Ухвала суду № 55126803, 15.01.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 740/2510/15 Провадження № 22-ц/795/101/2016 Категорія -цивільнаГоловуючий у I інстанції -Кобилецький І. Ф. Доповідач - Лакіза Г. П.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2016 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіЛакізи Г.П. суддів:Скрипки А.А., Шевченка В.М. при секретарі:Покладі Д.В. за участю:ОСОБА_5, його представника ОСОБА_6, представника відповідача Коровай Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційними скаргами Комунального підприємства „Виробниче управління комунального господарства" та ОСОБА_5 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 05 листопада 2015 року в справі за позовом ОСОБА_5 до Комунального підприємства „Виробниче управління комунального господарства" про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні та суми індексу інфляції з належної при звільненні оплати додаткової відпустки, -

в с т а н о в и в:

В апеляційній скарзі відповідач - Комунальне підприємство „Виробниче управління комунального господарства" просить скасувати рішення Ніжинського міськрайонного суду від 05 листопада 2015 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржуване рішення є незаконним та таким, що ухвалене з грубим порушенням норм процесуального та матеріального права, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи та не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та документами.

Комунальне підприємство „Виробниче управління комунального господарства" вважає, що суд першої інстанції порушив вимоги ч.2 ст. 223 ЦПК України та вимоги ч.3 ст. 61 ЦПК України, розглянувши тотожний позов ОСОБА_5 до КП „ВУКГ" про стягнення компенсації за затримку при звільненні вже після того, як рішення суду від 05.06.2014 року з таким же предметом спору, на тих же підставах і до того ж відповідача не тільки набрало законної сили, а і було повністю виконано. Також, на думку КП „ВУКГ", суд в порушення вимог ч.1 ст. 233 КЗпП України прийняв позов ОСОБА_5 до розгляду, не зважаючи на пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду з даними позовними вимогами, оскільки ОСОБА_5 дізнався про порушення свого права в день звільнення, тобто 13.03.2014 року. Посилання ОСОБА_5 на ч.3 ст. 233 КЗпП України відповідач вважає безпідставним. Також безпідставним, на думку КП „ВУКГ", є посилання суду першої інстанції на рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 року №9рп/2013. Відповідач вважає, що суд першої інстанції незаконно повторно притягнув відповідача до відповідальності, визначеної ст. 117 КЗпП України, оскільки підприємство вже понесло всю відповідальність, визначену ст. 117 КЗпП України, у зв'язку з несвоєчасним розрахунком ОСОБА_5 на підставі рішення суду від 05.06.2014 року.

В апеляційній скарзі КП „ВУКГ" також звертає увагу суду на те, що ОСОБА_5, який на момент видачі виконачого листа по справі №740/1637/14 був обізнаний з рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 28.07.2014 року, свідомо подав до органів виконавчої служби виконавчий лист від 13.08.2014 року, в якому була зазначена значно завищена сума стягнення, ніж ухвалив своїм рішенням апеляційний суд. Тому саме позивач винний в тому, що стягнення по виконавчому провадженню було проведено пізніше, так як сума була значно завищена, що призвело до безпідставного збільшення строків виплати.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_5 просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позову в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 полягають в тому, що оскаржуване рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. ОСОБА_5 вважає, що у суду не було підстав для застосування принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки таке зменшення можливе лише у разі виникнення спору про розмір належних до виплати сум, а в даному випадку такого спору між сторонами не було. Порушенням норм процесуального права, на думку ОСОБА_5, є відмова у стягненні з відповідача судових витрат, понесених позивачем на правову допомогу.

Оскаржуваним рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 05 листопада 2015 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства „Виробниче управління комунального господарства" на користь ОСОБА_5 420 гривень 21 коп. індексації оплати додаткової відпустки, 12400 гривень середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 1 червня 2014 року по 18 березня 2015 року, по день фактичного розрахунку, а всього 12820 грн. 21 коп. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 в іншій частині було відмовлено. Стягнуто з КП „Виробниче управління комунального господарства" в дохід держави 609 гривень судового збору.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що повний розрахунок з позивачем по заробітній платі проведено 18 березня 2015 року, тому середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 1 червня 2014 року по 18 березня 2015 року за 158 робочих днів (з урахуванням чотириденного робочого тижня) становить 20 296 грн. 68 коп. Пославшись на те, що розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в даному випадку не відповідає загальним засадам трудового законодавства, оскільки не є співмірним з розміром заборгованої виплати, з часом затримки такої виплати, суд першої інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача належить стягнути 12 400 грн. за затримку розрахунку при звільненні. Також суд задовольнив позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на його користь 420,21 гривень індексації заробітної плати, пославшись на Рішенням Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9рп/2013. Апеляційні скарги не містять жодних доводів щодо незаконності судового рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача 420,21 гривень індексації заробітної плати. Відмовляючи в стягненні на користь позивача витрат на правову допомогу, суд послався на відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження сплати позивачем коштів на користь адвоката за надання правових послуг.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення ОСОБА_5, його представника ОСОБА_6, представника відповідача Коровай Л.В., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають відхиленню, а рішення суду залишенню без змін, виходячи з наступного.

По справі встановлено, що 12.02.2014 року ОСОБА_5 був прийнятий на роботу в КП „ВУКГ" на посаду заступника начальника, а 13.03.2014 року наказом № 26-К його було звільнено з роботи за п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін.

25.02.2014 року ОСОБА_5 як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеному до 2 категорії, було надано додаткову оплачувану відпустку строком на 16 календарних днів.

Згідно довідки КП „ВУКГ" від 27.03.2014 року заборгованість по заробітній платі (відпускних) перед ОСОБА_5 складала 1684,16 грн.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 05.06.2014 р. по цивільній справі № 740/1637/14 були частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_5 до Комунального підприємства „Виробниче управління комунального господарства" про стягнення оплати додаткової відпустки, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, стягнуто з КП „ВУКГ" на його користь 1684,16 грн. оплати додаткової відпустки, 6423 грн. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 13 березня 2014 року по 29 травня 2014 року, 500 грн. моральної шкоди, а всього 8607 гривень 16 коп. Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 28.07.2014 року рішення Ніжинського міськрайонного суду від 05.06.2014 р. було змінене шляхом зменшення стягнутої судом суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з 6423 грн. до 1684 грн. (а.с.41-47).

Постановою державного виконавця ВДВС Ніжинського МРУЮ від 18.08.2014 р. було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2/740/583/14, виданого 13.08.2014 р. Ніжинським міськрайонним судом про стягнення боргу у сумі 8607,16 грн. (а.с.53).

Згідно платіжних доручень №2215 від 18.03.2015 року та №2486 від 01.04.2015 року КП „ВУКГ" було перераховано ВДВС Ніжинського МРУЮ 5898,23 грн. та 2708,93 грн. відповідно в рахунок погашення боргу по виконавчому листу №2/740/583/14 (а.с.53, 54).

З постанови про закінчення виконавчого провадження від 21.04.2015 року за виконавчим листом № 2/740/583/14, виданим 13.08.2014 року Ніжинським міськрайонним судом про стягнення боргу з відповідача в сумі 8607,16 грн., вбачається, що виконавче провадження закінчене у зв'язку з повним виконанням рішення суду (а.с.4).

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15.07.2015 року було задоволено заяву КП „ВУКГ" та визнано виконавчий лист, виданий 13.08.2014 року Ніжинським міськрайонним судом про стягнення з Комунального підприємства „Виробниче управління комунального господарства" на користь ОСОБА_5 8607,16 грн. таким, що не підлягає виконанню частково, в розмірі 4739 грн. (а.с.48-50).

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України ( постанова від 29.01.2014 р. у справі №6-144цс13), не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідно до статті 360-7 ЦПК України, правова позиція Верховного Суду України є обов'язковою для використання у судовій практиці.

Ч.2 ст. 233 КЗпП України передбачено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Рішенням Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9рп/2013 зазначено, що положення ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, саме як складових належної працівнику заробітної плати, без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Структуру заробітної плати визначено у ст. 2 Закону України „Про оплату праці", якою передбачено існування основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з п. п. 2.2.7 „Інструкції зі статистики заробітної плати", затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5.

Таким чином, суми індексації заробітної плати та компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати є складовими частинами заробітної плати (додатковою заробітною платою).Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі ж застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку, а не з дня звільнення. Саме така позиція висловлена в пункті 25 абзаці 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці». За таких обставин строк звернення до суду позивачем дотриманий.

Судом першої інстанції період затримки розрахунку при звільненні визначено з 1 червня 2014 року по 18 березня 2015 року з врахуванням того, що рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 05.06.2014 р. та рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 28.07.2014 р. середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні був стягнутий за період з 13 березня 2014 року по 29 травня 2014 року, а згідно платіжного доручення №2215 від 18.03.2015 року на суму 5898,23 грн. фактично з позивачем було проведено повний розрахунок по заробітній платі 18 березня 2015 року.

Оскільки рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 05.06.2014 р. по цивільній справі № 740/1637/14 та рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 28.07.2014 р. середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні був стягнутий за період з 13 березня 2014 року по 29 травня 2014 року, а по даній справі позов про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні заявлений за період після 29 травня 2014 року (тобто такі позовні вимоги не є тотожними), необґрунтованими є доводи апеляційної скарги відповідача про порушенням судом першої інстанції положень ч.2 ст.223 ЦПК України, якою передбачено, що після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

Питання повернення зайво виплачених коштів під час виконання судового рішення по цивільній справі № 740/1637/14 вирішується шляхом повороту виконання (статті 380-382 ЦПК України), тому доводи відповідача щодо неправомірного отримання позивачем коштів при виконання рішення по цивільній справі № 740/1637/14 не можуть бути підставою для скасування судового рішення по даній справі.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 щодо безпідставного зменшення судом першої інстанції розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, також не можна визнати обґрунтованими, враховуючи преюдиційне значення рішення апеляційного суду Чернігівської області від 28.07.2014 року, яким рішення Ніжинського міськрайонного суду від 05.06.2014 р. було змінене шляхом зменшення стягнутої суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 13 березня 2014 року по 29 травня 2014 року з 6423 грн. до 1684 грн. з тих підстав, що розмір компенсації за затримку розрахунку при звільненні не відповідає загальним засадам трудового законодавства, оскільки не є співмірним з розміром заборгованої виплати, з часом затримки такої виплати, ступенем вини відповідача у затримці проведення належного розрахунку з позивачем при його звільненні. При цьому посилання позивача на те, що апеляційний суд своїм рішенням від 28.07.2014 р. помилково зменшив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, не може бути взято до уваги, оскільки зазначене рішення апеляційного суду набрало чинності.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 щодо безпідставної відмови в стягненні з відповідача судових витрат, понесених позивачем на правову допомогу, не дають підстав для задоволення апеляційної скарги. Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Оскільки в матеріалах справи мається лише договір про надання правових послуг адвоката, укладений між ОСОБА_5 та адвокатом ОСОБА_6 (а.с.11), проте документальне підтвердження оплати таких послуг в матеріалах справи відсутнє, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в стягненні на користь позивача витрат на правову допомогу.

Інші доводи апеляційних скарг як ОСОБА_5 так і КП „ВУКГ" не можуть бути прийняті судом, оскільки ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права.

Таким чином, оскільки доводи апеляційних скарг не спростовують правильний висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову, відсутні підстави для їх задоволення. Тому апеляційні скарги підлягають відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги Комунального підприємства „Виробниче управління комунального господарства" та ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 05 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:Судді: