Рішення № 55084470, 19.01.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/61/2016(м)

263/10170/15-ц

Категорія 53 Головуючий у 1 інстанції Турченко О.В.

Доповідач Ігнатоля Т.Г.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого - Ігнатоля Т.Г.

суддів - Кочегарової Л.М., Попової С.А.

за участю секретаря - Герасимової Г.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» (далі ПрАТ «Азовелектросталь») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 листопада 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримання розрахунку при звільненні. Посилалася на те, що з 25 вересня 2007 року по 16 грудня 2014 року працювала провідним економістом цеху №195 ПрАТ «Азовелектросталь». Звільнена з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. На день звільнення їй нарахована, але не виплачена заробітна плата за серпень-грудень 2014 року в сумі 7758,85 грн. На всі її усні та письмові звернення до бухгалтерії підприємства отримувала усну відмову з рекомендацією звернутися до суду. Просила стягнути з ПрАТ «Азовелектросталь» на її користь нараховану, але не виплачену заробітну плату в сумі 7758,85 грн. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Під час розгляду справи, 29 вересня 2015 року, з позивачкою проведено розрахунок та виплачена заборгованість по заробітній платі в сумі 7 758,85 грв. ( а.с. 39-52), що стало підставою для залишення позовних вимог про стягнення цієї заборгованості за заявою позивачки без розгляду ( ухвала від 11 листопада 2015 року а.с. 55).

Заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 листопада 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Азовелектросталь» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 6 592,24 грн., з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обовязкових платежів при її виплаті. У задоволенні інших вимог відмовлено. Крім того, з відповідача стягнуто в дохід держави судовий збір в сумі 487,20 грн.

В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду змінити та стягнути на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку з дня звільнення по день проведення з нею повного розрахунку по заробітній платі. Посилається на те, що 16 грудня 2014 року вона була на роботі, в цей день вона отримала трудову книжку, про що є запис в книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів та її власний підпис в особистій картці. Крім того, згідно розрахункового листа ПрАТ «Азовелектросталь» за грудень 2014 року заробітна плата становить 3345,91 грн. за 96,4 робочих часі, тобто, і за 16 грудня 2014 року включно.

Представник ПрАТ « Азовелектросталь» в судове засідання апеляційного суду двічі не з»явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи. Тому, відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України, справа розглянута у відсутність представника відповідача.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_1, яка просила апеляційну скаргу задовольнити, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, а рішення суду зміні з таких підстав.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або його зміни є неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи.; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 працювала в ПрАТ «Азовелектросталь» з 25 вересня 2007 року по 16 грудня 2014 року на посаді провідного економіста по плануванню цеху №195, що підтверджується записами у її трудовій книжці (а.с.10).

Відповідно до наказу №51к від 16 грудня 2014 року позивачка звільнена з підприємства за власним бажанням згідно статті 38 КЗпП України.

На момент звільнення та на час звернення до суду ПрАТ «Азовелектросталь» мало заборгованість перед ОСОБА_1 по заробітній платі за період з серпня по грудень 2014 року у розмірі 7758,85 грн. Вказана сума повністю була виплачена позивачці 29 вересня 2015 року, про що свідчать платіжні доручення про перерахування коштів та списки на виплату заробітної плати - №№ 403,404 від 25 вересня 2015 року на суму 2327,66 грв, №20 від 28 вересня 2015 року на суму 1629,36 грв., №14 від 29 вересня 2015 року на суму 3 801,83 грв.( а.с. 39-52).

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 в день свого звільнення 16 грудня 2014 року не працювала, в табелі обліку робочого часу цей день відмічений, як день простою, з вимогою про проведення розрахунку звернулася до підприємства тільки 12 червня 2015 року. Розрахунок з позивачкою проведено 29 вересня 2015 року, тому затримка розрахунку становить 76 робочих днів, за які повинно бути виплачено середній заробіток, з урахуванням середньоденної заробітної плати - 86,74 грв., в розмірі 6 592,24 грв.

З такими висновками суду колегія суддів апеляційного суду не погоджується, виходячи з наступного.

Згідно з положеннями ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У відповідності з ч.1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Керуючись наведеними нормами закону, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про необхідність виплати позивачці середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки судом встановлено, що при звільненні позивачки 16 грудня 2014 року підприємство-відповідач не розрахувалося з нею. Сума заборгованої заробітної плати складала 7758,85 грн., яка була виплачена позивачці лише 29 вересня 2015 року і ці обставини сторонами не оспорюються.

Між тим, визначаючи розмір середнього заробітку, суд помилково визначив період, за який слід розраховувати таке відшкодування.

Згідно з роз»ясненнями, які містяться у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» (далі Пленум ВСУ), установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у звязку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі,- наступного дня після предявлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у звязку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

З матеріалів справи вбачається, що в табелі обліку робочого часу в графі за 16 грудня 2014 року стоїть позначка «Пн», що відповідає дню відсутності працівника на роботі під час простою. В табелі також зазначено, що 16 грудня 2014 року проведено розрахунок. За грудень 2014 року відпрацьовано 1 день 8,2 год. та 11 днів - простій - 88,2 год. ( а.с. 37). На підставі вказаних відомостей суд зробив висновок, що в день звільнення - 16 грудня 2014 року позивачка не працювала.

Заперечуючи проти таких висновків суду, ОСОБА_1 пояснила апеляційному суду, що 16 грудня 2014 року вона знаходилася на підприємстві, підписувала обхідний лист на звільнення, отримала усі відмітки погодження для звільнення і в цей же день у відділі кадрів отримала наказ про звільнення та трудову книжку, але в розрахунковому відділі їй повідомили, що розрахунок вона отримати не зможе за відсутності коштів і треба звертатися в телефонному режимі для з»ясування дня розрахунку, що вона і робила.

Згідно з розрахунковим листом за грудень 2014 року заробітна плата за цей місяць нарахована ОСОБА_1 в розмірі 3 345,91 грв., за 96,4 годин робочого часу ( а.с. 12), що відповідає кількості робочих днів, зазначених в табелі, з урахуванням 16 грудня 2014 року ( а.с. 36).

Між тим, суд цей розрахунковий лист до уваги не взяв і, у порушення вимог ст.212 ЦПК України, не дав в рішенні будь якої оцінки вказаному доказу та не навів мотивів його неприйняття, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про те, що середній заробіток повинен бути нарахований з наступного дня після звернення позивачки 12 червня 2015 року до підприємства з заявою про виплату розрахункових коштів.

Згідно з довідкою ПрАТ «Азовелектросталь» середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 становить 1995,00 грв., середньоденна 86,74 грв.( а.с. 35).

З урахуванням положень ст.ст.116,117 КЗпП України та роз»яснень Пленуму Верховного суду України в постанові № 13 від 24 грудня 1999 року, оскільки встановлено, що ОСОБА_1 була звільнена 16 грудня 2014 року, в день звільнення працювала, за що отримала заробітну плату, відповідач повинен був виплатити їй всі належні суми від підприємства в день звільнення. У зв»язку з невиплатою належних сум середній заробіток повинен бути нарахований за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто, з 17 грудня 2014 року по 29 вересня 2015 року, що становить 195 робочих днів.

З урахуванням середньоденної заробітної плати позивачки, яка становить 86,74 грв. та не оспорюється сторонами, розмір середнього заробітку буде становити 16 914,30 грв. (195 х86,74 ).

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги позивачки щодо невідповідності висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального і процесуального права, у зв»язку з чим рішення підлягає зміні, тобто, стягненню з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 16 914,30 грв., з утриманням з вказаної суми при виплаті передбачених законом податків та обовязкових платежів і зборів.

Не може залишатися без зміни, з урахуванням ч.5 ст.88 ЦПК України, і рішення суду в частині стягнення судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача звернулася до суду з позовом 26 серпня 2015 року.

Згідно з п.1 ст.4 Закону України « Про судовий збір», в редакції, яка діяла на момент подачі позову, ставка судового збору за подання позову майнового характеру становила 1% від ціни позову, але не нижче 243,60 грв. Тому, при ухваленні рішення, суд повинен був стягнути в дохід держави судовий збір в розмірі 243,60 грв.

За подачу апеляційної скарги 8 грудня 2015 року позивачка, відповідно до п. 6 ч.1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», в редакції, яка діє з 1 вересня 2015 року, сплатила судовий збір в розмірі 110% від ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, тобто, 267,96 грв.

Згідно з положеннями ст. 88 ЦПК України, у звязку із задоволенням апеляційної скарги позивачки, їй підлягають відшкодуванню з відповідача витрати на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі 267,96 грв.

Керуючись ст. 303, 307, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 листопада 2015 року змінити.

Стягнути з ПрАТ «Азовелектросталь» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільнені за період з 17 грудня 2014 року по 29 вересня 2015 року в розмірі 16 914,30 грв. (шістнадцять тисяч дев»ятьсот чотирнадцять грв. 30 копійок), з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.

Стягнути з ПрАТ «Азовелектросталь» в дохід держави судовий збір за подачу позову в розмірі 243,60 грв. та на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги 267,96 грв.

Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Т.Г.Ігнатоля

Судді: Л.М.Кочегарова

ОСОБА_2