Постанова № 55102830, 15.01.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2016 року м. Львів № 813/5960/15

16 год. 12 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Клименко О.М. за участю секретаря судового засідання Рехліцької Ю.Р. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: ОСОБА_2, представник ОСОБА_3;

відповідача 1: представник Мисак О.В.;

відповідача 2: представник не прибув;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Головного управління Національної поліції України у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі - ГУ МВС у Львівській області), Головного управління Національної поліції України у Львівській області (далі - ГУНП України у Львівській області), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ГУ МВС України у Львівській області від 31.07.2015 року № 542о/с про звільнення ОСОБА_2 зі служби в органах внутрішніх справ з посади фельдшера медичного пункту батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Львів» ГУ МВС у Львівській області на підставі п. 63 «і» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у зв'язку з не проходженням випробування в період іспитового строку;

- зобов'язати начальника ГУ МВС України у Львівській області поновити ОСОБА_2 на посаді фельдшера медичного пункту батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Львів» ГУ МВС у Львівській області з 01.08.2015 року;

- зобов'язати ГУ МВС України у Львівській області виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині зобов'язання начальника ГУ МВС України у Львівській області про поновлення ОСОБА_2 на посаді фельдшера медичного пункту батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Львів» ГУ МВС у Львівській області та зобов'язання начальника ГУ МВС України у Львівській області щодо стягнення на його користь заробітної плати за один місяць;

- зобов'язати ГУ МВС України у Львівській області виплатити ОСОБА_2 компенсацію за заподіяну йому незаконним звільненням з роботи моральну шкоду в розмірі 3 (трьох) тисяч гривень.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що наказ начальника ГУ МВС України у Львівській області від 30.07.2015 року № 542о/с, щодо його звільнення зі служби, суперечить вимогам та істотно порушує його права передбачені Конституцією та законами України, а тому є протиправним і підлягає скасуванню.

Вважає, що обставини, які зазначені в оскаржуваному наказі, не ві дповідають фактичним обставинам справи, не підтверджені жодним достовірним доказом, відтак, ці обставини не могли бути покладені в основу рішення про звільнення позивача із займаної посади у зв'язку з не проходженням випробування в період іспитового строку.

У зв'язку з цим, просить визнати протиправними і скасувати наказ про звільнення позивача з роботи і поновити на посаді фельдшера медичного пункту батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Львів» ГУ МВС у Львівській області та виплатити компенсацію за заподіяну йому незаконним звільненням з роботи моральну шкоду. Позовні вимоги позивач та представник позивача в судовому засіданні підтримали, посилаючись на обставини, викладені в адміністративному позові. Просили позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідач 1 - ГУ МВС України у Львівській області подав письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що всі дії посадових осіб ГУ МВС України у Львівській області були вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Вказав, що позивач грубо порушив службову дисципліну, вживши спиртні напої під час перебування у відрядженні в зоні проведення АТО. Обставини порушення службової дисципліни були підтвердженні рапортами старшого лейтенанта міліції Яцика В.Б., сержанта міліції Талапчука А.Ю. та лейтенанта міліції Полюги Т.П. на ім'я командира батальйону БПСМ ОП «Львів» ГУ МВС Волоського І.Г. При проведенні службової перевірки позивачу було запропоновано надати пояснення, проте позивач від пояснень відмовився, про що було складено акт. За наслідками розгляду подання, прийнято рішення про звільнення з органів внутрішніх справ молодшого сержанта міліції ОСОБА_2, фельдшера медичного пункту батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Львів» ГУ МВС у Львівській області за п. 63 «і» у зв'язку з не проходженням випробування в період іспитового строку від 31.07.2015 року № 542 о/с.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях та поясненнях, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Відповідач 2 - ГУ НП України у Львівській області подав письмові заперечення проти позову, в яких вказав, що 07.11.2015 року вступив в дію Закон України «Про національну поліцію» від 02.07.2015 року та припинив свою дію Закон України «Про міліцію». 06.11.2015 року наказом Національної поліції № 30 затверджено положення про Головне управління Національної поліції у Львівській області. 07.11.2015 року проведено державну реєстрацію ГУ НП у Львівській області. Проте жодним документом не визначено правонаступництва від ГУ МВС України у Львівській області до ГУ НП у Львівській області. А тому, ГУ НП у Львівській області жодних прав позивача не порушувало, не могло порушувати та не порушує.

Суд заслухав пояснення позивача, його представника та представників відповідачів, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності і встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_2 проходив службу в ГУ МВС України у Львівській області з 01.05.2015 року на посаді фельдшера медичного пункту батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Львів» ГУ МВС у Львівській області у спеціальному званні «молодший сержант міліції» з іспитовим строком до 01.05.2016 року.

31.03.2015 року позивачем прийнято присягу працівника органів внутрішніх справ України.

Наказом начальника ГУ МВС від 28.05.2015 року № 368 о/с дск молодший сержант міліції ОСОБА_2 у складі батальйону патрульної служби особливого призначення «Львів» ГУ МВС у Львівській області був відряджений для несення служби у Луганську область, с.м.т. Станицю Луганську.

20.07.2015 року заступником командира батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Львів» ГУМВС України у Львівській області капітаном міліції В.Ю. Соломійчук було затверджено висновок службового розслідування за матеріалами порушення службової дисципліни молодшим сержантом міліції ОСОБА_2 (далі - висновок від 20.07.2015 року).

В мотивувальній та резолютивній частині висновку від 20.07.2015 року командиром роти №1 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Львів» ГУМВС України у Львівській області майором міліції Брязу С.О. зафіксовано, що за грубе порушення службової дисципліни під час несення служби у зоні проведення АТО фельдшер медичного пункту батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Львів» ГУМВС молодший сержант міліції ОСОБА_2, відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС підлягає звільненню з органів внутрішніх справ у запас за п.63 "і" (у зв'язку із не проходженням випробування в період іспитового строку).

30.07.2015 року начальником ГУ МВС України у Львівській області було прийнято наказ №542о/с, відповідно до якого, молодшого сержанта міліції ОСОБА_2, фельдшера медичного пункту батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Львів» ГУМВС із 31.07.2015 року звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за п.63 «і» (у зв'язку з не проходженням випробування в період іспитового строку)/(підстава: висновок комісії ГУМВС від 20.07.2015 року).

21.08.2015 року позивач звернувся до начальника ГУ УМВС України у Львівській області із заявою про проведення перевірки правомірності рішення про звільнення ОСОБА_2 із органів внутрішніх справ.

У подальшому, наказом начальника ГУМВС України у Львівській області № 2377 від 27.08.2015 року «Про призначення службового розслідування» було призначено службове розслідування за фактом надходження до ГУМВС 26.08.2015 року звернень колишніх працівників міліції БПСМ ОП «Львів» ГУМВС України у Львівській області, в яких міститься інформація про можливе порушення службової дисципліни окремими службовими особами БПСМ ОП «Львів» ГУМВС України у Львівській області при їх звільненні.

05.10.2015 року начальником ГУ МВС України у Львівській області було затверджено висновок службового розслідування за фактом надходження звернень колишніх працівників міліції БПСМ ОП «Львів» ГУМВС України у Львівській області щодо можливих порушень при їх звільненні з органів внутрішніх справ (далі - висновок від 05.10.2015 року).

09.10.2015 року ГУ МВСУ у Львівській області на адресу позивача було надіслано лист, в якому повідомлялось про те, що його звернення щодо неправомірних дій службових осіб БПСМ ОП «Львів» при звільненні з ОВС, розглянуті Головним управлінням та з даного приводу проведено службове розслідування, в ході якого встановлено, що звільнення ОСОБА_2 проведено у відповідності до вимог Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС й порушень при цьому не виявлено.

Як пояснив позивач у судовому засіданні, трудову книжку він отримав після здачі жетону, тобто 20.08.2015 року. При цьому, позивач відзначив, що із оскаржуваним наказом про звільнення не був ознайомлений у день звільнення, а ознайомився лише після написання скарг про незаконність свого звільнення.

Таким чином, вважаючи, що відповідачем 1 під час винесення наказу № 542о/с було порушено охоронювані права та інтереси, позивач тому звернувся до суду для захисту своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Статтею 2 Закону України «Про міліцію» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що основними завданнями міліції є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.

У відповідності до ч. 1 ст. 18 цього ж Закону, порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Отже, особливості проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки врегульовано Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР № 114 від 29 липня 1991 року (далі - Положення).

Пунктом 3 цього Положення передбачено, що на службу в органи внутрішніх справ приймаються на добровільних засадах особи, які досягли 18-річного віку (крім випадків, встановлених законодавством), здатні за особистими якостями, освітою і станом здоров'я виконувати покладені на них обов'язки. Під час прийняття на службу може бути встановлено іспитовий строк тривалістю до одного року. Особливості проходження служби в період іспитового строку визначаються МВС.

Аналогічні за змістом положення містяться й у статті 17 Закону України «Про міліцію».

Згідно з пунктом 10 Положення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Згідно з п. 62 Положення, звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться: а) у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби (із зняттям з військового обліку).

Відповідно до п. п. «і» п. 63 Положення, особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) у зв'язку з не проходженням випробування в період іспитового строку.

Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначає Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України, затверджений Законом України від 22 лютого 2006 року № 3640-ІV.

Відповідно до ст. 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України (далі - Дисциплінарний статут ОВС), службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Згідно зі ст. 7 Дисциплінарного статуту ОВС, службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.

Із системного аналізу вказаних норм слідує, що визначальним фактором звільнення з підстав не проходження випробування в період іспитового строку є обставини, які в своїй сукупності дають можливість стверджувати про суттєві порушення службової дисципліни з боку працівника органів внутрішніх справ.

Відповідач 1 у своїх запереченнях наголошував, що підставою для висновку про не проходження позивачем випробування під час іспитового строку стало порушення службової дисципліни, що проявилось у вживанні спиртних напоїв під час несення служби у зоні проведення АТО.

Суд зазначає, що відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне сп'яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів, яким суд має дати відповідну оцінку.

На пропозицію суду відповідачами не надано жодних доказів щодо проведення медичного огляду позивача, наявності висновку медичного огляду, за яким би було встановлено ступінь алкогольного сп'яніння чи протилежне.

Інших доказів на підтвердження перебування ОСОБА_2 в стані алкогольного сп'яніння відповідачами суду також не надано.

Відповідно до ч. 3 ст. 15 Дисциплінарного статуту ОВС, накладення дисциплінарного стягнення на особу, яка перебуває в стані сп'яніння, а також одержання від неї пояснень мають бути відкладені до її протверезіння.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач відмовився від надання пояснень з приводу твердження про його перебування у стані алкогольного сп'яніння. На думку суду, відмова позивача від надання пояснень є реалізацією його права, встановленого ст. 63 Конституції України, та не є беззаперечним доказом перебування позивача у стані алкогольного сп'яніння у випадку відсутності інших достатніх доказів такого твердження.

З огляду на наведене, наявними у матеріалах справи доказами не підтверджено викладену у висновку службового розслідування від 20.07.2015 року інформацію щодо грубого порушення позивачем службової дисципліни, а відтак, висновок щодо наявності грубого порушення службової дисципліни є необґрунтованим.

Таким чином, надані відповідачем 1 копії рапортів командира роти № 3 Яцика В.Б., командира взводу № 2 Полюги Т.П. та командира взводу № 1 Талапчука А.Ю. не беруться судом до уваги, оскільки з рапортів, поданих від Полюги Т.П., Яцика В.Б., Талапчука А.Ю. на ім'я командира БПСМ ОП «Львів» Вольського І.Г. не можливо встановити факту їх реєстрації, результатів розгляду та вчинення будь-яких інших дій за результатами їх подання та розгляду.

Судом встановлено, що за участь в бойових діях в зоні проведення АТО, позивачу Львівським обласним військовим комісаром 27.05.2015 року було видано відповідне посвідчення (серія АБ № 005763).

Крім того, доказів існування усних або письмових зауважень, оголошених позивачу за час проходження служби з 01.05.2015 року по день звільнення з ОВС відповідачем 1 суду не надано, дисциплінарних стягнень, кримінальних проваджень за результатами служби стосовно ОСОБА_2 не застосовувалось та не порушувалось.

При цьому, суд відзначає, що факт порушення службової дисципліни позивачем, за який його було звільнено з органів внутрішніх справ, матеріалами службового розслідування та іншими зібраними у справі доказами в сукупності не доведений.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч.2 цієї ж статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися й позиції, висловленої у рішенні Європейського Суду з прав людини у п. 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

На переконання суду, відповідачем 1 не доведено правомірність оскаржуваного наказу начальника ГУМВСУ у Львівській області в частині звільнення молодшого сержанта міліції Гочаренка Юрія Васильовича з органів внутрішніх справ за п. 63 «і» Положення, у відповідності до вимог, встановлених ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідач 1, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своїх дій і рішень.

Також суд враховує, що під час розгляду справи представники відповідачів не надали суду будь-яких доказів невідповідності позивача виконуваній роботі або займаній посаді, а також доказів того, що позивач притягувався до дисциплінарної відповідальності.

З огляду на наведене та зважаючи на відсутність доказів не проходження позивачем випробування під час іспитового строку, а також невідповідність зазначених відповідачем 1 підстав звільнення ОСОБА_2 наявним у матеріалах справи документам, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу № 542 о/с від 30.07.2015 року в частині звільнення молодшого сержанта міліції Гочаренка Юрія Васильовича з органів внутрішніх справ.

З приводу вимоги позивача про зобов'язання начальника ГУ МВС України у Львівській області поновити ОСОБА_2 на посаді фельдшера медичного пункту батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Львів» ГУ МВС у Львівській області з 01.08.2015 року суд зазначає, що позивача було звільнено з органів внутрішніх справ з 31.07.2015 року, відтак, для належного захисту прав, свобод та інтересів позивача слід поновити саме з дня звільнення, тобто з 31.07.2015 року.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Пунктом 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Водночас, згідно з п. 2 та п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, постанова суду в частині поновлення позивача та стягнення грошового забезпечення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу працівника. У відповідності до ч. 3 п. 2 даного Порядку, збереження заробітної плати «у всіх інших випадках», до яких відноситься й випадок вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до оскаржуваного наказу, позивача було звільнено із органів внутрішніх справ з 31.07.2015 року.

В матеріалах справи містяться довідка № 2918 від 25.12.2015 року про грошове забезпечення позивача за останні 2 місяці перед звільненням, відповідно до якої грошове забезпечення за останні два місяці роботи складає 8342,97 грн. (червень 2015 року - 4171,72 грн.; липень 2015 року - 4171,25 грн.). Кількість робочих днів складала 44 дні (у червні 2015 року - 21 день; у липні 2015 року - 23 дні).

Як наслідок, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає - 189,62 грн.

Тривалість вимушеного прогулу позивача складає 117 робочих днів, відтак, розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу складає 22185,54 грн. (189,62 грн. х 117 днів) та підлягає стягненню з відповідача 1.

Щодо виплати на користь позивача моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Позивачем долучено до матеріалів справи довідки медичних установ про звернення позивача зі скаргами на погіршення стану здоров'я, як докази завдання моральної шкоди у зв'язку із протиправним звільненням з роботи (а. с. 41-42). Суд не бере до уваги вказані довідки, оскільки такі датовані 26.06.2015 року та 03.07.2015 року, а наказ про звільнення позивача винесено 30.07.2015 року. Будь-яких інших доказів на підтвердження завдання моральної шкоди, приниження честі та гідності, негативного впливу на ділову репутацію, а також доказів пошуку іншої роботи позивачем суду не надано.

Тому, суд приходить до висновку, що позовна вимога в частині стягнення на користь позивача моральної шкоди задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не обґрунтовано належними та допустимими доказами того, що незаконним звільненням йому завдана моральна шкода.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення.

У відповідності до вимог ст.94 КАС України, оскільки судові витрати у формі судового збору позивачем у справі не були понесені, а тому не підлягають стягненню на його користь.

Керуючись ст.ст. 17-19, 35, 71, 94, 160-163 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області № 542 о/с від 30.07.2015 року.

Поновити ОСОБА_2 на посаді фельдшера медичного пункту батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Львів» Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області з 31 липня 2015 року.

Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (пл. Ген. Григоренка, 3, м. Львів, 79007, код ЄДРПОУ 08592247) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 22185 (двадцять дві тисячі сто вісімдесят п'ять) грн. 54 коп. без урахування сум обов'язкових до сплати податків та внесків.

В частині поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за один місяць в сумі 4171 (чотири тисячі сто сімдесят одна) грн. 49 коп. постанова суду виконується негайно.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови складено та підписано 20.01.2016 року.

Суддя Клименко О.М.