Рішення № 55096268, 13.01.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.01.2016Справа №910/22040/15За позовом Приватного акціонерного товариства "Лекс Холдинг"

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдшуз"

Про стягнення 5 192 223,77 грн.

Суддя Лиськов М.О.

Представники сторін:

від позивача: Докієн Д.Б., довіреність № 006-ТРК-427 від 17.11.15

від відповідача: Алєйніков О.О., довіреність № 44 від 31.08.15

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

26.08.2015 до канцелярії Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява від вих. № 006-ТРК-283 Приватного акціонерного товариства "Лекс Холдинг" (надалі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдшуз" (надалі - відповідач) про стягнення 5 192 223,77 грн.

Позовні вимоги ограновані тим, що на думку позивача, відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобов'язання за Договором оренди № А40/К-1 внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 5 192 223,77 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження по справі № 910/22040/15, розгляд справи призначено на 18.11.2015.

16.11.2015 через канцелярію суду від представника позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі.

В судове засідання, призначене на 18.11.2015, представник позивача з'явився.

В судове засідання, призначене на 18.11.2015, представник відповідача не з'явився, однак через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.

18.11.2015 ухвалою суду розгляд справи відкладено на 25.11.2015.

В судових засіданнях оголошувались перерви до 30.11.2015, 16.12.2015 та 21.12.2015.

В судове засідання, призначене на 21.12.2015, представник позивача з'явився та надав пояснення по справі.

В судове засідання, призначене на 21.12.2015, представник відповідача з'явився та заявив надав пояснення по справі.

Представник відповідача заявив клопотання про зупинення провадження у справі, в задоволенні якого судом відмовлено.

В судове засідання представник відповідача подав клопотання про продовження строку розгляду справи.

21.12.2015 продовжено строки розгляду справи на 15 днів. Розгляд справи відкладено на 13.01.2016.

13.01.2016 в судове засідання з'явились представники сторін та надали пояснення по суті справи.

У судових засіданнях здійснювалася фіксація судового процесу технічними засобами згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.08.2014 між Приватним акціонерним товариством "Лекс Холдинг" (орендодавець) та ТОВ "Трейдшуз" (орендар) був укладений договір оренди №А40/К-1 (надалі - "Договір"), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець зобов'язується передати орендарю в тимчасове платне користування приміщення, яке знаходиться в будівлі торгово-розважального центру, розташованого за адресою: м. Київ., вул. Лугова, 12, а орендар зобов'язується прийняти, оплатити користування і повернути приміщення орендодавцю на умовах, визначених цим договором.

За змістом п. 2.3 Договору площа приміщення, яке передається в оренду, складає: 290,32 кв.м. - площа першого поверху, 160, 28 кв.м - площа другого поверху.

Згідно з п. 7.2 Договору орендодавець зобов'язується передати, а орендар - прийняти приміщення у користування 13.08.2014 р. що підтверджується шляхом підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення. Строк договору починає обчислюватися з дати підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення та закінчується 31.08.2015.

Пунктом 9.2 Договору визначено, що розмір орендної плати складає суму у гривнях, еквівалентну 20,00 дол. США за 1 кв.м на місяць, крім того податок на додану вартість у розмірі, встановленому чинним законодавством України.

Відповідно до п. 9.3 Договору якщо інше не передбачене цим договором, орендна плата сплачується орендарем щомісячно, авансом, не пізніше 25 числа місяця, який передує оплачуваному.

Згідно з п. 10.4 Договору орендар зобов'язаний компенсувати орендодавцеві вартість використаних комунальних послуг та витрат на утримання електромереж, не пізніше 10 числа місяця, наступного за оплачуваним.

За змістом п. 11.1 Договору орендар зобов'язаний щомісячно авансом не пізніше 25 числа місяця, що передує оплачуваному місяцю, сплачувати орендодавцю вартість витрат на експлуатацію торгового центру та утримання площ загального користування торгового центру.

Пунктом 12.1 Договору сторонами передбачено, що орендар зобов'язаний щомісячно авансом не пізніше 25 числа місяця, який передує оплачуваному місяцю, сплачувати орендодавцю вартість витрат на просування та популяризацію торгового центру.

На виконання умов Договору позивач передав, а орендар прийняв у користування приміщення, що підтверджується підписаним сторонами актом прийому-передачі приміщення по Договору від 13.08.2014 .

Додатковою угодою від 14.08.2014 р до Договору сторони погодилися, що незалежно від інших умов договору, щомісячний розмір орендної плати за період з 01.01.2015 по 31.08.2015 включно зменшується на 87 883,42 грн., в тому числі ПДВ 20%.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договором, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості з орендної плати та інших платежів у розмірі 758 840,19 грн.

Договір є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Матеріалами справи (актом прийому-передачі приміщення по Договору від 14.08.2014 р.) підтверджується факт передачі позивачем в оренду, прийняття відповідачем та користування ним спірними приміщеннями за Договором у період з травня по липень 2015 року.

За вказаний період у відповідача утворилася заборгованість у розмірі 758 840,19 грн., в тому числі: заборгованість з орендної плати у розмірі 399 424,64 грн., заборгованість з оплати експлуатаційних послуг у розмірі 275 215,68 грн., заборгованість з оплати витрат на популяризацію у розмірі 68 806,61 грн. та заборгованість з оплати комунальних послуг у розмірі 15 393,26 грн.

Твердження відповідача про те, що строк дії Договору закінчився 18.05.2015 внаслідок його розірвання судом не приймається до уваги з огляду на наступне.

Судом встановлено, що згідно з п. 7.2 Договору строк договору починає обчислюватися з дати підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення та закінчується 31.08.2015 .

Відповідач вказує, що листом №1340 від 17.02.2015 він звернувся до позивача із пропозицією внести зміни до Договору в частині розміру орендної плати та вказував, що у випадку відсутності відповіді позивача, вказаний лист буде вважатися повідомленням про розірвання Договору на 61 календарний день з моменту отримання такого листа.

На підтвердження факту направлення листа №1340 від 17.02.2015 відповідачем надано накладну кур'єрської служби №697686.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

За змістом ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд відзначає, що вказана накладна кур'єрської служби №697686 не може бути належним доказом направлення відповідачу листа №1340 від 17.02.2015 , оскільки у такій накладній не міститься жодної інформації щодо відправника.

Більш того, відповідно до п. 40.6 Договору орендар має право розірвати цей договір за умови письмового повідомлення орендодавця не менш ніж за 180 календарних днів до дати розірвання без зазначення причин.

Як вбачається із накладної кур'єрської служби №697686, відправлення за такою накладною було здійснено 07.05.2015, а отримано відповідачем 08.05.2015 .

Відтак, навіть за умови, що лист відповідача №1340 від 17.02.2015. був відправлений 07.05.2015 та отриманий відповідачем 08.05.2015, Договір згідно п. 40.6 вважався би розірваним тільки через 180 календарних днів (тобто, пізніше, ніж закінчися строк його дії, визначений в п. 7.2).

Твердження відповідача про те, що 18.05.2015 ним було звільнено приміщення та передано ключі від такого приміщення судом не приймаються до уваги з огляду на те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту направлення Акту та ключів від орендованого приміщення на адресу орендодавця.

В листі позивача від 12.05.2015 останній звертав увагу відповідача на те, що Договір є чинним та обов'язковим до виконання сторонами та те, що самовільне залишення орендованого приміщення до закінчення строку дії Договору (його дострокового розірвання або припинення) не припиняє орендних правовідносин сторін за Договором та не звільняє ТОВ "Трейдшуз" від виконання його обов'язків за Договором, в тому числі щодо оплати обов'язкових платежів, передбачених Договором.

Більш того, відповідно до п. 44.1 Договору, повідомлення та інші документи, які надсилаються Стороні на виконання цього Договору або у зв'язку з ним, повинні бути складені у письмовій формі і підписані представниками іншої Сторони, які мають на це повноваження.

При цьому, самовільне звільнення об'єкта оренди орендарем не визнається законом підставою припинення орендних відносин.

Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України від 08.08.2013 у справі №910/2975/13.

До того ж, за відсутності підписаного акту прийому-передачі орендованого приміщення відсутні будь-які правові підстави для самовільного звільнення приміщення та вивезення майна (постанова Вищого господарського суду України від 14.04.2011 р. у справі №2/73).

Таким чином, у випадку недосягнення згоди щодо розірвання Договору, ТОВ "Трейдшуз" у порядку ч. 4 ст.188 Господарського кодексу України мало звернутися до господарського суду із позовом про розірвання Договору, докази чого в матеріалах справи відсутні.

З огляду на викладене та за відсутності інших доказів розірвання Договору у визначеному чинним законодавством України порядку, суд вважає не доведеним факт дострокового розірвання Договору за ініціативою орендаря, а згідно п. 7.2 Договору строк його дії закінчився 31.08.2015.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п.п. 9.3, 10.4, 11.1 та 12.1 Договору відповідач повинен був сплачувати:

- орендну плату - не пізніше 25 числа місяця, який передує оплачуваному;

- вартість використаних комунальних послуг та витрат на утримання електромереж - не пізніше 10 числа місяця, наступного за оплачуваним;

- вартість витрат на експлуатацію торгового центру, утримання площ загального користування торгового центру та просування та популяризацію торгового центру - не пізніше 25 числа місяця, який передує оплачуваному місяцю.

Отже, заборгованість відповідача з орендної плати становить 399 424,64 грн., з оплати експлуатаційних послуг - 275 215,68 грн., з оплати витрат на популяризацію - 68 806,61 грн. та з оплати комунальних послуг - 15 393,26 грн. (всього на суму 758 840,19 грн.), а строк виконання грошового зобов'язання на момент подання позовної заяви настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 758 840,19 грн. на підставі Договору. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

Таким чином, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Лекс Холдинг" про стягнення з ТОВ "Трейдшуз" заборгованості з орендної плати у розмірі 758 840,19 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Стосовно заявленої позивачем до стягнення з відповідача суми гарантійного платежу у розмірі 426 282,02 грн. суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно зі ст. 570 Цивільного кодексу України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

За змістом п. 13.1 Договору протягом 10 календарних днів з дати укладення цього договору орендар зобов'язаний сплатити орендодавцеві гарантійний платіж. Під гарантійним платежем слід розуміти платіж по забезпеченню виконання зобов'язання орендаря за цим договором, який сплачується орендодавцеві в розмірі орендної плати, експлуатаційних витрат та витрат на популяризацію за два місяці строку договору, і повертається орендарю на умовах, визначених цим договором.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що передбачений статтею 13 Договору гарантійний платіж за своєю правовою природою є завдатком, тобто способом забезпечення виконання відповідачем основного зобов'язання за Договором.

Відповідно до п. 13.5 Договору орендодавець має право у будь-який час протягом строку цього договору, без направлення попереднього повідомлення орендарю, стягнути за гарантією будь-яку суму, яка належить до сплати та не була сплачена орендарем, включно із сумою збитків, яку він повинен сплатити. Орендар зобов'язаний поповнити гарантію/збільшити суму а гарантією, вказаної у п.п. 13.2 та 13.3 вище, протягом 3 робочих днів після одержання відповідної вимоги від орендодавця, в якій обов'язково вказується підстава стягнення за гарантією.

Таким чином, протягом дії Договору, гарантійний платіж як засіб забезпечення виконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором, мав бути внесений на рахунок позивача, та за рахунок такого гарантійного платежу позивач міг стягнути суми, що належали до сплати відповідачем.

В той же час суд відзначає, що на момент розгляду даної справи Договір припинився у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, а судом встановлено наявність підстав для стягнення з відповідача суми заборгованості, яка утворилася внаслідок неналежного виконання зобов'язань зі сплати орендної плати та інших обов'язкові платежів за Договором.

За таких обставин суд приходить до висновку, що з припиненням дії Договору та наявністю підстав для стягнення з відповідача суми заборгованості за Договором, підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення гарантійного платежу як засобу забезпечення виконання зобов'язань за Договором відсутні, а тому в задоволенні позовних вимог в цій частині необхідно відмовити.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 2 273 532, 80 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання, штрафу у розмірі 1 733 568,76 грн. за порушення режиму роботи.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до п. 28.2 Договору у разі прострочення орендарем виконання зобов'язань по сплаті орендної плати, внесенню і поповненню гарантії, по сплаті експлуатаційних витрат, витрат на популяризацію, відшкодування витрат на комунальні послуги, сплаті інших платежів, передбачених цим договором, більш ніж на 5 робочих днів, орендар зобов'язаний у кожному такому випадку сплатити орендодавцеві штраф у розмірі 40% орендної плати за перший місяць строку договору.

Враховуючи, що судом встановлено факт прострочення виконання зобов'язання з внесення передбачених умовами Договору платежів 30 разів, то правомірним є стягнення з відповідача штрафу у розмірі 2 273 532,80 грн.

Крім того, за змістом п. 20.2 Договору сторони погодилися, що орендар зобов'язується тримати приміщення відкритим для відвідувачів і здійснювати в ньому продаж товарів і послуг щодня, починаючи не пізніше 10:00 і закінчуючи не раніше 22:00. За кожен випадок порушення вказаного режиму роботи, орендар зобов'язаний сплатити штраф орендодавцеві у розмірі 20% орендної плати за перший місяць.

На підтвердження факту порушення відповідачем зобов'язання з дотримання режиму роботи, визначеного п. 20.2 Договору, позивачем надано суду акти порушення режиму роботи за період з 01.06.2015 по 31.07.2015.

Вказані акти хоча і складені в односторонньому порядку представниками позивача, проте з огляду на підтвердження у відзиві на позовну заяву обставин закриття приміщення та відсутності будь-якої діяльності в такому приміщенні, суд вважає доведеним факт наявності порушення зобов'язань, передбачених п. 20.2, а відтак правомірним є стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1 733 568,76 грн. (28 419,16 грн.*20%*61 день).

При цьому, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. За приписами статті 230 цього ж Кодексу штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Лекс Холдинг" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдшуз" (01133, м. Київ, вул. Мечникова, 14/1, кім. 163; ідентифікаційний код 37318684) на користь Приватного акціонерного товариства "Лекс Холдинг" (04074, м. Київ, вул. Лугова, 12; ідентифікаційний код 31240623) заборгованість у розмірі 758 840 грн. 19 коп., штраф за порушення зобов'язання зі сплати обов'язкових платежів у розмірі 2 273 532 грн. 80 коп., штраф за порушення режиму роботи у розмірі 1 733 568 грн. 76 коп. та судовий збір у розмірі, 426 282 грн. 00 коп. - гарантійний платіж,73 080 грн. 00 коп.

3. Видати наказ.

4. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.01.2016

Суддя М.О. Лиськов