Ухвала суду № 55089924, 18.01.2016, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/263/16-ц

Провадження 2/185/892/16

У Х В А Л А

18 січня 2016 року м. Павлоград

Суддя Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області Бабій С.О., вирішуючи питання про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживача, перевіривши виконання вимог ст.ст.118-120 ЦПК України,

В С Т А Н О В И В :

13.01.2016 р. до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживача.

Суддя, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовну заяву слід залишити без руху з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожен має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Вимоги до форми та змісту позовної заяви встановлені ст.119 ЦПК України. Згідно ч.5 ст.119 ЦПК України до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору.

До позову ОСОБА_1 документ, що підтверджує сплату судового збору, не додано.

Згідно з ч. 3 ст. 2 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції Закону України від 08.07.2011 р. № 3674-VI, споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

При цьому ОСОБА_3 України «Про захист прав споживачів», як вбачається із його преамбули, регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Натомість, Закон України «Про судовий збір» визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Відповідно до абз.1, 2 п.п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції Закону України від 22 травня 2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору», який набрав чинності 01 вересня 2015 року, ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати, а позовної заяви немайнового характеру - 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.

Тобто, відповідно до змін, внесених до Закону України «Про судовий збір», які набрали законної сили 01.09.2015р., позивачі не звільняються від сплати судового збору за звернення до суду з заявою про захист прав споживачів.

За загальним правилом, у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, а у випадку при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному.

ОСОБА_3 України «Про судовий збір» є спеціальним законом з питань справляння судового збору, а ч.2 ст. 4 вказаного Закону діє в редакції Закону№ 484-VIII від 22.05.2015 р., прийнятого пізніше, ніж відповідна ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів», немає підстав для звільнення ОСОБА_1 . як позивача від сплати судового збору за позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

При цьому судом також враховується, що, у пояснювальній записці до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору», у частині обґрунтування необхідності прийняття законопроекту, зазначалося, що коло осіб, звільнених від сплати судового збору, наразі є необґрунтовано широким, в той час як розгляд будь-якої справи судом потребує витрат, незалежно від сплати судового збору. Відповідно, звільнення особи від сплати судового збору зрештою призводить до додаткового навантаження на державний бюджет. Також метою законопроекту зазначалося запровадження єдиного підходу до визначення ставок судового збору, встановлення обґрунтованих, та відповідно справедливих ставок судового збору, враховуючи соціально-економічну ситуацію в державі, зменшення числа осіб, звільнених від сплати судового збору, а також подвоєння надходжень до Державного бюджету України від його сплати, що значно підвищить рівень гарантованої Конституцією України доступності правосуддя шляхом кращого забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади, матеріально-технічного забезпечення судів, та відповідно їх фінансової незалежності.

За ст.129 Конституції Україниоднією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод(РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя №R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та прецедентна практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Так, практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності до правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Так, у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

Позивачем одночасно заявлено позовні вимоги немайнового характеру (про розірвання договору) та майнового характеру (про стягнення коштів).

Як розяснено у п.п.10,12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 р. №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», подані до суду позовні заяви чи заяви можуть містити кілька самостійних позовних вимог, кожна з яких є об'єктом справляння судового збору. У випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про судовий збір» підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для позовних заяв зі спорів немайнового характеру.

Таким чином, всупереч вимогам частини 5 статті 119 ЦПК України та частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» позивачем не сплачено судовий збір.

Враховуючи вищевикладене, позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви, сплатити судовий збір за вимогами майнового характеру в розмірі 551, 20 грн. та 551, 20 грн. за вимогами немайнового характеру, та надати суду документ, що підтверджує сплату судового збору.

Банківські реквізити для зарахування судового збору: рахунок: 31215206700032, ЄДРПОУ суду: 26509623, отримувач: УДКСУ у м. Павлограді 22030001, код отримувача: 37936856, Банк: ГУДКСУ у Дніпропетровській області, МФО: 805012.

Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 ЦПК України, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків.

Одночасно роз'яснити позивачу, що в разі не усуненнянедоліків позову, він буде вважатись неподаним та повернутий.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 119,121 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживача - залишити без руху та надати позивачу строк на усунення недоліків не пізніше двох днів з дня отримання ним даної ухвали.

Роз'яснити позивачу, що у разі не усунення зазначених недоліків позовної заяви у встановлений термін, остання буде вважатися неподаною таповернута.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя С.О. Бабій