Ухвала суду № 55090357, 18.01.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/820/16 Справа № 205/5150/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Остапенко Н. Г. Доповідач - Лаченкова О.В.

Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2016 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Лаченкової О.В.

суддів - Варенко О.П., Городничої В.С.

при секретарі - Порубай М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Гілас» та ОСОБА_2

на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2015 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Гілас» про поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати, стягнення компенсації за невикористані відпустки, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2014 року до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Гілас» про поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати, стягнення компенсації за невикористані відпустки, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

ОСОБА_2 поновлено на посаді головного бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю фірма « Гілас» .

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма « Гілас» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 38168.64 грн., моральну шкоду у розмірі 5000 грн..

В іншій частині позову - відмовлено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма « Гілас» на користь держави судовий збір у розмірі 1059.73 грн.

В апеляційній скарзі від 26 жовтня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Гілас» просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині стягнення 219,63 грн.

14 грудня 2015 року до канцелярії Ленінського районного суду м. Дніпропетровська надійшла апеляційна скарга ОСОБА_2 в якій просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2015 року в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове рішення , яким задовольнити ці вимоги.

Вислухавши доповідь судді, пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Гілас» та ОСОБА_2, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства , установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов»язується виконувати роботу,визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудового розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган зобов»язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором або угодою сторін.

Пленум Верховного Суду України в п.22 постанови № 9 від 06 листопада 1992 року з послідуючими змінами «Про практику розгляду судами трудових спорів», роз`яснив, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п.п. 3,4,7,8 ст. 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст.ст. 147-1,148,149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувались вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільнені ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Відповідно до вимог ст. 40 ч.1 п.4 КЗпП України, - трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: п.4 - прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогулом без поважних причин вважається залишення роботи без попередження власника або уповноваженого ним органу в установленому порядку. Відсутність працівника на роботі з причини, що є поважною, не може вважатись прогулом і викликати розірвання трудового договору. Звільнення за прогул є дисциплінарним стягненням, тому при його проведенні повинні бути дотримані порядок і строки накладення дисциплінарних стягнень.

Судом першої інстанції встановлено, що Наказом № 18-ОК від 31 липня 2008 року ОСОБА_2 прийнята на посаду головного бухгалтера фірми з 01.08.2008 року на умовах неповного робочого часу, з окладом згідно штатного розпису.

Наказом № 13-к від 14 квітня 2014 року ОСОБА_2 - бухгалтера звільнено за прогули п. 4 ст. 40 КЗпП України з 14 квітня 2014 року та зазначено, що з 02 квітня 2014 року по 14 квітня 2014 року ОСОБА_2 - бухгалтер була відсутня на роботі без поважних причин протягом восьми робочих днів. Будь-яких документів не надала і дати письмове пояснення з приводу відсутності на роботі відмовилася, про що складено відповідних акт.

Судом першої інстанції встановлено, що син позивачки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 отримав статус дитини-інваліда з 01.01.2013 року та хворіє на цукровий діабет та потребує постійного стороннього догляду.

Як вбачається з матеріалів справи , з 10 по 19 березня 2014 року ОСОБА_2 знаходилася у відпустці у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю, про що свідчать листок непрацездатності серія АГС № 039830.

Згодом з 02 квітня 2014 року ОСОБА_3 проходив комплексне обстеження, яке проводилося амбулаторно та тривало до травня 2014 року, про що свідчить виписка з амбулаторної карти.

Отже з 02.04.2014 року по 14.04.2014 року позивач була відсутня на роботі в зв'язку з обстеженням хворої дитини.

Відповідно до ч.3 ст.184 КЗпП України звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається крім випадків повної ліквідації підприємства,установи,організації,коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Лист Міністерства праці та соціальної політики України від 20.04.2005 №36-152 до категорії одиноких матерів відносить: жінку, яка не перебуває у шлюбі і в свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; жінку, яка виховує дитину без батька (в тому числі і розлучена жінка, яка виховує дитину без батька, незважаючи на факт отримання аліментів, і жінку, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не усиновлена).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є одинокою матір'ю, оскільки шлюб з чоловіком розірваний рішенням суду 01.12.2006 року і батько дитини не приймає участі у вихованні сина та його забезпеченні.(а.с.77-78)

ОСОБА_2 самостійно утримує дитину-інваліда, 2003 року народження.

Отже, звільнення одинокої матері при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда за прогул є незаконним

Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України, - у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на роботі.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про поновлення на роботі, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про порушення відповідачем при звільнені позивача за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України правил щодо звільнення працівника з роботи без врахування ст.184 КЗпП України .

Відповідно до вимог ст.235 ч.2 КЗпП України суд правомірно стягнув на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та провів розрахунок середнього заробітку відповідно Порядку нарахування середнього заробітку, затвердженогоПостановою КМУ від 08.02.1995 року № 100 ( пункт №8 Порядку), який склав 38 168.64 грн.

Відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України порушення відповідачем вимог закону при звільненні позивача призвели до моральних його страждань які полягають в порушені незаконними діями відповідача звичайного ритму його життя, в значних його зусиллях для збереження належного стану його здоров`я, залишення його без заробітної плати.

Суд першої інстанції правомірно стягнув моральну шкоду позивачу в зв'язку з незаконним звільненням її з роботи відповідачем у сумі 5000 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, суд першої інстанції правомірно відмовив,оскільки позивачем не надані докази щодо порушення її прав по виплаті вищевказаних сум, а вимоги щодо виплати вихідної допомоги по ст.44 КЗпП України не застосовуються при припиненні договору по п.4ст.40КЗпП України.

Доводи в апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Гілас» про те, що суд поновив позивача на посаду головного бухгалтера,а вона працювала саме бухгалтером,колегія суддів вважає хибними,оскільки відповідно за наказом № 18-ОК від 31 липня 2008 року ОСОБА_2 прийнята на посаду головного бухгалтера фірми з 01.08.2008 року на умовах неповного робочого часу, з окладом згідно штатного розпису, а наказу про переведення її на іншу посаду відповідач не надав.

Приведені в апеляційній скарзі доводи Товариства з обмеженою відповідальністю фірма « Гілас» про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Приведені в апеляційній скарзі доводи ОСОБА_2 щодо відмови в задоволені позову про стягнення виплат всіх сум відповідно до ст.116 КЗпП України та за затримку розрахунку по ст.117 КЗпП України , колегія суддів вважає необґрунтованими,оскільки дані виплати мають місце при звільненні і в разі відмови в вимогах про поновлення на роботі, а судом позивач була поновлена на роботі і прийнято рішення про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу по ст.235 КЗпП України.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційних скарг суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ч. 1 ст. 218, ст.ст. 303, 307, 308, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Гілас» та ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді О.П.Варенко

В.С.Городнича