Рішення № 55128053, 11.01.2016, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11.01.2016р. Справа № 905/2596/15

Господарський суд Донецької області у складі судді Мельниченко Ю.С., при секретарі судового засідання Паюновій Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь», м. Краматорськ, Донецька область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Систем Лоджистікс», м. Донецьк

про визнання договору недійсним

За участю представників сторін:

від позивача: представник не з’явився

від відповідача: представник не з’явився

Розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до ст. 811 Господарського-процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 11.01.2016р. суд виходив до нарадчої кімнати (каб. 324) для прийняття рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Енергомашспецсталь», звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Систем Лоджистікс», про визнання договору про організацію перевезень вантажів №211/11 від 23.12.2011р. недійсним.

За результатами автоматичного розподілу справ, справу №905/2596/15 передано на розгляд судді Матюхіна В.І.

Ухвалою суду від 15.10.2015р. господарським судом Донецької області було прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи призначено на 02.11.2015р.

19.10.2015р. через канцелярію суду позивач надав заяву про уточнення позовних вимог №17/1390 від 16.10.2015р. в порядку ст.22 ГПК України, в якій просить визнати недійсними договір про організацію перевезень вантажів №211/11 від 23.12.2011р. та договір про організацію перевезень вантажів на власних транспортерах №1114/13 від 12.06.2013р.

02.11.2015 року, розглянувши заяву про самовідвід судді господарського суду Донецької області Матюхіна В.І. від розгляду справи №905/2596/15 та виходячи з вимог передбачених ст.20 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він є родичем осіб, які беруть участь у судовому процесі або якщо буде встановлено інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості, суд дійшов висновку про необхідність задоволення вказаної заяви про самовідвід.

За результатами автоматичного розподілу справ від 02.11.2015 року, справу №905/2596/15 передано на розгляд судді Мельниченко Ю.С.

Ухвалою суду від 04.11.2015р. господарським судом Донецької області було прийнято справу №905/2596/15 до провадження, розгляд справи призначено на 01.12.2015р. Розгляд справи неодноразово відкладався.

Ухвалою суду від 14.12.2015р. господарським судом Донецької області розгляд спору продовжено на 15 днів до 19.01.2015р.

14.12.2015р. через канцелярію суду позивач надав заяву №17/1732 від 11.12.2015р. в порядку ст.22 ГПК України, в якій просить розглядати первісний позов без урахування заяви про уточнення позовних вимог №17/1390 від 16.10.2015р.

Суд розглядає позов з урахуванням заяви №17/1732 від 11.12.2015р.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що господарська діяльність відповідача є сумнівною, тому існування між сторонами господарських відносин, на думку позивача, може призвести до пасивного ухилення останнього від сплати податків. Нормативно позивні вимоги обґрунтовані ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях 02.11.2015р. та 14.12.2015р. підтримав позовні вимоги та пояснив, що звернення до суду із даною позовною заявою обумовлено інформацією щодо сумнівності реального здійснення господарської діяльності відповідача. Про судове засідання 11.01.2016р. позивач був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про відкладення розгляду справи від 14.12.2015р., однак у засідання суду представника не направив, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідач про судові засідання 02.11.2015р., 01.12.2015р., 14.12.2015р. та 11.01.2016р. був повідомлений належним чином, про що свідчать розміщені 20.10.2015р., 04.11.2015р., 04.12.2015р. та 17.12.2015р. на сторінці господарського суду Донецької області (у розділі «Повідомлення для учасників судового процесу, які знаходяться в зоні проведення антитерористичної операції») офіційного веб-порталу «Судова влада в Україні» в мережі Інтернет (www.court.gov.ua/sudy/) повідомлення про розгляд справи, однак у засідання суду представника не направив, відзив на позов не надав, вимоги суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив.

З огляду на достатність наявних в матеріалах справи документів для правильного вирішення спору, враховуючи, що неявка в судове засідання належним чином повідомленого позивача та ненадання ним відзиву на позовну заяву не впливає на правову оцінку спірних правовідносин та не перешкоджає вирішенню справи, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс Систем Лоджистікс» (далі – Експедитор) та Публічним акціонерним товариством «Енергомашспецсталь» (далі – Клієнт) був укладений Договір № 211/11 від 23.12.2011р. (далі за текстом Договір). Даний договір регулює взаємовідносини сторін, що виникають при організації перевезень вантажів в залізничному рухомому складі й пов’язаних з цим послугах, та здійсненню розрахунків за надані послуги.

Строк дії договору, згідно п. 9.1, встановлений з дня його підписання і до 31.12.2012р. включно.

Договір, відповідно до п.9.2, вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік, якщо жодна зі сторін не менш, ніж за 30 днів до закінчення його дії не повідомить іншу Сторону в письмовій формі про припинення дії договору.

Договір підписаний сторонами, скріплений їх печатками та міститься в матеріалах справи.

Сторонами були погоджені та підписані додаткові угоди та протоколи погодження договірної ціни до договору № 211/11 від 23.12.2011р.

Факт виконання відповідачем прийнятих на себе зобов’язань за Договором № 211/11 від 23.12.2011р., підтверджується наступними актами виконаних робіт:

- Акт виконаних робіт (надання послуг) № Э0000312020 від 29.02.2012р. на суму 187 381 грн. 19 коп., у т.ч. ПДВ – 31 230 грн. 20 коп.;

- Акт виконаних робіт за період березень 2012р. від 31.03.2012р. на суму 112 693 грн. 61 коп., у т.ч. ПДВ – 18 782 грн. 27 коп.;

- Акт виконаних робіт за період квітень 2012р. від 30.04.2012р. на суму 43 678 грн. 64 коп., у т.ч. ПДВ – 7 279 грн. 77 коп.;

- Акт виконаних робіт за період травень 2012р. від 31.05.2012р. на суму 241 078 грн. 35 коп., у т.ч. ПДВ – 40 179 грн. 72 коп.;

- Акт виконаних робіт за період червень 2012р. від 30.06.2012р. на суму 82 837 грн. 69 коп., у т.ч. ПДВ – 13 806 грн. 28 коп.;

- Акт виконаних робіт за період липень 2012р. від 31.07.2012р. на суму 220 355 грн. 88 коп., у т.ч. ПДВ – 32 876 грн. 72 коп.;

- Акт виконаних робіт за період серпень 2012р. від 31.08.2012р. на суму 86 338 грн. 74 коп., у т.ч. ПДВ – 14 389 грн. 74 коп.;

- Акт виконаних робіт за період вересень 2012р. від 30.09.2012р. на суму 46 696 грн. 08 коп., у т.ч. ПДВ – 7 782 грн. 68 коп.;

- Акт виконаних робіт за період жовтень 2012р. від 31.10.2012р. на суму 19 039 грн. 76 коп., у т.ч. ПДВ – 2 606 грн. 73 коп.;

- Акт виконаних робіт за період лютий 2013р. від 28.02.2013р. на суму 37 124 грн. 50 коп., у т.ч. ПДВ – 6 187 грн. 42 коп.;

- Акт виконаних робіт за період березень 2013р. від 31.03.2013р. на суму 17 697 грн. 05 коп., у т.ч. ПДВ – 2 949 грн. 51 коп.;

- Акт виконаних робіт за період серпень 2013р. від 31.08.2013р. на суму 5 078 грн. 70 коп., у т.ч. ПДВ – 180 грн. 53 коп.;

- Акт виконаних робіт за період вересень 2013р. від 30.09.2013р. на суму 4 956 грн. 46 коп., у т.ч. ПДВ – 179 грн. 83 коп.;

- Акт виконаних робіт за період жовтень 2013р. від 31.10.2013р. на суму 10 567 грн. 80 коп., у т.ч. ПДВ – 1 761 грн. 30 коп.;

- Акт виконаних робіт за період травень 2014р. від 31.05.2014р. на суму 94 707 грн. 26 коп., у т.ч. ПДВ – 15 784 грн. 54 коп.;

- Акт виконаних робіт за період травень 2014р. від 31.05.2014р. на суму 17 242 грн. 20 коп., у т.ч. ПДВ – 2 873 грн. 70 коп.;

- Акт виконаних робіт за період червень 2014р. від 30.06.2014р. на суму 11 898 грн. 97 коп., у т.ч. ПДВ – 1 983 грн. 16 коп.;

- Акт виконаних робіт за період липень 2014р. від 31.07.2014р. на суму 245 934 грн. 98 коп., у т.ч. ПДВ – 40 184 грн. 55 коп.;

- Акт виконаних робіт за період серпень 2014р. від 31.08.2014р. на суму 6 015 грн. 22 коп., у т.ч. ПДВ – 209 грн. 42 коп.;

- Акт виконаних робіт за період вересень 2014р. від 30.09.2014р. на суму 133 858 грн. 79 коп., у т.ч. ПДВ – 22 309 грн. 80 коп.;

- Акт виконаних робіт за період жовтень 2014р. від 31.10.2014р. на суму 27 105 грн. 81 коп., у т.ч. ПДВ – 4 517 грн. 63 коп.;

- Акт виконаних робіт за період листопад 2014р. від 30.11.2014р. на суму 22 595 грн. 32 коп., у т.ч. ПДВ – 3 765 грн. 89 коп.;

- Акт виконаних робіт за період грудень 2014р. від 26.12.2014р. на суму 225 472 грн. 35 коп., у т.ч. ПДВ – 37 578 грн. 72 коп.;

- Акт виконаних робіт за період січень 2015р. від 31.01.2015р. на суму 222 755 грн. 83 коп., у т.ч. ПДВ – 12 057 грн. 48 коп.;

- Акт виконаних робіт за період січень 2015р. від 31.01.2015р. на суму 591 600 грн. 00 коп., у т.ч. ПДВ – 50 196 грн. 22 коп.;

- Акт виконаних робіт за період лютий 2015р. від 28.02.2015р. на суму 373 755 грн. 28 коп., у т.ч. ПДВ – 62 292 грн. 55 коп.;

- Акт виконаних робіт за період лютий 2015р. від 28.02.2015р. на суму 77 490 грн. 00 коп., у т.ч. ПДВ – 1 016 грн. 60 коп.;

- Акт виконаних робіт за період березень 2015р. від 31.03.2015р. на суму 214 398 грн. 00 коп., у т.ч. ПДВ – 10 548 грн. 61 коп.;

- Акт виконаних робіт за період березень 2015р. від 31.03.2015р. на суму 208 583 грн. 22 коп., у т.ч. ПДВ – 34 763 грн. 87 коп.;

- Акт виконаних робіт за період грудень 2013р. від 31.12.2015р. на суму 39 350 грн. 53 коп., у т.ч. ПДВ – 6 558 грн. 42 коп.

Вказані акти підписані повноважними представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками підприємств.

На виконання умов договору за наслідками господарських операцій відповідачем складені податкові накладні, які містяться у матеріалах справи.

Факт виконання відповідачем прийнятих на себе зобов’язань за Договором № 211/11 від 23.12.2011р., також підтверджується виставленими позивачем рахунками, які містяться у матеріалах справи.

В свою чергу, позивачем в якості сплати вартості виконаних робіт на користь відповідача, шляхом безготівкового переказу, були перераховані грошові кошти, що підтверджується наступними платіжними дорученнями: № 7230 від 05.04.2012р. на суму 12 000 грн. 00 коп.; № 73043 від 27.04.2012р. на суму 21 000 грн. 00 коп.; № 72436 від 12.04.2012р. на суму 5 000 грн. 00 коп.; № 6010 від 22.03.2012 на суму 21 000 грн. 00 коп.; № 5133 від 20.03.2012р. на суму 6 500 грн. 00 коп.; № 1453 від 10.02.2012р. на суму 22 000 грн. 00 коп.; № 1216від 01.02.2012р. на суму 90 000 грн. 00 коп.; № 73165 від 04.05.2012р. на суму 62 000 грн. 00 коп.; № 73477 від 18.05.2012р. на суму 60 000 грн. 00 коп.; № 99798 від 03.09.2014р. на суму 51 387 грн. 00 коп.; № 98557 від 29.07.2014р. на суму 50 000 грн. 00 коп.; № 98311 від 24.07.2014р. на суму 50 000 грн. 00 коп.; № 98191 від 23.07.2014р. на суму 50 000 грн. 00 коп.; № 523 від 02.02.2012р. на суму 90 000 грн. 00 коп.; № 1093 від 27.03.2012р. на суму 82 000 грн. 00 коп.; № 2669 від 19.04.2012р. на суму 20 000 грн. 00 коп.; № 4147 від 11.05.2012р. на суму 21 000 грн. 00 коп.; № 4192 від 15.05.2012р. на суму 21 000 грн. 00 коп.; №4237 від 16.05.2012р. на суму 40 000 грн. 00 коп.; № 4382 від 23.05.2012р. на суму 28 000 грн. 00 коп.; № 4393 від 24.05.2012р. на суму 20 000 грн. 00 коп.; № 4449 від 29.05.2012р. на суму 60 000 грн. 00 коп.; № 4543 від 05.06.2012р. на суму 8 500 грн. 00 коп.; № 7344 від 05.07.2012р. на суму 80 000 грн. 00 коп.; № 7636 від 12.07.2012р. на суму 45 000 грн. 00 коп.; № 7715 від 13.07.2012р. на суму 80 000 грн. 00 коп.; № 80676 від 21.08.2012р. на суму 21 000 грн. 00 коп.; № 81020 від 03.09.2012р. на суму 12 364 грн. 10 коп.; № 81033 від 04.09.2012р. на суму 32 000 грн. 00 коп.; № 81705 від 27.09.2012р. на суму 25 000 грн. 00 коп.; № 82140 від 10.10.2012р. на суму 16 000 грн. 00 коп.; № 93016 від 21.02.2013р. на суму 27 000 грн. 00 коп.; № 93146 від 25.02.2013р. на суму 2 860 грн. 34 коп.; № 93394 від 06.03.2013р. на суму 19 000 грн. 00 коп.; № 98137 від 22.07.2014р. на суму 50 000 грн. 00 коп.; № 4523 від 14.08.2013р. на суму 5 500 грн. 00 коп.; № 5223 від 11.09.2013р. на суму 15 250 грн. 00 коп.; № 7618 від 03.12.2013р. на суму 43 097 грн. 00 коп.; № 800088 від 20.05.2014р. на суму 33 300 грн. 00 коп.; № 800264 від 22.05.2014р. на суму 60 000 грн. 00 коп.; № 800647 від 10.06.2014р. на суму 11 900 грн. 00 коп.; № 800648 від 10.06.2014р. на суму 13 453 грн. 00 коп.; № 801030 від 10.07.2014р. на суму 100 000 грн. 00 коп.; № 801612 від 22.10.2014р. на суму 38 190 грн. 00 коп.; №1217 від 04.12.2014р. на суму 23 336 грн. 77 коп.; № 3075 від 10.12.2014р. на суму 87 413 грн. 00 коп.; № 5230 від 26.12.2014р. на суму 180 337 грн. 00 коп.; № 5423 від 15.01.2015р. на суму 100 000 грн. 00 коп.; № 3060 від 03.02.2015р. на суму 150 000 грн. 00 коп.; № 3079 від 04.02.2015р. на суму 100 000 грн. 00 коп.; № 3107 від 06.02.2015р. на суму 100 000 грн. 00 коп.; № 54624 від 09.02.2015р. на суму 100 000 грн. 00 коп.; № 3122 від 17.02.2015р. на суму 50 000 грн. 00 коп.; № 3202 від 18.02.2015р. на суму 30 000 грн. 00 коп.; № 3266 від 23.02.2015р. на суму 50 000 грн. 00 коп.; № 801571 від 02.03.2015р. на суму 50 000 грн. 00 коп.; № 801617 від 03.03.2015р. на суму 50 000 грн. 00 коп.; № 801572 від 06.03.2015р. на суму 35 326 грн. 50 коп.; № 801706 від 06.03.2015р. на суму 14 673 грн. 50 коп.; № 801745 від 10.03.2015р. на суму 50 000 грн. 00 коп.; № 801844 від 12.03.2015р. на суму 50 000 грн. 00 коп.

Розглядаючи даний спір та проаналізувавши укладений сторонами договір про організацію перевезень вантажів №211/11 від 23.12.2011р., суд дійшов висновку, що останній за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування та підпадає під регулювання Глави 65 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, які полягають у визнанні недійсним договору про організацію перевезень вантажів №211/11 від 23.12.2011р., позивач фактично ставить під сумнів фінансово-господарську діяльність відповідача, вбачає у діях останнього порушення майнових прав ПАТ "Енергомашспецсталь", ризик пасивної участі позивача у схемі ухилення від сплати податків, внаслідок чого вважає, що договір породжує не ті правові наслідки, на котрі позивач розраховував під час його укладання, є вчиненим під впливом обману, що суперечить ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України та передбачено ч.1.ст.230 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи правомірність заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.

Згідно із ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як вбачається з приписів ст.180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 2 даної норми матеріального права встановлено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбаченому законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України.

Зокрема, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює перелік вимог, яким повинен відповідати правочин для набрання ним чинності, тобто юридичної сили.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Способи волевиявлення та форми правочину врегульовані в статті 205 Цивільного кодексу України, за якою правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

У відповідності до вимог ст. 54 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів.

Зокрема, до обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №11 “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними”, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Положення частини п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України, яким визначено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, передбачає реальну можливість виконання досягнутого його учасниками волевиявлення.

У свою чергу частина 1 статті 234 Цивільного кодексу України передбачає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються ним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Отже, фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний.

Таким чином, фіктивний правочин існує лише на папері. Його основне завдання полягає в тому, щоб створити уявлення в оточуючих суб'єктів про наявність правового зв'язку між сторонами такого правочину.

Разом з тим, у разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

Ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Пунктом 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №11 “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” передбачено, що за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків.

Як встановлено судом, обома сторонами вчинено ряд дій на виконання його умов, що свідчить про їх намір створити юридичні наслідки у зв'язку з укладенням такого договору.

Судом не встановлено, а позивачем не доведено, що на час вчинення спірного правочину визначені у ньому правові наслідки не могли реально настати.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, ненадання технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Позивач не надав суду доказів, які б підтверджували вчинення ним оспорюваних договорів під впливом обману, тобто внаслідок навмисного введення позивача в оману щодо обставин, які впливали на вчинення правочину.

Доводи позивача стосовно сумнівності підприємницької діяльності відповідача є не підтвердженими будь-якими доказами у справі, навпаки, зобов’язання за спірним договором відповідачем виконані у повному обсязі та прийняті позивачем без заперечень.

Відповідно до статей 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання, суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Судом не встановлено підстав, з наявністю яких законодавство України пов’язує недійсність договору, відповідно позовні вимоги є недоведеними, внаслідок чого суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

При поданні позову до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 378 грн. 00 коп.

Статтею 4 Закону України “Про судовий збір”, нормами якого визначені правові засади справляння судового збору, передбачено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору визначена у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої Законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" станом на 01.01.2015 мінімальна заробітна плата встановлена у розмірі 1218 гривень.

За приписами п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно рекомендацій Вищого господарського суду України, викладених у інформаційному листі від 21.11.2011 року № 01-06/1625/2011 «Про деякі питання практики застосування Закону України Про судовий збір», зміст пов’язаної з цим ухвали може бути наведено в резолютивній частині судового рішення, прийнятого по суті справи.

Таким чином, позивачу підлягає повернути з державного бюджету надмірно сплачений судовий збір у розмірі 160 грн. 00 коп.

Витрати по сплаті судового збору у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Зважаючи на викладені обставини, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись ст. 4, п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір»; ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік"; ч.2 ст. 11, п.2 ч.2 ст.16, ст.ст. 202, 203, 204, 205, 215, 216, ч.1 ст. 229, ч.1 ст. 230, ч.1 ст. 234, 929 Цивільного кодексу України; ст.ст. 180, 207, 208 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 42-47, 32, 33-36, 38, 43, 49, 54, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Систем Лоджистікс» про визнання договору про організацію перевезень вантажів №211/11 від 23.12.2011р. недійсним, відмовити.

Повернути Публічному акціонерному товариству «Енергомашспецсталь» (код ЄДРПОУ 00210602, місцезнаходження - 84306, Донецька область, м. Краматорськ, ПАТ «Енергомашспецсталь») з державного бюджету надмірно сплачений судовий збір у розмірі 160 грн. 00 коп

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу, протягом десяти днів. У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 11.01.2016р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 15.01.2016р.

Суддя Ю.С. Мельниченко