Постанова № 55068085, 13.01.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

13 січня 2016 року Справа № 910/5427/15-г

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Саврій В.А.

судді Мамченко Ю.А. ,

судді Дужич С.П.

при секретарі Вощук О.А.,

розглянувши апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АБ "УКООПСПІЛКА" ОСОБА_1 на рішення господарського суду Вінницької області від 04.11.15 р. у справі № 910/5427/15-г

за позовом публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "УКООПСПІЛКА" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АБ "УКООПСПІЛКА" ОСОБА_1

до товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА ФУД" (м.Тульчин, Вінницька область)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 (м.Київ)

про визнання недійсним нікчемного правочину - договору іпотеки від 10.12.2014 р. та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину

за участю представників:

позивача - не з'явився;

відповідача - ОСОБА_3 (довіреність б/н від 06.01.2016р.)

третьої особи - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 04.11.15 р. у справі №910/5427/15-г відмовлено в задоволенні позову публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "УКООПСПІЛКА" до товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА ФУД", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про визнання недійсним нікчемним правочину - Договору іпотеки від 10.12.2014 р., посвідченого 10.12.2014р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстровим №1828 та скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 - про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10.12.2014р. за індексними номерами 17876211, 17886090, 17879665, 17885262, 17882167, 17883793.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги не відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи, не підтверджені належними доказами (т.2, арк.справи 211-218).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (т.2, арк.справи 233-236).

В апеляційній скарзі, зокрема, зазначає що відповідач на момент укладення зазначених правочинів був обізнаний про активи, які є у позивача (із найціннішого - це нерухоме майно (приміщення та будівлі, в обласних центрах України, які позивач використовував в якості відокремлених структурних підрозділів), його жахливим фінансовим становищем (це збільшення майже як у два рази негативно класифікованих активів, збільшення більш як у два з половиною рази обсягу дебіторської заборгованості за так званими «мусорними» цінними паперами, значні обсяги операцій по ним без отримання процентних доходів), про встановлення у банку особливого режиму контролю за діяльністю у зв'язку з наявними фактами (встановленими НБУ) невиконання позивачем своїх зобов'язань перед своїми клієнтами. А тому, відповідач, маючи у своєму розпорядженні вищевказану інформацію, повною мірою мав можливість усвідомлювати ту реальну загрозу, що нависла над його депозитними вкладами, а саме їх неповернення як у встановлений в договорах строк, так і достроково. В зв'язку з цим, з метою отримання відповідачем переваги перед іншими кредиторами, і було укладено вищевказаний договір іпотеки. Уклавши такий договір Відповідач отримав можливість позачергового задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. У випадку, якщо б відповідач не уклав такого договору, то його кредиторські вимоги щодо повернення депозитних коштів було б віднесено згідно ст.52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» до сьомої черги. Зрозуміло, що отримання кредитором сьомої черги неплатоспроможного банку відшкодування в сумі 16,2 млн.грн. є неможливим.

Скаржник стверджує, що господарським судом Вінницької області проігноровано:

- факт, що станом на день введення в банку тимчасової адміністрації жоден договір банківського вкладу, укладений як з юридичною, так і з фізичною особою не був забезпечений іпотекою, що підтверджується відповідними довідками, наявними в матеріалах справи, в яких міститься інформація про абсолютно всі депозитні договори, укладені станом на вказаний день;

- те, що жодним законом чи підзаконним нормативним актом, чи внутрішнім документом Позивача - Положенням про порядок здійснення АБ «УКООПСПІЛКА» вкладних (депозитних) операцій з юридичними особами, наявним в матеріалах справи, прямо не встановлена необхідність передачі відповідачу майна в іпотеку для забезпечення та повернення його банківських вкладів.

А тому, перебування відповідача у статусі іпотекодержателя у відношенні до банку дуже якісно і вигідно відрізняє його від інших кредиторів (вкладників), адже тільки відповідач отримав виключне, особливе право позачергового задоволення своїх кредиторських вимог за рахунок нерухомого майна, переданого в іпотеку згідно вищевказаного договору. Всі інші кредитори (вкладники юридичні особи) чекають своєї «довгої» сьомої черги для задоволення своїх кредиторських вимог.

Наступною підставою визнання вищевказаного договору іпотеки нікчемним є те, що на день укладення вищевказаного договору позивач відмовився від власних майнових вимог на суму 24009449,00 грн. Таку суму приблизно складають разом предмети іпотеки: нежитлові приміщення в м.Миколаїв, вартістю 10002914 грн. (без ПДВ) та нежилий об'єкт (будівля) в м.Херсоні, вартістю 12114362,00 грн. (без ПДВ), загальною вартістю 22117276.00 грн.

Відповідно до оцінки, проведеної 15.04.2014р. (за 3 (три) місяці до укладення вищевказаних договорів банківського вкладу та за 8 (вісім) місяців до укладення вищевказаного договору іпотеки, що свідчить про відсутність будь-якого зв'язку між проведеною оцінкою та укладеними договорами) суб'єктом оціночної діяльності ПП «Експегт-Консалт Центр», вартість нерухомого майна позивача, що згодом було передано в іпотеку, склала 40 209 449,00 грн., без ПДВ.

Тобто, позивач, передавши нерухоме майно в іпотеку, фактично позбавився можливості реалізувати (продати) нерухоме майно в м.Миколаєві та м.Херсоні для виконання своїх зобов'язань перед вкладниками та кредиторами банку. Щоб забезпечити виконання зобов'язань за депозитними договорами достатньо було одного обєкту нерухомості у м.Львові, вартістю 18092173,00 грн. (без ПДВ), але і в даному випадку сума перевищення складає 1892173,00 грн.

В ході ліквідаційної процедури 01.05.2015р. (через рік після вищевказаної оцінки) суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Канзас ріал Естейт» проведена оцінка, в тому числі і вищевказаного нерухомого майна, відповідно до якої загальна ринкова вартість склала 18883200,00 грн., що також перевищує загальну суму депозитів на 2683200,00 грн.

Скаржник вважає, що твердження господарського суду Вінницької області про безпідставність різниці, не має за собою жодного обгрунтування. Неприйняття різниці тільки на тій підставі, що різниця оцінки, проведеної у 2014 році і оцінки, проведеної у 2015 році відрізняється сумою в два рази меншою, жодним чином не може говорити про її безпідставність. Вартість активів в Україні змінюється/падає майже щодня. При цьому, якщо навіть взяти до уваги оцінку, проведену при визначенні ліквідаційної маси, все рівно маємо відмову позивача від майнових вимог на суму 2683200,00 грн.

Іншою підставою визнання нікчемного правочину недійсним є п.2 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме, позивач до дня визнання його неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим.

Сутність даної підстави полягає в тому, що 10.12.2014р., майже за 40 днів до дня визнання позивача неплатоспроможним, позивач взяв на себе зобов'язання за договором іпотеки щодо забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з укладених між ним та відповідачем договорів банківського вкладу, внаслідок чого виконання грошових зобов'язань перед іншими кредиторами позивача частково стало неможливим.

Апелянт вважає, що вкладення даного договору іпотеки призвело до того, що позивач позбавлений можливості реалізувати власне нерухоме майно в процедурі ліквідації позивача відповідно до порядку, передбаченого Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» для задоволення акцептованих вимог вкладників та кредиторів Позивача згідно черговості, встановленої ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», наслідком чого виконання грошових зобов'язань перед іншими кредиторами частково стало неможливим. Згідно експертної оцінки, проведеної при оцінці ліквідаційної маси банку, вартість об'єктів нерухомості, переданих в іпотеку за вищевказаним договором склала 18883200,00 грн. Отже, певна кількість кредиторів не отримає задоволення своїх кредиторських вимог на вказану суму.

При обґрунтуванні апеляційних вимог скаржник посилається на норми ч.1 ст.3, ч.1 ст.4, ч.1 ст.34, ч.3 ст.38, ч.8 ст.49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст.37 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ч.6 ст.5 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 4, 91, 93 - 95, 103, 104 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного просить скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 04.11.2015р. у справі №910/5427/15-г повністю та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог ПАТ «Акціонерний банк «УКООПСПІЛКА», а саме: визнати недійним нікчемний правочин - Договір іпотеки від 10.12.2014 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстровим №1828 та скасувати рішення державного реєстратора: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10.12.2014р. за індексними номерами: 17876211, 17886090. 17879665, 17885262, 17882167, 17883793.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 09.12.2015р. апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АБ "УКООПСПІЛКА" ОСОБА_1 прийнято до провадження, справу призначено до слухання (т.2, арк.справи 232).

Представник відповідача скористався правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу (вх.№969/16 від 13.01.2016р.).

У відзиві, зокрема, зазначає, що позивачем не було наданого жодного договору чи будь-яких обставин, із яких вбачається, що позивач уклав рівнозначні договори із іншими клієнтами - юридичними особами. Тобто, не було надано договорів, за якими хоч будь-яка юридична особа перерахувала на рахунок позивача більше 16 млн. грн., а в забезпечення зобовязань по поверненню депозитних коштів, позивачем не укладено договорів іпотеки. Позивач не навів обставин, які є аналогічними та співрозмірними із договірними відносинами позивача та відповідача, та за якими позивач у інших випадках не укладав договорів іпотеки, а тому твердження, що відповідачу наче б то було надано переваги (пільги) - не підтверджено належними доказами та обставинами.

Щодо твердження позивача на висновок експертизи, яка встановила, що ринкова вартість нерухомого майна, переданого в іпотеку, становить у два рази більше від взятих зобовязань за депозитними договорами, відповідач, посилаючись на ст.ст.38, 41 Закону України «Про іпотеку», зазначає, що у випадку реалізації предмету іпотеку на більшу суму, ніж було забезпечено, решту коштів буде повернуто позивачу, а тому позивач не відмовлявся від будь-яких власних майнових вимог.

Також зазначає, що позивачем не наведено обставин, що можуть підтверджувати, що справді саме із за зобовязань по іпотеці, позивач став неплатоспроможним чи це унеможливило виконання грошових зобовязань перед кредиторами. Також, після задоволення вимог відповідача, позивач зможе розрахуватися з іншими кредиторами за рахунок решти коштів від реалізації іпотеки.

Крім цього відповідач зазначає, що з аналізу норм Закону України «Про банки і банківську діяльність», суд першої інстанції правильно дійшов до висновку, що залучення банком депозитів від юридичної особи відноситься до кредитної операції, а тому укладення договору іпотеки в забезпечення виконання зобовязання за такими договорами не суперечить приписам п. 5 ч.3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Таким чином, як вбачається із вищенаведених обставин, спірний договір іпотеки не підпадає за своєю правовою та економічною суттю під будь-який з наведених Позивачем критеріїв нікчемності, передбачених положеннями ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення господарського суду Вінницької області від 04.11.2015р. залишити без змін.

У судовому засіданні апеляційної інстанції 13.01.2016р. представник відповідача заперечив доводи та вимоги апеляційної скарги, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу. Вважає скаргу необгрунтованою та безпідставною, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення господарського суду Вінницької області від 04.11.2015 р. - залишити без змін.

Представник позивача у судове засідання не зявився, однак, подав заяву №13 від 11.01.2016р. про розгляд апеляційної скарги за відсутності представника позивача.

Третя особа не забезпечила явку свого представника в судове засідання, причини неявки суду не повідомила, хоч про час та місце розгляду скарги була повідомлена у встановленому законом порядку (т.2, арк.справи 254, 255).

Враховуючи клопотання позивача, приписи ст. 101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, ст. 102 ГПК України про строки розгляду апеляційної скарги та той факт, що неявка в засідання суду представників сторін, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників позивача та третьої особи.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

В період з 25.07.2014 р. по 06.10.2014 р. між ПАТ "АБ"УКООПСПІЛКА" (ОСОБА_5) та ТОВ "ТЕРРА ФУД" (Вкладник) було укладено ряд договорів банківського вкладу.

Зокрема, 25.07.2014 р. між ПАТ "АБ"УКООПСПІЛКА" (ОСОБА_5) та ТОВ "ТЕРРА ФУД" (Вкладник) було укладено договір банківського вкладу №11/2014 за умовами якого ОСОБА_5 приймає від Вкладника для розміщення на депозитному рахунку тимчасово вільні кошти в сумі 5000000,00 грн. строком з 25.07.2014 р. по 24.08.2014 р. з виплатою відсотків в розмірі 15 % річних (т.1, арк.справи 14).

22.08.2014 р. та 30.12.2014 р. між ПАТ"АБ"УКООПСПІЛКА" (ОСОБА_5) та ТОВ "ТЕРРА ФУД" (Вкладник)укладено договори №1 та №2 про внесення змін та доповнень до договору від 25.07.2014 р. (відповідно), якими було збільшено строк депозиту за договором № 11/2014 до 31.12.2014 р. (договір №1 від 22.08.2014 р.) та викладено п. 1.1 депозитного договору № 11/2014 в новій редакції: строк розміщення на депозитному рахунку тимчасово вільних коштів в сумі 5 000 000,00 грн. з 25.07.2014 р. по 29.12.2014 р., коштів в сумі 7000000,00 грн. - з 30.12.2014 р. по 31.01.2015 р. зі сплатою відсотків в сумі 3 % річних (договір № 2 від 30.12.2014 р.) (т.1, арк.справи 15).

08.09.2014р. між позивачем (ОСОБА_6) та відповідачем (Вкладником) було укладено договір банківського вкладу № 52/2014 за умовами якого Вкладник розміщує на депозитному рахунку ОСОБА_6 на строк з 08.09.2014 р. по 07.09.2015 р. вільні кошти в сумі 4 200 000,00 грн. зі сплатою процентів в розмірі 3 % річних (п.1.1 Договору № 52/2014) (т.1, арк.справи 16).

24.09.2014р. між позивачем (ОСОБА_6) та відповідачем (Вкладником) укладено договір банківського вкладу № 56/2014, за умовами якого ОСОБА_5 приймає від Вкладника для розміщення на депозитному рахунку тимчасово вільні кошти в сумі 800 000,00 грн. строком з 24.09.2014 р. по 23.09.2015 р. з виплатою 3 % річних (п.1.1 Договору № 56/2014) (т.1, арк.справи 17).

06.10.2014р. між позивачем (ОСОБА_6) та відповідачем (Вкладником) укладено договір банківського вкладу № 57/2014, за умовами якого ОСОБА_5 приймає від Вкладника для розміщення на депозитному рахунку тимчасово вільні кошти в сумі 4 200 000,00 грн. строком з 06.10.2014 р. по 05.10.2015 р. з виплатою 3 % річних (п.1.1 Договору № 57/2014) (т.1, арк.справи 18).

Таким чином, загальна сума внесених Вкладником грошових коштів на рахунок ОСОБА_6 складає 16200000,00 грн., що також підтверджується наявними у справі платіжними дорученнями наданими відповідачем та довідкою позивача №1357 від 12.10.2015р. (т.1, арк.справи 181-201, т.2, арк.справи 103).

Як вбачається з матеріалів справи, наявність вказаних вище договорів банківського вкладу, сума внесених Вкладником грошових коштів на рахунок ОСОБА_6, не заперечувалася сторонами.

10.12.2014р. між ТОВ «ТЕРРА ФУД» та ПАТ «АБ «УКООПСПІЛКА» було укладено договір іпотеки згідно п.1.1 якого дана іпотека забезпечує виконання Іпотекодавцем зобов'язань, що випливають між ним та Іпотекодержателем договорів банківського вкладу: №11/2014 від 25.07.2014р. з урахуванням договору про внесення змін та доповнень №1 від 22.08.2014р. (депозитний договір №1); №52/2014 від 08.09.2014 р. (депозитний договір №2); №56/2014 від 24.09.2014 р. (депозитний договір № 3) та №57/2014 від 06.10.2014 р. (депозитний договір № 4) (т.1, арк.справи 19-23).

Пунктом 1.1.5 Договору іпотеки сторони домовились, що іпотекою забезпечуються інші зобов'язання, що виникають в силу цього Договору, в тому числі, але не обмежуючись вимоги Іпотекодержателя щодо повернення банківських вкладів (депозитів) за Депозитними договорами, проценті за користування цими вкладами, відшкодування витрат, пов'язаних із зверненням стягнення на Предмет іпотеки, витрат на утримання і збереження Предмета іпотеки, витрат на страхування Предмета іпотеки, збитків, завданих порушенням умов Договору.

Згідно п.1.2 Договору іпотеки предметом іпотеки за Депозитним договором 1 є приміщення підвалу, приміщення 1-го поверху, приміщення 2-го поверху загальною площею 863,5 кв.м., що знаходиться за адресою Львівська область, м. Львів, проспект Чорновола, 43А (Предмет іпотеки 1: літ.А-5, прим. підвалу ІІ по ІV та ХІХ по ХХV площею -288,6 кв.м.; прим.1 поа.4-1 по 4-9: 4-11 по 4-25 площею 274,3 кв.м.; прим. 2 пов. 4-26 по 4-43 площею 300,6 кв.м.); за Депозитними договорами 2-4 предметом іпотеки є нежитлові приміщення загальною площею 715,6 кв. м., що розташовані в будівлі за літ. А-4, що знаходяться за адресою Миколаївська область, м.Миколаїв, вулиця Артилерійська, 4/1 (Предмет іпотеки 2), нежитловий об'єкт по вулиці Радянській, 27 в м. Херсоні, Херсонської області (Предмет іпотеки 3: двоповерхова адміністративна будівля з підвалом, літ.А, загальною площею 1123,9 кв.м.; майстерня, літ. Б, площею забудови 76,6 кв.м.; ворота, номер 1). Дані об'єкти нерухомого майна передані в іпотеку належать Іпотекодавцю на праві власності.

Пунктом 1.4 Договору іпотеки сторони погодили, що загальна вартість предметів іпотеки складає 40 209 449,00 грн.

Після підписання сторонами Договору іпотеки приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 було внесено відповідні записи до Державного реєстру речових права на нерухоме майно щодо обтяження вищевказаного вище майна іпотекою, що стверджується відповідними витягами з вказаного реєстру (т.1, арк.справи 24-29).

15.07.2014 р. Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 412/БТ про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ "АБ "УКООПСПІЛКА" шляхом призначення куратора відповідно до якої на період з 16 липня по 31 грудня 2014 року куратором банку призначено службовця НБУ ОСОБА_5 (т.1, арк.справи 49).

22.01.2015 р. постановою Правління Національного банку України №39 Акціонерний банк "УКОПСПІЛКА" віднесено до категорії неплатоспроможних (т.1, арк.справи 37).

22.01.2015р. на підставі постанови Правління НБУ №39 від 22.01.2015р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №12 про початок з 23.01.2015 р. процедури виведення ПАТ "АБ"УКООПСПІЛКА" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на строк три місяця з 23.01.2015 р. по 22.04.2015 р. включно та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АБ "УКООПСПІЛКА" ОСОБА_1 (т.1, арк.справи 38).

На виконання вимог частини 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноваженою особою Фонду здійснено перевірку правочинів укладених банком протягом одного року до запровадження тимчасової адміністрації на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними. У ході перевірки було виявлено наявність договору іпотеки укладеного 10.12.2014 р. між ТОВ "ТЕРРА ФУД" та ПАТ "АБ "УКООПСПІЛКА", який підпадає під критерії нікчемності встановлені ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Посилаючись на те, що договір іпотеки від 10.12.2014 р. є нікчемним з огляду на приписи п.п.1, 2, 5, 7 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", позивач направив відповідачу повідомлення №138 від 10.02.2015р. про нікчемність договору та в порядку застосування наслідків недійсності правочину вимагав вчинити дії передбачені ч.1 ст.216 ЦК України та ч.5 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (т.1, арк.справи 33).

Відповідач у листі №17/02-15 від 17.02.2015р. вказав на протиправність повідомлення ОСОБА_6 про нікчемність договору іпотеки від 10.12.2014 р. та відмовився визнати його нікчемним посилаючись, зокрема, на те, що відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" дані правовідносини які виникли між ОСОБА_6 та товариством не підпадають під його дію, оскільки ним регулюються відносини між ОСОБА_6 та фізичною особою (т.1, арк.справи 34).

Крім того, відповідач в листі посилається на те, що нормами чинного законодавства не передбачено заборон щодо укладення Договорів іпотеки в рахунок виконання зобов'язань за Договорами банківського вкладу та відсутність у Уповноваженого фонду ГВФО повноважень на визнання договорів нікчемними.

Листом №339 від 02.03.2015р. Уповноважена особа Фонду ГВФО звернула увагу відповідача на регулювання спірних правовідносин сторін саме Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" і на його пріоритетність з іншими нормативно - правовими актами, а також на відповідності діючому законодавству повідомлення №138 від 10.02.2015 р. (т.1, арк.справи 35).

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено принцип презумпції правомірності правочину відповідно до якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В п.3 ч.1 ст.3, ст.6 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору який передбачає, право суб'єкта цивільного права на укладення й інших договорів, прямо не передбачених актами цивільного законодавства, але відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Сторони договору мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як встановлено пп.2 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Так, відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

В п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Пунктом 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що правовідносини, пов'язані з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, регулюються ЦК України, ГК України, Земельним кодексом України, Законами України "Про оренду землі", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про іпотеку", "Про страхування", "Про банки і банківську діяльність", "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", "Про запобігання корупції" та іншими актами законодавства. Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 71 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", частини третьої статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" тощо. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Пунктом 2.5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що за змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Як вбачається з матеріалів справи, в якості підстави позову позивач послався на те, що договір іпотеки від 10.12.2014 р. є нікчемним виходячи із приписів п.п.1, 2, 5, 7 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" відповідно до яких (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобовязання без встановлення обовязку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобовязання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобовязань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

5) банк прийняв на себе зобовязання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" ;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Як встановлено п.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" у силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).

Надаючи оцінку доводам позивача в контексті заявленого позову в сукупності із нормативно-правовим регулюванням спірних правовідносин суд виходить з наступного окремо щодо кожного із пунктів ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" .

Відповідно до ст.1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

З аналізу положень Закону України "Про іпотеку" випливає, що предмет іпотеки залишається у володінні і користуванні виключно іпотекодавця, а іпотекодержатель має право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Господарський суд Вінницької області дійшов вірного висновку, що укладаючи договір іпотеки ПАТ "АБ "УКООПСПІЛКА" не відмовлялося від належних йому майнових прав, оскільки нерухоме майно залишалося у користуванні та володінні останнього, а лише передав їх у забезпечення Відповідачу щодо повернення депозитних коштів в разі порушення Позивачем зобов'язань за депозитними договорами.

Спірні нежилі приміщення є предметом забезпечення виконання зобов`язань як гарантія можливого неповернення депозитних коштів за депозитними договорами з боку ПАТ "АБ "УКООПСПІЛКА".

З приводу посилання позивача на те, що внаслідок укладення договору іпотеки ОСОБА_5 відмовився від власних майнових вимог щодо різниці між сумою депозитів розміщених відповідачем та ринковою вартістю нерухомого майна переданого ОСОБА_6 в іпотеку в забезпечення повернення депозитів, яка за твердженням позивача складає 24 009 449,00 грн. колегія суддів зазначає.

Згідно ч.6 ст.5 Закону України "Про іпотеку" визначено, що вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб'єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором.

Як вбачається із наявних матеріалів справи, вартість предмета іпотеки за договором іпотеки була визначено за згодою сторін цього договору, які погодилися на застосування результатів проведеної оцінки предмета іпотеки відповідним суб'єктом оціночної діяльності та занесли їх у спірний договір, а саме: 40 209 449,00 грн., який було отримано на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності ПП "Експерт-Консалт Центр" в той час як загальна сума грошових коштів, які розміщені відповідачем в ОСОБА_6 становить 16 200 000,00 грн.

При цьому, із матеріалів справи вбачається, що внаслідок проведення оцінки ліквідаційної маси банку вартість об'єктів нерухомого майна визначена в розмірі 18883200,00 грн., що свідчить про безпідставність вказаної позивачем суми різниці.

Умовами Договору іпотеки сторони передбачили, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за вибором Іпотекодержателя на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або шляхом позасудового врегулювання згідно з застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя, що міститься в п.5.2.1 цього договору відповідно до якого застереження про задоволення вимог іпотекодержателя визначено шляхом: продажу іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки на підставі договору купівлі-продажу у порядку встановленому ст.38 Закону України "Про іпотеку" чи передачі іпотекодавцем іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в порядку передбаченому ст.37 Закону України "Про іпотеку".

Частиною 3 статті 37 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, а у випадку продажу предмету іпотеки іпотекодержателем іншій особі відповідно до ч.7 ст.38 цього Закону розподіл коштів від продажу предмета іпотеки між іпотекодержателем та іншими особами, що мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, здійснюється відповідно до встановленого пріоритету та розміру цих прав чи вимог, і решта виручки повертається іпотекодавцю.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, наведені положення умов договору іпотеки та норм Закону України "Про іпотеку", які передбачають повернення різниці між вартістю предмету іпотеки та сумою забезпечених вимог іпотекодавцю спростовують посилання позивача на нікчемність договору іпотеки згідно п.1 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

З приводу посилання позивача на п.2 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, зважаючи на викладене нижче.

В обгрунтування вказаного доводу позивач послався на те, що вартість об'єктів нерухомого майна переданого в іпотеку в 2,5 рази перевищує розмір депозитів відповідача, а тому після передачі майна в іпотеку банк залишився без своїх активів, що вплине на можливість реалізації Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прав щодо задоволення кредиторських вимог.

Однак, із змісту позовної заяви та доданих позивачем документів не вбачається чіткої вказівки скаржника на будь-які фактичні обставини, які можуть свідчити про наявність підстави нікчемності договору, визначеної п.2 ч.3 ст.38 вказаного Закону, а також не надано доказів в обгрунтування своїх доводів.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що п.4.2 договору іпотеки визначені зобов'язання іпотекодавця, з яких не вбачається покладення на останнього таких зобов'язань, які могли суттєво вплинути на його майновий стан, привести до неможливості виконання інших зобов'язань перед кредиторами або до неплатоспроможності банку.

Зважаючи на наявні у справі докази, в іпотеку було передано майно балансовою вартістю станом на 23.01.2015 р. 17 825 900,00 грн. при тому, що вартість всіх основних засобів складає на вказану дату 20 807 028,00 грн. (т.1, арк.справи 83-85).

Водночас, розмір активів ОСОБА_6 станом на 10.12.2014 р. становив 541 569 542,52 грн., станом на 23.01.2015 р. - 529 103 680,00 грн. і в структурі активів основні засоби займають незначну частку (біля 4 %).

Станом на 29.01.2015 р. розмір активів ОСОБА_6 становив 315 792 032,72 грн. в той час як вартість основних засобів та нематеріальних активів становила 18 873 926,78 грн.

В активах ОСОБА_6 станом на 10.12.2014 р. наявний кредитний портфель в якому кредити віднесені до І та ІІ категорії якості становлять 23 601 937,93 грн., в той час як кредити з IV та V категорії становлять 110 026 002,07 грн.

Як вірно зазначено місцевим господарським судом, надана ОСОБА_6 оцінка ліквідаційної маси станом на 01.05.2015 р. відповідно до якої її вартість складає 109 559 623,94 грн. і в тому рахунку вартість предмета іпотеки складає 18 883 200,00 грн. не свідчить про те, що саме взяте за договором іпотеки зобов'язання призвело до його неплатоспроможності чи неможливості повністю чи частково виконувати грошові зобов'язання перед іншими кредиторами.

При цьому, укладенню договору іпотеки передувало укладення депозитних договорів за якими в користування банку було передано грошові кошти в сумі 16200000,00 грн., а укладення договору іпотеки не встановлює причинний звязок з неможливістю або утрудненням виконання зобовязань ОСОБА_6 перед кредиторами та/або з віднесенням останнього до категорії неплатоспроможних.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується, що наведені вище обставини свідчать про безпідставність доводів позивача щодо наявності в договорі іпотеки критерію нікчемності встановленого п.2 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Твердження позивача про те, що договір іпотеки є нікчемним в силу положень п.5 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" спростовується наведеним нижче.

Зокрема, позивач вказує на те, що залучення ОСОБА_6 у депозити коштів від юридичних осіб не належить до кредитних операцій відповідно до п.3 ч.3 ст.47, ст.49 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Разом з тим, згідно ч.1 ст.49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) як кредитні в цій статті розглядаються операції, зазначені в пункті 3 частини третьої статті 47 цього Закону, а також:

1) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені;

2) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

3) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

4) лізинг.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до банківських послуг належать:

1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах;

3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

ОСОБА_6 має право вчиняти будь-які правочини, необхідні для надання ним банківських та інших фінансових послуг та здійснення іншої діяльності (ч.8 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Відповідно до ч.1 ст.1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (ч.3 ст.1058 ЦК України).

Згідно ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

З огляду на наведені вище норми Закону України "Про банки і банківську діяльність", суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що залучення банком депозитів від юридичної особи відноситься до кредитної операції, а тому, укладення договору іпотеки в забезпечення виконання зобов'язання за такими договорами не суперечить приписам п.5 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Щодо посилання позивача (скаржника) на п.7 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як на підставу нікчемності договорів іпотеки необхідно зазначити наступне.

Вимога позивача в цій частині обгрунтована тим, що внаслідок укладення договору іпотеки відповідач отримав перевагу перед іншими кредиторами в частині отримання можливості позачергового задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки всупереч приписам п.1 ч.5 ст.36 та ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а діючим законодавством та внутрішніми документами ОСОБА_6 прямо не встановлена необхідність укладення договору іпотеки в забезпечення виконання зобов'язань за депозитними договорами.

На наведене твердження колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 3 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що майно банку, яке є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право за погодженням з уповноваженою особою Фонду звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому чинним законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна.

Варто зауважити, що вказана стаття регламентує порядок задоволення вимог кредиторів в ліквідаційній процедурі ОСОБА_6.

Водночас, пункт 5.2 договору іпотеки містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке надає право іпотекодержателю звернути стягнення на предмети іпотеки на підставі зазначеного договору лише в разі порушення зобов'язань іпотекодавцем чи визнання його неплатоспроможним, ліквідації, порушенні відносно нього справи про банкрутство.

Договір було підписано сторонами та нотаріально посвідчено 10.12.2014 р., тобто до запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "АБ "УКООПСПІЛКА", яке відбулося 22.01.2015р.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було перераховано в якості депозитних внесків на рахунок ОСОБА_6 16 200 000,00 грн., що не заперечується сторонами.

При цьому станом на 23.01.2015 р. розмір депозитних вкладів юридичних осіб ОСОБА_6 становив 53 219 533,65 грн. виходячи з чого розмір депозитного вкладу відповідача становить 30% від усіх депозитних вкладів юридичних осіб у жодної з яких не було аналогічного об'єму депозитних вкладів (т.2, арк.справи 103).

Розмір процентної ставки за депозитами склав 3%, в той час як у інших юридичних осіб розмір ставки за депозитами коливався від 7% до 20% річних (за виключенням 4, у яких процентна ставка рівнялась 0).

При цьому позивачем не надано доказів існування рівнозначних договорів депозитних вкладів зі схожими умовами розміщення депозитних вкладів в частині їх обсягів, розміру процентної ставки та виду забезпечення задля проведення порівняння їх умов та надання об'єктивної оцінки спірному договору іпотеки в частині визначення в його умовах переваг перед іншими кредиторами.

Також, як вірно зазначено судом першої інстанції, позивачем не обгрунтовано які саме умови договору іпотеки передбачають передачу майна і яким чином наявність укладеного договору іпотеки підтверджує наявність переваги перед іншими кредиторами із врахуванням наведених вище обставин щодо розміру депозитних вкладів відповідача.

Відповідно до положень ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, договір іпотеки укладався між позивачем і відповідачем за взаємної згоди та за відсутності законодавчих заборон на укладення таких угод, у відповідності до принципу свободи договору.

Норма п.7 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обумовлює нікчемність правочину необхідністю доведення зацікавленою особою (позивачем) наявності в діях учасників правочину мети у вигляді надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Тому, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду Вінницької області, що всупереч нормам ст.ст.32, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України позивачем не доведено, які переваги (пільги) надано ОСОБА_6 відповідачу при укладенні договору іпотеки від 10.12.2014 р.

Твердження позивача, що договір іпотеки від 10.12.2014 р. між ПАТ "АБ "УКООПСПІЛКА" та ТОВ "ТЕРРА ФУД" укладений з метою надання останньому переваг (пільг), прямо не встановлених для нього законодавством чи внутрішніми документами банку, не може підтверджуватись виключно посиланням позивача на приписи ст.1 Закону України "Про іпотеку", п.1 ч.5 ст.36, ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та їх тлумачення, оскільки при кваліфікації правочину з огляду на мету його вчинення має враховуватись вина, яка доводиться такими засобами доказування, що можуть її підтвердити (п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

При цьому, як вказувалось вище, спірні нежилі приміщення є предметом забезпечення виконання зобов`язань як гарантія можливого неповернення депозитних коштів за депозитними договорами з боку ПАТ "АБ "УКООПСПІЛКА".

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що метою укладення даного договору іпотеки є забезпечення виконання зобов'язань за депозитними договорами, а не надання відповідачу переваг (пільг) у порівнянні з іншими кредиторами.

Положеннями статті 1 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано жодних доказів того, що відповідач виступає кредитором ОСОБА_6 на час прийняття рішення по справі.

Згідно ч.ч.1, 8 ст.49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами. Вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними.

Із наявних в матеріалах справи письмових пояснень позивача №1402, №1403 від 30.10.2015р. вбачається, що відповідач із заявою про кредиторські вимоги до банку не звертався в 30-денний строк з дня опублікування відповідного оголошення (30.04.2015р.), в реєстр акцептованих вимог кредиторів затверджений рішенням ВД ФГВФО (протокол №168/15 від 20.07.2015р.) не включений, а тому його вимоги вважаються погашеними.

Зважаючи на викладене вище, спірний договір не підпадає за своєю правовою та економічною суттю під будь-який з наведених позивачем у позовній заяві критеріїв нікчемності - п.п.1, 2, 5, 7 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання договору іпотеки від 10.12.2014р. недійсним або нікчемним, у звязку з чим відмовлено в задоволенні відповідної позовної вимоги.

Вимога позивача про застосування наслідків нікчемності правочину не підлягають задоволенню зважаючи на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, оскільки відсутні підстави для визнання договору недійсним або нікчемним, тому і відсутні підстави для застосування ст.216 ЦК України для задоволення позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 - про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10.12.2014р. за індексними номерами 17876211, 17886090, 17879665, 17885262, 17882167, 17883793.

Колегією суддів також було враховано правові позиції викладені в постановах Вищого господарського суду України від 25.08.2015р. у справі №910/1741/15-г, від 08.09.2015р. у справі №910/3306/15-г.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АБ "УКООПСПІЛКА" ОСОБА_1 на рішення господарського суду Вінницької області від 04.11.15 р. у справі № 910/5427/15-г залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Дужич С.П.