Постанова № 55097029, 14.01.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2016 р. Справа№ 910/24900/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Шапрана В.В.

Буравльова С.І.

за участю представників cторін:

позивача: Дзюба В.С., ордер № 016452 від 06.07.2015,

відповідача: Гнатюк Л.А., довіреність № 00118/0/14-15 від 01.12.2015.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київавтотранссервіс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2015

у справі №910/24900/15 (суддя Комарова О.С.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Київавтотранссервіс"

до Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"

про стягнення заборгованості в сумі 134 657,08 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Київавтотранссервіс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" про стягнення заборгованості в сумі 134 657,08 грн., з яких: 84393,41 грн. основного боргу, 47 183,89 грн. інфляційних нарахувань та 3 079, 78 грн. 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2015 у справі №910/24900/15 позов задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (ЄДРЮОФОП 23527052; адреса 01010, м. Київ, вул. Суворова, буд. 4/6), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Приватного акціонерного товариства "Київавтотранссервіс" (ЄДРЮОФОП: 16479973, 03115, м. Київ, ВУЛИЦЯ КРАСНОВА, будинок 5), на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти: основного боргу - 84 393,41 грн. (вісімдесят чотири тисячі триста дев'яносто три гривні 41 копійка) та судові витрати - 5 026,27 грн. (п'ять тисяч двадцять шість гривень 27 копійок).

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Київавтотранссервіс" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2015 у справі №910/24900/15 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" на користь Приватного акціонерного товариства "Київавтотранссервіс" 3% річних в розмірі 3 079,78 грн. та інфляційних втрат в розмірі 47 183,89 грн. і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Київавтотранссервіс" в цій частині.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що рішення місцевого господарського суду прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, місцевий господарський суд неправильно застосував і порушив норми матеріального та процесуального права. Крім того, в апеляційній скарзі апелянт зазначив, що задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, Господарський суд міста Києва виходив з того, що мирова угода від 16.01.2014 у справі №50/254-43/124-46/304-2012 про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "Трест Міськбуд-4" за своєю правовою природою є правочином у розумінні змісту ст.ст. 202, 203 Цивільного кодексу України і є підставою для виникнення прав та обов'язків сторін, що її уклали.

Також скаржник вказує про те, що мирова угода відповідно до ст. 4 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є і правочином, і судовою процедурою у справі про банкрутство. Отже, коли умови мирової угоди не виконуються боржником і коли така угода не розірвана, тоді у кредитора виникає право вимагати оплату боргу на загальних підставах, тобто через позовне провадження. На думку скаржника, оскільки сама мирова угода являє собою не лише судову процедуру, а й багатосторонню угоду, яка в своїй основі носить характер господарського договору, в якому мають місце цивільні правовідносини, а тому мирова угода є підставою для виникнення нових грошових зобов'язань, умови та порядок виконання яких закріплюються в угоді.

Відповідач у письмовому запереченні на апеляційну скаргу просив апеляційний господарський суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскільки мирова угода, яка затверджена ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2014 у справі №50/254-43/124-46/304-2012, не є договором у цивільно-правовому розумінні, а тому нарахування позивачем передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку із невиконанням саме мирової угоди є безпідставними. За таких обставин, на думку відповідача, заявлені в апеляційній скарзі у справі №910/24900/15 вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних не можуть бути задоволенні з підстав неналежного виконання відповідачем затвердженої ухвалою суду мирової угоди, і підлягають розгляду в межах іншої справи, з інших підстав визначених ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2014 у справі №50/254-43/124-46/304-2012.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/24900/15 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Київавтотранссервіс" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Андрієнка В.В., суддів Шапрана В.В., Буравльова С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2015 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київавтотранссервіс" прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 14.01.2016.

Представник позивача в судовому засіданні, яке відбулось 14.01.2016, підтримав апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київавтотранссервіс" та просив апеляційний господарський суд її задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати.

Представник відповідача в судовому засіданні, яке відбулось 14.01.2016, просив апеляційний господарський суд у задоволенні апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Київавтотранссервіс" відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Приписами ст. 99 ГПК України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Апеляційний господарський суд, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

У березні 2009 року Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва звернулась до суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "Трест Міськбуд-4" (далі - Боржник).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2009 порушено провадження у справі про банкрутство за вказаною заявою.

26.04.2010 у справі про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "Трест Міськбуд-4" винесено ухвалу підготовчого засідання.

24.09.2012 ухвалою попереднього засідання затверджено реєстр вимог кредиторів Відкритого акціонерного товариства "Трест Міськбуд-4", зокрема, конкурсним кредитором боржника визнано і Акціонерне товариство закритого типу "Київавтотранссервіс" на суму 123 795,35 грн. (четверта черга вимог кредиторів).

Ухвалою від 05.04.2013 у справі № 50/254-43/124-46/304-2012 про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "Трест Міськбуд-4" введено процедуру санації, керуючим санацією боржника призначено арбітражного керуючого Поду В.В.

16 січня 2014 року між кредиторами Відкритого акціонерного товариства "Трест Міськбуд-4" в особі голови комітету кредиторів - представника ПАТ "ХК "Київміськбуд" та Відкритим акціонерним товариством "Трест Міськбуд-4" в особі керуючого санацією - арбітражного керуючого Поди В.В. у справі № 50/254-43/124-46/304-2012 про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "Трест Міськбуд-4" укладено Мирову угоду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2014 у справі № 50/254-43/124-46/304-2012 затверджено Мирову угоду від 16.01.2014 року з додатками, укладену між кредиторами Відкритого акціонерного товариства "Трест Міськбуд-4" в особі голови комітету кредиторів - представника Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" та Відкритим акціонерним товариством "Трест Міськбуд-4" в особі керуючого санацією - арбітражного керуючого Поди В.В. та припинено провадження у справі № 50/254-43/124-46/304-2012.

Відповідно до п. 2.3. Мирової угоди сторони домовились про часткове прощення (списання) боргів Відкритого акціонерного товариства "Трест Міськбуд-4" наступним чином:

А) кредитори Відкритого акціонерного товариства "Трест Міськбуд-4" третьої черги прощають (списують) 15% затверджених ухвалою суду боргів на загальну суму - 245 600,08 грн.;

Б) кредитори Відкритого акціонерного товариства "Трест Міськбуд-4" четвертої черги прощають (списують) 15% затверджених ухвалою суду боргів на загальну суму - 2 214 310,01 грн.;

В) кредитори Відкритого акціонерного товариства "Трест Міськбуд-4" шостої черги прощають (списують) 100% боргів, затверджених ухвалою суду на загальну суму - 213 899,96 грн., крім боргів Управління пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва на загальну суму - 107 105,43 грн.

У відповідності до п.п. 2.4.-2.6. Мирової угоди, кредитор - Публічне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд" після прощення (списання) боргів Відкритого акціонерного товариства "Трест Міськбуд-4" у розмірі, передбаченим п. 2.3 Мирової угоди, бере на себе виконання зобов'язань боржника - Відкритого акціонерного товариства "Трест Міськбуд-4" перед усіма кредиторами, зобов'язання перед якими не погашені на день підписання мирової угоди, відповідно до вимог кредиторів, затверджених згаданою вище ухвалою, крім вимог Державної податкової інспекції в Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на суму 1 388 637,38 грн., Державної податкової інспекції в Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на суму 3 096,38 грн., Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва на суму 530 613,83 грн., які погашаються боржником самостійно. Публічне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд" стає кредитором боржника - Відкритого акціонерного товариства "Трест Міськбуд-4" в розмірі 12 547 756,72 грн. Кредитор - Публічне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд" зобов'язується погасити вимоги конкурсних кредиторів, крім кредиторів зазначених в п. 2.4 Мирової угоди, в розмірі та на умовах відстрочення погашення заборгованості.

Підпунктом 3.3.5. Мирової угоди передбачено, що затверджені ухвалою вимоги кредиторів четвертої черги, серед яких є вимоги Акціонерного товариства закритого типу "Київавтотранссервіс" (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Київавтотранссервіс") на суму 84 393,41 грн. погашаються кредитором - Публічним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд". Виплата здійснюється протягом шістдесяти днів з моменту набрання законної сили ухвали Господарського суду міста Києва про затвердження умов мирової угоди.

Відповідно до п. 4.2. Мирової угоди, остання вступає в силу з дати її затвердження господарським судом.

Пунктами 4.4.-4.5. Мирової угоди визначено, що зобов`язання по цій мировій угоді повинні виконуватись належним чином і в установлений нею строк, одностороння відмова від виконання умов цієї мирової угоди, а також одностороння зміна її положень не допускається. У разі апеляційного та/або касаційного оскарження ухвали Господарського суду м. Києва про затвердження цієї Мирової угоди строки передачі майна та здійснення розрахунків за цією Мировою угодою перериваються до винесення судами остаточного рішення.

Як зазначив позивач, постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2014 ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.01.2014 у справі № 50/254-43/124-46/304-2012 залишено без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Таким чином, на думку позивача, шестидесятиденний строк для розрахунків відповідача перед останнім розраховується від 22.04.2014, а останнім днем строку для таких розрахунків є 20.06.2014. Проте, відповідач взятого на себе, згідно затвердженої Мирової угоди грошового зобов'язання, у встановлений строк не виконав, що стало підставою для звернення позивача до суду.

Враховуючи, що відповідачем умови мирової угоди виконанні не були, тому позивач звернувся до суду з позовом про зобов'язання Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" виконати умови Мирової угоди, укладеної 16.01.2014 між кредиторами Відкритим акціонерним товариством "Трест Міськбуд-4" в особі голови комітету кредиторів - представника Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" та Відкритим акціонерним товариством "Трест Міськбуд-4" в особі керуючого санацією - арбітражного керуючого Поди В.В., що затверджена ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2014 у справі № 50/254-43/124-46/304-2012 шляхом стягнення з Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" на користь Приватного акціонерного товариства "Київавтотранссервіс" грошових коштів у розмірі 84 393,41 грн. Також, у зв'язку з невиконанням умов мирової угоди, позивач просить стягнути з відповідача 47 183,89 грн. інфляційних нарахувань та 3 079,78 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України, затверджена судом мирова угода є багатостороннім правочином, який відповідно до ст. 11 та ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 626-629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного Кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з приписами ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Як вже було встановлено судом, за умовами Мирової угоди відповідач зобов'язався погасити зобов'язання конкурсних кредиторів до боржника протягом 60 днів з моменту набрання законної сили ухвали Господарського суду міста Києва від 24.01.2014 (п. 3.5.3. Мирової угоди).

Проте, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем своїх зобов'язань за Мировою угодою належним чином виконано не було, доказів сплати суми заборгованості у розмірі 84 393,41 грн. останнім суду не надано, що стало підставою для звернення позивача до суду.

Таким чином, оскільки відповідачем належним чином не виконано зобов'язання, щодо перерахування на рахунок позивача відповідних платежів у відповідності до умов Мирової угоди, позивач отримав право вимагати від відповідача сплати непогашеної суми заборгованості у розмірі 84 393,41 грн.

Згідно з п. 3.19 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" наказ господарського суду про примусове виконання мирової угоди не може бути видано, оскільки провадження зі справи припинено. У разі ж ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди після закінчення строку (настання терміну) виконання нею своїх обов'язків за цією угодою:

- якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах;

- якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 18 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ. Відповідний позов може мати як майновий, так і немайновий характер у залежності від змісту умов мирової угоди.

У відповідності до ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; 6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Судом встановлено, що ухвала Господарського суду міста Києва від 24.01.2014 у справі № 50/254-43/124-46/304-2012 не містить усіх даних, що мають зазначатись у виконавчому документі, відповідно до вимог ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", зокрема, у вказаній ухвалі не зазначені: повне найменування стягувача і боржника, дата набрання законної сили ухвалою суду та строк пред'явлення її до виконання також вищевказана ухвала не скріплена гербовою печаткою.

Таким чином, оскільки ухвала Господарського суду міста Києва від 24.01.2014 у справі № 50/254-43/124-46/304-2012 (якою затверджено укладену між сторонами Мирову угоду) не має статусу виконавчого документа, та враховуючи, що судом встановлено факт неналежного виконання відповідачем умов Мирової угоди, вимоги позивача про стягнення з відповідача коштів у розмірі 84 393,41 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідачем не було надано суду належних та допустимих доказів на спростування викладених в позові обставин, у зв'язку з чим позов в частині стягнення 84 393,41 грн. основного боргу за мировою угодою визнається судом доведеним, обґрунтованим, та таким, що підлягає задоволенню.

Приватне акціонерне товариство "Київавтотранссервіс" у зв'язку з простроченням здійснення оплати коштів по мировій угоді, просить суд також стягнути з відповідача 3 079,78 грн. 3 % річних та 47 183,89 грн. інфляційних нарахувань за період прострочення з 21.06.2014 по 07.09.2015.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 3 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову.

Відповідно до п.103 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009р. №15 "Про судову практику в справах про банкрутство" у разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред'явити свої вимоги до боржника в обсягах, передбачених мировою угодою.

Виходячи зі змісту перелічених процесуальних норм, затвердження господарським судом мирової угоди сторін з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розцінюватися як два самостійних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження у справі.

Таким чином, мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні, оскільки порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положеннями Господарського процесуального кодексу України. Зазначена правова позиція Вищого господарського суду України викладена в п.1 інформаційного листа від 09.04.2009р. №01-08/204 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)".

З наведеного вбачається, що грошове зобов'язання ВАТ "Трест Міськбуд-4", а в наступному відповідача, перед позивачем виникло на підставі господарського правочину, і саме невиконання цього правочину є підставою для нарахування інфляційних витрат та 3% річних, мирова угода не є правочином у цивільно-правовому розумінні, тому її невиконання не може бути підставою для нарахування інфляційних витрат та 3% річних відповідно до ст. 25 Цивільного кодексу України.

Аналогічні правові позиції викладені в постановах Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2015 у справі № 910/12545/15 та від 08.09.2015 у справі №910/13219/15.

Згідно із ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% та інфляційних нарахувань за невиконання зобов'язань за мировою угодою у справі № 50/254-43/124-46/304-2012 задоволенню не підлягають.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу адвоката.

Як встановлено судом, 06 липня 2015 року між позивачем (Клієнт або Замовник) та Адвокатським об'єднанням "Шевченківська колегія адвокатів м. Києва" було укладено договір про надання правової допомоги у господарських справах (копія договору міститься в справі), відповідно до якого в порядку та на умовах, передбачених даним договором виконавець бере на себе зобов'язання надати замовнику правову допомогу, а замовник, в свою чергу, зобов'язується своєчасно прийняти та оплатити її.

На виконання зобов'язань по оплаті послуг за вказаним Договором замовник перерахував на користь адвоката грошові кошти в розмірі 6 000,00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 016452 від 10.11.2015р. (копія наявна в матеріалах справи).

Крім того, в матеріалах справи наявний акт здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) за Договором про надання правової допомоги від 06.07.2015 року, підписаний та скріплений печатками сторін укладеного договору, з аналізу якого суд дійшов висновку про те, що зазначений акт стосується саме надання правової допомоги у справі, яка розглядається.

Дослідивши викладені позивачем вимоги про стягнення з відповідача витрат по оплаті послуг адвоката в розмірі - 6 000,00 грн., суд дійшов висновку, що заявлені вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

У відповідно до пункту 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 № 7 витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Таким чином, відшкодовуються втрати, які були здійснені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.

В якості доказів здійснення витрат на послуги адвоката у даній справі в розмірі 6 000,00 грн., позивач надав суду акт здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) відповідно до Договору про надання правової допомоги від 06.07.2015, укладений між Адвокатським об'єднанням "Шевченківська колегія адвокатів м. Києва" та Приватним акціонерним товариством "Київавтотранссервіс", копію ордеру КВ № 016452 від 06.07.2015 року, та квитанцію до прибуткового касового ордеру № 016452 від 10.11.2015 р., що свідчить про фактичну оплату позивачем послуг адвоката в розмірі 6 000,00 грн.

Отже, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача про стягнення адвокатських послуг в сумі 3 760,37 грн. (пропорційного розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України).

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог.

Беручи до уваги вищенаведене, судова колегія вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2015 у справі №910/24900/15 прийнято з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, які мають значення для вирішення даного спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Київавтотранссервіс" задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2015 у справі №910/24900/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київавтотранссервіс" - без задоволення.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді В.В. Шапран

С.І. Буравльов