Ухвала суду № 55090372, 18.01.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/176/16 Справа № 175/610/14 Головуючий у 1 й інстанції - Ребров С.О. Доповідач - Варенко О.П.

Категорія 81

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2016 року області у складі :

головуючого - судді Варенко О.П.,

суддів -Городничої В.С., Лаченкової О.В.,

при секретарі - Порубай М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську цивільну справу

за апеляційними скаргами ОСОБА_2, Відділу Державної виконавчої служби Дніпропетровського районного управління юстиції

на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 липня 2015 року

у справі за поданням Відділу Державної виконавчої служби Дніпропетровського районного управління юстиції про визнання частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, -

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 липня 2015 року подання Відділу Державної виконавчої служби Дніпропетровського районного управління юстиції про визнання частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами - залишено без задоволення.

З цією ухвалою, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, не погодилися ОСОБА_2, Відділ Державної виконавчої служби Дніпропетровського районного управління юстиції і подали апеляційні скарги на неї, в яких ставлять питання про скасування цієї ухвали та постановлення нової про задоволення подання державного виконавця про визначення частки майна боржника, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя.

Вислухавши учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні подання Відділу Державної виконавчої служби Дніпропетровського районного управління юстиції про визнання частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, суд першої інстанції посилався на те, щоподання державного виконавця є необґрунтованим, оскільки заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2014 року скасовано, а при новому розгляді справи позовну заяву залишено без розгляду та відповідно до вимог СК та ЦК України судом не встановлено належності спірного майна подружжю на праві спільної сумісної власності.

Проте, з даними висновками суду першої інстанції погодитись неможливо з огляду на наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що 10 березня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики. Остання умови договору позики не виконувала, позичені грошові кошти не повернула, у зв'язку з чим ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання договору позики та стягнення коштів.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області 17 жовтня 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання договору позики від 10.03.2009 року та стягнення коштів - відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору позики від 04.06.2008 року недійсним - задоволено та визнано договір позики від 04 червня 2008 року недійсним, як фіктивний.

15 травня 2012 року апеляційним судом Дніпропетровської області ухвалено рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання договору позики, стягнення коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним, яким рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_2 задоволено частково, розірвано договір позики від 10 березня 2009 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 2143279 грн. на відшкодування боргу. Вирішено питання про стягнення судового збору. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним, відмовлено (т.1 а.с.13-15).

На виконання рішення, апеляційний суд Дніпропетровської області 11.06.2012 року видав виконавчий лист №2-2268/11 (т.1 а.с.71).

21.07.2014 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського районного управління юстиції складено постанову ВП №44074376 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-2268/11 від 11.06.2012 року (т.1 а.с.82).

Проте виконати рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2012 року неможливо, оскільки у ОСОБА_3 відсутнє майно, на яке може бути звернене стягнення в зв'язку з чим 20.08.14 старший державний виконавець відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського районного управління юстиції ОСОБА_4 звернувся до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області з поданням про визначення частки ОСОБА_3 у спільній сумісній власності із ОСОБА_5, на яку може бути звернене стягнення, у розмірі ? частини житлового будинку АДРЕСА_1.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 у період з червня 1992 року по липень 2012 року перебували у зареєстрованому шлюбі (т.1 а.с.12).

ОСОБА_5, в період знаходження у шлюбі, 20.10.2008 року було отримано свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та зареєстровано за ним на праві власності (т.1 а.с.256-257).

Згідно копії договору від 16.09.2010 року про поділ майна, придбаного як спільна сумісна власність подружжя, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, будинок та земельна ділянка по АДРЕСА_1, що придбаний в період шлюбу і оформлений на ім'я ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності від 20.10.2008 року, є особистою приватною власністю ОСОБА_5 (т.1 а.с.10-11).

Відповідно до ч.1 ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Частиною 1 ст.70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч.6 ст.52 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено виділення частки із спільного майна в натурі.

Згідно статті 379 ЦПК України, питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного виконавця.

Висновки суду першої інстанції про те, що спірний житловий будинок належить ОСОБА_5 на праві особистої приватної власності на підставі договору про поділ майна від 16.09.2010 року є безпідставними, оскільки право особистої приватної власності на підставі даного договору не зареєстроване в єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_5, а тому не виникло у нього.

Згідно вимог ч.4 ст.334 ЦК України, якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Частиною 1 та ч.2 ст.182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Обов'язок реєстрації договору про поділ майна від 16.09.2010 року передбачений самим договором, проте, до теперішнього часу право особистої приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 не зареєстроване в зв'язку з тим, що з 02.08.2010 року на вказане нерухоме майно було накладено арешт в якості забезпечення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, що підтверджується витягом з єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про арешти (т.1 а.с.33-34).

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26.05.2014 року по справі № 2-2268/11 (провадження 22-ц/774/4530/14) було скасовано ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13.03.2014 року про скасування заходів забезпечення позову та відмовлено ОСОБА_5 у задоволені заяви про скасування заходів забезпечення позову.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції, скасовуючи заходи забезпечення позову, необгрунтовано послався як на підставу для скасування таких заходів, на наявність укладеного 16.09.2010 року договору про поділ майна, яке було придбане ОСОБА_5 та ОСОБА_3 як спільна сумісна власність подружжя, оскільки майно, зокрема спірний будинок, вже було предметом забезпечення позову. Також суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції не врахував, що право власності на спірний будинок зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності від 20.10.2008 року, а не на підставі договору від 16.09.2010 року. Таким чином, договір про поділ майна укладений після постановления судами ухвал про забезпечення позову (т.1, а.с.173-177).

Такі ж обставини були встановлені і Бабушкінським районним судом міста Дніпропетровська в рішенні від 11.12.2014 року у справі № 200/12731/14 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання недійсним договорів позики.

У своєму рішенні, зокрема, Бабушкінський районний суд міста Дніпропетровська зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_3 має право на відповідну ? частину вказаного будинку і відчуження домоволодіння ОСОБА_5 унеможливить виконання рішення суду (т.1 а.с.178-180).

Вказане рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08.06.2015 року (провадження № 22-ц/774/4714/15) та набрало законної сили (т.1 а.с.217-220).

При цьому Апеляційний суд Дніпропетровської області також встановив, що заходи забезпечення позову не були скасовані судом за заявою ОСОБА_5, оскільки рішення суду про стягнення з ОСОБА_3 боргу в сумі 2 143 279 гривень не виконано та договір про поділ майна, придбаного як спільна сумісна власність подружжя від 16.09.2010 року, був укладений після постановления судами ухвал про забезпечення позову.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Однак, судом першої інстанції не було надано правової оцінки вказаним обставинам та безпідставно не прийнято їх до уваги, що потягло неправильне вирішення питання по суті.

На підставі викладеного колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати і постановити нову, якою подання Відділу Державної виконавчої служби Дніпропетровського районного управління юстиції про визнання частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами задовольнити та визначити, що частка ОСОБА_3 у спільній сумісній власності із ОСОБА_5, на яку має бути звернене стягнення, становить ? частину житлового будинку АДРЕСА_1.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, Відділу Державної виконавчої служби Дніпропетровського районного управління юстиції - задовольнити.

Ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 липня 2015 року - скасувати і постановити нову.

Подання Відділу Державної виконавчої служби Дніпропетровського районного управління юстиції про визнання частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами задовольнити.

Визначити, що частка ОСОБА_3 у спільній сумісній власності із ОСОБА_5, на яку має бути звернене стягнення, становить ? частину житлового будинку АДРЕСА_1.

Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя О.П.Варенко

Судді: В.С.Городнича

О.В.Лаченкова