Рішення № 55121869, 21.01.2016, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

21.01.2016

Справа № 2/489/571/2016

РІШЕННЯ

Іменем України

21 січня 2016 р.

Ленінський районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого - судді Тихонової Н.С.,

при секретарі - Бреженюк Н.С.,

за участю:

представника позивачка ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення процентів за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

18.12.2015 р. ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_4 про стягнення процентів за договором позики . Вказувала на те, що 05.04.2012 р. між нею та відповідачем був укладений договір позики грошей на суму 20000,00 доларів США, відповідно до якого відповідач зобовязався повернути позивачеві вказану суму до 05.04.2017 р. Оскільки відповідач користується її коштами, позивачка просить суд стягнути з нього на її користь проценти за користування коштами в розмірі 194350 грн. 70 коп., а також судовий збір в розмір 1943 грн. 50 коп.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача заперечував проти позову. При цьому посилався на те, що позивач не має права вимагати проценти, оскільки це не передбачено договором та діючим законодавством, крім того, в рахунок погашення боргу позивач отримав в 2012 році у дарунок нерухоме майно від дружини відповідача.

Вислухавши представників сторін, дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

05.04.2012 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений Договір позики грошей. На підтвердження факту передачі грошових коштів була складена розписка, відповідно до якої ОСОБА_4 зобовязується повернути ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 20 000,00 доларів США до 05.04.2017 року.

Представником відповідача не заперечувався факт отримання коштів у зазначеному розмірі, відповідно до наданої суду копії та оглянутої у судовому засіданні оригіналі розписки.

Відповідно до ст.ст. 1046, 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики потребує простої письмової форми і є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначено кількості речей.

Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із положеннями ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства, з дотриманням строку (терміну) його виконання, якщо такий встановлено зобов'язанням.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства(ст.536 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

При цьому проценти за позикою (стаття 1048 ЦК України) підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року № 6-369цс15, яка згідно зіст. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковою для судів.

Відповідно до ст.ст.10,11, 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Суду не надано доказів існування іншої домовленості між сторонами у справі.

Згідно наданого позивачкою Розрахунку, сума процентів за користування грошовими коштами за період з 01.12.2012 р. по 30.11.2015 р., які повинен сплатити відповідач, складає 8263, 21 доларів США, що станом на 17.12.2015 р. становить 194344 грн. 72 коп.

Доводи представника відповідача про те, що позивач повинен мати ліцензію для надання громадянам позику у іноземній валюті є безпідставними через наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, предметом договорів позики у справі є іноземна валюта - долари США, що визнано відповідачем у судовому засіданні.

За загальним правилом, гроші є особливою категорією об'єктів цивільних прав. Грошовою одиницею України є гривня, відповідно до положеньст. 99 Конституції України.

При цьому Основний закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом, що передбачено ч.2ст. 192 ЦК України.

Тобто, відповідно до законодавства України гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, в той час коли обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю, єДекрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

За змістом ч.ч.1,2 даного Декрету резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України, користуватися та розпоряджатися ними на власний розсуд, в тому числі, здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Проте, будь-яких обмежень щодо укладення між фізичними особами догорів позики в іноземній валюті зазначеним Декретом не встановлено.

Разом з тим, за правилами ч.2 ст.533, ч.2 ст.524 ЦК Українидопускається, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Таким чином, визначення в договорі позики, укладеному між фізичними особами - резидентами, грошових зобов'язань у іноземній валюті не суперечить чинному законодавству. При цьому, на договір позики, предметом якого є іноземна валюта, поширюються ті ж правила, що й на договір позики, укладений в гривнях.

Крім того, сторони не є учасником ринку фінансових послуг, тому на них не поширюється діяЗакону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", який є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини спеціальних суб'єктів - учасників ринку фінансових послуг, і не поширюється на всіх інших юридичних і фізичних осіб - суб'єктів договору позики, правовідносини яких регулюються нормами ст.ст. 1046 - 1048 ЦК України.

За такого, ліцензія для укладення спірних договорів позики не потрібна.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

На підставі ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в розмірі 1 943 грн. 50 коп.

Керуючись ст. ст. 525,526, 530, 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст. ст. 10, 34, 60, 62, 88, 212-214, 226 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення процентів за договором позики - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, грошові кошти в розмірі 194350 грн. 70 коп.

Стягнути з ОСОБА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, судовий збір в розмірі 1 943 грн. 50 коп.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги через Ленінський районний суд м. Миколаєва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: