 було заявлено усне клопотання про розгляд справи у закритому судовому засіданні.

Судом повідомлено, що розгляд клопотання про розгляд справи у закритому судовому засіданні судом буде здійснено в наступному судовому засіданні.

Представником третьої особи-2 у даному судовому засіданні надано відзив на позов, у відповідності до якого позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник третьої особи-4 у судовому засіданні 20.11.2015 р. підтримав подане ним через канцелярію суду клопотання про залучення його до участі в справі третьою особою з самостійними вимогами на предмет спору.

Ухвалою суду від 20.11.2015 р. позовну заяву Державного підприємства "Завод 410ЦА" прийнято до розгляду та залучено його до участі у справі, як третю особу із самостійними вимогами на предмет спору.

Також з ініціативи суду залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевчук Зою Миколаївну (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 9-б, офіс 11).

У зв'язку з неявкою в судове засідання представників позивача та третіх осіб, а також у зв'язку з залученням до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідачів, суд відклав розгляд зазначеної справи до 08.12.2015 р.

У судовому засіданні 08.12.2015 р. представником відповідача-2 було подано письмове клопотання про розгляд справи у закритому судовому засіданні з огляду на те, що при розгляді справи № 910/27921/15 може звучати інформація, що містить банківську таємницю.

З метою додержання та збереження банківської таємниці, ухвалою суду від 08.12.2015 р. судом винесено ухвалу про розгляд справи № 910/27921/15 у закритому судовому засіданні.

Також представником відповідача-2 було подано письмове клопотання про залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача-2 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 33 б, код ЄДРПОУ 21708016).

Судом задоволено клопотання відповідача-2 та залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 33 б, код ЄДРПОУ 21708016).

Представником третьої особи-1 у даному судовому засіданні було заявлено усне клопотання про залучення до участі у справі третьою особою без самостійних вимог на предмет спору Національного Банку України.

Судом було розглянуто та відхилено зазначене усне клопотання з огляду на його безпідставність та необґрунтованість.

Представник позивача у судовому засіданні 08.12.2015 р. подав клопотання про долучення до матеріалів справи доказів направлення позовної заяви з додатками на адресу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевчук Зої Миколаївни. Зазначене клопотання судом було розглянуто та задоволено.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні 08.12.215 р. подав відзив на позов третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору, згідно якого проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі.

Представник третьої особи-3 у судове засідання 08.12.2015 р. не з'явився, проте через канцелярію суду відзив на позов третьої особи з самостійними вимогами, у відповідності до якого позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Також просив суд розглядати справу за відсутності його представника.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевчук Зоя Миколаївна у судове засідання 08.12.2015 р. не з'явилася, проте через канцелярію суду подала клопотання у відповідності до якого просила суд здійснювати розгляд справи № 910/27921/15 без її участі.

Присутні учасники судового процесу надали усні пояснення по справі.

У зв'язку з залученням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача-2, суд відклав розгляд зазначеної справи на 14.12.2015 року.

У судовому засіданні 14.12.2015 року представник позивача подав письмові пояснення у справі, а також надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав.

Третя особа з самостійними вимогами на предмет спору у судовому засіданні 14.12.2015 року подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено, а також надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача-1 10.12.2015 року через канцелярію суду подав письмові пояснення, а в судовому засіданні 14.12.2015 року подав додаткові письмові пояснення у справі, а також надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких проти задоволення позовних вимог заперечував та просив суд у їх задоволенні відмовити.

У даному судовому засіданні представник відповідача-2 у даному судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору.

Представники третіх осіб-1,3,4,5 в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином.

У зв'язку з неявкою в судове засідання представників третіх осіб-1,3,4,5, суд відклав розгляд справи на 21.12.2015 року.

21.12.2015 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Централізована енергопостачальна компанія", керуючись ст. 26 Господарського процесуального кодексу України, як третя особа із самостійними вимогами на предмет спору, звернувся з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Авант-Банк" та Публічного акціонерного товариства "Дельта-Банк" про визнання недійсним пункту 4.7. договору застави майнових прав, посвідченого 05.02.2015 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. та зареєстрованого у реєстрі за № 213, укладеного між ПАТ "Авант-Банк" та ПАТ "Дельта-Банк.

Ухвалою суду від 21.12.2015 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральна енергопостачальна компанія" прийнято до розгляду та залучено його до участі у справі, як третю особу із самостійними вимогами на предмет спору.

Також, у судовому засіданні 21.12.2015 року представниками відповідача-1 та третьої особи-2 були подані клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, які судом розглянуто та задоволено.

Представники третіх осіб -1,3,4,5 в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином.

У зв'язку з неявкою в судове засідання представників третіх осіб -1,3,4,5, суд відклав розгляд справи до 28.12.2015 р.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні 28.12.215 р. подав відзив на позов третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору-2, згідно якого проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі.

Учасники судового процесу надали усні пояснення по суті спору.

Представники третіх осіб -,3,4,5 в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином.

Представник позивача та третьої особи у судовому засіданні подали спільне клопотання про продовження строку вирішення спору по справі № 910/27921/15, яке судом розглянуто та задоволено.

В судовому засіданні 28.12.2015 року у відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено перерву до 12.01.2016 року.

В судове засідання 12.01.2016 з'явились представники відповідача-1, відповідача-2, ТОВ «Фудмаркет», ТОВ «Гайсинський консервний комбінат», «Завод 410ЦА», ТОВ «Централізована енергопостачальна компанія».

В судовому засіданні 12.01.2016 представником ТОВ «Фудмаркет» було заявлено клопотання про призначення колегіального розгляду справи № 910/27921/15.

Ч. 1 статті 4-6 Господарського процесуального кодексу України визначено, що справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

Суд, розглянувши заявлене клопотання, заслухавши думки присутніх представників сторін щодо заявленого клопотання, дійшов висновку, що воно задоволенню не підлягає, оскільки справа не викликає тієї складності, яка потребує колегіального розгляду, і категорія спору також не відноситься до складних.

Також, в судовому засіданні 12.01.2016 судом розглянуто два клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Централізована енергопостачальна компанія» про зупинення провадження у справі № 910/27921/15 до вирішення Окружним адміністративним судом міста Києва справи № 826/24254/15 за позовом ТОВ «Централізована енергопостачальна компанія» предметом розгляду якої є правомірність зміни іпотекодержателя з ПАТ «Дельта Банк» на ПАТ «Авант-Банк» за іпотечним договором ТОВ «Централізована енергопостачальна компанія» № 25 ДС/5/І01/2010КЛТ від 30.07.2010 р., та вирішення Окружним адміністративним судом міста Києва справи № 826/24013/15 за позовом ТОВ «Централізована енергопостачальна компанія» щодо визнання недійсним та скасування рішення щодо реєстрації права власності на нерухоме майно ТОВ «Централізована енергопостачальна компанія», що є предметом іпотеки за договором № 25ДВС/5/І01/2010ЛЛТ від 30.07.2010 р.

Пунктом 3.16. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 визначено, що статтею 79 ГПК встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним. Зокрема, відповідно до частини першої статті 79 ГПК господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини третя і четверта статті 35 ГПК). Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Частиною 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Суд, заслухавши думки присутніх представників сторін щодо заявлених клопотань, дійшов висновку, що вони задоволенню не підлягають з огляду на те, що вирішення Окружним адміністративним судом міста Києва справ № 826/24254/15 та № 826/24013 не перешкоджає розгляду даної справи.

Як зазначалось вище, в судове засідання 12.01.2016 з'явились представники відповідача-1, відповідача-2, ТОВ «Фудмаркет», ТОВ «Гайсинський консервний комбінат», «Завод 410ЦА», ТОВ «Централізована енергопостачальна компанія».

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевчук Зоя Миколаївна та ТОВ «Торговий дім «Золотий урожай» в судове засідання 12.01.2016 представників не направили, про розгляд справи повідомлені належним чином, проте, 08.12.2015 та 20.11.2015 вказаними особами подано заяви шляхом надсилання до канцелярії суду, про розгляд справи без участі їх представників.

Позивач- ТОВ «Торгівельна компанія «Урожай» та третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в судове засідання 12.01.2016 представників не направили, причин неявки представників суд не повідомили. Про розгляд справи були повідомлені належним чином.

Згідно із п. 3.9.2 постанови N 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, суд, з метою дотримання строку вирішення спору, визначеного статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представників позивача та третьої особи в судове засідання не перешкоджає вирішенню справи по суті в даному судовому засіданні.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Позов ТОВ «Торгівельна компанія «Урожай» мотивований тим, що пунктом 4.7 договору застави майнових прав, укладеного між ПАТ «Авант-Банк» та ПАТ «Дельта-Банк» передбачено, що заставодержатель (ПАТ «Авант-Банк») в момент настання обумовлених договором подій набуває всіх прав та обов'язків кредитора до боржників за кредитними договорами/договорами застави/договорами іпотеки, майнові права за якими передані в заставу за договором застави майнових прав від 05.02.2015. Проте, наведений пункт договору суперечить ст. 23 Закону України «Про заставу» та ст. 32 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», оскільки наведеними нормами закону обумовлено те, що при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права, і що в силу приписів ст. ст. 512-514, 516, 517 Цивільного кодексу України потребує укладення відповідного правочину, а автоматичного переходу у даному випадку не відбувається. Позивач вважає, що внаслідок настання подій, які є підставою для реалізації заставодержателем своїх прав за договором застави, заставодержатель (ПАТ «Авант-Банк») набув права переводу на себе заставлених майнових прав, а не право стягнення грошових коштів з боржника за кредитним договором та іпотечним договором, вимоги за якими забезпечені заставою майнових прав. Крім того,обумовлена ст. ст. 512-514, 516, 517 Цивільного кодексу України уступка вимоги та уступка заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права згідно ст. 23 Закону України «Про заставу» мають різну правову природу, і умови оспорюваного пункту не свідчать про те, що відбулась заміна кредитора у відносинах по кредитному договору або мала відбутись згідно умов договору застави під відкладальною умовою.

Також, позивач в обґрунтування підстав недійсності оспорюваного пункту договору застави майнових прав від 05.02.2015 посилався на те, що законодавством не допускається безоплатної передачі активів банку - боржника поза межами ліквідаційної процедури банку та без оформлення відповідного договору про передачу активів банку, а звернення стягнення на предмет застави шляхом відступлення грошових вимог за кредитним договором є неправомірним.

Третя особа-2 - ТОВ «Гайсинський консервний комбінат» - у письмових поясненнях по суті спору вказувала про наявність обумовлених законом підстав для визнання недійсним п. 4.7 договору застави майнових прав від 05.02.2015, посвідченого 05.02.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. та зареєстрованого у реєстрі за № 213, укладеного між ПАТ «Авант-Банк», як заставодержателем, та ПАТ «Дельта-Банк», як заставодавцем. Зокрема, третя особа вказувала на те, що предметом застави в договорі застави майнових прав від 05.02.2015 є майнові права, правова природа яких є відмінною від застави грошей,тоді як відповідно до статті 23 Закону України «Про заставу» та ст. 32 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права. Укладення договору застави не передбачає заміну кредитора у зобов'язанні, на відміну від правочину відступлення права вимоги, за яким відповідно до статті 512 Цивільного кодексу України здійснюється така заміна кредитора у зобов'язанні саме внаслідок укладення відповідного правочину згідно ст. 513 Цивільного кодексу України.

Третьою особою-3 - ТОВ «ТД «Урожай» - 20.11.2015 через канцелярію Господарського суду міста Києва подано заяву, в якій він погоджується з заявленим позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Урожай», а також просив суд розглядати справу без участі його представника.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні 12.01.2016 проти заявленого позову ТОВ «Торгівельна компанія «Урожай» заперечував, просив суд у задоволенні позову ТОВ «Торгівельна компанія «Урожай» відмовити. У письмовому відзиві на позов відповідач-1 в обгрунтування заперечень посилався на те, що укладений між відповідачами правочин (зокрема і в оспорюваній частині) жодним чином не порушує прав та охоронюваних законом інтересів ТОВ «Торгівельна компанія «Урожай». Крім того, відповідач-1 зазначав про те, що договір застави від 05.02.2015 за своєю правовою природою є змішаним договором, який разом із положенням про забезпечення виконання зобов'язань ПАТ «Дельта-Банк» перед ПАТ «Авант-Банк» за кредитними договорами у вигляді застави, і у пункті 4.7 містить положення про відступлення права вимоги з відкладальною умовою. Укладенням між сторонами договору застави від 05.02.2015 з наведеною умовою відповідає ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України щодо свободи договору, а також жодним чином не суперечить статті 23 Закону України «Про заставу», ст. 32 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

У поданих суду додаткових запереченнях, відповідач-1 вказував і на відсутність ознак нікчемності договору застави від 05.02.2015, посилаючись на те, що протокол засідання комісії з перевірки правочинів № 5 від 18.05.2015 не є доказом, який підтверджує саме нікчемність наведеного договору. До того ж, договір застави майнових прав від 05.02.2015 містить умови застави та умови про відступлення права вимоги з відкладальною умовою, як одного з передбачених ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» способів позасудового звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, яке забезпечує виконання основного зобов'язання за кредитним договором, і не є окремою кредитною операцією. Крім того, постанова Національного банку України від 30.10.2014 № 692/БТ "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку" не є нормативно - правовим актом, а тому недодержання її приписів не має наслідками нікчемність або недійсність договору застави майнових прав від 05.02.2015.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні 12.01.2016 підтримав доводи, викладені у письмовому відзиві на позов. Відповідач-2 у письмовому відзиві на позов посилався на те, що:

- уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта-Банк» виявлено, що договір застави майнових прав від 05.02.2015 є нікчемним, що зафіксовано відповідним протоколом засідання комісії з перевірки правочинів за кредитними операціями;

- укладення договору застави майнових прав від 05.02.2015 сторонами не було отримано погодження куратора банку, необхідність отримання погодження якого обумовлено постановою Правління НБУ № 692/БТ «Про віднесення ПАТ «Дельта-Банк» до категорії проблемних» від 30.10.2014, у зв'язку з чим укладений договір суперечить наведеній постанові;

- умови договору застави майнових прав від 05.02.2015 прямо передбачають безумовну передачу заставодержателю майнових прав за кредитними договорами у випадку визнання банку неплатоспроможним та надають ПАТ «Авант-Банк» переваги перед іншими кредиторами, що суперечить п. 7 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та є ознакою нікчемності правочину;

- ПАТ «Дельта-Банк» здійснив безоплатне відчуження майнових прав кредитора та відмовився від власних майнових вимог, що прямо суперечить п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та є ознакою нікчемності правочину;

- уклавши договір застави майнових прав від 05.02.2015 сторони порушили вимоги Закону України «Про заставу», оскільки внаслідок укладення цього договору ПАТ «Дельта-Банк» прийняв на себе зобов'язання щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

- пункт 4.7 договору застави майнових прав від 05.02.2015 суперечить ст. 23 Закону України «Про заставу» та ст. 32 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», оскільки наведеними нормами закону обумовлено те, що при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права, і що в силу приписів ст. ст. 51-514, 516, 517 Цивільного кодексу України потребує укладення відповідного правочину, а автоматичного переходу у даному випадку не відбувається.

19.11.2015 через канцелярію Господарського суду міста Києва надійшов позов третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору - Державного підприємства «Завод 410ЦА», який прийнятий судом до розгляду, в якому ДП «Завод 410ЦА» просило суд визнати недійсним пункт 4.7 договору застави майнових прав від 05.02.2015, посвідченого 05.02.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. та зареєстрованого у реєстрі за № 213, укладеного між ПАТ «Авант-Банк», як заставодержателем, та ПАТ «Дельта-Банк», як заставодавцем.

Позов Державного підприємства «Завод 410ЦА» мотивований тим, що наведеним пунктом договору передбачено що заставодержатель набуває всіх прав та обов'язків кредитора до боржників за кредитними договорами/договорами застави/договорами іпотеки (зокрема і до ДП «Завод 410ЦА», який є боржником за кредитним договором кредитної лінії № ВКЛ-2002457/1 від 15.05.2012), майнові права за якими передані в заставу за договором застави майнових прав від 05.02.2015. Проте, наведений пункт договору суперечить ст. 23 Закону України «Про заставу» та ст. 32 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», оскільки наведеними нормами закону обумовлено те, що при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права, і що в силу приписів ст. ст. 512-514, 516, 517 Цивільного кодексу України потребує укладення відповідного правочину, а автоматичного переходу у даному випадку не відбувається.

Додатково в обґрунтування позову Державне підприємство «Завод 410ЦА» посилалось на те, що законодавством не допускається безоплатної передачі активів банку - боржника поза межами ліквідаційної процедури банку та без оформлення відповідного договору про передачу активів банку, а до ПАТ «Авант-Банк» не перейшли права кредитора у зобов'язаннях, що випливають з кредитних договорів, а також і з положень ст. 512 Цивільного кодексу України, оскільки згідно статті 23 Закону України «Про заставу», ст. 32 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», ст. 73 Закону України «Про Національний банк України» ПАТ «Авант-Банк» набуто права переводу на себе заставлених майнових прав, а не стягнення грошових коштів боржника за кредитним договором. Уступка вимоги за статтями 512, 514 Цивільного кодексу України та уступка заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права за статтею 23 Закону України «Про заставу» мають різну правову природу. Умови договору застави майнових прав не свідчать про те, що відбулась заміна кредитора у відносинах по кредитному договору або мала відбутись згідно умов договору застави під відкладальною умовою.

Відповідачем-1 через канцелярію суду подано письмовий відзив на позов ДП «Завод 410ЦА», в якому проти заявленого позову заперечував, просив у задоволенні позову третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору відмовити з тих підстав, що укладений між відповідачами правочин (зокрема і в оспорюваній частині) жодним чином не порушує прав та охоронюваних законом інтересів ТОВ «Торгівельна компанія «Урожай». Крім того, відповідач-1 зазначав про те, що договір застави від 05.02.2015 за своєю правовою природою є змішаним договором, який разом із положенням про забезпечення виконання зобов'язань ПАТ «Дельта-Банк» перед ПАТ «Авант-Банк» за кредитними договорами у вигляді застави, і у пункті 4.7 містить положення про відступлення права вимоги з відкладальною умовою. Укладенням між сторонами договору застави від 05.02.2015 з наведеною умовою відповідає ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України щодо свободи договору, а також жодним чином не суперечить статті 23 Закону України «Про заставу», ст. 32 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

ТОВ «Гайсинський консервний комбінат» через канцелярію суду подано відзив на позов ДП «Завод 410ЦА», в якому третя особа вказувала про наявність обумовлених законом підстав для визнання недійсним п. 4.7 договору застави майнових прав від 05.02.2015, посвідченого 05.02.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. та зареєстрованого у реєстрі за № 213, укладеного між ПАТ «Авант-Банк», як заставодержателем, та ПАТ «Дельта-Банк», як заставодавцем. Зокрема, третя особа вказувала на те, що предметом застави в договорі застави майнових прав від 05.02.2015 є майнові права, правова природа яких є відмінною від застави грошей,тоді як відповідно до статті 23 Закону України «Про заставу» та ст. 32 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права. Укладення договору застави не передбачає заміну кредитора у зобов'язанні, на відміну від правочину відступлення права вимоги, за яким відповідно до статті 512 Цивільного кодексу України здійснюється така заміна кредитора у зобов'язанні саме внаслідок укладення відповідного правочину згідно ст. 513 Цивільного кодексу України.

21.12.2015 через канцелярію Господарського суду міста Києва надійшов позов третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору - ТОВ «Централізована енергопостачальна компанія», який прийнятий судом до розгляду, в якому ДП «Завод 410ЦА» просило суд визнати недійсним пункт 4.7 договору застави майнових прав від 05.02.2015, посвідченого 05.02.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. та зареєстрованого у реєстрі за № 213, укладеного між ПАТ «Авант-Банк», як заставодержателем, та ПАТ «Дельта-Банк», як заставодавцем. Позов мотивований тим, що між ВАТ «Кредитпромбанк» (правонаступником всіх прав та обов'язків якого є ПАТ «Дельта-Банк») та ТОВ «Централізована енергопостачальна компанія» було укладено іпотечний договір № 25ДС/5/101/2010-КТЛ від 30.07.2010, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Трубніковою І.О. та зареєстрованого у реєстрі правочинів за № 2206, відповідно до якого в забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Урожай» перед ПАТ «Кредитпромбанк» за Кредитним договором № 3.3ДС/35/2010-КЛТ від 30.07.2010, ТОВ «Централізована енергопостачальна компанія» надано в іпотеку нерухоме майно загальною площею 112 853,4 кв.м. за адресою: м.Київ, вул. Зрошувальна, буд. 5. В свою чергу, пунктом 4.7 договору застави майнових прав, укладеного між ПАТ «Авант-Банк» та ПАТ «Дельта-Банк» передбачено, що заставодержатель (ПАТ «Авант-Банк») в момент настання обумовлених договором подій набуває всіх прав та обов'язків кредитора до боржників за кредитними договорами/договорами застави/договорами іпотеки, майнові права за якими передані в заставу за договором застави майнових прав від 05.02.2015, зокрема і за договором № 25ДС/5/101/2010-КТЛ від 30.07.2010. Проте, наведений пункт договору суперечить ст. 23 Закону України «Про заставу» та ст. 32 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», оскільки наведеними нормами закону обумовлено те, що при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права, і що в силу приписів ст. ст. 512-514, 516, 517 Цивільного кодексу України потребує укладення відповідного правочину, а автоматичного переходу у даному випадку не відбувається. Проте, всупереч наведеним нормам, ПАТ «Авант-Банк» набув права іпотекодержателя за договором № 25ДС/5/101/2010-КТЛ від 30.07.2010 та здійснив державну реєстрацію права власності на іпотечне майно.

Розглянувши наявні в справі документи і матеріали, заслухавши присутніх представників сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05.02.2015 між ПАТ "Авант-Банк", як заставодержателем, та ПАТ "Дельта Банк", як заставодавцем, укладено договір застави майнових прав, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. та зареєстрований в реєстрі за № 213 (далі - договір застави від 05.02.2015), в який в подальшому 20.02.2015 внесено зміни договором про внесення змін та доповнень до договору застави.

Згідно з п. 1.1. договору застави від 05.02.2015 (в редакції договору про внесення змін від 20.02.2015), предметом застави за договором є майнові права за кредитними договорами, що укладені між заставодавцем і юридичними особами (далі - боржниками), що є його невід'ємною частиною (надалі всі вищезазначені кредитні договори та генеральні кредитні договори, договори про відкриття кредитної лінії, договори про кредитування чи інша назва договору про надання кредитних коштів на умовах повернення, платності, строковості, забезпеченості та цільового характеру використання разом та/або окремо іменуються - кредитний договір). Станом на 05.02.2015 заборгованість за кредитними договорами становить 376007587,04 грн., в т.ч.:

- кредитний договір № 19К-Н від 21.01.2011 між ПАТ "Сведбанк", правонаступником всіх прав та обов'язків якого за кредитним договором є заставодавець за цим договором, та ТОВ "Фудмаркет", - 166009867,40 грн.

- кредитний договір № 22/46/07-КЛТ від 20.06.2007 між ВАТ "Кредитпромбанк", правонаступником всіх прав та обов'язків якого за кредитним договором є заставодавець за цим договором та ТОВ "Гайсинський консервний комбінат", - 11925122,19 грн.;

- кредитний договір № 3.3ДС/11/2012-КЛТ від 27.04.2012 між ВАТ "Кредитпромбанк", правонаступником всіх прав та обов'язків якого за кредитним договором є заставодавець за цим договором, та ТОВ "Торговий дім "Золотий Урожай", -14889139,96 грн.;

- кредитний договір № 3.3ДС/35/2010-КЛТ від 30.07.2010 між ВАТ "Кредитпромбанк", правонаступником всіх прав та обов'язків якого за кредитним договором є заставодавець за цим договором , та ТОВ "Торгівельна компанія "Урожай", - 183183457,49 грн.

Станом на 12.02.2015 заборгованість за договором кредитної лінії становить 79888191,01 грн., в т. ч.:

- договір кредитної лінії № ВКЛ-2002457/1 від 15.05.2012 між АТ "Дельта Банк" (кредитор), та ДП "Завод 410 ЦА" (позичальник) - 79888191,01 грн.

За умовами п. 1.2. договору застави від 05.02.2015 (в редакції договору про внесення змін від 20.02.2015), майнові права сторони за домовленістю оцінили в сумі 455895778,05 грн.

Відповідно до п. 1.3 договору застави від 05.02.2015, надана застава забезпечує належне виконання заставодавцем вимог заставодержателя, що виплавають (та/або випливатимуть) з договору про надання міжбанківського кредиту № ММ70343LG від 11.11.2014, договору про надання міжбанківського кредиту № MM69765LG від 26.09.2014, з договору №180814Л про відкриття та ведення кореспондентського рахунку від 18.08.2014, укладених між заставодавцем та заставодержателем, а також всіх додаткових договорів (угод), що будуть укладені до них, а також з усіх окремих кредитних договорів (та змін до них) та письмових повідомлень від заставодавця, (далі разом або окремо - кредитний договір), в тому числі щодо суми зобов'язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов.

У п. 1.4. договору застави від 05.02.0215 визначено, що кінцевий термін виконання основного зобов'язання - 01.04.2015.

Згідно з умовами п. 3.1.4 договору застави від 05.02.2015, заставодержатель має право звертати стягнення на предмет застави (отримання вимоги, що випливає із заставленого права) і реалізовувати заставлені майнові права і задовольнити за їх рахунок свої грошові вимоги за кредитним договором у повному обсязі до настання терміну виконання заставодавцем відповідних зобов'язань, серед іншого, у разі прийняття Національним банком України рішення про віднесення заставодавця до категорії неплатоспроможних.

Пунктом 3.15 договору застави від 05.02.2015 визначено, що заставодержатель має право самостійно без звернення до суду здійснювати реалізацію майнових прав наданих заставодавцем у забезпечення кредитом.

Згідно п. 4.6 договору застави від 05.02.2015, звернення стягнення на предмет застави відбувається у порядку, передбаченому ст. 32 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Також п. 4.7 договору застави від 05.02.2015 встановлено, у випадку, якщо в термін, визначений у п. 1.4 договору, заставодавець не виконає умови основного зобов'язання перед заставодержателем, або у разі прийняття рішення про запровадження тимчасової адміністрації/призначення ліквідатора/реорганізація (злиття/приєднання/виділення) заставодавця, заставодержатель в момент настання таких подій набуває всіх прав та обов'язків кредитора до боржників за кредитними договорами/договорами застави/договорами іпотеки, майнові права за якими передані в заставу за цим договором.

Оспорюючи дійсність наведеного пункту 4.7 договору застави майнових прав від 05.02.2015, позивач та треті особи з самостійними вимогами вказують на те, що наведений пункт суперечить ст. 23 Закону України «Про заставу» та ст. 32 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», оскільки наведеними нормами закону обумовлено те, що при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права, і що в силу приписів ст. ст. 512-514, 516, 517 Цивільного кодексу України потребує укладення відповідного правочину, а автоматичного переходу у даному випадку не відбувається

Крім того, ПАТ «Дельта Банк» наголошувалось і на тому, що договір застави майнових прав від 05.02.2015 є нікчемним в силу приписів статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а також суперечить постанові Національного банку України від 30.10.2014 № 692/БТ "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку".

Як встановлено судом та підтверджується наданою відповідачем-2 засвідченою копією, 30.10.2014 Національним банком України прийнято постанову № 692/БТ «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних», згідно якої ПАТ «Дельта Банк» віднесено до категорії проблемних строком до 180 днів (п. 1), для стабілізації діяльності банку та відновлення його фінансового стану з дня прийняття цієї постанови до кінця строку, який визначено у п. 1 цієї постанови, запроваджено для банку перелік обмежень у його діяльності, зокрема: не передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку без погодження з куратором банку.

02.03.2015 Правління Національного банку України прийняло постанову № 150 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до категорії неплатоспроможних". На підставі вищевказаної постанови виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 51 від 02.03.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк".

Тимчасову адміністрацію в банку запроваджено строком на 3 місяці з 03.03.2015 до 02.06.2015.

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 71 від 08.04.2015, яким внесено зміни та запроваджено тимчасову адміністрацію до 02.09.2015.

В подальшому, постановою Правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта-Банк» № 664 від 02.10.2015 прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта-Банк», а виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 181 від 02.10.2015, яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта-Банк» з 05.10.2015 до 04.10.2017 включно.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня призначення уповноваженої особи Фонду строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав.

Статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції на березень 2015 року) на уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було покладено обов'язок забезпечити перевірку правочинів, вчинених банком протягом року до дня запровадження тимчасової адміністрації на предмет виявлення нікчемних правочинів з підстав, визначених частиною третьою наведеної статті.

Згідно з наявним в матеріалах справи витягом з протоколу № 5 від 18.05.2015 засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом № 67 від 11.03.2015, вирішено затвердити результати перевірки, якою виявлено правочини (договори), що є нікчемними згідно з ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема і договір застави майнових прав від 05.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. та зареєстрований в реєстрі за № 213, та договір про внесення змін та доповнень до нього від 20.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. за реєстровим № 235, який за результатами перевірки комісії є нікчемним згідно з п. 1, 5 та 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Зокрема, комісією з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом № 67 від 11.03.2015, та засідання якої оформлено протоколом № 5 від 18.05.2015, копія витягу з якого наявна в матеріалах справи, встановлено, що договір застави від 05.02.2015 є нікчемним з підстав, передбачених пунктами 1, 5 та 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема:

- постановою Національного банку України від 30.10.2014 № 692/БТ "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних" заборонено передавати забезпечення третім особам майно та активи банку без погодження з куратором, однак договір укладено без такого погодження;

- договір надає позивачу, що є кредитором банку, переваги перед іншими кредиторами, оскільки передбачає безумовну передачу заставодержателю предметів застави;

- договір не відповідає вимогам Закону України "Про заставу", оскільки не містить умов щодо розміру основного зобов'язання, строку його виконання, а тому внаслідок цього банк прийняв на себе зобов'язання щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

- уклавши договір застави банк безоплатно здійснив відчуження майнових прав та відмовився від власних майнових вимог.

Як вказував відповідач-1 у письмовому відзиві на позов ТОВ «Торгівельна компанія «Урожай», оскільки 02.03.2015 на підставі постанови Правління Національного банку України № 150 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" ПАТ «Дельта Банк» було визнано неплатоспроможним, а виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 51 від 02.03.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" якою запроваджено тимчасову адміністрацію, відкладальна умова у частині відступлення права вимоги, передбачена п. 4.7 договору застави майнових прав від 05.02.2015 настала 02.03.2015 і саме з даного моменту до ПАТ «Авант-Банк» перейшли всі права та обов'язки кредитора до боржників за кредитними договорами/договорами застави/ договорами іпотеки, майнові права за якими були передані в заставу за договором застави від 05.02.2015, в т.ч. за кредитним договором, укладеним між ВАТ «Кредитпромбанк» (правонаступником всіх прав та обов'язків якого є ПАТ «Дельта Банк») та ТОВ «Торгівельна компанія «Урожай». В свою чергу, на виконання порядку реалізації права грошової вимоги, яка є предметом забезпечувального обтяження, визначеного ст. 32 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» ПАТ «Авант-Банк» здійснив державну реєстрацію обтяження рухомого майна в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, про що в матеріалах справи наявний витяг про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна № 46546427, виданий 11.03.2015.

Суд, розглянувши доводи позовів Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Урожай», третіх осіб, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору - Державного підприємства «Завод 410ЦА» та ТОВ «Централізована енергопостачальна компанія», дослідивши наявні матеріали справи, дійшов наступних висновків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України)

З огляду на це закон виходить з презумпції правомірності договору, за винятком, якщо недійсність договору прямо не встановлена законом (нікчемний договір), або він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Ч. 1 статті 212 Цивільного кодексу України визначено, що особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Відповідно до ч.1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У розумінні статті 627 Цивільного кодексу України домовленість сторін є результатом їх добровільного волевиявлення щодо визначення умов договору, якими зафіксовано взаємні права та обов'язки поручителя та банку.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Нормами статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Частиною 3 наведеної статті визначено, що кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 статті 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 516 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Статтею 3 Закону України «Про заставу» визначено, що обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов'язує виникнення прав і обов'язків щодо рухомого майна.

Відповідно до обтяження в обтяжувача і боржника виникають права і обов'язки, встановлені законом та/або договором.

Вимоги до правочину, на підставі якого виникає обтяження, встановлюються законом.

Згідно статті 4 Закону України «Про заставу» визначено, що обтяження поділяються на публічні та приватні.

Публічним є обтяження рухомого майна, яке виникає відповідно до закону або рішення суду.

Приватні обтяження можуть бути забезпечувальними та іншими договірними.

Забезпечувальним є обтяження, яке встановлюється для забезпечення виконання зобов'язання боржника або третьої особи перед обтяжувачем.

Статтею 23 Закону України «Про заставу» визначено, що при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права. Заставодержатель набуває право вимагати в судовому порядку переводу на нього заставленого права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави.

Частинами 1 та 2 статті 32 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги, звернення стягнення на нього здійснюється шляхом відступлення обтяжувачу відповідного права. Обтяжувач зобов'язаний повідомити в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, боржника та інших обтяжувачів відповідного права грошової вимоги про свій намір набути на свою користь таке право.

Протягом строку, вказаного в частині другій статті 28 цього Закону, інші обтяжувачі, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж права, можуть письмово заявити обтяжувачу, який ініціює звернення стягнення, про свій намір отримати задоволення своїх забезпечених обтяженням вимог за рахунок предмета забезпечувального обтяження.

Ст. 34 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено, що до договірних обтяжень належать:

1) передача рухомого майна повіреному або комісіонеру згідно з договором доручення або з договором комісії;

2) передача рухомого майна власником у строкове володіння та користування іншій особі, у тому числі згідно з договором найму;

3) передача рухомого майна в управління, якщо договір управління майном забороняє управителю відчужувати передане в управління рухоме майно;

4) купівля-продаж рухомого майна з правом або зобов'язанням зворотного викупу;

5) купівля-продаж рухомого майна за умов, визначених статтею 697 Цивільного кодексу України;

6) зобов'язання боржника передати право власності на рухоме майно обтяжувачу за умови настання певної події в майбутньому;

7) відступлення права вимоги;

8) інші обтяження рухомого майна, які кваліфікуються як договірні.

Порядок укладення і зміст окремих видів договірних обтяжень встановлюються законом та/або договором.

Таким чином, відповідно до ст. 34 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", відступлення права вимоги відноситься до договірних обтяжень (п. 7), тобто на договори застави майнових прав в частині звернення стягнення на право вимоги, зокрема і грошової, поширюється дія цього Закону, який є спеціальним по відношенню до Закону України «Про заставу» в контексті спірних правовідносин сторін, а порядок укладення і зміст такого виду договірного обтяження як відступлення права вимоги обумовлений оспорюваним пунктом договору, що узгоджується з частиною другою статті 34 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», і які в сукупності викладені сторонами внаслідок реалізації принципу свободи договору таким чином, що у випадку, якщо в термін, визначений у п. 1.4 договору, заставодавець (ПАТ «Дельта Банк») не виконає умови основного зобов'язання перед заставодержателем (ПАТ «Авант-Банк»), або у разі прийняття рішення про запровадження тимчасової адміністрації/призначення ліквідатора/реорганізація (злиття/приєднання/виділення) заставодавця, заставодержатель в момент настання таких подій набуває всіх прав та обов'язків кредитора до боржників за кредитними договорами/договорами застави/договорами іпотеки, майнові права за якими передані в заставу за цим договором.

Отже, суд зазначає, що порядок укладення і зміст договірного обтяження як відступлення права вимоги чітко обумовлені оспорюваним пунктом. При цьому, частинами 1 та 2 статті 32 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги, звернення стягнення на нього здійснюється шляхом відступлення обтяжувачу відповідного права. Визначення терміну «звернення стягнення на предмет обтяження» у наведеному Законі розуміється як вжиття обтяжувачем передбачених законом заходів щодо предмета обтяження для задоволення своїх прав чи вимог, які випливають із змісту обтяження (ст. 2).

Тобто, сторонами в оспорюваному пункті договору застави майнових прав від 05.02.2015 узгоджено порядок укладення і зміст договірного обтяження як відступлення права вимоги шляхом врегулювання своїх правовідносин таким чином, що при настанні обумовлених умов заставодержатель (ПАТ «Авант-Банк») в момент настання таких подій набуває всіх прав та обов'язків кредитора до боржників за кредитними договорами/договорами застави/договорами іпотеки, майнові права за якими передані в заставу за цим договором, що і є передбаченим законом заходом щодо предмета обтяження для задоволення ПАТ «Авант-Банк» своїх вимог, які випливають із змісту обтяження, і таке задоволення вимог відбувається в узгодженому сторонами порядку, визначеному саме оспорюваним пунктом договору, що відповідає як ст. 23 Закону України «Про заставу» та ст. 32 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

При цьому суд зазначає, що дійсно, оспорюваним пунктом договору застави майнових прав від 05.02.2015 не передбачено обов'язку сторін щодо укладення будь-яких угод відносно такого набуття заставодержателем всіх прав та обов'язків кредитора до боржників, проте, не передбачено саме обов'язку щодо укладення такої окремої угоди і Законом України «Про заставу» та Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», що відповідає загальним засадам цивільного законодавства, зокрема свободі договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України), адже укладення угоди є правом сторін.

Крім того, суд зазначає і про те, що оцінка оспорюваного пункту договору застави майнових прав від 05.02.2015 на відповідність його вимогам чинного законодавства здійснюється судом саме на дату укладення зазначеного договору, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що оспорюваний пункт на момент укладення договору містив алгоритм врегулювання правовідносин сторін у випадку настання певних обставин, а саме: якщо в термін, визначений у п. 1.4 договору, заставодавець (ПАТ «Дельта Банк») не виконає умови основного зобов'язання перед заставодержателем (ПАТ «Авант-Банк»), або у разі прийняття рішення про запровадження тимчасової адміністрації/призначення ліквідатора/реорганізація (злиття/приєднання/виділення) заставодавця), тобто в оспорюваному пункті сторони обумовили настання і зміну прав та обов'язків обставинами, щодо яких не було відомо настануть вони чи ні, і які в розумінні ч. 1 ст. 212 Цивільного кодексу України є відкладальними. Таким чином, договір застави майнових прав від 05.02.2015 містить в собі правочин, щодо якого правові наслідки пов'язуються з настанням певної обставини, і який викладено сторонами у пункті 4.7, і право сторін на врегулювання своїх правовідносин обумовлено вищенаведеним приписам чинного законодавства і жодним чином не суперечить ст. 23 Закону України «Про заставу», ст. 32 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», ст. ст. 512-514, 516, 517 Цивільного кодексу України.

Також, посилання ТОВ «Торгівельної компанії «Урожай» у позові, а також третіх осіб з самостійними вимогами у своїх позовах на те, що при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права, і що в силу приписів ст. ст. 512-514, 516, 517 Цивільного кодексу України потребує укладення відповідного правочину - судом відхиляються як безпідставні та необґрунтовані, оскільки як зазначалось вище, сторонами в оспорюваному пункті договору застави майнових прав від 05.02.2015 письмово узгоджено порядок укладення і зміст договірного обтяження як відступлення права вимоги шляхом врегулювання своїх правовідносин, а отже, договір застави майнових прав від 05.02.2015 містить в собі правочин, щодо якого правові наслідки пов'язуються з настанням певної обставини, і який викладено сторонами у пункті 4.7 зазначеного договору, що узгоджується і з приписами ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України щодо письмової форми правочину в контексті спірних правовідносин сторін.

Також, суд враховує і те, що здійснення заставодержателем певних дій внаслідок настання обставин, узгоджених у пункті 4.7 договору застави майнових прав від 05.02.2015, а саме: внесення відомостей до державного реєстру обтяжень, реєстрація права власності, є наслідками настання обумовлених наведеним пунктом обставин, і оцінка вказаних дій на предмет їх законності/незаконності як обґрунтування підстав недійсності оспорюваного пункту договору, - не є предметом спору у даній справі і вчинення дій заставодержателем, у даному випадку, жодним чином не впливає на оцінку судом відповідності оспорюваного пункту договору застави майнових прав від 05.02.2015 вимогам закону, оскільки така оцінка, як зазначалось вище, здійснюється судом саме на момент укладення договору застави майнових прав від 05.02.2015.

Доводи позивача та третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору - ДП «Завод 410ЦА» в обґрунтування підстав недійсності оспорюваного пункту договору застави майнових прав від 05.02.2015, що законодавством не допускається безоплатної передачі активів банку - боржника поза межами ліквідаційної процедури банку та без оформлення відповідного договору про передачу активів банку, а звернення стягнення на предмет застави шляхом відступлення грошових вимог за кредитними договорами/договорами застави/договорами іпотеки є неправомірним - судом відхиляється як безпідставні та необґрунтовані, оскільки наведена підстава стосується умов виконання договору застави майнових прав від 05.02.2015, що не може бути підставою для визнання недійсною умови договору, яка регулює правовідносини сторін в межах існуючого спору. Крім того, суд зазначає і про те, що жодного безоплатного відчуження активів банку (заставодавця) - не відбувається, оскільки за рахунок предмету застави (майнові права за кредитними договорами, що укладені між заставодавцем і боржниками) підлягають задоволенню вимоги заставодержателя до заставодавця, і таке задоволення вимог носить саме оплатний грошовий характер, оскільки передбачає отримання заставодержателем прав вимоги на грошові кошти, за рахунок яких заставодержатель отримає задоволення своїх грошових вимог до заставодавця. При цьому, таке задоволення вимог заставодержателя у будь-якому випадку здійсниться в межах ліквідаційної процедури банку - боржника (ПАТ «Дельта Банк»), оскільки останній на момент введення відповідної процедури жодним чином не звільняється від взятих на себе обов?язків заставодавця за укладеним договором застави майнових прав від 05.02.2015, оскільки його зобов?язання перед заставодржателем не припиняються.

Крім того, суд враховує, що згідно статті 19 Закону України «Про заставу» за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави. Тобто, за рахунок предмета застави задовольняються виключно вимоги заставодержателя в межах вартості предмета застави.

Застава є одним із засобів забезпечення виконання зобов'язань, при якому кредитор-заставодавець має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Застава носить похідний характер і залежність від заставного правовідношення, яке зумовлює призначення застави - забезпечувати основне зобов'язання.

Розділом 4 Договору, у тому числі і пунктом 4.7 Договору, визначено такий порядок звернення стягнення та реалізації майнових прав як відступлення вимоги. Відступлення заставодержателю права грошової вимоги, якщо предметом забезпечення є грошова вимога, як позасудовий спосіб звернення стягнення на заставлене майно, передбачено Законом Україну "Про заставу" (ст. 23) та Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (п. 3 ч. 1 ст. 26).

Крім того, Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (ч. 5 ст. 32) при перевищені грошової суми, отриманої обтяжувачем за відповідним правом грошової вимоги, над розміром забезпеченої обтяженням вимоги, на останнього покладається обов'язок переказу даної суми боржнику.

З огляду на це, укладений договір застави майнових прав від 05.02.2015 не є договором про безоплатне відчуження майнових прав, оскільки він врегульовує відносини застави як способу забезпечення зобов'язань. Визначена наведеним договором процедура звернення стягнення на заставлені майнові права не суперечить вищенаведеним приписам закону, а п. 4.7 є відступленням права вимоги з відкладальною умовою, який узгоджується з визначеним розділом 4 Договору порядком звернення стягнення та не суперечить йому.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що обумовлені ст. 203, 215 Цивільного кодексу України підстави для визнання недійсним внаслідок суперечності приписам ст. 23 Закону України «Про заставу», ст. 32 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», ст. ст. 512-514, 516, 517 Цивільного кодексу України пункту 4.7 договору застави майнових прав від 05.02.2015, посвідченого 05.02.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. та зареєстрованого у реєстрі за № 213, укладеного між ПАТ «Авант-Банк», як заставодержателем, та ПАТ «Дельта Банк», як заставодавцем, - у суду відсутні.

Крім того, судом також розглянуто доводи відповідача-2 щодо нікчемності договору застави майнових прав від 05.02.2015. В обґрунтування вказаних доводів відповідач-2 наголошував на тому, що:

- уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта-Банк» виявлено, що договір застави майнових прав від 05.02.2015 є нікчемним, що зафіксовано відповідним протоколом засідання комісії з перевірки правочинів за кредитними операціями;

- укладення договору застави майнових прав від 05.02.2015 сторонами не було отримано погодження куратора банку, необхідність отримання погодження якого обумовлено постановою Правління НБУ № 692/БТ «Про віднесення ПАТ «Дельта-Банк» до категорії проблемних» від 30.10.2014, у зв'язку з чим укладений договір суперечить наведеній постанові;

- умови договору застави майнових прав від 05.02.2015 прямо передбачають безумовну передачу заставодержателю майнових прав за кредитними договорами у випадку визнання банку неплатоспроможним та надають ПАТ «Авант-Банк» переваги перед іншими кредиторами, що суперечить п. 7 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та є ознакою нікчемності правочину;

- ПАТ «Дельта-Банк» здійснив безоплатне відчуження майнових прав кредитора та відмовився від власних майнових вимог, що прямо суперечить п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та є ознакою нікчемності правочину;

- уклавши договір застави майнових прав від 05.02.2015 сторони порушили вимоги Закону України «Про заставу», оскільки внаслідок укладення цього договору ПАТ «Дельта-Банк» прийняв на себе зобов'язання щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

- пункт 4.7 договору застави майнових прав від 05.02.2015 суперечить ст. 23 Закону України «Про заставу» та ст. 32 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», оскільки наведеними нормами закону обумовлено те, що при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права, і що в силу приписів ст. ст. 512-514, 516, 517 Цивільного кодексу України потребує укладення відповідного правочину, а автоматичного переходу у даному випадку не відбувається.

Як встановлено судом, станом на час укладення договору застави майнових прав від 05.02.2015 підстави нікчемності правочинів неплатоспроможного банку визначались ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", серед яких були такі підстави:

- банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (п. 1 ч. 3 ст. ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб");

- банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" (п. 5 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб");

- банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Наведені обставини зафіксовані комісією з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом № 67 від 11.03.2015, та засідання якої оформлено протоколом № 5 від 18.05.2015, копія витягу з якого наявна в матеріалах справи, встановлено, що договір застави від 05.02.2015 є нікчемним з підстав, передбачених пунктами 1, 5 та 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Суд зазначає, що наведений протокол засідання комісії є доказом по справі, проте оцінка його належності і допустимості як доказу в межах вирішення спору у даній справі здійснюється судом за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Так, у зазначеному протоколі № 5 від 18.05.2015 комісією вказується про порушення вимог постанови Національного банку України від 30.10.2014 № 692/БТ "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних" щодо заборони передавати забезпечення третім особам майно та активи банку без погодження з куратором.

30.10.2014 Національним банком України прийнято постанову № 692/БТ «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних», згідно якої ПАТ «Дельта Банк» віднесено до категорії проблемних строком до 180 днів (п. 1), для стабілізації діяльності банку та відновлення його фінансового стану з дня прийняття цієї постанови до кінця строку, який визначено у п. 1 цієї постанови, запроваджено для банку перелік обмежень у його діяльності, зокрема: не передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку без погодження з куратором банку.

За приписами статті 73 Закону України „Про банки і банківську діяльність" у разі порушення банками банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, нормативно-правових актів Національного банку України, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного.

Пунктом 12.3 розділу 12 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого Постановою Правління Національного банку України №346 від 17.08.2012, встановлено, що рішення Правління Національного банку про віднесення банку до категорії проблемних містить, зокрема: строк, протягом якого проблемний банк зобов'язаний привести свою діяльність у відповідність до вимог законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, але не більше 180 днів; обмеження у діяльності банку; порядок та строки повідомлення проблемним банком про стан виконання заходів щодо фінансового оздоровлення банку, а також приведення банком своєї діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. Виходячи з даної норми, зміст правочину підлягає оцінці на відповідність актам цивільного законодавства України. Даними актами є Конституція України, Цивільний кодекс України та інші закони, постанови Кабінету Міністрів України та нормативно-правові акти органів державної влади (ст. 4 ЦК України). Нормативно-правовим актом є офіційний документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законом формі та порядку, який встановлює норми права для неозначеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування (наказ Міністерства юстиції України від 12.04.2005, № 34/5).

Судом встановлено, що чинним на час укладення договору застави майнових прав від 05.02.2015 законодавством України, у тому числі і Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", не було передбачено застережень щодо заборони укладення даних договорів у зв'язку з прийняттям подібних постанов Національним банком України, як і не було передбачено такого наслідку порушення вимог Національного банку України як нікчемність договору.

Отже, недодержання вимог постанови Національного банку України від 30.10.2014 № 692/БТ "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних" не має встановлену законом нікчемність договору застави майнових прав від 05.02.2015, тобто недійсність, яка встановлена законом.

Крім того, наведеною постановою Національного банку України від 30.10.2014 № 692/БТ "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних", яка є актом індивідуальної дії, для банку запроваджено певні обмеження, а не заборони, і порушення таких обмежень є підставами для застосування Національним баком України заходів впливу, що віднесено до його повноважень зокрема статтею 73 Закону України „Про банки і банківську діяльність", проте, визнання нікчемним правочину - не є заходом впливу як у розумінні вимог наведеного закону, так і в розумінні вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

З огляду на викладене, судом також відхиляються і посилання представників ТОВ «Фудмаркет», ТОВ «Центральна енергетична компанія» та ТОВ «Торгівельна компанія «Урожай» на суперечність договору застави майнових прав від 05.02.2015 приписам ч. 1 статті 227 Цивільного кодексу України, оскільки наведена норма визначає, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним, тобто норма статті передбачає наявність певного дозволу (ліцензії) на провадження виду діяльності, який підлягає ліцензуванню згідно закону. Суд зазначає, що постановою Національного банку України від 30.10.2014 № 692/БТ "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних" запроваджено для банку лише перелік обмежень у його діяльності, зокрема: не передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку без погодження з куратором банку, проте, не встановлюють обов?язку отримання дозволу (ліцензії) в розумінні вимог ч. 1 статті 227 Цивільного кодексу України на укладення правочину застави майнових прав.

Також, у зазначеному протоколі № 5 від 18.05.2015 комісією вказується про те, що умови договору застави майнових прав від 05.02.2015 прямо передбачають безумовну передачу заставодержателю майнових прав за кредитними договорами у випадку визнання банку неплатоспроможним та надають ПАТ «Авант-Банк» переваги перед іншими кредиторами, що суперечить п. 7 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та є ознакою нікчемності правочину.

Суд зазначає, що застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 Цивільного кодексу України, що виникає на підставі договору, належить до забезпечувальних обтяжень, правовий режим регулювання яких здійснюється Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (ст. 1, ст. 21 даного Закону).

В розумінні Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", майнові права та обов'язки є рухомим майном, а тому норми даного Закону підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

За правилами ст. 5 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", рухоме майно може бути предметом декількох обтяжень, якщо інше не встановлено законом або правочином, на підставі якого виникло попереднє зареєстроване обтяження. Договір, на підставі якого виникло приватне обтяження, не може забороняти встановлення публічного обтяження.

Згідно статті 19 Закону України «Про заставу» за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Як встановлено судом, договір застави майнових прав від 05.02.2015 не містить заборони передачі майнових прав в заставу іншим кредиторам відповідача і даних, які б свідчили про те, яким чином застава їх за договором надала переваги заставодержателю перед іншими кредиторами, - суду не наведено і не надано в розумінні вимог ст.33,34 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, суд зазначає про те, що за рахунок предмета застави задовольняються виключно вимоги заставодержателя в межах предмета застави, і у інших кредиторів банку- боржника (ПАТ «Дельта Банк») жодним чином не виникають права на предмет застави.

З огляду на це, відсутні обставини, які би свідчили про порушення вимог п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Крім того, у зазначеному протоколі № 5 від 18.05.2015 комісією вказується про те, що договір застави майнових прав від 05.02.2015 не відповідає вимогам Закону України "Про заставу", оскільки не містить умов щодо розміру основного зобов'язання, строку його виконання, а тому внаслідок цього банк прийняв на себе зобов'язання щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Проте, суд дослідивши умови договору застави майнових прав від 05.02.2015 дійшов висновку, що вказане твердження спростовується викладеними у договорі умовами, а саме: розмір забезпеченого зобов'язання визначено пунктом 1.3. договору, а термін його виконання - пунктом 1.4 договору.

При цьому, термін "порядок здійснення операцій" не є тотожний терміну "зміст правочину". Порядок - це чітка послідовність дій певного процесу із зазначенням способів, форм, строків (термінів) вжиття працівниками банку цих дій. Належних і допустимих доказів порушення сторонами порядку вчинення договору застави майнових прав від 05.02.2015 в розумінні вимог ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України - суду станом на момент вирішення спору не надано.

З огляду на це, відсутні обставини, які би свідчили про порушення вимог п. 5 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Крім того, як зазначалось судом вище, застава є одним із засобів забезпечення виконання зобов'язань, при якому кредитор-заставодавець має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Застава носить похідний характер і залежність від заставного правовідношення, яке зумовлює призначення застави - забезпечувати основне зобов'язання.

Розділом 4 Договору, у тому числі і пунктом 4.7 договору застави майнових прав від 05.02.2015, визначено такий порядок звернення стягнення та реалізації майнових прав як відступлення вимоги. Відступлення заставодержателю права грошової вимоги, якщо предметом забезпечення є грошова вимога, як позасудовий спосіб звернення стягнення на заставлене майно, передбачено Законом Україну "Про заставу" (ст. 23) та Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (п. 3 ч. 1 ст. 26).

Крім того, Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (ч. 5 ст. 32) при перевищені грошової суми, отриманої обтяжувачем за відповідним правом грошової вимоги, над розміром забезпеченої обтяженням вимоги, на останнього покладається обов'язок переказу даної суми боржнику.

З огляду на це, укладений договір застави майнових прав від 05.02.2015 не є договором про безоплатне відчуження майнових прав, оскільки він врегульовує відносини застави як способу забезпечення зобов'язань. Визначена наведеним договором процедура звернення стягнення на заставлені майнові права не суперечить Закону Україну "Про заставу" (ст. 23) та Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (п. 3 ч. 1 ст. 26), а п. 4.7 є відступленням права вимоги з відкладальною умовою, який узгоджується з визначеним розділом 4 Договору порядком звернення стягнення та не суперечить йому.

Наведене свідчить про відсутність таких ознак нікчемності правочину як безоплатне відчуження майна, відмова від власних майнових вимог (п. 1 ч. 3 ст. ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що наведені комісією з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом № 67 від 11.03.2015, та засідання якої оформлено протоколом № 5 від 18.05.2015, висновки щодо нікчемності договору застави майнових прав від 05.02.2015 не були встановлені судом під час вирішення даного спору і матеріали справи станом на момент винесення рішення не містять доказів протилежного, у зв?язку з чим посилання відповідача-2 на нікчемність договору застави майнових прав від 05.02.2015 не знайшли свого підтвердження під час вирішення спору судом.

Стаття 202 Цивільного кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Вимогами статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5,6 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 N 11, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

З огляду на викладене, оскільки обумовлені ст. 203, 215 Цивільного кодексу України підстави для визнання недійсним внаслідок суперечності приписам ст. 23 Закону України «Про заставу», ст. 32 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», ст. ст. 512-514, 516, 517 Цивільного кодексу України пункту 4.7 договору застави майнових прав від 05.02.2015, посвідченого 05.02.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. та зареєстрованого у реєстрі за № 213, укладеного між ПАТ «Авант-Банк», як заставодержателем, та ПАТ «Дельта Банк», як заставодавцем, - у суду відсутні, як відсутні визначені статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» підстави для визнання договору застави майнових прав від 05.02.2015 нікчемним, а тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Урожай», позовні вимоги третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Державного підприємства «Завод 410ЦА» та позовні вимоги третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору ТОВ «Централізована енергопостачальна компанія» - не є законними та обгрунтованими, не були доведені в розумінні вимог ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України належними та допустимими доказами і задоволенню не підлягають.

Судовий збір відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається:

- за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Урожай» - на Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Урожай»;

- за позовом Державного підприємства «Завод 410ЦА» - на Державне підприємство «Завод 410ЦА»;

- за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Централізована енергопостачальна компанія» - на Товариство з обмеженою відповідальністю «Централізована енергопостачальна компанія».

Керуючись ст.ст. 32, 33, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Урожай» відмовити.

2. В задоволенні позовних вимог Державного підприємства «Завод 410ЦА» - відмовити.

3. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Централізована енергопостачальна компанія» - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.01.2016 р.

Суддя О.М. Спичак