Постанова № 55076378, 11.01.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2016 року Справа № 813/5679/15

Львівський окружний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Кузана Р.І.,

судді Кухар Н.А.,

судді Хоми О.П.,

секретар судового засідання Перчак С.В.,

з участю:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідачів Здинянчина Р.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1, позивач) звернулась до суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці (надалі - УМВС України на Львівській залізниці, відповідач-1), Міністерства внутрішніх справ України (надалі - МВС України, відповідач-2), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (надалі - ГУ МВС України у Львівській області, відповідач-3), в якому, з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог, просить:

- скасувати наказ УМВС України на Львівській залізниці від 03.09.15р. № 70о/с про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ з посади інспектора штабу лінійного відділу на ст. Львів ЛУ на Львівській залізниці;

- зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України, Головне Управління МВС України у Львівській області, Управління МВС України на Львівській залізниці поновити (працевлаштувати) ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ з 03.09.15р.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що у встановлений законодавством строк позивача не було повідомлено про наступне звільнення у зв'язку з скороченням штату працівників. ОСОБА_1 дізналася про звільнення безпосередньо під час ознайомлення з наказом № 70о/с від 03.09.15р. Відповідачем-1 не встановлено неможливості подальшого використання позивача на службі у відповідності до п.64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. ОСОБА_1 вказує на протиправність свого звільнення з посади в період перебуванням нею у додатковій відпустці по догляду за дитиною без збереження заробітної плати. Позивачу не було запропоновано іншого місця роботи в структурних підрозділах МВС України та було проігноровано її переважне право на перебування на посаді та залишенні на службі в органах внутрішніх справ, як особі у якої є більше ніж двоє дітей.

Крім цього зазначає, що за положеннями ст. 184 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) не допускається звільнення з ініціативи власника жінок, які перебувають у відпустці без збереження заробітної плати до досягнення дитиною шестирічного віку, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Відповідачем-1 не дотримано вказаних положень законодавства України в частині обов'язкового працевлаштування позивача.

З урахуванням викладеного, зазначає, що оскаржуваний наказ УМВС України на Львівській залізниці від 03.09.15р. № 70 о/с прийнятий без достатніх і належних правових підстав і підлягає скасуванню.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні адміністративний позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, заявах про уточнення позовних вимог та додаткових поясненнях.

Відповідач-1 - УМВС України на Львівській залізниці участі повноважного представника в судовому засіданні не забезпечив, хоча належним чином повідомлявся про дату, час і місце проведення такого. Подав письмові заперечення, зміст яких полягає в наступному. На виконання наказу МВС України в УМВС України на Львівській залізниці проведено скорочення посад усіх працівників у зв'язку з ліквідацією управління. На даний час триває процедура ліквідації. З метою працевлаштування соціально захищених працівників, зокрема і ОСОБА_1, голова ліквідаційної комісії неодноразово звертався до МВС України, ГУ МВС України у Львівській області щодо вирішення питання їх подальшого працевлаштування, що не дало позитивного результату. Оскільки відбулась повна ліквідація УМВС України на Львівській залізниці із скороченням усіх посад, позивачку наказом від 03.09.15р. № 70о/с звільнено з органів внутрішніх справ. Відповідач-1 також вказує, що поновити позивача на посаді інспектора штабу лінійного відділу на ст. Львів ЛУ на Львівській залізниці є неможливим, оскільки така посада скорочена (як усі інші посади в УМВС України на Львівській залізниці), а примусити іншу юридичну особу прийняти на роботу скорочених працівників, установа повноваженнями не наділена. Беручи до уваги вищенаведене, вважає, що свій обов'язок щодо подальшого працевлаштування позивачки, установа виконала.

З урахування викладеного просить у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Представник відповідачів - МВС України та ГУ МВС України у Львівській області щодо задоволення адміністративного позову заперечив з підстав викладених у письмових запереченнях. Зазначив, що у зв'язку із ліквідацією УМВС України на Львівській залізниці, вивільненню підлягають усі працівники управління. Позивачка не виявила бажання проходити службу в органах Міністерства внутрішніх справ України, відтак правомірно була звільнена. Окрім того, ГУ МВС України є окремою юридичною особою, яка не входить до структури УМВС України на Львівській залізниці та не є його правонаступником. Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.15р. №730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України" визначено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи МВС України, в тому числі і ГУ МВС України у Львівській області. Відповідачі вважають, що у них відсутні підстави для забезпечення працевлаштування позивача.

З'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими такі обґрунтовуються, суд дійшов висновку, що позов слід частково задовольнити, мотивуючи це наступним.

ОСОБА_1 працювала у підрозділах УМВС України на Львівській залізниці та на день звільнення перебувала на посаді старшого лейтенанта міліції інспектора штабу лінійного відділу на станції Львів ЛУ на Львівській залізниці.

Відповідно до наказу УМВС України на Львівській залізниці №19о/с від 16.04.15р. перебувала у додатковій відпустці для догляду за дитиною без збереження заробітної плати з 17.04.15р. по 16.04.16р.

Наказом МВС України №660 від 08.06.15р. "Про ліквідацію Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці" УМВС України на Львівській залізниці ліквідовано, створено комісію з ліквідації Управління МВС України на Львівській залізниці. Даний наказ видано відповідно до Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", статей 104, 105, 110, 111 Цивільного кодексу України, п. 11 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою КМУ від 13.08.14р. № 401 та на виконання вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування органів внутрішніх справ".

Відповідно до наказу МВС України № 741 від 22.06.15р. "Про організаційно-штатні зміни в підрозділах транспортної міліції" всі посади УМВС України на Львівській залізниці скорочено.

З метою реалізації даного наказу УМВС України на Львівській залізниці видано наказ №43о/с від 03.07.15р. "Про організаційно-штатні зміни в УМВС України на Львівській залізниці", згідно з яким скорочено усі посади в управлінні.

З наявної у справі копії Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 22.09.15р. №21212581 судом встановлено, що УМВС України на Львівській залізниці з 13.07.15р. перебуває в стані припинення за рішенням засновника.

Наказом від 03.09.15р. №70 О\С "По особовому складу" старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 - інспектора штабу лінійного відділу на станції Львів ЛУ на Львівській залізниці з 03.09.15р. звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України з постановкою на військовий облік за ст. 64 п. "г" (за скороченням штатів).

Не погодившись з таким наказом позивач звернулась до суду.

Вирішуючи спір по суті суд керувався наступним.

Пунктом 15 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) визначено, що публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст.18 Закону України "Про міліцію" порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням про проходженням служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.91р. №114 (далі - Положення).

Так, підпунктом "г" п.64 вказаного Положення передбачено, що особи середнього, старшого і начальницького складу звільняються зі служби в запас через скорочення штатів при відсутності можливості подальшого використання їх на службі.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано питання звільнення працівників органів внутрішніх справ, які перебувають у додатковій відпустці для догляду за дитиною без збереження заробітної плати, при ліквідації установи, при вирішенні цього спору слід застосовувати загальні норми трудового законодавства, закріпленні в КЗпП України.

Пунктом 1 ч.1 ст.40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Статтею 184 КЗпП України закріплені гарантії при прийнятті на роботу, а також передбачена заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей.

Так, згідно з ч.3 цієї статті звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.92р. №9 "Про практику розгляду трудових спорів" (з подальшими змінами), при розгляді трудових спорів, пов'язаних із звільненням за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності штату працівників, чи додержані власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють звільнення працівника, які є докази зміни в організації виробництва і праці, того, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи користувався вивільнений працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне звільнення.

Згідно з ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці.

Відповідач-1 вказує, що ОСОБА_1 повідомлено про скорочення займаної нею посади та про необхідність прибути у відділ кадрового забезпечення УМВС України на Львівській залізниці для вирішення питання по суті листом УМВС України на Львівській залізниці від 03.07.15р. №3/4980. Представником УМВС України на Львівській залізниці долучено реєстр на відправлення рекомендованої кореспонденції у липні 2015 року зі змісту якого слідує, що ОСОБА_1 надсилалася рекомендована кореспонденція з повідомленням про вручення, однак, на вимогу суду, відповідачем не подано відповідне повідомлення про вручення такої поштової кореспонденції, відтак не доведено дотримання встановленого законодавством порядку повідомлення позивача про наступне вивільнення. Судом також враховано, що позивач заперечує факт отримання такої кореспонденції.

Відповідно до посвідчення виданого Департаментом гуманітарної політики Львівської міської ради від 06.10.10р. №000772 позивач є багатодітної матір'ю. Крім того з матеріалів справи слідує, що така в день прийняття оскаржуваного наказу від 03.09.15р. №70 о/с "По особовому складу" перебувала у відпустці для догляду за дитиною без збереження заробітної плати.

Суд зазначає, що працевлаштування вказаних категорій працівників при повній ліквідації підприємства, установи чи організації є обов'язком власника або уповноваженого ним органу. Вказана позиція кореспондується з положеннями, викладеними в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" (звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років провадиться з обов'язковим працевлаштуванням).

Статтею 141 КЗпП України встановлено, що обов'язок неухильного додержання законодавства про працю лежить на власнику або уповноваженому ним органі.

Звільнення позивача без працевлаштування є порушенням встановленого порядку звільнення, що спричиняє відповідальність винної особи згідно з чинним законодавством про працю (статті 265 КЗпП України). Така ж правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 30.09.10р. (справа №К-20339/10).

Вказана норма вважається дотриманою, якщо жінка працевлаштована в перший день звільнення, тобто немає перерви між звільненням і днем, коли жінка може вийти на роботу на інше підприємство.

Судом встановлено, що наказом МВС України № 660 від 08.06.15р. УМВС України на Львівській залізниці ліквідовано, створено ліквідаційну комісію. Відтак всі працівники УМВС України на Львівській залізниці, в тому числі і позивач, підлягали звільненню, в порядку, визначеному законодавством, у зв'язку з скороченням штатів. Разом з цим, ОСОБА_1 відноситься до категорії працівників, звільнення яких допускається з обов'язковим дотриманням визначених законодавством гарантій. Відтак, на Управління МВС України на Львівській залізниці покладався обов'язок щодо обов'язкового працевлаштування позивача.

З наявних у справі доказів слідує, що 15.07.15р. та 21.07.15р. УМВС України на Львівській залізниці зверталося до МВС України з листами №4/1844 та №4/1877 відповідно, в яких надало перелік працівників, серед яких є і ОСОБА_1, до яких встановлено обмеження щодо звільнення за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, для вирішення питання про їх звільнення/працевлаштування.

Згідно з відповіддю МВС України від 28.07.15р. №6/1/1-6015 відповідача-1 повідомлено, що вирішення вказаного питання належить до компетенції відповідного територіального управління. Рекомендовано вказаним працівникам самостійно звернутися до підрозділів кадрового забезпечення територіального органу внутрішніх справ, де вони в подальшому бажають проходити службу.

УМВС України на Львівській залізниці не надано суду доказів повідомлення позивача про необхідність звернення до ГУ МВС України у Львівській області за отриманням переліку вакантних посад з метою подальшого працевлаштування.

Листами від 27.07.15р. №4/1909, від 31.07.15р. №4/1935 УМВС України на Львівській залізниці зверталося до ГУ МВС України у Львівській області та надало йому перелік працівників, до яких встановлено обмеження щодо звільнення за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, для вирішення питання про їх подальшого працевлаштування.

З наведеного слідує, що відповідач-1 вчиняв заходи для забезпечення працевлаштування позивача, однак вони не дали результатів. Разом з цим, наведені обставини не звільняють УМВС України на Львівській залізниці від виконання обов'язку забезпечити працевлаштування позивача, передбаченого ч.3 ст.184 КЗпП України.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність в УМВС України на Львівській залізниці достатніх правових підстав для прийняття наказу №70 о/с від 03.09.15р. "По особовому складу", в частині звільнення ОСОБА_1 з посади, без дотримання встановленого порядку працевлаштування такої категорії працівників. А тому, оскаржуваний наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади є передчасним та підлягає скасуванню.

Відповідно до положень ч.1 ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Суд бере до уваги ту обставину, що УМВС України на Львівській залізниці з 13.07.15р. хоча й перебуває у стані припинення, проте станом на час розгляду справи запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про припинення юридичної особи УМВС України на Львівській залізниці не внесено. Крім цього, суд враховує те, що саме на УМВС України на Львівській залізниці покладено обов'язок працевлаштувати позивача.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивач підлягає поновленню на посаді інспектора штабу лінійного відділу на ст.Львів ЛУ на Львівській залізниці з 04 вересня 2015 року. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягають негайному виконанню.

Щодо позовної вимоги до Міністерства внутрішніх справ України, Головного Управління МВС України у Львівській області про поновлення (працевлаштування) ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ з 03.09.15р., суд зазначає наступне.

Відповідачі - ГУ МВС України у Львівській області та МВС України є окремими юридичними особами. Позивач перебувала у трудових відносинах з УМВС України на Львівській залізниці, а тому, відсутні підстави для зобов'язання відповідачів 2 та 3 працевлаштувати позивача.

Крім того, суд враховує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.15р. №730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України" ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи МВС України, в тому числі і ГУ МВС України у Львівській області.

Судом встановлено, що ГУМВС України у Львівській області з 06.11.15р. перебуває у стані припинення.

Як вже зазначалося судом, обов'язок працевлаштування позивача покладено на УМВС України на Львівській залізниці.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що у задоволенні адміністративного позову в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За положеннями п.п.3, 8 ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем-1 не доведено дотримання вимог законодавства при прийнятті оскаржуваного наказу.

В той же час позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір зі сторін не стягується.

Керуючись статтями 7-14, 69-71, 86, 94, 159, 160-163, 167 КАС України, суд-

п о с т а н о в и в :

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці № 70 о/с від 03.09.15р. «По особовому складу».

Поновити старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 на посаді інспектора штабу лінійного відділу на ст.Львів ЛУ на Львівській залізниці з 04 вересня 2015 року.

Постанову суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 допустити до негайного виконання.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, виготовленої в повному обсязі. Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Головуючий суддя Кузан Р.І.

Суддя Кухар Н.А.

Суддя Хома О.П.