Рішення № 55079446, 18.01.2016, Броварський міськрайонний суд Київської області

УКРАЇНА

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 361/3519/15-ц

провадження № 2/361/73/16

18.01.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

18 січня 2016 р. Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Селезньової Т.В.,

при секретарі Лустіній Т.В.,

розглянувши у судовому засіданні в місті Бровари цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,-

встановив:

Позивач просить стягнути з відповідачів солідарно борг за договором позики з урахуванням індексу інфляції 901783грн. та 3% річних за користування позикою в сумі 72143грн., всього 973926грн. та судові витрати. Позовні вимоги мотивував тим, що між ним і першим відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір позики, який підтверджений розпискою позичальника, за даним договором позики він передав позичальнику суму позики 524000грн. зі строком повернення боргу до 1 серпня 2012року, позичальник борг не повернув і став ухилятись від його повернення; даний борг з посиланням на ст..625 і 1050 ЦК України просить стягнути з урахуванням індексу інфляції за оприлюдненими даними про інфляцію в Україні за вказаний період, і стягнути 3% річних. Стягнення боргу з двох відповідачів солідарно мотивував тим, що відповідачі є подружжям, що договір укладався в інтересах сім,ї відповідачів, за згодою дружини ОСОБА_3, яка була присутня при укладенні договору і при передачі грошей, що подружжя ОСОБА_3 просили позичити гроші на розвиток сімейного бізнесу, гарантували повернення грошей разом.

Відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в судове засідання не з,явились і пояснень з приводу позову не подали. Представник відповідачів подав письмові заперечення, в яких просив у позові відмовити, посилаючись на те, що другий відповідач ОСОБА_3 не є учасником договору і не отримувала грошей від позивача та не брала на себе жодних зобовязань, і позивач не довів наявності підстав для стягнення боргу в тому числі з відповідачки ОСОБА_3, що ст..61 і 73 СК в даному випадку не мають застосовуватись при визначення зобовязань відповідачки за зобовязаннями відповідача.

Крім того відповідач ОСОБА_2 у даній справі подав зустрічний позов про визнання договору позики недійсним з тих підстав, що у момент укладення договору існувала значуща помилка у сприйнятті субєктом правочину очікуваного результату, і гроші позичальнику не передавались, а тому неіснуючий борг не повертався, що сторонами не дотримано письмову форму договору позики, що представлена позивачем суду розписка сама по собі не є договором, а договір позики відповідач не підписував. У звязку з повторною неявкою відповідача і його представника зустрічний позов ухвалою суду залишено без розгляду. Тому викладені у цьому документі відповідачем обґрунтування суд розглядає як його позицію у даній справі за вимогами позивача до нього.

Дослідивши надані докази, суд встановив такі факти і дійшов таких висновків:

В розписці, датованій 27.04.2012 р., складеній у місті Києві, виконаній рукописним текстом, зазначено, що ОСОБА_2 даною розпискою підтверджує, що отримав від ОСОБА_1 524000грн. у якості позики (в розписці займу) в день складення розписки, зобовязується повернути (в розписці віддати) вище вказану суму 1.08.2012р. Розписка підписана позикодавцем ОСОБА_1, і позичальником ОСОБА_2

Судом у судовому засіданні оглянуто оригінал даної розписки.

Відповідач ОСОБА_2 в зустрічному позові заявив, що не підписував договір позики; у клопотанні про призначення експертизи заявив, що в розписці підпис не його, але ні в письмових запереченнях представника відповідача, ні у зустрічному позові, ні у поданому суду клопотанні про призначення експертизи відповідач ОСОБА_2 не заперечував сам факт написання ним власноручно вказаної розписки.

Суд не піддає сумніву достовірність розписки, яка уявляє собою єдиний документ , виконаний на одному аркуші рукописним текстом, не містить у собі закреслень чи інших видимих виправлень чи змін тексту, в ній зазначено дату і місце складення, зазначено паспортні дані обох сторін, числом і прописом вказану суму позики, і підтверджено отримання вказаної суми, зазначено характер і вид укладеного між сторонами договору - договору позики, вказано строк повернення позичальником суми позики, договір підписаний обома сторонами. Даний текст розписки зрозумілий, однозначний, і даний письмовий документ є належним доказом на підтвердження укладення між сторонами договору позики, за яким позивач передав відповідачу у позику 524000грн. , а позичальник (відповідач ОСОБА_2Г.) отримав вказану суму і зобовязався її повернути до 1.08.2012р.

Згідно ч.1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Згідно ч.2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно п.2, п.4 ч.1 ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини , щодо яких законом встановлена письмова форма.

Згідно ст.1047 ЦК України договір позики між фізичними особами укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян . На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший письмовий документ , який посвідчує факт укладення договору (позики) і факт передачі грошей на певних умовах. Розписка, подана позивачем, відповідає всім цим вимогам і містить у собі всі основні умови договору позики (сума позики, строк і порядок повернення боргу).

Згідно ст.638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно ст.628 ЦК України - зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Таким чином, договір, укладений між сторонами і підтверджений письмовим доказом, є договором позики, який передбачений ст.1046 ЦК України. Договір укладений з дотриманням вимог закону щодо його форми, в ньому сторони дійшли згоди стосовно всіх суттєвих і необхідних умов договору.

Згідно ч.1, ч.2 ст. 218 ЦК України - заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами.

Згідно ч.1 ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того , що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Відповідач не надав ніяких належних доказів на спростування факту укладення договору, або факту безгрошовості розписки. Навпаки даною розпискою відповідач підтвердив укладення такого договору, факт отримання предмету позики і наявність у нього грошового зобовязання на підставі цього договору та розмір зобовязання, а також строки виконання зобовязання.

Відповідач подавав зустрічний позов з наведених вище підстав, але не оспорював сам факт написання ним даної розписки, і не зазначав а наявність у нього інших письмових (належних) доказів. Представник відповідача заявляв за зустрічним позовом клопотання про призначення почеркознавчої експертизи даної розписки на предмет визначення належності відповідачу підпису у розписці, але після оголошеної перерви для з'ясування всіх питань, повязаних з цим, з відповідачем, зокрема згоди на оплату, на надання вихідного матеріалу, для обґрунтування необхідності призначення експертизи, відповідач і його представник більше в судове засідання не явились. Тому при аналізі даного документу суд виходить з того, що відповідач не оспорив сам факт написання ним розписки, і що дана розписка є єдиним належним доказом, яким підтверджено укладення договору позики з наданням договору належної форми, і доказом на підтвердження факту отримання предмету позики позикодавцем.

Згідно розписки, відповідач зобовязався повернути вказану суму боргу 1.08.2012р.

Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути предмет позики у встановлені договором або законом строки.

Доказів на підтвердження факту повернення вказаної у розписці суми боргу або факту повернення боргу чи виконання грошового зобовязання перед позивачем у інший спосіб, відповідач суду не представив.

Строк виконання зобовязання для відповідача наступив, тому позивач має право вимагати виконання позичальником умов договору і грошових зобовязань, і має право вимагати стягнення суми боргу.

Згідно ст. 525 ЦК України зобовязання повинні виконуватись належним чином і одностороння відмова від зобовязання не допускається. Відповідач невиконанням зобовязання порушив майнові права позивача, і ці права підлягають судовому захисту. Є підстави для стягнення з відповідача всієї суми боргу. Підстав для звільнення відповідача від обовязку за договором в даному випадку не встановлено.

Відповідно до ст. 526 ЦК України належним є виконання, що відповідає умовам договору, вимогам закону та інших актів цивільного законодавства. У разі якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обовязки, у тому числі передбачені ст. 625 ЦК України.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо суми стягнення , суд виходить з наступного:

Позивачем надано розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочення у виконанні грошового зобовязання . Зобовязання в даному випадку вважається простроченим з 2.08.2012р. Позивач надав розрахунки за період з 1.09.2012р. по квітень 2015р. (що передувало зверненню з позовом до суду). Тому суд, не виходячи за межі позовних вимог з урахування положень ст.ст. 10, 11 ЦПК України, для розрахунків інфляції приймає до уваги зазначений позивачем період прострочення грошового зобовязання відповідача. У наданому розрахунку позивач навів поточні індекси інфляції, які відповідають дійсності, є загальновідомими і опублікованими; самі арифметичні розрахунки відповідач не оспорив, і вони відповідають вимогам закону, що регулює дані правовідносини. Тому такі розрахунки суд приймає до уваги при визначенні суми боргу з урахуванням індексу інфляції за вказаний період прострочення виконання грошового зобовязання - згідно ст.625 ЦК України. За даними розрахунками сума боргу з урахуванням індексу інфляції становить 901783грн.

Відповідач не представив суду наявності у нього підстав для звільнення від сплати даних сум, зокрема наявності поважних причин прострочення, тому сам факт прострочення ним грошових зобовязань за даним договором і їх невиконання вважається достатнім доказом того, що умови договору не виконані з вини позичальника і що в даному випадку є підстави для застосування ст.. 625 ЦК.

Також позивач має право на отримання 3% річних згідно ст..625 ЦК України, оскільки інший розмір відсотків не передбачений умовами договору між сторонами .

Разом з тим позивачем надано невірний розрахунок процентів, - нарахованих на всю суму боргу з урахуванням індексу інфляції. За умовами договору сума позики 524000грн. Саме на цю суму слід нарахувати відтоки, виходячи із річної ставки 3%.

Позивач просить стягнути з відповідача проценти не за весь період користування сумою позики, а за період прострочення виконання грошового зобовязання (з 1.09.2012р. по квітень 2015р.) Суд, не виходячи за межі позовних вимог згідно ст..ст.10,11 ЦПК України, здійснює наступний розрахунок відсотків за користування позикою у вказаний позивачем період: з 1.09.2012р. по квітень (включно) 2015р.:

строк, за який нараховуються відсотки, становить 32 місяці;

виходячи з річної ставки 3%, місячна відсоткова ставка становить 3% : 12 міс. = 0,25%;

розмір відсотків за один місяць становить 524000грн. х 0,25% = 1310грн. на місяць;

загальна сума нарахованих відсотків за цей період: 32 міс. х 1310грн. = 41920грн.

Таким чином, позов ОСОБА_1 про стягнення суми за договором позики підлягає частковому задоволенню; стягненню з позичальника на користь позикодавця підлягає сума позики, зазначена в розписці (524000грн.) з урахуванням індексу інфляції за період прострочення виконання боржником грошового зобовязання всього 901783грн.; а також 3% річних за період користування позикою - в межах періоду, визначеного позивачем, в загальній сумі 41920грн.: всього підлягає стягненню: 901783 грн. + 41920грн. = 943703грн.

З приводу позовних вимог щодо солідарних зобовязань другого відповідача - дружини позичальника, то суд дійшов таких висновків:

В розписці, наданій суду позивачем, відсутні будь-які відомості про наявність згоди другого відповідача на укладення чоловіком договору позики, відсутні відомості про участь даної особи в укладеному договорі, а також відсутні будь-які відомості з приводу того, що вказана особа брала на себе певні зобовязання за даним договором або на його забезпечення. Враховуючи вимоги закону щодо письмової форми даного виду договорів між фізичними особами, то належними і допустимими доказами по доказуванню наявності у другого відповідача зобовязань перед позивачем у даному випадку можуть бути лише письмові докази, яких позивач суду не представив. Показання позивача, допитаного у якості свідка, про те, що дружина позичальника була присутня при укладенні договору, що вона обіцяла повертати борг разом з чоловіком, що гроші вони брали разом на розвиток сімейного бізнесу, не приймаються судом як належний доказ і тому не доводять наявності підстав для покладення на другого відповідача вказаного зобовязання. Сам той факт, що ОСОБА_3 є дружиною позичальника, не є достатньою підставою для стягнення боргу з цієї особи, і не доводить того факту, що гроші позичались у спільних інтересах подружжя, що у вказаної особи виникли певні зобовязання за боргами чоловіка. До того ж і доказів на підтвердження того, що вказані особи є подружжям, суду не представлено.

Згідно ст. 59, 60 та ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає справу лише на підставі проданих доказів, обовязок по доказуванню позовних вимог покладений на позивача, і в даному випадку позивач не довів позовних вимог по відношенню до другого відповідача. Тому позов в частині вимог до другого відповідача і в частині солідарного стягнення боргу з обох відповідачів є необґрунтованим і в ньому слід відмовити.

Також стягненню з першого відповідача на користь позивача частково підлягають судові витрати 3897,60грн. ( в тому числі судовий збір за подання позову 3654грн. і судовий збір за заяву про забезпечення позову 243,60грн.), відповідно до ст.88 ЦПК України, - пропорційно задоволеним позовним вимогам, оскільки позов задовольняється частково. Ціна позову, заявлена позивачем, - 973926 грн., суд задовольняє позовні вимоги в сумі 943703грн., тобто позов задоволено на 96,9%. Судові витрати в сумі 3897,60грн. підлягають відшкодуванню на 96,9% , що становить 3776,77грн.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 205,207, 208, 218, 526, 625, 1046, 1047,1049, 1051, 1053 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково;

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за договором позики 943703грн. (в тому числі суму позики з урахуванням індексу інфляції 901783грн. і проценти 41920грн.), а також стягнути судові витрати 3776,77грн., всього стягнути 947479,77грн.

В іншій частині у позові відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги через Броварський міськрайонний суд Київської області до Апеляційного суду Київської області протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, у відсутності яких рішення проголошено, протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Суддя Т.В. Селезньова