Постанова № 55067743, 12.01.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" січня 2016 р. Справа № 914/4165/14

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого - суддіДубник О.П.

СуддівМатущак О.І.

ОСОБА_1

При секретарі судового засіданняДовгополові А.О.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства (ділі-ПАТ) Холдингова компанія ЕКО-ДІМ № 22-10п від 22.10.2015 року (вх. № ЛАГС 01-05/4898/15 від 29.10.2015 року)

на рішення Господарського суду Львівської області від 05.10.2015 року

у справі № 914/4165/14 (суддя .ОСОБА_2Т.)

за позовом: ПАТ Холдингова компанія ЕКО-ДІМ, м.Львів

до відповідача: Приватного підприємства (далі-ПП) Мірт,м. Львів

про: визнання недійсним договору підряду від 01.06.2011 року № 18-06

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_3 представник (довіреність в матеріалах справи);

від відповідача: Наконечна О-А.Є. представник (довіреність в матеріалах справи).

Судом розяснено права та обовязки, передбачені ст.ст. 20, 22, 28 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України).

Відводів складу суду в порядку ст.20 ГПК України не заявлялось.

Заяв про технічну фіксацію судового процесу від представників сторін не надходило, у звязку із чим хід судового засідання фіксується у протоколі.

Причини зміни складу суду викладено в розпорядженні в.о. голови суду від 15.12.2015 р.

В судовому засіданні 16.12.2015 р. оголошувалась перерва до 12.01.2016 р.

Заслухавши клопотання апелянта визнати його особою, яка має право на ознайомлення з матеріалами справи Господарського суду Львівської області № 914/4801/13, про задоволення якого заперечив представник відповідача, суд апеляційної інстанції без виходу в нарадчу кімнату, враховуючи приписи ст.ст. 21,22 ГПК України відхилив зазначене вище клопотання.

Представник апелянта також заявив клопотання про витребування судом свідоцтва про смерть ОСОБА_4, про що також заперечив представник відповідача.

Оскільки заявник такого клопотання не обґрунтував неможливість отримання цього доказу самостійно, а обовязок подання доказів лежить саме на ньому (ст. 22 ГПК України), то в цьому клопотанні суд, порадившись на місці, також відмовив (ч. 1 ст. 38 ГПК України).

В судовому засіданні, представник апелянта доводи, наведені в апеляційній скарзі підтримав, просив апеляційну скаргу задоволити, рішення місцевого господарського суду скасувати і прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечила та просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.02.2015р. у даній справі, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.04.2015р., позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір підряду № 18-06, укладений 01.06.2014р. між ПП Мірт та ПАТ Холдингова компанія ЕКО-ДІМ.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.07.2015р. вищевказані судові акти скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Касуючи судові рішення, Вищий господарський суд України звернув увагу на те, що визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін, а позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення. Вказав, що судами не досліджено пункт 3.1 договору № 18-06 від 01.06.2011р. щодо зміни вартості робіт ; пункт 4.1. договору щодо строку виконання робіт; довідки про вартість виконаних робіт за червень 2011 року на суму 517147,72 грн.; акта передання-прийняття робіт за червень 2011 року на суму 621769,87 грн. щодо виконання робіт за договором від 01.06.2011 № 18-06, що свідчить про неповне з'ясування фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно частини 1 статті 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.10.2015 року (суддя Манюк П.Т.) у цій справі відмовлено в задоволенні позовних вимог ПАТ Холдингова компанія ЕКО-ДІМ про визнання недійсним договору підряду №18-06, укладеного 01.06.2014р. між ним та ПП Мірт.

Місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач виконав роботи згідно договору підряду № 18-06, що підтверджується довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за червень 2011 р. та актом приймання виконаних будівельних робіт за червень 2011р. у звязку з чим правові, підстави для визнання вказаного договору недійсним відсутні. Позивачем не доведено, що укладаючи договір підряду № 18-06 сторони правочину (позивач та відповідач) мали намір на укладення саме фіктивного правочину.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство Холдингова компанія ЕКО-ДІМ оскаржило його в апеляційному порядку. Скаржник зазначає, що не міг бути замовником робіт на обєкті «житловий будинок по вул. Лінкольна» на підставі двох підписаних сторонами договорів: договору підряду від 24.05.2011р. № 235 та спірного договору. Стверджує, що відповідач не мав наміру досягнути правового результату за спірним договором, оскільки цим договором вдруге врегульовано відносини щодо тих самих робіт на тому самому обєкті, що і договором підряду № 235 від 24.05.20114р.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач звертає увагу на те, що після укладення спірного договору сторонами вчинено ряд дій, які передбачались його умовами, зокрема, апелянтом надано відповідачу фронт робіт та прийнято, виконані відповідачем роботи; відповідач приступив до виконання, передбачених договором робіт, виконав та здав їх апелянту. Вказує, що описані дії сторін свідчать про наявність їх волі на встановлення відносин по спірному договору, предметом якого є виконання відповідачем на замовлення позивача будівельно-монтажних робіт по житловому будинку на вул. Лінкольна, вартістю 621769,87 грн. протягом червня 2011 року. На думку відповідача, наведені обставини спростовують доводи апелянта про те, що оспорюваний договір укладено без намірів створити, передбачені ним правові наслідки, а тому відсутні правові підстави для визнання вказаного договору недійсним.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, керуючись нормами ст. 101 ГПК України щодо меж перегляду справи в апеляційній інстанції, вважає, що є можливим прийняти за наслідками розгляду апеляційної скарги постанову в даному судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою та відзивом на неї, заслухавши в судовому засіданні думку представників сторін, оцінивши зібрані докази та дослідивши фактичні обставини у справі, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що рішення Господарського суду Львівської області від 05.10.2015 р. прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а відтак відсутні й підстави для його скасування, при цьому, суд встановив наступні обставини та керувався такими мотивами.

24 травня 2011 року між Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "ЕКО-ДІМ" (замовник) та Приватним підприємством "Мірт" (підрядник) укладено договір підряду № 235, за умовами якого підрядник бере на себе зобов'язання своїми силами і засобами виконати роботи по житловому будинку по вул. Лінкольній відповідно до затвердженої кошторисної документації і в обумовлений договором строк.

Згідно частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до п. 3.1 договору підряду № 235 договірна ціна робіт, що доручені підряднику за цим договором складає 573680,58 грн., в тому числі ПДВ 20% 95613, 43 грн.

Статтею 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Пунктом 3.3 договору підряду № 235 передбачено, що перегляд договірної ціни обгрунтовується розрахунками і оформляється сторонами шляхом укладення додаткових угод.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору підряду № 235 від 24.05.2011р. позивач платіжними дорученнями №№ 5094, 5674 та 5320 перерахував відповідачу кошти (аванс) на загальну суму 150000,00 грн., на які відповідач виписав податкові накладні.

Позивач стверджує, що в кінці червня 2011 року, відповідач у звязку з збільшення вартості робіт, запропонував підписати інший текст договору на виконання робіт по тому самому обєкту із зазначенням іншої вартості робіт 621769,87 грн., в т.ч. ПДВ 103628,31 грн., надавши примірник договору без зазначення номера і без дати та який підписав позивач.

В кінці червня 2011 року сторони підписали довідку про вартість виконаних робіт та акт приймання виконаних будівельних робіт за червень 2011 року на обєкті житловий будинок по вул. Лінкольна на суму 621769,87 грн.

В подальшому, ПП "Мірт" надало позивачу податкову накладну № 29 від 30.06.2011р. на суму 471769,87 грн., що становить різницю між вартістю виконаних робіт та сумою здійснених оплат.

На виконання своїх зобов'язань з оплати виконаних робіт, позивач здійснив їх часткову оплату, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями з посилання на укладений між сторонами договір № 235 від 24.05.2011р.

Згодом, позивач отримав від відповідача позовну заяву про стягнення 783925,23 грн. за невиконання договору підряду № 18-06 від 01.06.2011р. щодо оплати робіт, виконаних по житловому будинку по вул. Лінкольна.

Підставою звернення позивача до місцевого господарського суду з даним позовом слугувало те, що на його думку, договір підряду № 18-06 від 01.06.2011р. є укладеним без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим правочином, оскільки обсяг зазначених в ньому робіт виконувався відповідачем і оплачувався позивачем по іншому договору, а саме договору підряду № 235 від 24.05.2011р., що підтверджується виписаними відповідачем податковими накладними та сплаченими позивачем коштами, у звязку з чим позивач просить визнати недійсним договір підряду № 18-06 від 01.06.2011р., посилаючись на ст. 234 ЦК України, а саме, що вказаний договір є фіктивним, оскільки укладений без наміру створення правових наслідків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В силу статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

В пункті 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р."Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" розяснено, що фіктивний правочин (стаття 234 Цивільного кодексу України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин без наміру виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети, при цьому дата його складання і номер реєстрації чи їх відсутність на договорі, не впливають на його дійсність в силу наведених вище норм матеріального права.

Оскільки, позивач не довів наявність необхідних ознак, які б свідчили про те, що в діях сторін був намір укладення фіктивного правочину при укладенні договору підряду № 18-06від 01.06.2011 р., колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для визнання спірного договору недійсним.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржуване рішення прийняте за повного та обєктивного дослідження усіх матеріалів та обставин справи, є законним та обґрунтованим та скасуванню не підлягає.

Крім того, враховуючи вимоги ст. 49 ГПК України, колегія суддів вважає, що витрати за розгляд апеляційної скарги слід покласти на апелянта.

Керуючись ст.ст. 103, 105 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Львівської області від 05.10.2015 року у цій справі без змін.

2. Судові витрати покласти на ПАТ Холдингова компанія ЕКО-ДІМ.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-І Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 18.01.2016р.

Головуючий суддяДубник О.П.

судді Матущак О.І.

ОСОБА_1