Рішення № 55114982, 16.12.2015, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Олійник ВМ.

Доповідач - Борисов Є.А.

Справа № 428/7419/15-ц

Провадження № 22ц/782/715/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого- Борисова Є.А.

суддів: Заіка В.В., Яреська А.В.

за участю секретаря Ткаченко Т.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 30 жовтня 2015 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та дружини до досягнення дитиною трьох років

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернулась до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого вказала, що з відповідачем вона перебуває в зареєстрованому шлюбі, від якого сторони мають неповнолітню дитину - доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 На даний час сторони фактично мешкають окремо і неповнолітня дитина проживає разом з нею - ОСОБА_3 Відповідач матеріальної допомоги як на утримання дитини, так і на її, ОСОБА_3, утримання в добровільному порядку не надає, у зв'язку з чим вона просила суд стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини в розмірі 1\4 частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця і, крім того, стягнути аліменти на її особисте утримання до досягнення дитиною трирічного віку також в розмірі 1\4 частки всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісяця.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 30 жовтня 2015 року позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітньої дитини в розмірі 1\4 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця з моменту звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття, а також стягнуті аліменти на утримання самої позивачки в розмірі 1/6 частки всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісяця, починаючи від дня звернення до суду і до досягнення дитиною трьох років.

З даним рішенням не згоден ОСОБА_2, в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким стягнути з нього на користь позивача аліменти на утримання неповнолітньої дитини у розмірі 200 грн. щомісяця, починаючи з дня набрання чинності відповідним рішенням і до повноліття дитини. У задоволенні позову в частині стягнення аліментів на утримання самої позивачки до досягнення дитиною трирічного віку апелянт просив відмовити в повному обсязі. Посилається при цьому апелянт на те, що судом не в повній мірі враховані всі обставини по справі, які згідно з діючим законодавством підлягають з'ясуванню при вирішенні питання про розмір стягуваних аліментів та спосіб їх присудження, а також порушені норми матеріального права. Крім того, відповідач посилається на те, що за станом свого здоров'я, а також майновим станом він не спроможний утримувати дитину та дружину.

В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_2 та його представник апеляційні вимоги уточнили, просили рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким взагалі відмовити позивачці у задоволенні її вимог про стягнення аліментів як на утримання дитини, так і на її особисте утримання до досягнення дитиною трьох років, посилаючись на те, що відповідач не є біологічним батьком дитини, що народилася у ОСОБА_3 і він не має наміру утримувати ані дружину, ані неповнолітню дитину.

Позивач та її представник апеляційну скаргу не визнали, просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду, колегія суддів судової палати приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 в частині стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини в розмірі 1\4 частки всіх видів заробітку (доходу) відповідача, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до положень ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, проте відповідач ухиляється від виконання цього обов'язку, а тому в даному випадку наявні підстави для стягнення з ОСОБА_2 аліментів у розмірі 1\4 частки всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дати звернення позивачки з відповідним позовом до суду.

Судова колегія погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне

За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (ч.3 ст.181 СК України).

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоровя та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до положень ст. 183 СК України розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.

Крім того, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення (ч.1 ст. 184 СК України).

Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 18.04.2008 року. Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 під час шлюбу у позивачки народилася дитина - донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, батьком якої в свідоцтві про народження записано відповідача ОСОБА_2. Дитина проживає разом з матір'ю. Відповідач на даний час не надає матеріальної допомоги позивачці на утримання дитини, а також не підтримує матеріально саму позивачку.

Зазначені обставини в повній мірі підтверджуються матеріалами справи та не заперечуються відповідачем, який як в суді першої інстанції, так і в апеляційній інстанції стверджував, що він не є біологічним батьком дитини, яку народила ОСОБА_3, а тому не має наміру утримувати ані дружину, ані дитину.

Крім того судом встановлено, що відповідач хоча і досяг пенсійного віку, проте є фактично працездатною особою, будь-яких інших осіб на утриманні на даний час не має, будь-яких об'єктивних доказів на підтвердження наявності у нього тяжких захворювань та необхідності тривалого лікування відповідач не надав. З особистих пояснень ОСОБА_2 та матеріалів справи вбачається, що на даний час відповідач є співзасновником та керівником підприємства - ТОВ НВМП «Інформаційні технології»

Враховуючи зазначені обставини, а також приймаючи до уваги положення ч.ч. 1,2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної ради України № 789ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, згідно з якими держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини і батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно необхідності задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення з відповідача аліментів у розмірі 1\4 частки заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця

Доводи ОСОБА_2 стосовно того, що він не є біологічним батьком дитини, яку народила ОСОБА_3, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки в актовому записі про народження ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьком дитини зазначено саме відповідача - ОСОБА_2 і на момент розгляду даної справи не існувало судового рішення про виключення відомостей про ОСОБА_2 як батька дитини з актового запису про її народження.

Доводи апелянта стосовно того що він не має можливості сплачувати аліменти на утримання дитини, оскільки не отримує жодних доходів, також не можуть бути прийняті до уваги, оскільки, як вже зазначалося вище, ОСОБА_2 є засновником та керівником малого підприємства, має право на отримання пенсії за віком, але до останнього часу не скористався цим правом та не звертався до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку з відповідною заявою про призначення пенсії.

Погоджуючись з висновками суду стосовно наявності підстав для стягнення аліментів на утримання дитини, судова колегія, разом з тим, не може погодитись з висновками суду першої інстанції стосовно наявності в даному випадку підстав і для стягнення з відповідача аліментів на утримання дружини з огляду на наступне.

Так відповідно до ст. 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка-батька дитини до досягнення дитиною трьох років.

Якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка до досягнення дитиною шести років.

Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Із змісту зазначеної норми діючого законодавства випливає, що право дружини на утримання до досягнення дитиною трьох років залежить від наявності у чоловіка можливості надавати їй матеріальну допомогу.

Судова колегія вважає, що в данному випадку суд першої інстанції дійшов поспішного та помилкового висновку стосовно того, що відповідач одночасно з виплатою аліментів на утримання дитини має можливість надавати матеріальну допомогу і дружині, оскільки він є особою, яка досягла пенсійного віку, пенсію фактично не отримує, очолюване ним науково-виробниче мале підприємство на даний час перебуває у скрутному фінансовому становищі. Враховуючи зазначені обставини, а також приймаючи до уваги, що позивачка, ставлячи питання про стягнення аліментів на своє утримання, не надала будь-яких об'єктивних доказів на підтвердження тієї обставини що відповідач на даний час має реальну можливість надавати таку матеріальну допомогу, рішення суду першої інстанції на підставі вимог ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню в частині стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дружини з огляду на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права.

Таким чином, рішення Сєвєродонецького міського суду від 30 жовтня 2015 року підлягає зміні, а саме, скасуванню в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на її утримання в розмірі 1\6 частки всіх видів заробітку (доходу) щомісяця. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, судова колегія,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково .

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 30 жовтня 2015 року - змінити.

Скасувати зазначене рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_3 до досягнення неповнолітньою дитиною трьох років.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на її особисте утримання до досягнення неповнолітньою дитиною трьох років - відмовити.

В іншій частині рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 30 жовтня 2015 року залишити без змін.

Це рішення апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після його проголошення.

Головуючий

Судді: