Ухвала суду № 55074640, 13.01.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

Справа № 22-2200 Головуючий у 1-й інстанції - Москаленко К.О.

Доповідач - Пікуль А.А.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2016 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого Пікуль А.А.

суддів Невідомої Т.О.

ПобірченкоТ.І.

секретар Ільченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про припинення права власності, стягнення компенсації вартості Ѕ частини, про стягнення коштів за відсутності присудженої речі та визнання права власності,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 травня 2015 року, з урахування внесених відповідно до ухвали Печерського районного суду м. Києва від 21 грудня 2015 року виправлень (виправлена описка абзацу четвертого резолютивної частини, пов'язана із пропуском номера будинку, у якому знаходиться квартира), задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про припинення права власності, стягнення компенсації вартості Ѕ частини, про стягнення коштів за відсутності присудженої речі та визнання права власності.

Суд припинив право власності ОСОБА_4 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 та стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 3 731 828 грн. 50 коп. компенсації вартості Ѕ частини цієї квартири.

Суд визнав за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Судом вирішене питання розподілу судових витрат між сторонами.

В частині задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача коштів у розмірі 111 100 грн. у якості компенсації за відсутній присуджений позивачу автомобіль Хонда Стреам 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, судом відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду в частині стягнення грошової компенсації за Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просить рішення суду в цій частині скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову. В решті рішення районного суду відповідач просить залишити без змін.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача коштів у розмірі 111 100 грн. компенсації за відсутній присуджений позивачу автомобіль Хонда Стреам 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, позивачем не оскаржується.

Заслухавши доповідь судді Пікуль А.А., пояснення учасників судового розгляду: ОСОБА_3, який підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити, представників ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

При ухваленні рішення суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 січня 2011 року було поділено спірне майно подружжя ОСОБА_3, у тому числі визнано за позивачем право власності на автомобіль Хонда Стреам 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, вартістю 111 100 грн., в цій частині рішення набрало законної сили і є чинним (а.с.136-141, 117-121, 171-172).

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 17 жовтня 2012 року, з виправленнями внесеними згідно з ухвалою апеляційного суду від 15 січня 2014 року, яке набрало законної сили і є чинним, за позивачем та відповідачем було визнано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 за кожним. При цьому апеляційний суд виходив з того, що спірна квартира є неподільною річчю і не може бути поділена між подружжям у натурі (а.с.117-121, 135, 171-172).

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 7 листопада 2013 року, яке набрало законної сили і є чинним, відповідача ОСОБА_3 зобов'язано не чинити перешкод позивачу ОСОБА_4 у здійсненні права власності на спірну квартиру та відповідно позивач вселена у спірну квартиру (а.с.17-18, 19-21).

Згідно зі Звітом про оцінку майна ідентифікатор за базою ФДМ України №359062_20012015_59 зі строком дії протягом 6 місяців з дати оцінки, ринкова вартість спірної квартири станом на дату оцінки 20 січня 2015 року становить 7 463 657 грн. (а.с.97-116).

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача як співвласника на користь позивача грошової компенсації належної їй Ѕ частини спірної квартири у розмірі Ѕ її ринкової вартості, припинення права спільної часткової власності на позивача на Ѕ частину спірної квартири та визнання за відповідачем права власності на спірну квартиру в цілому, районний суд, керуючись положеннями ст.364 ЦК України, виходив з того, виділ в натурі частки позивача зі спірної квартири неможливий унаслідок її неподільності.

Суд відхилив доводи відповідача про необґрунтованість тверджень позивача про неможливість спільного володіння та користування спірною квартирою та про перешкоди позивачу з боку відповідача із посиланням на те, що право співвласника на компенсацію вартості його частки іншими співвласниками у разі неможливості виділу її в натурі є безумовним і не залежить від указаних обставин.

Оспорюючи встановлене районним судом на підставі наявних у справі письмових доказів у контексті положень ст. 364 ЦК України право ОСОБА_4 на отримання грошової компенсації вартості її частки у спільному майні - Ѕ частина спірної квартири, ОСОБА_3 посилається на таке.

По-перше, відповідач вказує, що ОСОБА_4 фактично не має прав на спірну квартиру.

Указані твердження є безпідставними, оскільки спростовуються наявними у матеріалах справи письмовими доказами, які отримали належну оцінку районного суду і беззаперечно свідчать про те, що позивач є власником Ѕ частини спірної квартири.

По-друге, відповідач вказує, що позивач більше десяти років не проживає у спірній квартирі та не приймає участі у її утриманні.

Указані доводи також відхиляються апеляційним судом, оскільки не спростовують права власності позивача у спірному майні та не впливають на право ОСОБА_4 отримати грошову компенсацію вартості її частки у спільному майні - Ѕ частина спірної квартири.

По-третє, відповідач посилається на те, що він неспроможний компенсувати позивачу вартість його частки у спільному майні, оскільки з вини позивача він не має доходів, а визнання за ним усупереч його волі права власності на частку позивача є використанням ОСОБА_4 свого права власності на шкоду іншому співвласнику.

Ці доводи також відхиляються апеляційним судом з огляду на наступне.

В силу положень ст.ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст. ст. 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Виходячи із цих положень, правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом.

Незалежно від розміру часток, співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Виходячи з аналізу ч.1 ст. 364, ч.2 ст. 183 ЦК України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст. ст. 316, 317, 319, 358, 361 ЦК України слід дійти висновку, що право співвласника на виділ частки зі спільного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні не може бути обмежене іншими співвласниками і такому його праву співвласника, що виділяється, кореспондується обов'язок інших співвласників сплатити грошову компенсацію частки, розмір якої визначається з дійсної вартості майна на час розгляду справи судом.

Так ст. 364 ЦК передбачено, що обов'язковою умовою визначення грошової компенсації є лише згода співвласника, який заявив вимоги про виділ частки. При цьому не передбачається обов'язковість згоди інших співвласників на такий виділ та залежність від певних обставин (перешкоди у користуванні спільним майном (квартирою), забезпечення іншим житлом тощо), за яких власник має намір реалізувати своє право на виділ.

Обмежуючи право одного із співвласників на виділ частки зі спільного майна, яким фактично володіє та одноосібно користується інший співвласник, і виходячи при цьому з інтересів останнього (пенсійний вік, майновий стан), залишається поза увагою інший співвласник, який за неможливістю виділу просить компенсацію вартості його частки у зв'язку з неможливістю спільного користування спірною квартирою, адже правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.

Водночас, відповідно до змісту і суті ст. 364 ЦК України право співвласника, який бажає виділу, на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки не обмежується жодними умовами на противагу цілому ряду умов встановлених ст. 365 ЦК для припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

У даних правовідносинах Верховним Судом України висловлена наступна правова позиція у справі №6-4ц14.

Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

При вирішенні справ про стягнення грошової компенсації вартості частки квартири, що знаходиться у спільній частковій власності, крім вказаної спеціальної норми суду слід врахувати і загальні засади цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України) щодо справедливості, добросовісності та розумності з врахуванням прав та інтересів усіх співвласників. При цьому суду слід ретельно вивчити обставини справи з метою з'ясувати, чи не зловживає позивач, який бажає виділу частки зі спільного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні та чи реалізація цього права не порушить прав інших осіб, які не мають змоги сплатити співвласнику грошову компенсацію вартості його частки.

Обмежуючи право позивача на грошову компенсацію вартості частки квартири, якою фактично володіють та користуються лише відповідачі, і виходячи при цьому з інтересів останніх (їх скрутного матеріального становища), суду слід перевірити можливості сплати відповідачами такої компенсації і враховувати, що правовий режим спільної часткової власності має враховувати інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.

У контексті обставин даної конкретної справи, коли ОСОБА_4 протягом тривалого часу одноосібно володіє і користується чотирикімнатною квартирою і фактично не визнає прав позивача на спірну квартиру та заперечує проти того, щоб ОСОБА_4 користувалася спірною квартирою нарівні з ним, про що він прямо зазначив і у апеляційній скарзі і під час апеляційного розгляду, ураховуючи, що позивач була змушена звертатись до суду за захистом своїх порушених прав співвласника володіти і користуватися своїм майном, рішення суду про вселення позивача у спірну квартиру від 7 листопада 2013 року досі не виконане, тобто позивач протягом тривалого часу фактично не має доступу до свого майна, апеляційний суд приходить до висновку, що висновок районного суду про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації вартості частки квартири є законним, обґрунтованим та відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності.

При цьому апеляційний суд ураховує також ту обставину, що після розірвання шлюбу сторін їх неповнолітній син залишився проживати з ОСОБА_4

Апеляційний суд також вважає, що навіть у разі продажу спірної квартири в ході процедури примусового виконання рішення про стягнення компенсації вартості частки, ураховуючи визначену суб'єктом оціночної діяльності загальну вартість спірної чотирикімнатної квартири у престижному районі м. Києва, відповідач не буде позбавлений можливості придбати собі повноцінне житло у м. Києві відповідне його частці у спірній квартирі, а тому його житлові права не можуть вважатися порушеними.

Таким чином, ураховуючи положення ст. 364 ЦК України у контексті усіх обставин даної конкретної справи у їх сукупності та взаємному зв'язку, апеляційний суд вважає покладення на відповідача обов'язку сплатити позивачу компенсацію вартості частки останнього у спільному майні законним та адекватним втручанням у здійснення спільної часткової власності сторін.

Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованого прийняття районним судом звіту про оцінку майна, який не є експертним висновком , також відхиляються апеляційним судом ураховуючи наступне.

Відповідно до положень цивільного процесуального законодавства, якщо при дослідженні письмових доказів особою, яка бере участь у справі, буде подана заява про те, що доданий до справи або поданий іншою особою для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може відповідно до частини другої статті 185 ЦПК просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. При відсутності з її боку таких процесуальних дій, особа, яка подала заяву, має згідно із загальними правилами доказування (стаття 60 ЦПК) подати відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа і могли бути підставою неприйняття його до уваги під час оцінки доказів.

В даному конкретному випадку, оспорюючи достовірність вищенаведеного звіту, відповідач не подав відповідних доказів, що спростовують значення його відомостей. Зокрема, суду не було заявлене клопотання про приєднання до матеріалів справи даних іншого звіту.

Крім того, за правилом ч.1 ст. 143 ЦПК для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Районний суд зазначив у своєму рішенні, що сторони не звертались із клопотанням про призначення експертизи для визначення ринкової вартості спірної квартири. Оскаржуючи рішення відповідач цього не оспорює, однак клопотання про призначення експертизи його апеляційна скарга не містить, не було заявлено такого клопотання і під час апеляційного розгляду.

З огляду на викладене наданий позивачем на підтвердження вартості його частки у спільному майні звіт про оцінку майна № 359062_20012015_59 (т.1, а.с.97-116), відповідно до висновку якого вартість спірної квартири складає 7 463 657 грн., у встановленому процесуальним законом порядку відповідачем не спростований.

Інших доводів щодо неправильності оскаржуваного рішення апеляційна скарга відповідача не містить.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підставдля скасування оскаржуваного рішення немає.

Керуючись ст.303, 307-308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: А.А. Пікуль

Судді: Т.О. Невідома

Т. І. Побірченко