Рішення № 55093591, 14.01.2016, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа № 639/7103/15-ц

2/639/182/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2016 р. Жовтневий районний суд м.Харкова

у складі: головуючого - судді Єрмоленко В.Б.,

при секретарі - Слюсаревій О.В.

за участю позивача-ОСОБА_3.

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача -ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за позовом:

ОСОБА_3 до Державного підприємства «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка» про стягнення заборгованості по витратах на відрядження, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У cерпні 2015 р. позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ДП «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченко» (далі ДП «ХПЗ ім. Т.Г. Шевченка») про стягнення заборгованості по витратах на відрядження в сумі, еквівалентній 12700 доларам США, 12271,90 рублям Російської Федерації, а також 2232 грн.78 коп., середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 37195 грн. 08 коп. та моральної шкоди в сумі 200 тис. грн. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що в 2013 р. він перебував у неодноразових тривалих відрядженнях, але підприємство не виплатило йому всі належні витрати, не провело остаточного розрахунку і при звільненні 16.12.2013 р. У зв'язку з тим, що у відрядженнях позивач знаходився в Росії, повна сума йому не виплачена, ОСОБА_3 вважає за необхідне перерахувати добові та витрати по проїзду та проживання у готелях відповідно до національній валюті України на день винесення рішення суду та стягнути оплату і комісійні банків за переказ грошей. Моральну шкоду ОСОБА_3 обґрунтовує неможливістю нормально існувати через відсутність грошей, оплатити лікування себе і дружини, придбати ліки, фактично витрачав у відрядженнях свої або позичені кошти, економив на харчуванні, до теперішнього часу має борги, заборгованість за комунальні послуги, що негативно позначилося на його психічному стані, змусило нервувати, переживати і душевно страждати.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача ДП «ХПЗ ім. Т.Г. Шевченка» - позовні вимоги не визнав, стверджуючи, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості по відрядженню, оскільки такі витрати не входять до структури заробітної плати, а тому безпідставними є і вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні. Оскільки підприємством не були нараховані та виплачені кошти до відрядження, ОСОБА_3 мав можливість відмовитися від поїздки, але цього не зробив.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Позивач ОСОБА_3 перебував в трудових відносинах з ДП «ХПЗ ім.Т.Г.Шевченка» з 20.09.1971 р., працював провідним інженером електроніком у відділі досліджень і випробувань ракетно-космічної техніки та звільнений зі станом здоров'я 16.12.2013 р. ( а.с. 8-9).

Як вбачається з наданих сторонами документів, ОСОБА_3 перебував у відрядженнях в Російській Федерації тричі на протязі 2013 р., а саме з 04.03.2013 р. по 09.06.2013 р., з 12.06.2013 р. по 16.08.2013 р. та з 27.08.2013 р. по 24.11.2013 р. (а.с. 24-25, 29-32,35,37).

Нарахування та виплата витрат на відрядження не здійснена. Позивачем представлені докази того, що він позичав кошти у співробітника свого підприємства та перебуваючи у відрядженні отримав по квитанції 20 тис. рублів РФ, при цьому комісійні за переказ відраховані були з його заробітної плати.Також проходило при другому відрядженні, коли за декілька днів до закінчення відрядження, одержував факс про продовження терміну відрядження, а потім отримана на картку заробітна плата перераховувалась в рублі співробітником відділу та переказом направлялась позивачеві. Після повернення з відрядження та передання до бухгалтерії авансового звіту добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад , витрати на проживання в готелях виплачені не були і заборгованість по цим відрядженням складає 96782 грн. 97 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору їх розмір підприємство, установа, організація повинні сплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В абзаці 1 п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як вбачається з бухгалтерської довідки № 14-073 від 26.03.2015 р., ДП «Харківський приладобудівний завод ім.Т.Г.Шевченка» визнає заборгованість за авансовими звітами перед звільненим працівником ОСОБА_3 в сумі 96 782 грн. 97 коп.( а.с. 21).

Доводи представника відповідача про те, що оплата витрат на відрядження не входить до структури заробітної плати та згідно п. п 2 ,3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року №5 ,не належать до фонду оплати праці, а тому ОСОБА_3 пропустив передбаченипй ст. 233 КЗпП України срок звернення до суду і не може претендувати на виплату цих витрат, а також заробітної плати за час остаточного розрахунку суд вважає помилковими.

На день звільнення ОСОБА_3 16.12.2013 р., підприємство зобов'язано було виплатити йому всі належні йому суми, у даному випадку 96 тис.782 грн. 97 коп.В подальшому, позивач звертався до прокуратури Жовтневого району м.Харкова, територіальній державній інспекції з питань праці у Харківській області, а також неодноразово до відповідача з письмовими заявами про виплату заборгованості по відрядженням, в тому числі безпосередньо перед зверненням до суду у серпні 2015 р. і підприємство підтвердило наявність такого боргу ( а.с. 44, 74-77,81). Згідно відповіді на звернення ОСОБА_3 в 2014 р., підприємство задовольнило його вимоги про виплату заборгованості за відрядження та зобов'язалося провести виплати по мірі надходження коштів на рахунок .

Відповідно до ч.2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 р. у справі щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст. 233 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 1,12 Закону України «Про оплату праці» визначено, що у разі порушення работодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовам трудового договтору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснено работодавцем нарахування таких виплат.

Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що до структури заробітної плати належить основна заробітна плата, додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

За змістом ст. 12 Закону України «Про оплату праці», яка передбачає інші норми і гарантії в оплаті праці, норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Законодавством встановлено, що працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством ( ст. 121 КЗпП України).

З огляду на викладене, суд вважає за можливе стягнути з відповідача заборгованість по витратам на відрядження, а також середній заробіток за затримку остаточного розрахунку при звільненні.

У позовній заяві ОСОБА_3 зазначає, що ним були понесені додаткові витрати по оплаті комісії за переказ коштів, виплату міжнародного грошового переказу по системі «Колібрі», відправлення переводів в загальній сумі 468,4 руб. РФ, 185,20 грн. Ці грошові кошти позивач просить стягнути з відповідача.

Такі позовні вимоги про стягнення витрат, пов'язаних з переведенням коштів та комісії за відправлення переказів, перерахунок звітів про відрядження відповідно до курсу долара, рублів Російської федерації на день ухвалення рішення, згідно Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон», наказу по підприємству № 283д від 10.08.2011 р. ( а.с. 22) про встановлення норм відшкодування добових витрат у розмірі 50 доларів США на добу, задоволенню не підлягають.

Як вбачається з наданих суду звітів про використання коштів, виданих на відрядження № 1 від 11.06.2013 р., від 21.08.2013 , від 26.11.2013 р. ( а.с. 10-12), розрахунок добових проводився в доларах, проїзд до місця призначення і назад, витрати на проживання у готелях здійснював у рублях, з визначенням загальної суми до сплати в перерахунку на гривні за офіційним курсом НБУ, що відображено у звітах. Підстав для повторного перерахунку витрат на відрядження, визначених у звітах, виходячи з курсу валют до гривні на час розгляду справи, немає Відшкодування витрат на переведення коштів та комісії за відправлення переводів трудовим законодавством не передбачено.

ОСОБА_3 звільнено з ДП «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка» 16.12.2013 р. за станом здоров'я, яке перешкоджає продовженню даної роботи- ст. 40 п. 2 КЗпП України.Затримка розрахунку при звільненні по 12.08.2015 р. ( в межах заявлених вимог) складає, за розрахунком позивача, 422 робочих дні при середній заробітній платі-88 грн. 14 коп., а всього 37195,08 грн.

Відповідно до п. п.5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати ,затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим із дотриманням вимог законодавства.

Як правильно зазначено у довідці відповідача, у жовтні 2013 р. ОСОБА_3 знаходився у відрядженні 23 дн. 184 год.,у листопаді 2013 р.-16 дн. 128 год., 3 дні знаходився у щорічній відпустці, тому фактично відпрацьовано 2 дн. 16 год. Середньоденна заробітна плата, з розрахунку суми заробітної плати за два місяця у розмірі 153 грн. 44 коп., складає 76 грн. 72 коп.

При визначенні кількості днів, які повинні бути оплачені ОСОБА_3 на підставі ст.117 КЗпП України суд керується листами Мінсоцполітики України від 21.08.2012 р. № 9050/0/14-12/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2013 рік», від 4 вересня 2013 року №9884/0/14-13/13 « Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік», від 9 вересня 2014 року №10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік».

Таким чином, з 16.12.2013 р. по 12.08.2015 р. число робочих днів у розрахунковому періоді буде становити у грудні 2013 р.-4 дні, у 2014 р.-251 день, у січні- липні 2015 р.- 143 дні ( 20+20+21+21+18+20+23), у серпні 2015 р.-8 днів, а всього 406 днів, а не 422 дні, як стверджував представник позивача. Сума середнього заробітку за час затримки кінцевого розрахунку при звільненні станом на 12.08.2015 р. становить 31148 грн. 32 коп.( 78,72 грн.х 406 дн.).

За правилами ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженою ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

На підтвердження спричиненої моральної шкоди ОСОБА_3 посилається на те, що перед відрядженням він збирався звільнитися з підприємства за станом здоров'я, але керівництво вмовило поїхати у відрядження з тим, щоб заробити гроші на вкрай необхідну операцію та лікування себе та дружини .Через те, що на відрядження не були виплачені кошти, він вимушений був позичати у робітників, економити на харчуванні, накопичилися борги за комунальні послуги, погіршився фізичний , психологічний стан, завдані душевні страждання у звязку з неможливістю нормального існування.

Враховуючи, що несвоєчасна виплата затрат, понесених на відрядження та невиплата належних при звільненні значної суми заборгованості-96 782 грн. 97 коп. не може не викликати моральних страждань і у будь-якому випадку вимагають від особи, що страждає на захворювання та потребує операції і не має інших доходів додаткових зусиль для організації свого життя суд частково задовольняє вимоги про стягнення моральної шкоди. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди суд бере до уваги тривалість затримки виплати і вважає в рахунок компенсації спричиненої моральної шкоди стягнути з відповідача 15000 грн.

Згідно ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст.10, 11, 15, 60, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, ст. ст. 116, 117, 237-1 Кодексу законів про працю України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до Державного підприємства «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка» про стягнення заборгованості по витратах на відрядження, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди- задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка» на користь ОСОБА_3 заборгованість по витратах на відрядження в сумі 96782 грн. 97 коп., середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку- 31148 грн. 32 коп., спричинену моральну шкоду- 15000 грн., а всього-142 931 ( сто сорок дві тисячі дев'ятсот тридцять одна) грн. 29 коп.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка» на користь держави судовий збір в сумі 1429 грн. 31 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.

СУДДЯ -