Постанова № 55097185, 14.01.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2016 р. Справа № 917/580/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Івакіна В.О., суддя Камишева Л.М.

при секретарі Довбиш А.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, довіреність №1 від 31 грудня 2015 року,

відповідача ОСОБА_2, довіреність від 31 серпня 2015 року, ОСОБА_3, довіреність від 14 листопада 2014 року,

розглянувши апеляційну скаргу відповідача (вх. №3141П/1-38) на рішення господарського суду Полтавської області від 13 травня 2015 року у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Востокмет", м. Запоріжжя,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепловозоремонтний завод", м. Полтава,

про стягнення 707382,88 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 13 травня 2015 року (суддя Тимошенко К.В.) позовні вимоги задоволено, стягнуто з ТОВ "Тепловозоремонтний завод" на користь ТОВ "Науково-виробнича фірма "Востокмет" 555550,23 грн. заборгованості з оплати товарів, 55555 грн. штрафу, 47739,85 грн. пені, 4249,43 грн. 3% річних, 44288,37 грн. інфляційних втрат.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права та просить рішення господарського суду Полтавської області від 13 травня 2015 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

Позивач надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому, зокрема, зазначає, що на виконання умов договору поставки сторони підписали Специфікації, в яких обумовили строк оплати товару, а саме протягом 7 календарних днів з моменту отримання товару, тобто до 08.12.2014 року, 17.12.2014 року, 19.12.2014 року, 25.12.2014 року, 01.01.2015 року, однак відповідач свої зобовязання з оплати товару виконав частково, у звязку з чим за ним утворилась заборгованість. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Позивач також звернувся до суду із заявою від 09.06.2015 року, в якій просить накласти арешт на грошові кошти, які належать ТОВ «Тепловозоремонтний завод» та знаходяться на всіх відкритих банківських рахунках, в межах суми позовних вимог. Заява обґрунтована тим, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідач вживає заходи з приховування грошових коштів із свого розрахункового рахунку, а також фіктивну передачу у власність майна, що знаходиться на балансі товариства третім особам, що ускладнює та робить неможливим виконання рішення суду.

Представники відповідача проти задоволення вказаного клопотання заперечували.

Статтею 65 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках, зокрема, дії щодо вирішення питання про вжиття заходів до забезпечення позову.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно зі статтею 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Про забезпечення позову виноситься ухвала. Ухвалу про забезпечення позову може бути оскаржено.

В абзаці 3 пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" розяснено про те, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову (пункт 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" ).

Таким чином, про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Саме лише посилання в заяві на ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Заява позивача про забезпечення позову не містить обґрунтованих та підтверджених належними доказами доводів щодо вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання вже після подання позову до суду, таких як: реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання значної суми коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача.

В судовому засіданні 14.01.2015 року представники відповідача надали суду усне клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з тим, що ними 14.01.2016 року надано суду додаткові документи разом із письмовими поясненнями, які потребують додаткового часу для їх дослідження.

Представник позивача проти задоволення вказаного клопотання заперечував.

Розглянувши заявлене апелянтом клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, у разі нез'явлення в судове засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

Колегія суддів враховує, що неможливість вирішення господарського спору в даному судовому засіданні, вирішується господарським судом в кожному випадку окремо з врахуванням обставин справи.

Судова колегія зазначає, що документи, надані відповідачем суду 14.01.2016 року разом із додатковими поясненнями (вх.№312), а саме копія постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.03.2014 року у справі №904/6597/13, контракт №01-ВЭД-О від 17.05.2013 року та додаткові угоди до нього були досліджені судом в судовому засіданні 14.01.2016 року, не є складними за своєю суттю та не потребують значного часу для їх вивчення.

При цьому, відповідно до статті 101 ГПК України, додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відповідачем не обґрунтовано причин неподання вказаних документів суду першої інстанції.

Крім того, відповідач мав можливість подати докази протягом здійснення апеляційного провадження у даній справі та надати їх суду заздалегідь.

Дані обставини свідчать про те, що у відповідності до вимог статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції створені сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи, у звязку із чим сторони повинні дотримуватись приписів частини 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України та добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги та відмовляє відповідачу в задоволенні його клопотання.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

18.06.2014 року між ТОВ "Науково-виробнича фірма "Востокмет" (постачальник) та ТОВ "Тепловозоремонтний завод" (покупець) укладено договір поставки №1806/14 (далі договір) (а.с.9 т.1).

Згідно п. 1.1 договору постачальник зобовязується поставити і передати у власність покупцеві матеріали (товар), відповідно до рахунків та накладних, в яких міститься повна інформація про товар (номенклатура, кількість, ціна за одиницю, загальна вартість товару), а покупець зобовязується здійснити оплату на умовах, передбачених цим договором.

Згідно п.2.1 договору, ціна та вартість товару зазначається у виставлених рахунках. Сплата рахунка вважається узгодженням вартості на товар. Після сплати рахунку ціна змінюватись не може.

В п.3.5 договору сторони передбачили, що передача-приймання товару здійснюється за місцем знаходження постачальника (при умові самовивозу товару покупцем) чи за місцем знаходження покупця (при умові доставки товару перевізником) згідно супроводжувальних документів постачальника і повинна відповідати вимогам державних стандартів, технічних умов (ДСТУ, ТУ), копії яких повинні додаватися постачальником до товару. Датою поставки вважається дата одержання товару покупцем, про що робиться відмітка покупцем у видатковій накладній. Якщо представник не зазначив дату у видатковій накладній датою поставки вважається дата, зазначена постачальником при складанні видаткової накладної. При передачі товару обовязково повинні бути копія сертифікату якості або виписки з сертифікату якості заводу-виробника, завірена печаткою постачальника.

В судовому засіданні 14.01.2016 року представники сторін пояснили, що доставка товару здійснювалась транспортом продавця, а передача- приймання за місцезнаходженням покупця. Вказані обставини підтверджуються, в тому числі, товарно-транспортними накладними.

Пунктом 3.7 договору визначено, що приймання товару по якості здійснюється згідно технічних умов та інших нормативно-правових актів, у відповідності з вимогами Інструкції про порядок приймання товару виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості, затвердженої постановою Держарбітражу при ОСОБА_4 СРСР від 25.04.1966 року №П-7, у частині, що не суперечить чинному законодавству України.

Відповідно до п.3.8 договору, у випадку постачання товару без надання належним чином оформлених супровідних документів (видаткових, податкових і товарно-транспортних накладних, копій сертифікату якості або виписки із сертифікату якості), оплата за такий товар здійснюється після надання постачальником покупцю вказаних документів.

В п.4.2 сторони узгодили, що оплата товару проводиться шляхом передоплати, або послідуючої оплати вартості поставленого товару, за домовленістю сторін.

Договір є укладеним з моменту підписання та скріплення печатками обох сторін і діє до 31.12.2014 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобовязань. Договір вважається пролонгованим на наступний рік, якщо ні одна із сторін не повідомила другу сторону про бажання припинити дію договору за один місяць до припинення його дії.

На виконання умов договору та Специфікації №9 до нього від 28.11.2014 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 89460,10 грн., що підтверджується видатковою накладною №229 від 01.12.2014 року, товарно-транспортною накладною №Р229 від 01.12.2014 року (а.с.13-14 т.1).

Крім того, на виконання умов договору та Специфікації №10 до нього від 10.12.2014 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 95580,14 грн., що підтверджується видатковою накладною №240 від 10.12.2014 року, товарно-транспортною накладною №Р240 від 10.12.2014 року (а.с.16,18 т.1).

Також на виконання умов договору та Специфікації №11 до нього від 12.12.2014 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 11280,01 грн., що підтверджується видатковою накладною №243 від 12.12.2014 року, товарно-транспортною накладною №Р243 від 12.12.2014 року (а.с.20,21 т.1).

На виконання умов договору та Специфікації №12 до нього від 17.12.2014 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 108360,14 грн., що підтверджується видатковою накладною №249 від 18.12.2014 року, товарно-транспортною накладною №Р249 від 18.12.2014 року (а.с.24,26 т.1).

Також на виконання умов договору та Специфікації №13 до нього від 24.12.2014 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 363168,19 грн., що підтверджується видатковою накладною №255 від 25.12.2014 року, товарно-транспортною накладною №Р255 від 25.12.2014 року (а.с.28,29 т.1).

Як зазначає позивач, відповідач свої обовязки з оплати товару виконав неналежним чином, а саме оплату поставленого товару здійснив частково, в сумі 112298,35 грн., що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача 555550,23 грн. заборгованості з оплати товарів, 55555 грн. штрафу, 47739,85 грн. пені, 4249,43 грн. 3% річних та 44288,37 грн. інфляційних втрат.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти вимог в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 555550,23 грн. не заперечував, з розміром основного боргу погоджувався.

Судова колегія приймає до уваги наступне.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

В п.3.5 договору сторони узгодили, що датою поставки вважається дата одержання товару покупцем, про що робиться відмітка покупцем у видатковій накладній. Якщо представник не зазначив дату у видатковій накладній датою поставки вважається дата, зазначена постачальником при складанні видаткової накладної.

Відповідно до п.4.1 договору розрахунки за товар здійснюється покупцем у національній валюті України на розрахунковий рахунок постачальника платіжними дорученнями на підставі рахунку постачальника, наданого покупцеві.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору поставки та Специфікацій №№9,10,11,12,13 до нього, позивач здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 667848,58 грн., що підтверджується видатковими накладними №229 від 01.12.2014 року, №240 від 10.12.2014 року, №243 від 12.12.2014 року, №249 від 18.12.2014 року, №255 від 25.12.2014 року, які підписані сторонами договору.

Обовязок відповідача здійснити оплату поставленого товару протягом 7 календарних днів з моменту отримання товару від позивача передбачений умовами укладених сторонами Специфікацій до договору, на підставі яких здійснювались поставки.

Позивач, на виконання вимог п.4.1 договору, 01.12.2014 року виставив відповідачу рахунок на оплату №282, 10.12.2014 року рахунок №297, 12.12.2014 року рахунок №301, 18.12.2014 року рахунок №308, 25.12.2014 року рахунок №321 (а.с.59-63 т.1). Таким чином, строк оплати поставленого товару був встановлений відповідно до 08.12.2014 року на суму 89460,10 грн., до 17.12.2014 року на суму 95580,14 грн., до 19.12.2014 року на суму 11280,01 грн., до 25.12.2014 року на суму 108360,14 грн., до 01.01.2015 року на суму 493176,19 грн.

Відповідач частково оплатив поставлений позивачем товар на загальну суму 112298,35 грн., про що свідчать платіжні доручення №5205 від 19.12.2014 року, №5497 від 06.03.2015 року та виписки банку з рахунку позивача (64-67 т.1).

Таким чином, позивач має право вимагати у відповідача належного виконання умов договору №1806/14, в тому числі оплатити поставлений відповідачу товар в повному обсязі, згідно підписаних сторонами договору видаткових накладних.

Сума боргу відповідача підтверджується наданим позивачем матеріалами (договором, специфікаціями, видатковими накладними, розрахунками ціни позову).

Крім того, в матеріалах справи міститься підписаний обома сторонами акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.12.2014 року по 30.03.2015 року, яким підтверджується сума боргу відповідача в розмірі 555550,23 грн. (а.с.105 т.1).

Відповідач в добровільному порядку суму основного боргу не сплатив, не представив суду доказів погашення боргу.

Враховуючи непогашення відповідачем суми основного боргу, вказаної позивачем, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 555550,23 грн.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобовязання, судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних за період з 09.12.2014 по 16.03.2015 року в сумі 621,52 грн. (Специфікація №9), за період з 18.12.2014 року по 16.03.2015 року в сумі 699,18 грн. (Специфікація №10), за період з 20.12.2014 року по 16.03.2015 року в розмірі 80,66 грн. (Специфікація №11), за період з 26.12.2014 року по 16.03.2015 року в сумі 721,41 грн. (Специфікація №12), за період з 02.01.2015 року по 16.03.2015 року в сумі 2126,66 грн. (Специфікація №13), тобто в загальній сумі 4249,43 грн.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат за січень-лютий 2015 року в розмірі 44288,37 грн.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з вимогами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

Згідно ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно п.2 ст.549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання.

Відповідно до п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» №14 від 17.12.2013 року, застосування штрафу до грошового зобовязання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз у вигляді сплати неустойки, яка включає в себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Відповідно до п.6.5 договору, у разі прострочення покупцем оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми боргу за кожен день прострочення до повного погашення боргу покупцем та штраф в розмірі 10% від суми боргу.

З огляду на викладене, а також враховуючи нарахування позивачем пені за період, який відповідає вимогам чинного законодавства та умовам договору, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 47739,85 грн. пені та 55555 грн. штрафу обґрунтовані та суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про їх задоволення.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що з позовними вимогами в частині суми основного боргу в розмірі 555550,23 грн. погоджується, проведеною звіркою взаєморозрахунків підтверджено суму основного боргу в розмірі 555550,23 грн. (а.с.34 т.1).

Крім того, 16.04.2015 року відповідач надав суду клопотання про відкладення розгляду справи у звязку із тим, що ним ведуться переговори з позивачем щодо можливості укладення мирової угоди (а.с.77 т.1).

При цьому, під час здійснення апеляційного провадження у даній справі позиція відповідача стосовно обставин справи змінилась.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції 14.01.2016 року та в своїх письмових поясненнях від 10.08.2016 року відповідач зазначив, що разом із відвантаженим товаром позивач надав сертифікати якості заводів виробників, які є «підробними», у звязку з чим, позивачем не дотримано вимоги п.3.8 договору поставки, що свідчить про те, що строк виконання зобовязання відповідача з оплати поставленого товару не настав. На підтвердження вказаних обставин відповідач надав суду лист ПАТ «Косогірський металургійний завод» №52/15 від 03.07.2015 року, в якому повідомлено, що відгрузка феромарганцю ТОВ «НВФ «Востокмет» не здійснювалась, договір із вказаною фірмою не укладався. Також відповідач надав суду лист ПАТ «Гірно-металургічна компанія «Норильський нікель» №33900-21-1 від 15.07.2015 року, в якому відповідача повідомлено про те, що в 2014 році відгрузка нікеля для ТОВ «НВФ «Востокмет» не здійснювалась, сертифікат якості, наданий відповідачем, не відповідає формі сертифікату їх підприємства. В підтвердженя своїх доводів відповідачем надано також лист відповідь ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» №15-03/375 від 14.07.2015 року, в якому зазначається, що вказаний вид продукції в 2014 році ним не відвантажувався, сертифікат якості, наданий ТОВ «НВФ «Востокмет» не є дійсним.

При цьому, в судовому засіданні 14.01.2016 року відповідач пояснив, що вказані докази надано лише суду апеляційної інстанції, оскільки вони отримані як відповідь на запити ТОВ «Тепловозоремонтний завод» лише після прийняття рішення судом першої інстанції у даній справі.

Колегія суддів приймає до уваги наступне.

Відповідно до п.3.8 договору, у випадку постачання товару без надання належним чином оформлених супровідних документів (видаткових, податкових і товарно-транспортних накладних, копій сертифікату якості або виписки із сертифікату якості), оплата за такий товар здійснюється після надання постачальником покупцю вказаних документів.

Таким чином, вказаний пункт договору може бути застосований лише у випадку, якщо поставка товару здійснюється позивачем без надання супровідних документів, в тому числі сертифікату якості.

Однак, як вбачається з матеріалів справи та підтверджується поясненнями відповідача, позивач надав відповідачу засвідчені копії сертифікатів якості заводів виробників, а саме: сертифікат якості №406/1, сертифікат №312, сертифікат №1257 (а.с.204, 206, 208 т.1).

Враховуючи наведене, посилання відповідача на невиконання позивачем п.3.8 договору поставки та ненастання у звязку з цим строку виконання зобовязання з оплати поставленого товару є безпідставним.

При цьому, в судовому засіданні 14.06.2016 року представник позивача пояснив, що не заперечує зміст наданих відповідачем листів ПАТ «Косогірський металургійний завод», ПАТ «Гірно-металургічна компанія «Норильський нікель», ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» з тих підстав, що ТОВ «НВФ «Востокмет» дійсно не укладав договори із вказаними підприємствами і не отримував від них сировину та сертифікати якості, а закупівля поставленого відповідачу товару здійснювалась ним на підставі договорів із іншими постачальниками, у звязку з чим надані докази не можуть прийматися до уваги.

При цьому, судова колегія звертає увагу, що сертифікати якості на поставлений товар, а також обставини щодо закупівлі позивачем товару, його правовідносини із іншими контрагентами (постачальниками) не входять до предмету доказування у даній справі, оскільки предметом даного спору є стягнення з відповідача заборгованості та штрафних санкцій за невиконання умов укладеного договору поставки, у звязку з чим інформація щодо відвантаження ПАТ «Косогірський металургійний завод», ПАТ «Гірно-металургічна компанія «Норильський нікель», ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» продукції на адресу позивача не мають правового значення для вирішення спору.

Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутнє рішення суду, яке свідчить про підроблення позивачем сертифікатів якості, у звязку з чим такі доводи позивача є безпідставним з огляду на приписи статті 33 ГПК України.

В судовому засіданні 14.01.2016 року представники відповідача також зазначили про те, що товар, поставний позивачем не є якісним, що призвело до браку виготовленої підприємством відповідача продукції.

Пунктом 3.7 договору визначено, що приймання товару по якості здійснюється згідно технічних умов та інших нормативно-правових актів, у відповідності з вимогами Інструкції про порядок приймання товару виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості, затвердженої постановою Держарбітражу при ОСОБА_4 СРСР від 25.04.1966 року №П-7, у частині, що не суперечить чинному законодавству України.

Так, пунктом 14 Інструкції № П-7 встановлено, що приймання продукції по якості та комплектності здійснюється у точній відповідності до стандартів, технічних умов, Основних та Особливих умов поставки, іншим обовязковим для сторін правилами, а також по супровідним документам, що засвідчують якість та комплектність продукції (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якість, рахунок-фактура, специфікація та т.п.), що постачається. Відсутність вказаних супровідних документів або деяких з них не призупиняє прийомку продукції. В цьому випадку складається акт про фактичну якість та комплектність поставленої продукції і в акті зазначається, які документи відсутні.

Однак, відповідачем акт про відсутність супровідних документів або їх частини на поставлений позивачем товар складено не було.

Крім того, відповідно до п.5.2 договору поставки, в разі виявлення неякісного товару після його отримання у постачальника, покупець протягом 3 днів повідомляє про це постачальника.

В матеріалах справи не міститься доказів звернення відповідача до позивача з повідомлення про поставку неякісного товару.

Про вказані обставини зазначено також в постанові Донецького апеляційного господарського суду від 01.09.2015 року у справі №908/3920/15, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 02.12.2015 року, за позовом ТОВ «Тепловозоремонтний завод» до ТОВ «Науково-виробнича фірма «Востокмет» про розірвання договору поставки №1806/14 від 18.06.2014 року (а.с.228 т.1, а.с.91 т.2).

Враховуючи наведене, доводи відповідача є безпідставними, необґрунтованими та не приймаються колегією суддів.

В апеляційній скарзі відповідач також зазначає, що суд першої інстанції позбавив його можливості бути присутнім в судовому засіданні при прийнятті оскаржуваного рішення 13.05.2015 року та безпідставно відмовив у відкладенні розгляду справи.

Колегія суддів зазначає, що ухвалою господарського суду Полтавської області від 16.04.2015 року розгляд справи було відкладено на 13.05.2015 року. При цьому, представник відповідача був присутній в судовому засіданні, вказану ухвалу отримав поштою, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.101 т.1).

В судове засідання 13.05.2015 року представник відповідача не зявився.

23.04.2015 року відповідач надав суду клопотання «про залучення документів до матеріалів справи та відкладення розгляду справи», однак в тексті вказаного клопотання відсутнє, як саме обґрунтування необхідності відкласти розгляд справи так і відповідне прохання до суду вчинити такі дії (а.с.103 т.1).

Колегія суддів також враховує, що відповідач не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - четвертою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, як з числа своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 Господарського процесуального кодексу України).

Судова колегія звертає увагу, що суд першої інстанції неодноразово відкладав розгляд справи. Провадження здійснювалось в судових засіданнях 07.04.2015 року, 16.04.2015 року (за участю представника відповідача), 13.05.2015 року.

За таких обставин, доводи апелянта про позбавлення його судом першої інстанції можливості приймати участь в судових засіданнях є безпідставними.

Відповідач не довів суду неможливість заміни представника та неможливість розгляду справи без участі його представника.

Таким чином, з огляду на викладене, судом першої інстанції надано відповідачу достатньо часу для підготовки та участі в розгляді справи, у звязку з чим відповідач не був позбавлений можливості ознайомитися з матеріалами справи, надати суду необхідні докази для обґрунтування своєї позиції по справі.

Відповідно до пп. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, апеляційний суд приходить до висновку про створення судом першої інстанції належних умов відповідачу для участі в розгляді справи та надання доказів в обґрунтування своєї правової позиції по справі.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків господарського суду Полтавської області.

Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, п.1 ст.103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 13.05.2015 року у справі №917/580/15 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 19.01.2016 року

Головуючий суддя Медуниця О.Є.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Камишева Л.М.