Ухвала суду № 55074027, 13.01.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 732/841/14 Провадження № 22-ц/795/182/2016 Категорія -цивільнаГоловуючий у I інстанції -Карпинська Н. М. Доповідач - Вінгаль В. М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2016 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіВІНГАЛЬ В.М.суддів:БОБРОВОЇ І.О., ЄВСТАФІЇВА О.К.,при секретарі:Зіньковець О.О.за участю:прокурора Курило Я.М., позивача ОСОБА_3, відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, представника третьої особи ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника прокурора Чернігівської області в інтересах ОСОБА_3 на рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 10 листопада 2014 року у справі за позовною заявою прокурора Городнянського району в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, відділу Державного агентства земельних ресурсів у Городнянському районі, Реєстраційної служби Городнянського районного управління юстиції про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування права власності шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та у Державному земельному кадастрі, треті особи: Тупичівська сільська рада Городнянського району, Городнянська районна державна нотаріальна контора, Городнянське районне госпрозрахункове бюро технічної інвентаризації, приватний нотаріус Городнянського районного нотаріального округу Сова В.Ф.,

в с т а н о в и в:

У травні 2014 року прокурор Городнянського району Чернігівської області, який діяв в інтересах ОСОБА_3, звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування права власності шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та у Державному земельному кадастрі. В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що договір купівлі продажу земельної ділянки від 17 вересня 2007 року укладено з порушенням вимог ст. ст. 81, 120 ЗК України. Також, посилаючись на ст. 203, 215 ЦК України прокурор зазначав, що приватним нотаріусом Городнянського районного нотаріального округу Чернігівської області безпідставно змінено цільове призначення вказаної земельної ділянки і здійснено її поділ на дві частини та присвоєно кадастрові номери новоутвореним земельним ділянкам, зокрема: 0,25 га для обслуговування житлового будинку, з кадастровим номером НОМЕР_1 та 0, 02 га - для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером НОМЕР_2.

Прокурор посилався і на те, що земельна ділянка, яка відчужена за оспорюваним договором, сформована частково за рахунок земельної ділянки, що належить ОСОБА_3 у порядку спадкування після смерті ОСОБА_8

Рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 10 листопада 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі заступник прокурора Чернігівської області просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального права і невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Прокурор посилається на порушення при укладенні договору купівлі-продажу вимог закону, зокрема незаконного поділу земельної ділянки і зміни її цільового призначення та формування і необґрунтованість висновків суду про можливість такої зміни.

Крім того, прокурор вказує на порушення ст. 79-1, 81, 120 ЗК України при проведенні реєстрації земельних ділянок, придбаних ОСОБА_5 за оспорюваним договором, у Державному земельному кадастрі, оскільки земельні ділянки сформовані за рахунок землі, яка належить ОСОБА_3, як спадкоємцю попереднього власника 0,04 га.

Прокурор вважає, що порушення прав ОСОБА_3 відбулося у зв'язку з укладенням договору купівлі-продажу та реєстрацією права власності за ОСОБА_5 на підставі цього договору, оскільки на час перебування земельної ділянки у власності ОСОБА_4 ділянка мала правильну конфігурацію і права позивача не порушувались.

На думку прокурора, факт порушення права позивача підтверджується висновком земельно-технічної експертизи № С-241 від 29 серпня 2014 року, якому суд дав неправильну оцінку. Прокурор також посилається на неправильність висновку суду про обрання позивачем належного способу захисту свого права.

Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Справа розглядалась неодноразово, ухвалою ВСС України від 23 березня 2015 року справу направлено на новий апеляційний розгляд.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам відповідає рішення суду першої інстанції.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що позов пред'явлений прокурором не на захист державного чи суспільного інтересу на предмет дотримання законності в застосуванні земельного законодавства органами уповноваженими здійснювати регулювання відносин землеустрою чи визнання угоди недійсною внаслідок порушення цільового використання землі, що призвело до порушення державних чи суспільних інтересів, а на захист конкретної фізичної особи - ОСОБА_3

Суд також прийшов до висновку про те, що накладення земельних ділянок сталось внаслідок видачі правовстановлюючих документів на ім'я ОСОБА_5 і площа перетину становить 0,0447 га, тобто не в межах усієї площі відчуженої землі, а тому повернення сторін договору у попередній стан не усуне порушення права позивача.

Крім того, належним способом захисту прав позивача є витребування майна від нинішнього володільця, а шляхом визнання договору недійсним право позивача не може бути відновлене.

З таким висновком погоджується апеляційний суд, оскільки він відповідає матеріалам справи та вимогам закону, який регулює данні правовідносини.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно із державним актом на право приватної власності на землю від 10 березня 1998 року ОСОБА_8 на праві власності належала земельна ділянка загальною площею 0,17 га, яка складалась із земельних ділянок площею 0,04, 0,09 та 0,04 га, розташованих по АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 померла.

25 червня 2013 року ОСОБА_3 звернулась до Городнянської районної державної нотаріальної контори Чернігівської області з заявою про прийняття спадщини за заповітом, однак їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, на якій розташований успадкований нею будинок по АДРЕСА_1, оскільки згідно із договором купівлі-продажу земельна ділянка належить ОСОБА_5

Згідно з рішенням Тупичівської сільської ради народних депутатів Городнянського району Чернігівської області від 20 липня 1993 року ОСОБА_9 безоплатно передано у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0, 48 га, розташовану в с. Тупичів Городнянського району Чернігівської області.

Відповідно до акту погодження меж земельної ділянки, яка належить ОСОБА_9, складеного 25 грудня 1996 року, суміжними землекористувачами були ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11, які погодили межі земельної ділянки.

12 лютого 1997 року ОСОБА_9 видано державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3, згідно з яким йому передано у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,48 га з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства. Вказана земельна ділянка складається із двох частин площею 0,27 і 0,21 га та розташована за адресою: АДРЕСА_1

Відповідно до довідки про визначення нормативної ціни земельної ділянки, виданої районним відділом земельних ресурсів 27 березня 2000 року, цільовим призначенням земельних ділянок площею 0,25 та 0,02 га було обслуговування будинку та ведення особистого підсобного господарства. ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_9 помер.

28 жовтня 2005 року ОСОБА_4 отримала свідоцтво про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9

31 жовтня 2005 року ОСОБА_4 видано державний акт на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,48 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. Зазначена земельна ділянка складається із двох частин площею 0,27 та 0,21 га.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НОМЕР_4 від 13.12.2013 року (а.с. 29-33) право власності на ділянку 0,2500 га з кадастровим номером НОМЕР_5 з місцем розташування: АДРЕСА_2, цільове призначення: для обслуговування житлового будинку на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) зареєстровано за ОСОБА_5

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НОМЕР_4 від 13.12.2013 року (а.с. 24-28) право власності на ділянку 0,0200 га з кадастровим номером НОМЕР_2 з місцем розташування: АДРЕСА_2, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) зареєстровано за ОСОБА_5

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17 вересня 2007 року ОСОБА_4 продала ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,27 га, частина якої площею 0,25 га передана для обслуговування житлового будинку, а інша площею 0,02 га - для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ЗК України (в редакції, чинній на момент укладення договору купівлі-продажу) право власності на земельну ділянку посвідчувалось державним актом про право власності на земельну ділянку.

Згідно положень ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частинами 1, 2 ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою стаття 203 ЦК України, згідно з ч.1 ст. 215 ЦК України, є підставою недійсності правочину. Визнання правочину недійсним пов'язане з анулюванням майнових наслідків його вчинення і встановлення наслідків, передбачених Законом.

Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені Законом (ст. 216 ЦК України).

Однак, якщо позивач, не будучи стороною оспорюваного ним договору, домагається відновлення свого права на річ, яка була предметом цього договору, то виходячи з правової природи спірних правовідносин між сторонами існують речово-правові відносини, і належним способом захисту в такому разі є один із способів, передбачених главою 29 ЦК України: віндикація (ст.ст. 387, 388 ЦК України) - якщо річ перебуває у володінні відповідача; визнання права власності (ст. 392 ЦК України) - якщо річ не вибула з володіння позивача, однак його право на неї не визнається відповідачем.

Положення ч. 3 ст. 215 ЦК України при вирішенні такої категорії справ підлягають застосуванню в тому разі, якщо позивач не домагається відновлення свого права на річ, яка була предметом оспорюваного ним договору, а його порушене право може бути відновлене шляхом повернення сторін договору до первісного стану в результаті визнання цього договору недійсним.

Оскільки позивач домагається захисту свого майнового права відчуженого третіми особами за договором, учасником якого не був, належним способом захисту є витребування майна від нинішнього його володільця, дана правова позиція Верховного Суду України викладена у постанові № 6-107 цс-12 від 07.11.2012 року, прийнята за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах і обов'язкова для всіх судів України.

Оскільки із вимогами про витребування майна із чужого володіння, в тому числі з передбачених Законом підстав від добросовісного набувача ОСОБА_3 не зверталась, частка земельної ділянки, що накладається відчужена за відплатним договором і його сторони не мають наміру повністю анулювати майнові наслідки його вчинення, суд розглянув спір в межах заявлених позовних вимог.

Формальне визначення земельної ділянки 0,25 га для обслуговування житлового будинку в межах і конфігурації ділянки за державним актом НОМЕР_6 (загальний розмір 0,27 га) не призвело до порушення права ОСОБА_3 та до накладення з цих причин земельної ділянки, яка і раніше перебувала у приватній власності (ОСОБА_9, ОСОБА_4) і не змінювала свою адресу і меж, з іншою ділянкою, що вказана в акті виданого на ім'я спадкодавця, тобто ОСОБА_12

Сторони договору правомірно очікували від органів місцевого самоврядування та органів земельних ресурсів належного виконання своїх обов'язків по оформленню в межах розміру і конфігурації земельної ділянки норм обслуговування жилого будинку за спірною адресою шляхом закриття існуючої поземельної книги та відкриття двох нових.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що допущені органом публічної влади порушення при вирішення питання про передачу майна у власність особи не можуть бути безумовною підставою для відібрання цього майна, крім випадків, якщо вони не були допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого набувача.

Таким чином, оскільки позивач ОСОБА_3 не була стороною оспорюваного нею договору купівлі-продажу, укладенням договору на відчуження земельної ділянки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 жодним чином не порушені права ОСОБА_3, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову прокурору.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що факт порушення прав позивача підтверджується висновком земельно-технічної експертизи № С-241 від 29 серпня 2014 року, якому суд на думку прокурора дав неправильну оцінку з наступних підстав. За зазначеним висновком судової земельно-технічної експертизи від 29 серпня 2014 року (а.с. 35-50 том 2) загальна площа земельних ділянок отриманих ОСОБА_5 згідно договору купівлі-продажу становить 0,27 га і при порівнянні даних конфігурації з державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_6 виданим ОСОБА_4, зареєстрованим в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею за № 010534000003 від 31.10.2005 року (а.с. 39-40,141-142,162,199) загальна площа земельних ділянок згідно витягів з Державного Земельного кадастру відповідає площі, зазначеній в Державному акті, а саме 0,27 га, опис меж співпадає, не співпадають тільки лінійні розміри. Однак, не співпадання лінійних розмірів (Додаток 3 до висновку експерта а.с.49, том 2) не призвело до накладення земельних ділянок. Накладення земельних ділянок сталось внаслідок видачі правовстановлюючих документів на ім'я ОСОБА_5 (до цього правовстановлюючі документи ОСОБА_9 та ОСОБА_4) і ОСОБА_8, і площа перетину таких ділянок за окремими державними актами становить 0,0447 га, тобто не в межах усієї площі відчуженої землі за договором купівлі-продажу, а тому повернення сторін договору у попередній стан не усуне наявності накладення площі землі, яка як стверджує позивач, увійшла до складу спадщини.

Оскільки відсутні підстави для задоволення основних позовних вимог, суд обґрунтовано відмовив і у задоволенні позовних вимог про зобов'язання Реєстраційну службу Городнянського районного управління юстиції внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер НОМЕР_1 та на земельну ділянку 0,02 га, кадастровий номер НОМЕР_2, а також про зобов'язання відділ Державного агентства земельних ресурсів у Городнянському районі скасувати у Державному земельному кадастрі реєстрацію земельної ділянки ОСОБА_5 площею 0,25 га - для обслуговування житлового будинку кадастровий номер НОМЕР_1 і площею 0,02 га - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_2, оскільки такі вимоги є похідними від основної вимоги про визнання договору недійсним.

Інші доводи апеляційної скарги заступника прокурора Чернігівської області не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вищенаведене, у апеляційного суду відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, ухваленого на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Положенням ст. 88 ЦПК України регулюється розподіл судових витрат між сторонами. З позовом в інтересах ОСОБА_3 у травні 2014 року звернувся прокурор Городнянського району Чернігівської області без оплати судового збору, не сплачувався судовий збір і при подачі апеляційної скарги заступником прокурора Чернігівської області, оскільки згідно ст. 5 Закону України „Про судовий збір" прокуратура була звільнена від сплати судового збору.

22.05.2015 року ВР України було ухвалено Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору". Даним нормативним актом статтю 5 ЗУ „Про судовий збір" викладено в новій редакції, відповідно до якої прокуратури виключено з числа осіб, що мають пільги на сплату судового збору.

Таким чином, оскільки відповідно до Закону України „Про судовий збір" прокуратура не звільнена від сплати судового збору, то з Прокуратури Чернігівської області підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанції на користь державного бюджету м. Чернігова в розмірі 510 грн. 60 коп. із ставки, встановленої ст. 4 Закону України „Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Чернігівської області в інтересах ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 10 листопада 2014 року - залишити без зміни.

Стягнути з Прокуратури Чернігівської області судовий збір за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанції на користь державного бюджету м. Чернігова 510 грн. 60 коп.

Ухвала набирає чинності негайно і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:Судді: