Рішення № 55124861, 19.01.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/9435/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/28/16 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 27

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Бойка В. Б.,

суддів - Дубровної В. В. , Кононенко О. Ю.

за участю секретаря судового засідання -

ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщення апеляційного суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства « Комерційний банк « Надра », в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_4, на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 06 жовтня 2015 року

в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства « Комерційний банк « Надра » до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа : ОСОБА_7 про звернення стягнення на заставне майно та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства « Комерційний банк « Надра », ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_7, приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання недійсним договору застави,

В С Т А Н О В И Л А :

В грудні 2014 року ПАТ « КБ « Надра » ( далі - ПАТ ) звернулося до суду з позовом, в якому уточнивши свої вимоги ( т. 1, а.с. 147-154 ) просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №15/2007/44130/2/271 від 31 липня 2007 року в розмірі 133 485, 75 доларів США звернути стягнення на предмет застави : автомобіль марки MERCEDES-BENZ, 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить на праві спільної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Будучи незгодним з первісним позовом ПАТ, в лютому 2015 року ОСОБА_6 звернулась до суду з зустрічним позовом, в якому просила визнати недійсним договір застави №15/2007/441301/2/271-1, укладений між ОСОБА_5 та ПАТ, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстраційним №2484, з моменту його укладення.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 06 жовтня 2015 року в задоволенні первісного позову ПАТ відмовлено в звязку з пропуском строків позовної давності. Зустрічний позов ОСОБА_6 задоволено, визнано недійсним договір застави №15/2007/441301/2/271-1, укладений між ОСОБА_5 та ПАТ, з моменту його укладення.

В апеляційній скарзі ПАТ, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення суду, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати, ухваливши нове яким позовні вимоги ПАТ задовольнити в повному обсязі, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 відмовити.

Вважає, судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не враховано, що перехід права власності на заставне майно відбулось без згоди заставодержателя, тому зареєстроване обтяження зберігає свою силу і для нового власника. Зазначає, що спірний договір застави між ПАТ та ОСОБА_5 був укладений відповідно до вимог чинного законодавства, так як право власності на вищевказаний автомобіль визнано за ОСОБА_6 вже після його укладення. Окрім того вказує, що ОСОБА_6 не зазначено підстав недійсності заставного договору, передбачених ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, заперечення представника ОСОБА_6 ОСОБА_9 проти задоволення скарги, дослідивши матеріали справи, матеріали цивільної справи №2-н-409/09 Зарічного районного суду м. Суми, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

У відповідності до приписів ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржуване рішення суду відповідає не в повній мірі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 31 липня 2007 року між відкритим акціонерним товариством банк « Надра », правонаступником якого є ПАТ, та ОСОБА_7 укладено кредитний договір №15/2007/441301/2/271, згідно умов якого останньому було видано кредит сумі 58 000 доларів США, зі сплатою 14,4% річних, строком до 30 липня 2012 року ( т. 1, а.с. 1415 ).

В забезпечення виконання зобовязання, за кредитним договором, з відповідачем ОСОБА_5 31 липня 2007 року укладено договір поруки №15/2007/41301/2/271-2, відповідно до умов якого останній поручилась перед банком за повне та своєчасне повернення кредиту ( т. 1, а.с. 16 ).

Згідно договору застави №15/2007/44301/2/271-1 укладеного між ВАТ КБ « Надра », правонаступником якого є ПАТ, та ОСОБА_5, в забезпечення виконання зобовязання за вказаним кредитним договором було передано автомобіль марки MERCEDES-BENZ, модель 1835 Actros, тип фургон рефрижератор С, 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належав останньому на праві власності ( т. 1, а.с. 17-18 ).

Відповідно до вимог ст.ст. 525-526, 530, 1050 ЦК України, зобовязання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, одностороння відмова від виконання зобовязань не допускається, тому позичальник зобовязаний своєчасно вносити плату за користування грошима.

Наказом Зарічного районного суду м. Суми від 23 червня 2009 року ( т. 1, а.с. 23 ), з ОСОБА_7, ОСОБА_10 та ОСОБА_5 стягнуто в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором в сумі 410 081 грн. 76 коп.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 13 серпня 2010 року, яке набрало законної сили, встановлено факт спільного проживання з 01 серпня 2006 року однією сімєю ОСОБА_6 та ОСОБА_5 без шлюбу ( т. 1, а.с. 85 ).

Заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 17 листопада 2010 року, за ОСОБА_5 та ОСОБА_6 визнано право спільної сумісної власності на автомобіль MERCEDES-BENZ, 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області від 17 жовтня 2013 року апеляційну скаргу ПАТ відхилено, а вказане заочне рішення залишено без змін ( т. 1, а.с. 29 31 ).

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що договір застави був вчинений з порушенням положень ст.ст. 203, 215 ЦК України, так як ОСОБА_5 без згоди і відповідних повноважень від ОСОБА_6 передав у заставу спірний автомобіль.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам закону.

У відповідності до ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

У відповідності до приписів ч. 1-2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам ( ч. 1 ст. 203 ЦК України ).

Твердження апелянта, щодо відповідності правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним є безпідставними, виходячи з наступного.

Статтею 578 ЦК України та ст. 6 Закону України « Про заставу встановлено » встановлено, що майно, що перебуває у спільній власності, може бути передано в заставу тільки за згодою всіх співвласників.

Згідно ч. 2 ст. 369 ЦК України, розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Крім того, відповідно до положень ст.ст. 65 та 74 СК України, на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Зі змісту ч. 1 ст. 74 СК слідує, що у жінки та чоловіка, які проживають однією сімєю, але не перебувають в шлюбі між собою, право спільної сумісної власності на майно, набуте ними під час спільного проживання, виникає з моменту його придбання, а не після постановлення судом відповідного рішення, як помилково зазначає ПАТ.

При розгляді апеляційної скарги ПАТ на заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 17 листопада 2010 року, колегія суддів вказала, зокрема, що сам по собі факт, що при укладенні 31 липня 2007 року з ПАТ « КБ « Надра» договору застави, предметом якого був автомобіль MERCEDES-BENZ, 1999 р., д.н. НОМЕР_1, ОСОБА_5 не повідомив про те, що перебуває у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_6 та що цей автомобіль є їх спільною сумісною власністю, - не дає підстав для скасування рішення суду у даній справі, оскільки факт проживання ОСОБА_5 з позивачкою однією сім»єю як чоловіка та жінки без шлюбу встановлений рішенням суду.

Отже, вищевказаними судовими рішеннями встановлено факт спільного проживання з 01 серпня 2006 року однією сімєю ОСОБА_6 та ОСОБА_5 без шлюбу.

Частиною 3 статті 61 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи те, що на момент укладення оспорюваного правочину ОСОБА_5 та ОСОБА_6 фактично проживали однією сімєю без реєстрації шлюбу, остання своєї згоди на передачу транспортного, що належав їм на праві спільної сумісної власності у заставу ПАТ не надавала, є підстави для визнання укладеного ОСОБА_5 та ПАТ договору застави недійсним.

Доводи апелянта про те, що зареєстроване обтяження предмету застави - транспортного засобу зберігає свою силу і на ОСОБА_6 не заслуговують на увагу, оскільки згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Слід зазначити також, що питання про те, яка правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин вирішує саме суд при ухваленні рішення ( п. 4) ч. 1 ст. 214 ЦПК України ).

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність порушення прав та інтересів ОСОБА_6 при укладенні договору застави від 31 липня 2007 року та можливість його відновлення цього права шляхом визнання його недійсним.

У відповідності до ст. 360-7 ЦПК України, колегія суддів враховує і висновки Верховного Суду України щодо застосування норм права, викладені у постановах від 30.10.2012 року по справі №6-96цс13 та від 18.03.2015 року по справі №6-250цс14.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ, суд першої інстанції виходив і з того, що на момент звернення позивача з даним позовом сплив строк позовної давності. З таким висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись з наступних підстав.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові.

Як розяснено у п. 11) постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 « Про судове рішення в цивільній справі », встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, з викладеного слідує, що рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, в звязку з закінченням строків позовної давності, може бути ухвалено судом лише у випадку доведеності вимог позивача та відсутні причини для його поновлення.

Враховуючи те, що укладений 31 липня 2007 року між ВАТ КБ « Надра », правонаступником якого є ПАТ, та ОСОБА_5, договір застави є недійсним тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ПАТ. Таким чином, висновки суду щодо необхідності застосування наслідків спливу позовної давності є помилковими.

З урахуванням викладеного, у відповідності до п. 4) ч. 1 ст. 309 ЦПК України, колегія суддів дійшла до висновку про необхідність зміни рішення місцевого суду шляхом виключення з нього мотивів про відмову у задоволенні позову ПАТ у зв»язку з закінченням строків давності.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 313-316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства « Комерційний банк « Надра », в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 06 жовтня 2015 року в даній справі змінити, виключивши з мотивувальної та резолютивної частини рішення висновки суду щодо пропуску Публічним акціонерним товариством « Комерційний банк « Надра » строку позовної давності як підставу для відмови у задоволенні позову.

В іншій частині рішення Зарічного районного суду м. Суми від 06 жовтня 2015 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набрало законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді