Постанова № 55104433, 19.01.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

19 січня 2016 року 13:35 справа №826/15466/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києвіпроскасування податкового повідомлення-рішення та вимоги ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Солом'янському районі), в якому просить: скасувати податкове повідомлення-рішення від 22 червня 2015 року № 0000741701 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22 червня 2015 року №Ф-19 У.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі №82615466/15, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання 29 жовтня 2015 року позивач не прибув, попередньо подавши заяву про розгляд справи за його відсутності, представники відповідача до суду також не прибув, у зв'язку із чим, на підставі частини першої статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неприбуття сторін, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

На підставі листа Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 14 травня 2015 року №11539/7/26-15-10-08-32 ДПІ у Солом'янському районі проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено відповідний акт від 05 червня 2015 року №2987/26-58-17-01-17-1477811359 (далі по тексту - акт перевірки).

В акті перевірки встановлено наступні порушення:

1) статті 164 пункту 177.4 статті 177, статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим ФОП ОСОБА_1 завищено валові витрати за 2012-2014 роки. До сплати податку з доходів фізичних осіб 15 561,90 грн.;

2) підпункту 1 пункту 2 статті 6, пункту 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", що призвело до не нарахування та не доплати до бюджету ЄСВ. До сплати ЄСВ - 35 999,75 грн.

Зафіксоване в акті перевірки порушення щодо заниження задекларованої суми податку на доходи фізичних осіб, яка підлягає до сплати в бюджет на суму 6 846,88 грн. в 2012 році та на суму 8 715,02 грн. в 2013 році мотивоване завищенням валових витрат за 2012 рік на суму 45645,96 грн., за 2013 рік на суму 58100,21 грн. та завищенням собівартості товару за 2012 рік на суму 45 645,96 грн., за 2013 рік - на суму 58 100,21 грн., у зв'язку із включенням до складу собівартості товару сум неоплаченого товару.

На думку відповідача, позивач не надав до перевірки платіжних документів на оплату товару, а без підтвердження факту оплати товару покупцем, у продавця немає законних підстав для складення видаткової накладної та, власне, декларування зазначених операцій.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22 червня 2015 року №0000741701, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 19 452,38 грн., у тому числі за основним платежем на 15 561,90 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3 890,48 грн., та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22 червня 2015 року №Ф-19 У, якою вимагається сплатити суми недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені в сумі 35 999,75 грн.

Позивач не погоджується з податковим повідомленням-рішенням та вимогою про сплату боргу (недоїмки) в повному обсязі з підстав невідповідності висновків податкового органу під час перевірки нормам законодавства, зокрема зазначає, що понесені ним витрати підтверджені необхідними первинним документами.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред'явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне.

Особливості оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, врегульовані положеннями статті 177 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до пункту 177.1 статті 177 Податкового кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Пункт 177.2 статті 177 Податкового кодексу України встановлює, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно з пунктом 177.4 статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

З наведених норм Податкового кодексу України слідує, що об'єктом оподаткування фізичної особи-підприємця є різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

У розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно згідно з підпунктом 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають зокрема собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Абзац перший пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначає, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

За правилами пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

У той же час відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку включати до складу витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, витрати, підтверджені первинними документами, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу, у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та з метою їх використання в своїй господарській діяльності.

За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частина друга статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В акті перевірки не встановлено відсутності у позивача на момент перевірки первинних документів по проведеним за перевірений період господарським операціям, або порушень під час їх оформлення.

Як свідчить зміст акта перевірки, єдиною підставою для висновку про завищення валових витрат відповідач вказав не надання платіжних документів щодо підтвердження оплати товару.

Проте, суд звертає увагу, що норми Податкового кодексу України не пов'язують можливість включення до складу собівартості продукції відповідних витрат із фактом підтвердження оплати за придбані товари (роботи, послуги).

Так само відповідач не заперечує реальність здійснених позивачем господарських операцій та факту пов'язаності понесених витрат із господарською фізичної особи - підприємця.

Відповідно до підпункту 2.3.2.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 березня 2013 року №395, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно зокрема: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання їх чи інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення;

Разом з тим, суд звертає увагу, що за епізодом порушення щодо неправомірного формування витрат висновки акта перевірки викладені не чітко, не в повній мірі, та без посилань на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених порушень, що унеможливлює встановити які саме суми витрат, на підставі яких первинних документів і по відносинам із якими контрагентами ФОП ОСОБА_1 безпідставно включив до складу витрат за перевірений період.

Крім того, на підтвердження правомірності формування валових витрат за перевірений період відповідач надав до матеріалів справи копії первинних документів по взаємовідносинам із ТОВ "Торгова Фірма "Рудь" та ТОВ "Савсервіс-мова" щодо купівлі товару для провадження власної господарської діяльності, а саме видатних накладних, податкових накладних, товарно-транспортних накладних та актів звірки взаєморозрахунків.

Враховуючи викладене, на думку суду, висновки контролюючого органу про порушення позивачем норм пункту статті 164 пункту 177.4 статті 177, статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України в частині завищення валових витрат, нормативно та документально не підтверджуються.

В частині висновків акта перевірки про порушення позивачем підпункту 1 пункту 2 статті 6, пункту 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" що призвело до не нарахування та не доплати до бюджету єдиного соціального внеску у розмірі 35 999,75 грн., суд керується наступним.

Зазначені висновки про заниження єдиного соціального внеску зроблені відповідачем внаслідок порушень щодо заниження оподатковуваного доходу фізичної особи-підприємця, описаних вище.

За визначенням статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців нараховується на суму доходу, отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податок на доходи фізичних осіб.

У той же час, суд звертає увагу, що враховуючи помилковість та недоведеність висновків акта перевірки про заниження отриманого позивачем доходу, підстави для донарахування єдиного внеску у межах спірних правовідносин відсутні.

З огляду на викладені обставини, суд приходить до висновку про необхідність скасування податкового повідомлення-рішення від 22 червня 2015 року №0000741701 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22 червня 2015 року №Ф-19 У.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Солом'янському районі не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваних рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ФОП ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 22 червня 2015 року № 0000741701.

3. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві) від 22 червня 2015 року №Ф-19 У.

4. Присудити з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 182,70 грн. (сто вісімдесят дві гривні сімдесят копійок), за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко