Ухвала суду № 55068097, 14.01.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 545/1491/15-ц Номер провадження 22-ц/786/73/16Головуючий у 1-й інстанції Гальченко О. О. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді: Дорош А.І.

Суддів: Буленка О.О., Триголова В.М.

при секретарі: Ачкасовій О.Н.

з участю

позивача ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3

представників відповідачів: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6

представників третьої особи ОСОБА_7, ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційні скарги ОСОБА_9 охорони здоров'я ОСОБА_10 обласної державної адміністрації, ОСОБА_10 обласної ради, Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи

на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17 вересня 2015 року

та апеляційну скаргу ОСОБА_9 охорони здоров'я ОСОБА_10 обласної державної адміністрації

на ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 06 листопада 2015 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_10 обласної ради, ОСОБА_9 охорони здоров'я ОСОБА_10 обласної державної адміністрації, третя особа: ОСОБА_10 обласний центр медико-соціальної експертизи, про визнання контракту незаконним та його скасування, скасування розпорядження та наказу про звільнення,-

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2015 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_10 обласної ради, ОСОБА_9 охорони здоров'я ОСОБА_10 обласної державної адміністрації, третя особа: ОСОБА_10 обласний центр медико-соціальної експертизи, про визнання контракту незаконним та його скасування, скасування розпорядження та наказу про звільнення. Свої позовні вимоги мотивує тим, щонаказом від 21.09.1995 року № 92-К § 3 Управління охорони здоровя виконавчого комітету ОСОБА_10 обласної ОСОБА_7 народних депутатів 21.09.1995 року вона була призначена на посаду головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи. Розпорядженням голови ОСОБА_10 обласної ради від 21.05.2015 року № 97 «Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи» її, головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи, звільнено із займаної посади відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України 22.05.2015 року у звязку із закінченням терміну дії трудового контракту. На виконання вище зазначеного розпорядження ОСОБА_9 охорони здоровя ОСОБА_10 обласної державної адміністрації було видано наказ 21.05.2015 року № 40-К, яким її звільнено з посади головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України 22.05.2015 року. Про зазначене розпорядження та наказ вона дізналася 27.05.2015 року. Ознайомившись з підставою звільнення за п. 2 ст. 36 КЗпП України, вона дізналася, що контракт, який був нею підписаний під примусом, був у дії. 23.05.2012 року під примусом укладено трудовий контракт між нею та ОСОБА_10 обласною радою. Відповідно до контракту вона була призначена на посаду головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи строком на три роки. З приводу підписання контракту вона неодноразово зверталася до ОСОБА_9 охорони здоровя та до обласної ради щодо незаконності укладення між нею та обласною радою трудового контракту. Вважає, що даний контракт є незаконним та укладеним в порушення вимог ст. 43, 58, 92 Конституції України, ст. 21 КЗпП України. Просила визнати контракт з головним лікарем Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи, що є у спільній власності територіальних громад сіл, селищ і міст області, який було укладено 23.05.2012 року між ОСОБА_10 обласною радою та нею незаконним; скасувати контракт з головним лікарем Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи, що є у спільній власності територіальних громад сіл, селищ і міст області, який було укладено 23.05.2012 року між ОСОБА_10 обласною радою та нею, як такий, що є незаконним; скасувати розпорядження голови ОСОБА_10 обласної ради «Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи» № 97 від 21.05.2015 року, яким її, головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи, звільнено із займаної посади згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України 22.05.2015 року у звязку з закінченням терміну дії трудового контракту; скасувати наказ ОСОБА_9 охорони здоровя ОСОБА_10 обласної державної адміністрації № 40-К від 21.05.2015 року, яким її звільнено з посади головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи згідно пункту 2 ст. 36 КЗпП України 22.05.2015 року; поновити її на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи; стягнути з ОСОБА_10 обласної ради середній заробіток за час вимушеного прогулу.

11.06.2015 року позивач ОСОБА_2 на виконання ухвали місцевого суду від 29.05.2015 року подала заяву про усунення недоліків позовної заяви, в якій уточнила п.п.5,6 позовних вимог та просила суд поновити її на посаді головного лікаря Полтавського областного центру медико-соціальної експертизи з 23.05.2015 року, стягнути з ОСОБА_10 обласної ради середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.05.2015 року по час поновлення на посаді з розрахунку середньоденної заробітної плати, яка становить 405,96 грн. (т.1 а.с.28-29).

19.09.2015 року позивач ОСОБА_2 подала місцевому суду клопотання про виправлення описки у позовній заяві, а саме неправильно вказана дата «27.05.2015 року» коли вона дізналася про розпорядження та наказ про звільнення, правильною є дата «28.05.2015 року» ( т.1 а.с. 122).

17.09.2015 року позивач ОСОБА_2 подала місцевому суду два клопотання про залишення позовної вимоги про визнання контракту з головним лікарем Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи, що є у спільній власності територіальних громад сіл, селищ і міст області, який було укладено 23.05.2012 року між ОСОБА_10 обласною радою та нею, незаконним та позовну вимогу про скасування контракту з головним лікарем Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи, що є у спільній власності територіальних громад сіл, селищ і міст області, який було укладено 23.05.2012 року між ОСОБА_10 обласною радою та нею, як такий, що є незаконним без розгляду ( т.1 а.с. 123, 128).

Ухвалами Полтавського районного суду Полтавської області від 17 вересня 2015 року клопотання позивача ОСОБА_2 та її адвоката задоволені, позовні вимоги ОСОБА_11 до ОСОБА_10 обласної ради, ОСОБА_9 охорони здоров»я ОСОБА_10 ОДА про скасування контракту з головним лікарем Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи, що є у спільній власності територіальних громад сіл, селищ і міст області, який було укладено 23.05.2012 року між ОСОБА_10 обласною радою та нею, як такий, що є незаконним, та про визнання контракту з головним лікарем Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи, що є у спільній власності територіальних громад сіл, селищ і міст області, який було укладено 23.05.2012 року між ОСОБА_10 обласною радою та нею, незаконним залишено без розгляду за заявою позивача ( т.1 а.с. 127,129).

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 17 вересня 2015 року уточнені позовні вимоги задоволені (т.1 а.с.135-142).

Скасовано розпорядження голови ОСОБА_10 обласної ради «Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи» № 97 від 21.05.2015 року про звільнення ОСОБА_2 з посади головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи з 22.05.2015 року у звзку з закінченням терміну дії трудового контракту ( п. 2 ст. 36 КЗпП України ).

Скасовано наказ ОСОБА_9 охорони здоровя ОСОБА_10 обласної державної адміністрації № 40-К від 21.05.2015 року про звільнення ОСОБА_12 з посади головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи з 22.05.2015 року у звзку з закінченням терміну дії трудового контракту ( п. 2 ст. 36 КЗпП України ).

Поновлено ОСОБА_2 на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи з 22.05.2015 року.

Стягнуто з ОСОБА_10 обласної ради заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 23.05.2015 року по 17.09.2015 року включно за 81 робочий день у сумі 32 882,76 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_9 охорони здоровя ОСОБА_10 обласної державної адміністрації та ОСОБА_10 обласної ради на користь держави у рівних частках з кожного судовий збір у загальній сумі 487,20 гривень.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення розміру заробітку за один місяць та в частині поновлення на роботі.

12.10.2015 року відповідач ОСОБА_9 охорони здоров»я ОСОБА_10 обласної державної адміністрації подав місцевому суду заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню (т.2 а.с.1-4).

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 06 листопада 2015 року у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_9 охорони здоровя ОСОБА_10 обласної державної адміністрації ОСОБА_6 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню відмовлено за безпідставністю (т.2 а.с.27-31).

Не погодившись з рішенням та ухвалою місцевого суду, їх в апеляційному порядку оскаржив відповідач ОСОБА_9 охорони здоров'я ОСОБА_10 обласної державної адміністрації, який, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі, просить скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою визнати виконавчий лист № 545/1491/15-ц від 17.09.2015 року таким, що не підлягає виконанню. Вказав, що наказ від 15.08.2011 року № 746 «Про запровадження контрактної форми» позивачем був оскаржений у судовому порядку, але рішенням апеляційного суду Полтавської області від 31.01.2012 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2М до Управління охорони здоров»я ОСОБА_10 ОДА про скасування наказу наказу про запровадження контрактної форми, як такого, що є незаконним, відмовлено. У зв»язку з чим у подальшому, а саме 23.05.2012 року між позивачем та ОСОБА_10 ОДА був укладений контракт строком на 3 роки з 23.05.2012 р. по 22.05.2015 р. Розпорядження голови ОСОБА_10 ОДА від 21.05.2015 року № 97 та наказ ОСОБА_9 охорони здров»я від 21.05.2015 р. № 40-К «Про головного лікаря Полтавського оласного центру медико-соціальної екпертизи» 21.05.2015 року було направлено в ОСОБА_10 обласний цент медико-соціцальної експертизи, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції центру за №46 та №47н/ від 21.05.2015 року та підписом заступника головного лікаря центру ОСОБА_13 Також розпорядження голови обласної ради від 21.05.2015 року було направлено 22.05.2015 року рекомендованим листом на адресу, за якою позивач зареєстрована, що підтверджується квитанцією поштового відділення. Крім цього, розпорядження голови обласної ради та інформація про припинення трудових відносин з позивачем на посаді головного лікаря була опублікована на сайті ОСОБА_10 обласної ради, тобто була загальнодоступною необмеженому колу осіб. Крім цього, місцевим судом не було вжито достатніх заходів для забезпечення правильного розрахунку розміру сум, що підлягають виплаті позивачу. Місцевим судом була обрахована заробітна плата у розмірі 32882,76 грн. за 81 робочий день, т.я позивач тривалий час знаходилася на лікарняному, тобто була непрацездатною. Загальновідомо, що заробітна плата обраховується згідно поданих табелів обліку робочого часу за кожен місяц згідно тарифікаційного списку.

Щодо ухвали місцевого суду від 06.11.2015 року, то заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, було подано 12.10.2015 року, а її розгляд відбувся 06.11.2015року, що є порушенням вимог процесуального права. У мотивувальні частині ухвали місцевий суд вийшов за межі ухваленого рішення, вказавши який орган повинен поновлювати позивача на роботі, але у резолютивній частині рішення відсутня вказівка суду щодо цього. Мотивувальна частині ухвали не містить відображення позиції ОСОБА_9, зі змісту ухвали не вбачається які саме обставини встановив місцевий суд на основі наданих представником ОСОБА_9 пояснень, що є порушенням вимог процесуального права. Є безпідставним посилання суду в ухвалі на поняття основного відповідача щодо ОСОБА_9.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_10 обласна рада, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі. Вказав, що контракта форма трудових відносин з головним лікарем Полтавського оласного Центру медико-соціальної експертизи була запрваджена відповідно до ст. 21 КЗпП України, рішення 3 сесії 23 скликання від 17.11.1998 року «Про заходи по забезпеченню управлівння майном спільної власності територіальних громад Полтавської області» (зі змінами) та рішення 27 сесії 5 скликння від 23.06.2010 року «Про затверження Положення про порядок призначення на посаду та звільнення з посади керівників підприємств (установ, організацій, закладів), які належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст області, укладення та розірввання з ними контрактів та Типової форми контракту» ОСОБА_10 обласної ради з урахуванням того, що ОСОБА_10 обласний центр медико-соціальної експертизи є комунальним закладом, заснованим на майні, яке є спільною власністю територіальних громад області, а його власником є ОСОБА_10 обласна рада. Укладаючи контракт, позивач була обізнана в тому, що строк його дії становить 3 роки. Доводи позивача про те, що після закінчення дії контракту трудові відносини тривали, що у подальшому вона працювала у цій установі, з наказом не була ознайомлена, проте будь-яких належних доказів цьому позивач у судовому засіданні не надала та не довела, вона дійсно працювала у центрі медико-соціальної експертизи, але на іншій посаді. Звільнення праціників у зв»язку із закінченням строку трудового договору можливе у період тимчасової непрацездатності, оскільки ч. 3 ст. 40 КЗпП України встановлено заборону щодо звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності лише з ініціативи роботодавця, тобто з підстав, передбачених ст.ст. 40,41 КзпП України. Припинення трудового договору по закінченню строку не потребує заяви чи якогось волевиявлення працівника, оскільки свою волю на укладення строкового договору він виразив, коли писав заяву про прийняття на роботу за контрактом, одночасно виразив і волю на припинення такого трудового договору по закінченню строку, на який він був укладений. Крім цього, місцевим судом неправильно була обрахована середня заробітна плата за час вимушеного прогулу.

В апеляційній скарзі третя особа ОСОБА_10 обласний центр медико-соціальної експертизи,посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити. Вказав, що при розгляді справи місцевим судом не було вжито достатніх заходів для забезпечення правильного розрахунку розміру суми, яка підлягає виплаті позивачу за час вимушеного прогулу, судом було обраховано заробтну плату, не враховуючи того факту, що позивач тривалий час перебувала на лікарняному, тобто була непрацездатною. Жодних дій по витребовуванню відповідних доказів судом не було вчинено, що свідчить про порушення норм процесуального права.

Апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно ч.1 п.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 312 ч.1 п.1 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_2 згідно наказу від 21.09.1995 року № 92-К § 3 Управління охорони здоровя виконавчого комітету ОСОБА_10 обласної ОСОБА_7 народних депутатів 21.09.1995 року була призначена на посаду головного лікаря Полтавського обласного Центру медико - соціальної експертизи (т.1 а.с. 7).

Розпорядженням голови ОСОБА_10 обласної ради від 21.05.2015 року № 97 «Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи» ОСОБА_2, головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи, звільнено із займаної посади відповідно до п.2 ст. 36 КЗпП України 22.05.2015 року, у звязку з закінченням терміну дії трудового контракту (т1 а.с. 19).

На виконання вказаного розпорядження ОСОБА_9 охорони здоровя ОСОБА_10 обласної державної адміністрації видано наказ 21.05.2015 року № 40-к, яким ОСОБА_2 звільнено з посади головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України 22.05.2015 року (т.1 а.с. 20).

Про вказані наказ та розпорядження позивач дізналася, згідно дати ознайомлення з ними за її підписом 28.05.2015 року зазначеним власноручно, саме пропрацювавши після виходу з лікарняного листка фактично після видання наказу та розпорядження про її звільнення декілька днів (т.1 а. с. 7 - 23, 122). Згідно листків непрацездатності, які завірені належним чином : серії АГЦ № 183900, виданого 21 квітня 2015 року, який є продовженням листка непрацездатності, виданого при стаціонарному лікуванні та серії АГЧ № 094299, виданого 25 квітня 2015 року, який є продовженням листка № 183900, то вона знаходилась на лікуванні у період з 14.04.2015 року по 25.05.2015 року включно, із них з 14.04.2015 року по 21.04.2015 року на стаціонарному лікуванні через оперативне втручання (т.1 а. с. 50, 51). Вказані листки непрацездатності нею були своєчасно подані до установи, де вона працювала, до Полтавського обласного Центру МСЕ, заповнені уповноваженою особою та оплачені належним чином.

До роботи на посаду головного лікаря Полтавського обласного Центру медико - соціальної експертизи позивач стала з 26.05.2015 року та продовжила виконання своїх посадових обовязків, саме на підставі наказів відповідача ОСОБА_9 охорони здоровя ОСОБА_10 ОДА від 07.05.2015 року № 514-В про відрядження, від 20.05.2015 року № 706-В про виділення автотранспорту та згідно робочого графіку виїзних засідань МСЕК Полтавського обласного Центру МСЕ на 2015 рік, посвідчення про відрядження № 42 від 26.05.2015 року та підписувала відповідний протокол № 2 від 27.05.2015 року спільного засідання ЛЛК поліклінічного відділення Лубенської КЦМЛ, Лубенської міжрайМСЕК та МСЕК № 1 м. Полтави, де виступала як голова МСЕК № 1 в присутності інших лікарів згідно списку у кількості 25 осіб (т.1 а. с. 41 - 49).

Згідно довідки про доходи, оформленої належним чином, відповідно до займаної посади - головного лікаря Полтавського обласного Центру МСЕ її середньоденна заробітна плата становить 405,96 грн. (т.1 а. с. 31).

Згідно відповіді з Прокуратури Полтавської області на імя в. о. головного лікаря обласного Центру МСЕ ОСОБА_14, то у кримінальному провадженні № 42015170000000153 від 18.04.2015 року, по якому здійснюється СУ УМВС України в Полтавській області досудове розслідування за ознаками ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК України, ОСОБА_2 не є підозрюваною або обвинуваченою, тому вона не відсторонялася від посади голови обласної МСЕК № 1 (т.1 а. с. 125).

Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що сфера застосування контракту визначається законами України, його можна застосовувати лише у випадках, прямо передбачених законами України. Позивач була звільнена із займаної посади у період тимчасової непрацездатності та після виходу на роботу після закінчення терміну лікування продовжувала працювати та виконувала свої посадові обов»язки саме на підставі відповідних розпоряджень відповідачів, які ними не були скасовані одночасно з виданням наказу та розпорядження про її звільнення, щодо фактичного продовження праці позивача жоден із відповідачів не мав заперечень та не вживав заходів в межах діючого законодавства. Якщо після закінчення строку договору трудові відносини фактично тривають, тобто працівник виходить на роботу, а роботодавець його до неї допускає, і жодна зі сторін не вимагає припинення цих відносин, дія даного договору відповідно до ч. 1 ст. 39-1 КЗпП України вважається продовженою на невизначений строк. Судом також не встановлено випадків прушення позивачем умов контракту відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України. Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного розрахунку, то місцевий суд виходив з того, шо період вимушеного прогулу складає з 23.05.2015 року по 17.09.2015 року, тобто по час ухвалення судового рішення, всього 81 робочий день, тому розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку складає 32882,76 грн., виходячи із середеньоденної заробітної плати, що складає 405,96 грн. згідно довідки про доходи позивача на посаді головного лікаря Полтавського обласного Центру МСЕ.

Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви відповідача ОСОБА_9 охорони здоров»я ОСОБА_10 обласної державної адміністрації про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, місцевий суд виходив з того, що у резолютивні частині судового рішення чітко вирішено всі уточнені позовні вимоги та суд не допустив виходу за їх межі, рішення не набрало чинності, оскільки оскаржено відповідачами в апеляційному порядку, за змістом виданий судом виконавчий лист в порядку негайного виконання рішення суду відповідає резолютивній частині судового рішення, у заяві відповідач фактично просить змінити висновки суду.

Як встановила колегія суддів, такі висновки місцевого суду є правильними, оскільки суд дійшов їх після повного, всебічного та об"єктивного з"ясування фактичних обставин справи, прав та обов"язків сторін в даних правовідносинах, з правильним застосуванням норм матеріального права.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 згідно наказу від 21.09.1995 року № 92-К § 3 Управління охорони здоровя виконавчого комітету ОСОБА_10 обласної ОСОБА_7 народних депутатів 21.09.1995 року була призначена на посаду головного лікаря Полтавського обласного Центру медико - соціальної експертизи (т.1 а.с. 7).

23.05.2012 року між ОСОБА_10 обласною радою та ОСОБА_2 укладено контракт з головним лікарем Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи, що є у спільній власності територіальних громад сіл, селищ і міст області, згідно якого ОСОБА_2 призначена на посаду головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи на строк три роки в період з 23.05.2012 року по 22.05.2015 року (а.с. 8).

Згідно абзацу першого пункту 4, абзаців першого, третього-п»ятого пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про тлумачення терміну «законодавство» від 09.07.1998 року контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов»язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватись угодою сторін (частина третя цієї статті). Контракт як особлива форма трудового договору повинен спрямовуватися на створення умов для виявленння ініціативності та самостійності працівника, враховуючи його індивідуальні здібності й професійні навички, його правову і соціальну захищеність. Умови контракту, які погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, угодами і колективним договором, вважаються недійсними (стаття 9 Кодексу законів про працю України).

Конституційний Суд України на підставі аналізу матеріалів справи вважає, що останнім часом відбувається необгрунтоване розширення сфери застосування контракту, яка виходить навіть за межі, визначені законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України. Все це не сприяє створенню умов для повного здійснення громадянами права на працю, ускладнює становище працівників, знижує реальність гарантій трудових прав громадян, встановлених Конститкуцією і законами України. Виходячи з необхідності посилення правових засобів захисту прав громадян у галузі праці, унеможливлення їх ущемлення, додержання вимог ратифікованої Україною Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця Коституційний Суд України вважає за доцільне в подальшому обмежити визначення сфери застосування контракту лише законами, що є прерогативою Верховної ОСОБА_7 України. Тим більше, контрактна форма трудового договору не може впроваджуватись нормативними актами центаральних і місцевих органів виконавчої влади, актами органів місцевого самоврядування, а також колективними договорами і угодами та іншими локальними нормативними актами.

Термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов»язковість яких надана Верховною ОСОБА_7 України, а також постанови Верховної ОСОБА_7 України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Згідно ст. 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням апеляційного суду Полтавської області від 31.01.2012 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07.11.2011 року скасоване та ухвалене нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Управління охорони здоров»я ОСОБА_10 обласної державної адміністрації про скасування наказу про запровадження контрактної форми, як такого, що є незаконним, відмовлено. Рішенням апеляційного суду встановлено, що оскаржуваний наказ Головного управління охорони здоров»я ОСОБА_10 державної адміністрації від 25.08.2011 року № 746 «Про запровадження контрактної форми» виданий в межах чинного законодавства, відповідно до рішень сесії ОСОБА_10 обласної ради, рішеннями якої була упорядкована сфера застосування контрактної форми трудових угод з керівниками об»єктів права комунальної власності, а не запроваджено нові форми та посади осіб, з якими можна укладати трудові контракти, порушень трудових прав ОСОБА_2 оскаржуваним наказом не встановлено (т. 1 а.с. 87-90).

Оскаржуваний наказ дійсно носив загальний характер та не стосувався конкретно прав, інтересів чи обов»язків ОСОБА_2

Після ухвалення вказаного судового рішення вийшло роз»яснення Контитуційного Суду України від 01.08.2013 року № 22-14-17/1749 «Про застосування контрактної форми трудового договору», у якому вказано, що Рішення Конституційного Суду України у справі про тлумачення терміну «законодавство» від 09.07.1998 року є чинним та надано роз»яснення стосовно обов»язковості переведення керівників закладів охорони здоров»я на контрактну форму трудового договору. Зокрема, укладення трудових договорів у формі контракту є обов»язковим лише для осіб, які призначаються на посади керівників закладів охорони після 1 січня 2012 року, і не поширюються на керівників цих закладів, призначених до цієї дати.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач призначена на посаду головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи згідно наказу від 21.09.1995 року № 92-К § 3 Управління охорони здоровя виконавчого комітету ОСОБА_10 обласної ОСОБА_7 народних депутатів 21.09.1995 року, тобто 01 січня 2012 року, а тому укладення з нею трудового договору у формі контракту не є обов»язковим.

На а.с. 66-68 т. 1 міститься пояснення представника третьої особи від 22.06.2015 р. з приводу позовної заяви, в якому останній посилається на роз»яснення Контитуційного Суду України від 01.08.2013 року № 22-14-17/1749 «Про застосування контрактної форми трудового договору», в якому вказано, що укладення трудових договорів у формі контракту є обов»язковим лише для осіб, які призначаються на посади керівників закладів охорони здоров»я після 01 січня 2012 року, і не поширюються на керівників цих закладів, призначених до цієї дати, з цих підстав позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити у повному обсязі, проте, у подальшому стали заперечувати проти позову.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач заперечувала проти укладення з нею трудового контракту та заявляла про порушення її трудових прав, що підтверджується її заявами на ім»я голови обласної ради від 12.06.2012 р., 16.08.2012 р. та начальника Головного управління охорони здоров»я облдержадміністрації від 12.06.2012 р., 16.08.2012 р. (т. 1 а.с.52-63).

Виходячи з положень статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними. Трудове законодавство не містить такого поняття як нікчемність договорів про працю, але по аналогії згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Виходячи з того, що умови трудового контракту від 23.05.2012 р., укладеного з позивачем, яка була призначена на посаду до 01.01.2012 року, погіршують її становище порівняно з чинним законодавством, то згідно ст. 9 КЗпП України він є недійсним за законом.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що місцевий суд, задовольняючи позов, послався на те, що позивач була звільнена із займаної посади у період тимчасової непрацездатності, що є підставою для задоволення позову, проте, звільнення праціників у зв»язку із закінченням строку трудового договору можливе у період тимчасової непрацездатності, оскільки ч. 3 ст. 40 КЗпП України встановлено заборону щодо звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності лише з ініціативи роботодавця, тобто з підстав, передбачених ст.ст. 40,41 КзпП України.

Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_10 обласна рада висловила своє бажання не продовжувати з позивачем трудові відносини у формі контракту, видавши розпорядженням голови від 21.05.2015 року № 97 «Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи», яким ОСОБА_2, головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи, звільнено із займаної посади відповідно до п.2 ст. 36 КЗпП України 22.05.2015 року, у звязку з закінченням терміну дії трудового контракту. Виконання посадових обов»язків головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи покладено на ОСОБА_13, заступника головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи, з 23.05.2015 року, до вирішення сесією обласної ради питання призначення головного лікаря. Згідно п.п. 3,5 цього розпорядження на ОСОБА_9 охорони здоров»я облдержадміністрації покладено обов»язок внесення відповідного запису до трудової книжки ОСОБА_2, контроль за виконанням розпорядження покладено на постійну комісію обласної ради з питань охорони здоров»я ( т. 1 а.с. 19).

Згідно п. 3 наказу ОСОБА_9 охорони здоров»я ОСОБА_10 обласної державної адміністрації № 40-К від 21.05.2015 р. «Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи», виданого на виконання розпорядження голови ОСОБА_10 обласної ради від 21.05.2015 року № 97, на адміністрацію Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи покладено обов»язок внести відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_2, видати трудову книжку ОСОБА_2 та провести розрахунок згідно норм чинного законодавства (т. 1 а.с. 20).

Як вбачається із матеріалів справи, останнім робочем днем згідно розпорядження та наказу був день 22.05.2015 р. В цей день та наступний робочий день 25.05.2015 р. позивач перебувала на лікарняному, що підтверджується відповідним листоком непрацездатності від 25.04.20154 р. (а.с. 51). 26.05.2015 р. позивач вийшла на роботу, в цей день на виконання вимог ст. 47 КЗпП України, розпорядження № 97 та наказу № 40-К їй не була вручена копія наказу про звільнення з роботи, не була видана належно оформлена трудова книжка із записом про звільнення з посади та не був проведений з нею остаточний розрахунок при звільненні.

Натомість, 26.05.2015 р. ОСОБА_2, як головному лікарю обласного Центру МСЕ, було видано посвідчення про відрядження № 42 до м. Глобино на 1 день 26.05.2015 р. (т. 1 а.с. 49, т. 2 а.с.111).

27.05.2015 р. ОСОБА_2, як голова ОСОБА_10 обласної МСЕК № 1, перебувала на спільному засіданні ЛЛК поліклінічного відділення Лубенської КЦМЛ, Лубенської міжрайМСЕК та МСЕК № 1 м. Полтави, що підтверджується протоколом № 2 від 27.5.2015 р. (т.1 а.с. 41, т. 2 а.с.112-123).

Ні посвідчення про відрядження № 42, ні протокол № 2 від 27.05.2015 р. не спростовані відповідачами та третьою особою, та підтверджують факт продовження 26 та 27 травня 2015 року позивачем трудових відносин, а роботодавець до роботи позивача у ці дні допустив, не запобіг виконанню позивачем трудових відносин, не перешкодив від"їзду її у відрядження протягом двох днів, наказ № 614-В від 07.05.2015 року ОСОБА_9 охорони здоров»я ОСОБА_10 обласної державної адміністрації «Про відрядження ОСОБА_2М.» (т.1а.с.48), п.п.1,3 якого наказували відрядити до м. Глобино головного лікаря обласного центру медико-соціальної експертизи ОСОБА_2, термін відрядження 26 травня 2015 року (1день), на підставі якого позивач відбула у відрядження, не був скасований. У відповідності до наказу ОСОБА_9 охорони здоров»я ОСОБА_10 обласної державної адміністрації № 706-В від 20.05.2015 року для поїздки у відрядження був наданий автомобіль, даний наказ також не був скасований.

Згідно ч. 1 ст. 39-1 КЗпП України якщо пiсля закiнчення строку трудового договору (пункти 2 (на визначений строк, встановлений погодженням сторін) i 3 (таким, що укладається на час виконання певної роботи) статтi 23) трудовi вiдносини фактично тривають i жодна iз сторiн не вимагає їх припинення, дiя цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Контракт є особливою формою трудового договору на визначений строк, встановлений погодженням сторін за умовами контракту.

Як вбачається із матеріалів справи, лише 28.05.2015 р. позивач була ознайомлена з розпорядження голови обласної ради та наказом ОСОБА_9 охорони здоров»я ОСОБА_10 обласної державної адміністрації від 21.05.2015 р. про звільнення з посади, що підтверджується оригіналами вказаних документів з підписом ОСОБА_2 про ознайомлення з ними 28.05.2015 р. (т. 2 а.с. 131-132, 133). Цього ж дня 28.05.2015 р. ОСОБА_2М звернулася до суду з даним позовом.

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 отримала трудову книжку з внесенням запису про звільнення з посади головного лікаря обласного Центру МСЕ, на а.с. 134 т. 2 міститься розписка ОСОБА_2 від 29.05.2015 р. про отримання нею трудовох книжки, але як пояснили представники відповідачів та представник третьої особи, запис про звільнення позивача до неї не внесено ні ОСОБА_9 охорони здоров»я ОСОБА_10 обласної державної адміністрації, ні адміністрацією Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що висновок місцевого суду щодо фактичного продовження роботи позивача і жоден із відповідачів не мав заперечень проти цього, оскільки у перший робочий день після виходу з лікарняного не вжив заходів для того, щоб належним чином були вручені позивачу копії розпорядження та наказу про її зівльнення, також трудова книжка із записом про звільнення, проведений розрахунок при звільненні, тобто ті дії, які передбачені трудовим законодавством у разі звільнення працівника з роботи, грунтується на вимогах закону.

Щодо постановленої місцевим судом ухвали від 06 листопада 2015 року про відмову у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_9 охорони здоровя ОСОБА_10 обласної державної адміністрації ОСОБА_6 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, то в цій частині колегія суддів приходить до висновку про те, що вона постановлена з додержанням вимог закону, виходячи з наступного.

Згідно ч.1,2 ст. 369 ЦПК України виконавчий лист має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження". Суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом.

Як вбачається із заяви ОСОБА_9 охорони здоровя ОСОБА_10 обласної державної адміністрації про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню ( т.2 а.с. 1-4), підставою звернення з такою заявою стала постанова про відкриття виконавчого проваження від 24.09.2015 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ОСОБА_9 державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_15 за заявою ОСОБА_2 про примусове виконання виконавчого листа № 541491/15-ц, виданого 17.09.2015 року місцевим судом, в якій боржником вказаний саме ОСОБА_9 охорони здоровя ОСОБА_10 обласної державної адміністрації, з чим останній не погоджується, оскільки не має відповідних повноважень та не є основним відповідачем у справі.

По суті дана заява є скаргою на постанову державного виконавця, в якій, як вважає вказаний відповідач, неправильно вказаний боржник за виконавчим листом, виданим місцевим судом на виконання оскарженого рішення в частині негайного його виконання. До вказаної заяви ОСОБА_9 охорони здоровя ОСОБА_10 обласної державної адміністрації не додав виконавчий лист, який безпосередньо був виданий судом та став підставою для винесення ухвали про відкриття виконавчого провадження. Проте, як вбачається із резолютивної частини судового рішення, вона викладена чітко та зрозуміло. Абзац четвертий резолютивної частини рішення звучить так «Поновити ОСОБА_2 на посаді головного лікаря Полтавського центру медико-соціальної експертизи з 22.05.2015 року» і не передбачає обов»язку вчинити ці дії саме ОСОБА_9 охорони здоровя ОСОБА_10 обласної державної адміністрації. Далі за текстом саме з ОСОБА_10 обласної ради стягнута заробітна плата за час вимушеного прогулу у розмірі 32882,76 грн.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала місцевого суду постановлена з додержанням вимог процесуального закону.

Доводи доповненої та уточненої апеляційної скарги відповідача ОСОБА_9 охорони здоров»я ОСОБА_10 обласної державної адміністрації, викладеної у новій редакції (т.1 а.с. 209), на рішення місцевого суду щодо поверхового дослідження місцевим судом змісту рішення 27 сесії 5-го скликання від 23.06.2010 р. щодо набрання чинності контракту з дати прийняття обласною радою рішення, не впливає на законність на обгрунтованість рішення місцевого суду.

Доводи вказаного відповідача щодо законності наказу від 15.08.2011 р.№ 746 «Про запровадження контрактної форми», з яким позивача було ознайомлено та попереджено про можливо подальше звільнення з посади за п. 6 ст. 36 КЗпП України у разі відсутності бажання працювати за контрактоною формою, не узгоджуються з Рішенням Конституційного Суду України у справі про тлумачення терміну «законодавство» від 09.07.1998 року та суперечать роз»ясненню Контитуційного Суду України від 01.08.2013 року № 22-14-17/1749 «Про застосування контрактної форми трудового договору», зідно якого укладення трудових договорів у формі контракту є обов»язковим лише для осіб, які призначаються на посади керівників закладів охорони після 1 січня 2012 року, і не поширюються на керівників цих закладів, призначених до цієї дати. Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 призначена на посаду головного лікаря Полтавського обласного Центру медико - соціальної експертизи згідно наказу від 21.09.1995 року № 92-К § 3 Управління охорони здоровя виконавчого комітету ОСОБА_10 обласної ОСОБА_7 народних депутатів 21.09.1995 року, тобто до 01 січня 2012 року.

Також не заслуговують на увагу доводи цього відповідача про те, що згідно ч. 2 ст. 61 ЦПК України, обставини, що встановлені рішення апеляційного суду Полтавської області від 31.01.2012 року, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, оскільки у вказаній справі мав місце інший предмет спору, між іншими сторонами. Оспорюваний наказ виданий до укладення з ОСОБА_2 контракту.

Також не заслуговують на увагу доводи цього відповідача про направлення на адресу позивача рекомендованим листом копії розпорядження голови обласної ради про звільнення, оскільки відсутні дані про вручення рекомендованого листа безпосередньо адресату та про ознайомлення з ними.

Також не заслуговують на увагу доводи цього відповідача щодо неправильного розрахунку розміру суми, що підлягає виплаті позивачу у зв»язку незаконним звільненням з роботи, оскільки згідно ст. 1 п. «з» Постанови КМ України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08.02.1995 року № 100 з останніми змінами від 29.07.2015 року цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках вимушеного прогулу та у даному випадку згідно розділу II. п.2 вказаної Постанови середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. ( Абзац третій пункту 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ №1266 від 26.09.2001).

Таким чином, останніми 2-а календарними місяцями роботи позивача, що передували події, є березень та квітень 2015 року. Як вбачається із довідки про доходи № 670 від 11.06.2015 року, виданої ОСОБА_2 ОСОБА_10 обласним Центром МСЕ, загальна сума доходу за період березень-квітень 2015 р. становить 10961,00 грн., її середньоденна заробітна плата становить 405,96 грн.(т.1 а.с. 31).

Вказана довідка відповідачами та третьою особою не спростована.

Період вимушеного прогулу згідно рішення суду встановлено з 23.05.2015 року по 17.09.2015 року, всього 81 робочий день за виключенням вихідних та святкових днів, що є правильним.

Згідно ч. 1,2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що частина третя статті 117 КЗпП України, яка передбачала, в разі, якщо звільнений працівник до одержання остаточного розрахунку стане на іншу роботу, розмір зазначеної в частині першій цієї статті компенсації (середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку) зменшується на суму заробітної плата, одержаної за новим місцем роботи, виключена на підставі Закону N 3248-IV від 20.12.2005 р., тому посилання відповідача ОСОБА_9 охорони здоров»я ОСОБА_10 обласної державної адміністрації на проведення неправильного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку не заслуговує на увагу.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_9 охорони здоров»я ОСОБА_10 обласної державної адміністрації на ухвалу місцевого суду щодо порушення вимог ч. 3 ст. 369 ЦПК України приймаються до уваги колегією суддів, проте, з матеріалів справи вбачається, що заява про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, надійшла до суду 12.10.2015 року (т. 2 а.с.1), з 21.09.2015 р. по 01.11.2015 р. головуючий суддя перебувала у щорічній основній відпустці згідно графіку надання відпусток, затвердженого 30.12.2014 року. Ухвалою від 02.11.2015 р. головуючий суддя прийняв вказану заяву до розгляду, яку отримав 02.11.2015 р., та 06.11.2015 р. заява розглянута по суті, за змістом ч. 3 ст. 369 ЦПК України суд розглядає заяву в десятиденний строк у судовому засіданні, що було дотримано суддею після отримання вказаної заяви.

Доводи в апеляційній скарзі вказаного відповідача на ухвалу місцевого суду відносно того, що у мотивувальній частині ухвали суд вийшов за межі ухваленого рішенння, вказавши на орган, який повинен поновлювати позивача на роботі, хоча резолютивна частина рішення не містить вказівки на те, який орган повинен поновлювати позивача на роботі, не заслуговують на увагу, оскільки мотивувальна частина ухвали такого не містить, а описова частина ухвали містить узагальнений виклад позицій відповідача.

Доводи в апеляційній скарзі вказаного відповідача на ухвалу місцевого суду про те, що мотивувальна частина ухвали не містить його позиції, яка докладно була оголошена в судовому засіданні, не впливає на законність ухвали.

Також не заслуговують на увагу доводи цього відповідача щодо безпідставного посилання суду в ухвалі на поняття «основного відповідача», оскільки вказана обставина не впливає на законність ухвали, у своїй заяві відповідач сам застосував словосполучення «основний відповідач по даній справі».

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_10 обласної ради про те, що копія розпорядження голови ради від 21.05.2015 р. № 97 та наказ ОСОБА_9 охорони здоров»я облдержадміністрації від 21.05.2015 р. № 40-К про звільнення позивача були направлені в ОСОБА_10 обласний центр МСЕ та на її адресу за місцем проживання, а також опубліковані на сайті ОСОБА_10 обласної ради приймаються до уваги колегією суддів, проте, у відповідності до вимог ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, видати йому копію наказу про звільнення з роботи, як вбачається, ці дії не були вчинені, з розпорядженням та наказом про звільнення позивач ознайомлена лише 28.05.2015 р., 26 та 27 травня 2015 року допустив позивача до роботи.

Доводи апеляційної скарги цього відповідача щодо законності укладення з позивачем контракту у відповідності до ст. 21 КЗпП України, рішення 3-ї сесії 23 скликання від 17.11.1998 року «Про заходи по забезпеченню управління майном спільної власності територіальних громад Полтавської області» (із змінами) та рішення 27 сесії 5-го скликання від 23.06.2010 р. «Про затвердження Положення про порядок призначення на посаду та звільнення з посади керівників підприємств (установ, організацій, закладів), які належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст області, укладення та розірвання з ними конетрактів та Типової форми контракту» протирічать Рішенню Конституційного Суду України у справі про тлумачення терміну «законодавство» від 09.07.1998 року та роз»ясненню Контитуційного Суду України від 01.08.2013 року № 22-14-17/1749 «Про застосування контрактної форми трудового договору» з підстав, викладених вище.

Доводи апеляційної скарги цього відповідача про те, що позивач не надала належних та переконливих доказів продовження контракту після закінчення строку трудового договору, не заслуговуть на увагу з огляду на те, що у перший робочий день 26.05.2015 р. після виходу з лікарняного позивачу було видано посвідчення про відрядження, яке не спростоване відповідачами та третьою особою, у подальшому 26 та 27 травня 2015 р. позивач відбула та перебувала у відрядженні в м. Глобино та м. Лубни, де проводилися спільні засідання, на підтвердження чого надані відповідні протоколи.

Доводи цього відповідача щодо відсутності заборони звільнення працівника у зв»язку із закінченням строку трудового договору у період непрацездатності заслуговують на увагу, оскільки дійсно така заборона передбачена законодавцем у разі звільнення працівника з ініціативи роботодавця.

Не заслуговують доводи апеляційної скарги цього відповідача про те, що місцевим судом не було вжито достатніх заходів для забезпечення правильного розрахунку розміру суми, що підлягає виплаті позивачу за час вимушеного прогулу, оскільки позивачем надана довідка про її доходи від 11.06.2015 р. (т.1 а.с. 31), яка є належним та допустимим доказом з огляду на вище вказану Постанову КМ України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08.02.1995 року № 100 з останніми змінами від 29.07.2015 року. Місцевим судом правильно обраховано період вимушеного прогулу з 23.05.2015 р. по день ухваленного судового рішення 17.09.2015 р. та складає за виключенням вихідних та святкових днів 81 день. Крім цього, частина третя статті 117 КЗпП України, яка передбачала, в разі, якщо звільнений працівник до одержання остаточного розрахунку стане на іншу роботу, розмір зазначеної в частині першій цієї статті компенсації (середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку) зменшується на суму заробітної плата, одержаної за новим місцем роботи, виключена на підставі Закону N 3248-IV від 20.12.2005 р.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що 02.12.2015 р. до апеляційного суду від ОСОБА_10 обласної ради надійшов відзив (згідно ч. 1 ст. 298 ЦПК України особами, які беруть участь у справі, можуть бути подані заперечення) на апеляційні скарги ОСОБА_9 охорони здоров»я ОСОБА_10 облдержадміністрації та Полтавського обласного Центру медико-соціальної експертизи (т. 2 а.с.88-91). Даний відзив, як вказано у ньому, крім доводів зазначених в апеляційній скарзі, містить інші доводи щодо незаконності та необгрунтованості рішення місцевого суду. Проте, даний відзив не є апеляційною скаргою та не є доповненням до апеляційної скарги, оскільки апеляційна скарга згідно ч. 1 ст. 294 ЦПК України подається до суду в межах строку на апеляційне оскарження, а доповнення згідно ч. 1 ст. 300 ЦПК України подаються протягом строку на апеляційне оскарження. За змістом ч.1 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. З цих підстав доводи відзиву не приймаються до розгляду апеляційним судом.

Посилання представників відповідача ОСОБА_10 обласної ради у суді апеляційної інстанції на те, що у порушення вимог процесуального закону рішення місцевого суду ухвалене без жодного письмового та "усного" доказу з його сторони, не заслуговують на увагу, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, позовна заява надійшла до суду 28.05.2015 року, а 11.06.2015 року надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (т.1 а.с.28), ухвалою місцевого суду від 15.06.2015 року відкрите провадження у справі та справа призначалася до попереднього розгляду на 22.06.2015 року (т.1 а.с.32), у попереднє судове засідання з»явилися позивач, її представник та представник третьої особи, у подальшому справа призначалася до судового розгляду на 02.07.2015 р., 21.07.2015 р., 07.08.2015 р., 26.08.2015 р., 17.09.2015 р., відповідач належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи у вказані дні, що підтверджується повідомленнями про вручення йому поштових відправлень-судових повісток (т.1 а.с.76, 91, 99, 11, 119).

Згідно ч. 1 ст. 131 ЦПК України сторони зобов»язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті.

Поняття доказів визначено главою 5 ЦПК України, поняття "усних" доказів цією главою не передбачено.

Згідно ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повиння довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Із матеріалів справи не вбачається, що представники відповідача з"являлися у судові засідання в суд першої інстанції, у матеріалах справи відсутні їх довіреності на представництво інтересів сторони. Права та обо"язки осіб, які беруть участь у справі передбачені ст. 27 ЦПК України, особи, які беруть у справі, зобов"язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов"язки, проте, як вбачається із матеріалів справи, відповідач достовірно знав, що дана цивільна справа перебуває у провадженні місцевого суду, однак, представники відповідача не подавали заяв про ознайомлення з матеріалами справи, про виготовлення з них витягів, про зняття копій з документів, долучених до справи тощо, що свідчить про їх недобросовісність у користуванні процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст. 157 ЦПК України суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів одного місяця.

Відповідач не був позбавлений процесуального права подавати докази для приєднання їх до матеріалів справи через канцелярію суду чи направити їх поштою.

Відповідач надав апеляційному суду копію заяви від 17.09.2015 року, яка адресована місцевому суду, в якій просив місцевий суд відкласти розгляд справи на іншу дати з тих підстав, що вказаного числа юрист буде приймати участь у передсесійному засіданні постійної комісії обласної ради з питань екології та раціонального природокористування, присутність на якому є обов»язковою, прийняти участь у судовому засіданні не має можливості, хоча така заява відповідача відсутня в матеріалах цивільної справи.

Відповідач є юридичною особою та має можливість направити для представництва своїх інтересів іншого представника, тому вказані відповідачем причини та обставини неявки до місцевого суду представника не є поважними.

Доводи апеляційної скарги третьої особи Полтавського обласного Центру медико-соціальної експертизи щодо невжиття місцевим судом достатніх заходів для забезпечення правильного розрахунку розміру суми, що підлягає виплаті позивачу за час вимушеного прогулу, не заслуговують на увагу з підстав, викладених вище.

Інших доводів апеляційна скарга третьої особи не містить.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у судовому засіданні 14.01.2016 року суду апеляційної інстанції надана довіреність на ім"я представника Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи від 11.01.2016 р. для участі у справі за підписом в.о. головного лікаря обласного Центру МСЕ ОСОБА_14, що підтверджує факт неукладення з останнім контракту, отже, посада головного лікаря до цього часу є вільною.

Як встановлено колегією суддів, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги слід відхилити, рішення та ухвалу місцевого суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308 ч.1, 313 - 315, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_9 охорони здоров'я ОСОБА_10 обласної державної адміністрації, ОСОБА_10 обласної ради, Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи відхилити.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17 вересня 2015 року та ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 06 листопада 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання нею закононної сили.

С У Д Д І :