Постанова № 55090606, 12.01.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/7859/14 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О.

Суддя-доповідач: Шостак О.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 січня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Шостака О.О.,

суддів Желтобрюх І.Л., Мамчура Я.С.,

при секретарі Лебедєвій Ю.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксування технічними засобами, в порядку ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Комтел Системи Мовлення» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 листопада 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Комтел Системи Мовлення» до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Комтел Системи Мовлення» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.01.2014 року № 0000492201 та № 0000482201 та від 18.04.2014 року № 0005932203 та № 0005942203.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 листопада 2015 року позовні вимоги задоволено частково. Податкові повідомлення-рішення від 17.01.2014 року № 0000492201 та від 17.01.2014 року № 0000482201 скасовано. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати оскаржувану постанову в цій частині та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіряючи правомірність оскаржуваного судового рішення, колегія суддів враховує положення ч. 1 ст. 195 КАС України, якою встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Враховуючи, що постанова суду першої інстанції відповідачем не оскаржується, колегія суддів суду апеляційної інстанції не вбачає підстав для апеляційного перегляду постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 листопада 2015 року в частині, яка не оскаржується.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ТОВ «Комтел Системи Мовлення» необхідно задовольнити, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Комтел Системи Мовлення» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 12.12.2013 року №2291/2201/33833100, в якому зроблено висновок про порушення позивачем, зокрема, п. п. 198.1, 198.2,198.6 ст. 198, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187 ПК України, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року на суму 995 742,00 грн.; п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижено об'єкт оподаткування податком на прибуток на загальну суму 4 978 710,00 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень, ДПІ у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийняті податкові повідомлення-рішення від 17.01.2014 року № 0000492201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 719 406,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3,00 грн.; № 0000482201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на у суму 1 244 677,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 311 169,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві від 19.03.2014 року № 2576/10/26-15-10-06-15 скаргу позивача було частково задоволено та скасовано податкове повідомлення-рішення від 17.01.2014 року №0000492201 в частині штрафних (фінансових) на суму 2,00 грн. та скасовано податкове повідомлення-рішення від 17.01.2014 року № 0000482201 в частині штрафних (фінансових) санкцій на суму 224 813,00 грн.

18.04.2014 року відповідачем було прийнято нові податкові повідомлення-рішення: №0005932203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 1 244 677,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 86 356,00 грн.; № 0005942203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 719 406,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1,00 грн.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями податкового органу позивач звернувся до суду з даним позовом про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем не доведено реальності господарських операцій по взаємовідносинам з контрагентами ТОВ «Денвік» та ТОВ «Промпостачобладнання», а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, в свою чергу, довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Проте, колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім того, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 04.03.2011 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Промпостачобладнання» (постачальник) було укладено договір поставки № 0403, за умовами якого постачальник зобов'язується систематично поставляти і передавати у власність покупцю товар, визначений згідно п. 1.2 цього Договору, а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Пунктом 1.2 вказаного договору передбачено, що конкретні найменування товару, його номенклатура, одиниця виміру, загальна кількість, ціна за одиницю товару визначаються специфікаціями, складними сторонами у порядку, встановленому цим Договором, які є невід'ємною частиною Договору.

Згідно п. 1.3 договору товар за цим договором поставляється партіями у порядку та строки згідно специфікації.

Пунктом 3.2 договору встановлено, що датою поставки товару є дата, що вказана у відповідній накладній.

Право власності на товар переходить до покупця в момент передачі товару уповноваженому представнику покупця згідно видаткової накладної (п. 3.4 договору).

Пунктом 3.5 договору встановлено, що в момент прийняття товару по видатковій накладній покупець (його уповноважений представник) здійснює перевірку товару щодо його відповідності умовам договору по асортименту та кількості. Товар є прийнятим покупцем з моменту підписання видаткової накладної його уповноваженим представником.

Оплата за товар здійснюється шляхом безготівкового переказу грошових котів на поточний рахунок постачальника (п. 6.2 договору).

Крім того, 01.02.2011 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Промпостачобладнання» (продавець) укладено договір поставки товару № 7, за умовами якого продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар у відповідності з умовами даного Договору, а продавець зобов'язується продати, а покупець прийняти і оплатити товар в асортименті, кількості та по цінам, вказаних в накладних, які є невід'ємною частиною Договору, або відповідно рахунку-фактури.

Сума розрахунків по договору визначається згідно видаткових накладних враховуючи ПДВ (п. 2.2 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору покупець зобов'язується здійснити 100 % передоплату товару шляхом безготівкового розрахунку у період 360 днів з моменту підписання договору.

Поставка товару вважається здійсненою належним чином після підписання товарних накладних. У разі належного виконання продавцем своїх обов'язків щодо постачання товару, покупець повинен підписати накладну по факту отримання товару (п. 3.4 договору).

Факт виконання умов договорів та оплати їх вартості підтверджується документально. Господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності.

Так, реальність виконання вказаних договорів з ТОВ «Промпостачобладнання» підтверджують наступні первинні та розрахункові документи: податкові та видаткові накладні, банківські виписки та платіжні дорученння про перерахунок коштів на користь ТОВ «Промпостачобладнання», товарно-транспортні накладні.

Також, як встановлено судом першої інстанції відповідно до наявних у справі документів, що на виконання договору купівлі-продажу від 01.11.2010 року № 0111-1, укладеного між ТОВ «Денвік» та ТОВ «Комтел Системи Мовлення», ТОВ «Денвік» поставило позивачу товари (комплектуючі телевізійного обладнання).

Так, реальність виконання вказаного договору підтверджується наступними первинними і розрахунковими документами: податковими та видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, рахунками.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Таким чином, на момент проведення перевірки у ТОВ «Комтел Системи Мовлення» були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для віднесення до валових витрат та податкового кредиту сум, сплачених позивачем контрагентам, а аналіз наданих позивачем видаткових накладних, податкових накладних, інших первинних та платіжних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження формування податкового кредиту по операціям з ТОВ «Промпостачобладнання» та ТОВ «Денвік», які були предметом перевірки.

Щодо окремих недоліків первинних документів, про які йдеться в рішенні суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що наявність певних недоліків у первинних документах не є достатньою підставою для визнання господарських операцій такими, що реально не відбулися.

Так, відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 1936/11/13-11 від 01 листопада 2011 року, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, колегія суддів також зазначає, що договори, укладені між позивачем та його контрагентом в судовому порядку не оспорювалися, недійсними (фіктивними) не визнавалися, їх зміст не суперечить вимогам чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції за наслідками розгляду даного спору, колегія суддів зважає на те, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що товарно-транспортні накладні, надані позивачем на підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ «Промпостачобладнання» та ТОВ «Денвік» не підтверджують перевезення та відповідно отримання товару позивачем, оскільки не містять відомостей про отримання уповноваженою особою позивача зазначеного у них товару. Зокрема, зазначено, що водій ОСОБА_3 від контрагентів товар отримав, натомість графа про те, що даний товар водієм передано позивачу або його уповноваженій особі не заповнена. Суд першої інстанції посилається на відсутність доказів підтвердження того, що ОСОБА_3 є уповноваженою особою позивача. Крім того, судом першої інстанції зазначено, що позивачем не надано суду доказів, що автомобіль належить позивачу, а водій, зазначений у товарно-транспортних накладних, є працівником позивача чи здійснює перевезення згідно відповідних угод, а також не надано доказів понесення позивачем витрат на паливно-мастильні матеріали у зв'язку з таким перевезенням товарів, тощо.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду про недоведеність позивачем того факту, що господарські операції з його контрагентами мають реальний характер з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 11 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час відповідно до принципу офіційного з'ясування обставин справи, передбаченого частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин правомірності позовних вимога або їх безпідставності суд повинен витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів.

Вказана позиція висловлена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р.

Проте, як убачається із матеріалів справи, судом першої інстанції не було проведено відповідних дій щодо встановлення факту реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

В той же час позивачем, на підтвердження факту виконання у повному обсязі сторонами зобов'язань за наведеними договорами, суду апеляційної інстанції було надано необхідні документи, які долучені до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 195 КАС України, якими закріплено, що суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає необґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає за можливе дослідити первинні документи, додані до апеляційної скарги позивача, як доказ реальності здійснення господарських операцій між ТОВ «Комтел Системи Мовлення», ТОВ «Промпостачобладнання» та ТОВ «Денвік».

Так, апелянтом було надано документи, які спростовують наведені вище висновки суду першої інстанції, а саме: копію наказу № 4-к від 01.12.2005 року про прийняття на роботу ОСОБА_3, копію трудової книжки ОСОБА_3 з записом про прийняття на роботу до позивача, копію наказу № 13 від 28.09.2009 року про введення автомобіля в експлуатацію, призначення ОСОБА_3 відповідальним та розрахунок норм пального, копію наказу № 3 від 01.11.2012 року про зняття автомобіля з обліку у зв'язку із продажем, оригінал протоколу адвокатського опитування. В матеріалах справи наявний також витяг з журналу реєстрації довіреностей.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

При цьому, колегія суддів зазначає, що за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів з метою їх використання у власній господарській діяльності, недоліки заповнення товарно-транспортної накладної, не можуть бути підставою для висновків про відсутність документального підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки, зокрема, транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

Колегія суддів зазначає, що Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року, не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників. При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень, посилається на відсутність у ТОВ «Денвік» та ТОВ «Промпостачобладнання» персоналу, основних фондів та транспортних засобів, необхідних для здійснення реальної діяльності у сфері торгівлі та вирок Сихівського районного суду м. Львова від 08.02.2012 року про визнання винним громадянина ОСОБА_2, який є засновником, зокрема, ТОВ «Денвік», ТОВ «Промпостачобладнання», у вчинені злочинів передбачених ч. 2 ст.27, ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 212 КК України.

Однак, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на вказані обставини, оскільки вони не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від знаходження його за юридичною адресою, фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагентами не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Денвік», ТОВ «Промпостачобладнання» останні були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платниками податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.

З приводу посилання відповідача на наявність вироку Сихівського районного суду м. Львова від 08.02.2012 року про визнання винним громадянина ОСОБА_2, який є засновником, зокрема, ТОВ «Денвік», ТОВ «Промпостачобладнання», у вчинені злочинів передбачених ч. 2 ст.27, ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 212 КК України, колегія суддів зазначає, що вони не спростовують реальність спірних операцій, оскільки фінансово-господарські правовідносини між позивачем та ТОВ «Денвік» і ТОВ «Промпостачобладнання» не були предметом дослідження у відповідній кримінальній справі.

Тому зазначений вирок суду у кримінальному провадженні, враховуючи частину четверту статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, не є обов'язковим для адміністративного суду у цій справі, оскільки не стосується правових наслідків дій позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, судом, під час здійснення судочинства не було враховано вимогу вказаної норми закону. Так, відповідачем не надано належних доказів на підтвердження висновку про порушення позивачем податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

За таких обставин, висновки суду першої інстанцій щодо правомірності прийняття державною податковою інспекцією у Шевченківськлму районі Головного управління ДФС м. Києва податкових повідомлень-рішень від 18.04.2014 року № 0005932203 та № 0005942203 не ґрунтуються на вимогах закону.

За таких обставин апеляційна скарга «Комтел Системи Мовлення» підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 1, 4 ч.1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст. ст. 41, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Комтел Системи Мовлення» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 листопада 2015 року - скасувати в частині відмови в задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Комтел Системи Мовлення» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління державної фіскальної служби м. Києва від 18.04.2014 року № 0005932203 та № 0005942203 та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги в цій частині - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління державної фіскальної служби м. Києва від 18.04.2014 року № 0005932203 та № 0005942203

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 листопада 2015 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Шостак О.О.

Судді: Мамчур Я.С

Желтобрюх І.Л.