Ухвала суду № 55074405, 12.01.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/1566/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Марфіна Н.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М. У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2016 року колегія суддів судової палати по розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі

головуючого: судді Білич І.М

суддів Болотова Є.В., Шахової О.В.

при секретарі Горбачовій І.В.

розглянувши в відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою

представника Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» - СавченкоТетяни Леонідівни на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2015 року

у справі за заявою Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_4 про видачу виконавчого документа.

в с т а н о в и л а

12 жовтня 2015 року ПАТ «Універсал Банк» звернувся до суду з заявою про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Третейського суду при Асоціації українських банків від 28.08.2014 року, оскільки воно відповідачем добровільно не виконується.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2015 року у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_4 про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду було відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду, представник заявника подала апеляційну скаргу, де ставила питання про її скасування та задоволення заяви у повному обсязі. Вказуючи при цьому на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так як суд першої інстанції невірно застосував п.14 ст.6 ЗУ «Про третейські суду», ЗУ «Про захист прав споживачів» та ст.ст. 389 - 5, 360 - 10 ЦПК України.

Відповідач у третейської справі № 1406/14 вимог до банку про захист прав споживача не заявляв, відповідно третейський суд не розглядав спір щодо захисту прав споживачів. У той же час, суд першої інстанції застосував норму щодо захисту прав споживачів як норму, за якої з компетенції третейського суду виключені спори за участю споживачів незалежно від того, розглядав третейський суд вимоги споживача чи ні. Проте законодавець чітко розрізняє спори за участю споживача та спори щодо захисту прав споживача. Положеннями Закону № 2983-VI від 03.02.2011 року із компетенції третейського суду виключені спори саме про захист прав споживачів.

Сторони будучи належним чином повідомленими про розгляд справи у судове засідання не з'явилися, поважність причин своєї неявки суду не повідомили ( а.с. 48 -50). Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність в силу вимог ст. 305 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

При розгляді справи судом було встановлено, що 06.03.2008 року між ВАТ «Універсал Банк» правонаступником якого являється ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 23356 відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 2 400 доларів США.

28.08.2014 року Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків прийнято рішення по справі за позовом ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, яким стягнуто з відповідача на користь ПАТ «Універсал Банк» суму боргу в розмірі 68 953,74 гривень, а також витрати, пов'язані з розглядом справи в третейському суді в сумі 1089,54 гривень.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, виходив з того, що відповідно до ст. 389-10 ЦПК України, підставою для відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду є те, що справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до Закону України «Про внесення змін до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» від 03.02.2011 року, згідно до якого ст. 6 було доповнено пунктом 14. За яким третейським судам не підвідомчі справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Враховуючи те, що ОСОБА_4 є споживачем послуг банку, спір виник щодо заборгованості за кредитом, і рішення третейського суду було постановлено уже після зазначених вище змін до Закону України «Про третейські суди» то суд вважав, що третейському суду в силу положень п. 14 частини 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди « така справа не підвідомча.

Зазначаючи при цьому, що така ж позиція висловлена й у Постанові Верховного Суду України від 02.09.2015 р. у справі № 6-856цс15, яка у відповідності до ч. І ст. 360-7 ЦП К України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює.

Доводи апеляційної скарги щодо залишення судом першої інстанції поза увагою що позичальник не звертався до суду з позовом про визнання недійсним третейського застереження та не скасовував рішення третейського суду. А відтак, у суду не було підстав для висновку про те, що третейським судом у справі № 1406/14 розглянутий спір про захист прав споживачів, який виключений з підвідомчості третейського суду, на думку колегії суддів не ґрунтується на нормах діючого законодавства та матеріалах справи.

Так як, п. 2 ст. 389-10 ЦПК України встановлено, що суд відмовляє у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, якщо справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону.

Така підстава є самостійною і незалежною від того, чи оскаржувалось само рішення третейського суду у відповідності до глави 1 "Провадження у справах про оскарження рішень третейських судів" розділу VІІ-1 ЦПК України та чи визнавалась третейська угода (застереження) недійсним.

Повноваження компетентного суду, який згідно із конституційною підставою правомочний розглядати будь-які справи, з недопущення до виконання рішень третейських судів, ухвалених у не підвідомчих йому справах, випливають зі ст.6 Закону України "Про третейські суди", згідно із якою підвідомчість третейських судів поширюється на обмежену категорію справ у сфері цивільних та господарських правовідносин.

Відтак, сам факт, що рішення третейського суду не оскаржено особою або третейська угода (застереження) не визнана недійсною правового значення не мають, оскільки при розгляді заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду це рішення перевіряється державним судом у визначених ст.389-10 ЦПК України межах, зокрема і в тому, чи ухвалено воно у відповідних правовідносинах згідно із компетенцією третейського суду.

Згідно із правовим висновком Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі №6-187цс15 відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України "Про третейські суди" (частину першу статті 6 цього Закону доповнено пунктом 14 згідно із Законом № 2983-VI від 3 лютого 2011 року) третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

За частиною першою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Системний аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України "Про третейські суди", незважаючи на наявність третейського застереження, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом від 3 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Незалежно від предмета та підстав позову та незважаючи на те, хто звернувся з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України "Про захист прав споживачів".

Таким чином, незалежно від предмета позову та ким його подано до третейського суду, третейський суд не вправі розглядати справи, що виникають при виконанні договорів з надання споживчого кредиту.

Інші доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального права і підстав для її скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі нема.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 305, 307, 311, 312, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» - Савченко Тетяни Леонідівни відхилити.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення. Може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: