Ухвала суду № 55071329, 07.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2015 року м. Київ К/800/17663/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Основ`янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2013 року

у справі №2а-12061/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віконт плюс»

до Основ`янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Віконт плюс» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Основ`янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 22 листопада 2012 року відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 12 березня 2013 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким задовольнив позовні вимоги. Скасував податкове повідомлення - рішення відповідача від 14 вересня 2012 року №0003260153.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Працівники контролюючого органу провели документальну невиїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ПП «Укрмагістраль-2008» за період лютий 2012 року, про що склали акт від 06 серпня 2012 року №2428/15-312/35476374, яким встановили порушення вимог пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, пункту 18 «Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість», що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість за лютий 2012 року на 183 113,33 грн.

За результатами перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 14 вересня 2012 року №0003260153, яким збільшив розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 228 891,25 грн., з яких основний платіж - 183 113,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 45 778,25 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми ПДВ у розмірі 183 113,00 грн. на підставі податкових накладних від 06 лютого 2012 року №6022 та №6023 не зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість за лютий 2012 року.

Згідно положень підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 зазначеного Кодексу, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

За змістом положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до Державної податкової адміністрації України є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення органами державної податкової служби документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

Системний аналіз наведених податкових норм дає підстави для висновку, що платник податку має право на включення до податкового кредиту сум податку, сплачених ним за наслідками господарських операцій, дійсність та достовірність яких має підтверджуватися внесеними до Реєстру податковими накладними або іншими документами, встановленими Податковим кодексом України, що засвідчують право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту.

При цьому, статтею 201 Податкового кодексу України обов'язок із оформлення і реєстрації податкових накладних покладено на платника податку - продавця товарів (послуг), а не платника податку, який формує податковий кредит.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у податковій декларації з податку на додану вартість від 12 березня 2012 року №9010933484 за лютий 2012 року у Реєстрі виданих та отриманих податкових накладних (далі - Реєстр) у Розділі ІІ «Отримані податкові накладні» відобразив податкові накладні по контрагенту ПП «Укрмагістраль-2008» від 06 лютого 2012 року №6022 на суму ПДВ - 37 428,33 грн. та від 06 лютого 2012 року №6023 на суму ПДВ - 145 685,00 грн., які включив до розділу ІІ «Податковий кредит» (Додаток №5 податкової декларації).

Разом з тим, судом попередньої інстанції встановлено, що позивачем допущено помилку при внесені до Реєстру даних, зокрема: податкова накладна від 06 лютого 2012 року №6021 на суму ПДВ - 37648,33 грн. була внесена до Реєстру як податкова накладна від 06 лютого 2012 року №6022 на суму ПДВ - 37 428,33 грн., різниця в сумі ПДВ яких складає 200,00 грн. Податкова накладна від 06 лютого 2012 року №602 на суму ПДВ - 145 685,00 була внесена до Реєстру як податкова накладна від 06 лютого 2012 року №6023 на суму ПДВ - 145 685,00 грн., різниця в сумі ПДВ яких відсутня.

У свою чергу, податкові накладні від 06 лютого 2012 року №6021 на суму ПДВ - 37648,33 грн. та №602 на суму ПДВ - 145 685,00 грн. були зареєстровані 21 лютого 2012 року, про що свідчить Витяг з Єдиного реєстру податкових накладних від 29 березня 2012 року №2 та відображені у Реєстрі виданих та отриманих податкових накладних за лютий 2012 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивач листом від 23 лютого 2012 року №29/03-1, повідомив відповідача про виявлені помилки та надав копії зареєстрованих податкових накладних від 06 лютого 2012 року №602 та №2021, виписку з Єдиного реєстру податкових накладних та квитанцію про їх реєстрацію.

Скасовуючи спірне податкове повідомлення - рішення, суд апеляційної інстанції виходив із фактичного виправлення позивачем самостійно виявленої помилки у декларації за лютий 2012 року та самостійної сплати різниці ПДВ за лютий 2012 року, з урахуванням штрафу передбаченого пунктом 50.1 статті 50 Податкового кодексу України у розмірі 264,00 грн.

Відповідно до положень пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Платник податків, який самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Отже, виявивши помилку у податковій звітності, платник податків має право подати уточнену декларацію з дотриманням наступних умов: у платника не розпочалася документальна перевірка та з моменту граничного терміну подання податкової декларації, у якому були допущені помилки, та/або граничного терміну сплати грошових зобов'язань пройшло не більше 1095 днів.

З огляду на повідомлення позивачем листом податковий орган про наявність помилки, що може бути розцінено судом як уточнення Додатку №5 податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2012 року, а також сплату різниці між задекларованими та фактичними податковими зобов'язаннями, зважаючи на те, що фактичність здійснення господарських операцій, за наслідками яких виписані спірні податкові накладні, податковим органом під сумнів не ставились, колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про те, що наявність процедурних порушень не спричинила заниження позивачем податкових зобов'язань, а отже не може бути підставою для позбавлення платника податків права на податковий кредит з податку на подану вартість у спірному податковому періоді.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду попередньої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Основ`янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2013 року у справі №2а-12061/12/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.