Ухвала суду № 55103627, 18.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2016 року м. Київ К/9991/63226/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Болградському районі Одеської області Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.03.2012

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2012

у справі № 2а/1570/2984/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафтатранс»

до Державної податкової інспекції у Болградському районі Одеської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12.03.2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2012, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Болградському районі Одеської області від 01.04.2011 № 0000122301. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Болградському районі Одеської області від 28.03.2011 № 0000112301/0 в частині визначення ТОВ «Укрнафтатранс» бюджетного відшкодування в сумі 88333,29 грн. У задоволенні решти позову відмовлено.

ДПІ у Болградському районі Одеської області Державної податкової служби подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

І. Підставою для зменшення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 28.03.2011 № 0000112301 бюджетного відшкодування за листопад 2010 року в сумі 88527 грн. слугували висновки позапланової виїзної перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за листопад 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.10.2010 по 31.10.2010, викладені в акті від 18.03.2011 № 250/2301/33569723, про порушення позивачем вимог п. 1.3, п. 1.8 ст. 1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Висновки податкового органу про вчинення позивачем вказаних порушень обґрунтовуються тим, що у позивача відсутнє право на заявлення до бюджетного відшкодування за листопад 2010 року податку на додану вартість в сумі 88527 грн. з огляду на відсутність документального підтвердження факту надмірної сплати податку до бюджету за жовтень 2010 року.

Інших фактичних та правових підстав податковим органом не зазначено, фактичне вчинення господарських операцій не заперечується.

Судами також встановлено, що позивач за жовтень 2010 року відніс до складу податкового кредиту податок на додану вартість в сумі 88527 грн., а за листопад 2010 року заявив цей податок до бюджетного відшкодування з такими господарськими операціями у жовтні 2010 року:

придбання у ТОВ «Південна олія за договором від 23.11.2009 № РО-060/09 та специфікації № 9 від 24.09.2010 маргарину столового. ТОВ «Південна олія» видало позивачу податкову накладну від 18.10.2010 № 1305 в сумі ПДВ -87999,96 грн. Також операції оформлені видатковою накладною від 19.10.2010 № 1590. Факт сплати грошових коштів підтверджується випискою банку з рахунку позивача за 18.10.2010;

придбання у ТОВ «Дельта Вільмар СНД» послуг за договором про організацію подачі, зберігання вагонів та вантажів від 02.12.2009 № 02/12, відповідно до якого ТОВ «Дельта Вільмар СНД» здійснювало для позивача роботи з подачі та збирання вагонів і вантажів зі станції Промислова Одеської залізниці. Виконання робіт підтверджується актом виконання робіт та рахунком-фактурою від 23.10.2010 № 5872400621 та податковою накладною від 23.10.2010 № 04280в сумі ПДВ 118, 24 грн. Послуги оплачено позивачем 18.11.2010;

придбання у Одеської залізниці послуг за договором про організацію перевезення вантажів та надання додаткових послуг від 14.10.2009 № 1163831/157. Одеська залізниця видала позивачу податкову накладну від 31.10.2010 № 218/156 в сумі ПДВ 333,33 грн. Оплата позивачем коштів за отримані послуги підтверджується випискою банка з рахунку позивача за 18.10.2010;

придбання у Іллічівського підприємства Одеської Регіональної торгово-промислової палати послуги з проведення експертизи з визначення країни походження товару. Надання послуг підтверджується актом надання послуг, рахунком на сплату від 21.10.2010 № ОС-3/001224, податковою накладною від 21.10.2010 № 2010100215 в сумі ПДВ 75,90 грн. Оплата позивачем послуг підтверджується випискою банку з рахунку позивача від 17.01.2011.

ІІ. Підставою для зменшення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 01.04.2011 № 0000122301 бюджетного відшкодування в загальній сумі 814257 грн., в т.ч. за жовтень 2009 року в сумі 341739 грн., за листопад 2009 року в сумі 211731 грн., за грудень 2009 року в сумі 107950 грн., за січень 2010 року в сумі 152837 грн., слугували висновки документальної невиїзної перевірки з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за жовтень-грудень 2009 року, січень 2010 року, викладені в акті від 24.03.2011 № 295/2301/33569723, про порушення вимог п. 1.3, п. 1.8 ст. 1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Висновки податкового органу про вчинення позивачем вказаних порушень обґрунтовуються тим, що у позивача відсутнє право на заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість в загальній сумі 814257,00 грн. за операціями з придбання товару (послуг) у ТОВ «Південна олія», ТОВ «Лукрум-2007», ПП «Контент Группп», в т.ч. за жовтень 2009 року в сумі 341793,00 грн., за листопад 2009 року в суім 211731,00 грн., за грудень 2009 року в сумі 107950,00 грн., за січень 2010 року в сумі 152827,00 грн., з огляду на відсутність документального підтвердження факту надмірної сплати податку до бюджету постачальниками у ланцюгу постачання.

Інших фактичних та правових підстав податковим органом не зазначено, фактичне вчинення господарських операцій не заперечується.

Судами також встановлено, що позивач заявив податок на додану вартість до бюджетного відшкодування за такими господарськими операціями:

з придання товару у ТОВ «Лукрум-2007» за договором від 07.09.2009 №07/09/09. Господарські операції здійснювалися сторонами у період: вересень-жовтень 2009 року. Факт отримання ТОВ «Укрнафтатранс» товару та оплати коштів підтверджуються належними чином оформленими податковими та видатковими накладними, рахунками-фактурами, випискою банку з рахунку позивача;

з придбання товару ТОВ «Південна олія» за договором від 23.11.2009 № РО-060/09. Факт отримання позивачем товару та оплати коштів підтверджується належними чином оформленими та підписаними сторонами податковими та видатковими накладними, випискою банку з рахунку позивача;

з придбання послуг на транспортно-експедиційне обслуговування у ПП «Контент Групп» за договором від 08.09.2010 № 09-09-08_1, зокрема послуг

з організації транспортно-експедиційного обслуговування перевезення вантажів позивача залізничним транспортом. Надання позивачу послуг підтверджується податковими накладними, актами виконання робіт (послуг), специфікаціями до актів, рахунками вартості наданих послуг. Факт оплати послуг підтверджується випискою банку з рахунку позивача.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Порядок і підстави формування податкового кредиту, визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентовані п. 7.4, п. 7.5, п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), яких платник податків зобов'язаний дотримуватися.

За умови реального здійснення платником податків (покупцем) господарських операцій з придбання товару (робіт, послуг), які призвели до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні податкового кредиту, обчисленні від'ємного значення та заявленні його до бюджетного відшкодування, підстави для позбавлення його права на бюджетне відшкодування відсутні.

Закон № № 168/97-ВР не ставить право на заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість та на отримання такого відшкодування залежно від факту підтвердження зустрічною перевіркою сплати податку на додану вартість постачальником товару (робіт, послуг).

Допущені постачальником чи його контрагентами порушення вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податкових зобов'язань до бюджету можуть потягнути відповідну відповідальність щодо них та не впливають на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість та включення такого до бюджетного відшкодування в наступному після сплати звітному періоді.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також допустимих доказах.

Податковий орган в акті перевірки та судам попередніх інстанцій не наводив доводів та не надав доказів щодо вищенаведеного.

Верховний Суд України також неодноразово висловлював свою позицію з цього приводу. Так у постанові від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Верховний Суд України дійшов висновку про те, що чинне законодавство України не ставить виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит залежно від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону №168/97-ВР щодо надмірної сплати ПДВ як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Платник податків (покупець товарів) не має обов'язку, повноважень та можливості здійснювати контроль за дотриманням продавцем, відомості щодо реєстрації якого як юридичної особи містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, вимог законодавства щодо створення підприємства, ведення його господарської діяльності і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати за вчинені підприємством (продавцем) або його посадовими особами порушення.

У справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 наголошував на індивідуальній юридичній відповідальності за податкові правопорушення.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанцій, дійшов правильного висновку про правомірне заявлення позивачем за листопад 2010 року до бюджетного відшкодування податку на додану вартість в сумі 88333,29 грн., фактично сплаченого у попередньому звітному періоді - жовтні 2010 року. Такий висновок ґрунтується на положеннях п.п. «а» п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Відмова в задоволенні позову в частині, що стосується зменшення за листопад 2010 року бюджетного відшкодування податку на додану вартість в сумі 194,14 грн., яка не сплачена позивачем постачальникам у попередньому звітному періоді - жовтні 2010 року, є обґрунтованою.

Суд касаційної інстанції вважає, що суди повно встановили обставини та правильно застосували норми матеріального права до встановлених обставин. Підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Болградському районі Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.03.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун