Постанова № 55067233, 14.01.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2016 р. Справа№ 910/21186/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - Савченко Н.О.

від відповідача - Куриляк Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України на рішення Господарського суду м. Києва від 26.10.2015 (суддя Привалова А.І.)

за позовом Інституту надтвердих матеріалів ім.. В.М. Бакуля Національної академії наук України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тринік Полюс»

про стягнення коштів,-

Постанова прийнята 14.01.2016 у зв`язку з оголошенням перерви в судовому засіданні 08.12.2015 відповідно до ст. 77 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Тринік Полюс» про стягнення боргу за договором на компенсацію витрат за спожиту електроенергію.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 26.10.2015 в задоволені позовних вимог було відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського м. Києва від 26.10.2015 та прийняти нове рішення яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 16.11.2015 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено її до розгляду.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що доводи, викладені в апеляційні скарзі є безпідставними та необґрунтованими, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Представники сторін в судове засідання з`явилися та дали усні пояснення стосовно предмету спору.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

01.01.2004 між позивачем та відповідачем був укладений договір № 151, у відповідності з п. 1.1. якого позивач зобов'язався здійснювати функції абонента енергозбуткових організацій по забезпеченню відповідача електроенергією в строки, обумовлені цим договором.

Позивач надає послуги згідно показників лічильників та тарифів на електроенергію (п.1.2 договору).

Відповідно до п.1.4 договору, останній набуває чинності з 01.01.2004 і діє по 31.12.2005

При цьому, додатковою угодою № 4 від 30.12.2010 сторонами було внесено зміни до договору та встановлено, що договір № 151 від 01.01.2004 діє до 31.12.2011.

Відповідно до п.1.2 додаткової угоди № 4 від 30.12.2004 встановлено, що договір вважається продовженим на календарний рік без оформлення додаткових документів, якщо сторони не вжили дій для його розірвання, або повідомлення про мотивний строк закінчення договору.

За умовами п. 2.1 договору, позивач прийняв на себе зобов'язання виконувати функції абонента енергозбутових організацій і забезпечувати відповідача електричною енергією для забезпечення функціонування виробничих потужностей у відповідності з договором оренди (для орендарів), або статутної діяльності (для суб'єктів АЛКОН).

Відповідно до п. 4.1 договору (із змінами, внесеними додатковою угодою № 4 від 30.12.2010) оплата відповідачем за електроенергію за встановленими рахунками здійснюється до 21 числа наступного місяця - повний розрахунок за попередній місяць за фактично використану електроенергію.

Позивач, звертаючись із позовом до суду, мотивує свої вимоги тим, що він виконував свої зобов`язання за договором в повному обсязі, проте відповідач кошти за використану електроенергію вносив невчасно та має заборгованість за вказаним договором за 2012 рік, за грудень 2014 та квітень 2015.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, зазначає, що борг у нього відсутній, а навпаки існує переплата, а отже в задоволені позовних вимог необхідно відмовити.

Крім того, представник відповідача заявляв проте, що до вимог позивача про стягнення боргу за 2012 рік необхідно застосувати позовну давність.

Суд першої інстанції, постановляючи оскаржуване рішення та відмовляючи у задоволені позовних вимог повністю, мотивував це тим, що дійсно, як вбачається із актів звірки взаєморозрахунків, у відповідача наявна переплата за електроенергію, з якою погодився позивач.

Проте, колегія суддів не погоджується з такою позицією суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частина 1 ст. 903 ЦК України встановлює обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.

Як вбачається із наявних матеріалів справи та зазначалося вище, між сторонами був укладений договір 01.01.2004, за яким інститут приймав на себе зобов`язання здійснювати функції абонента енергозбутових організацій по забезпеченню субабонента (відповідача) електроенергією в строки, обумовлені договором.

Оплата послуг субабонентом, за приписами п. 2.4 договору, здійснюється на підставі рахунків-фактури.

Позивач, на виконання умов договору, виставив відповідачу рахунки-накази № 207-12 від 24.02.2012 на суму 24 711,46 грн., № 407-12 від 27.03.2012 на суму 17960,30 грн., № 39-12 від 26.04.2012 на суму 18 745,08 грн., № 2336-14 від 31.12.2014 на суму 20098,99 грн. та № 784-15 від 30.04.2015 на суму 12 846,97 грн., загалом на суму 39874,49 грн.

За умовами договору рахунки відповідачем повинні бути сплачені в строк до 21 числа наступного місяця за попередній місяць.

Оскільки спожиту електроенергію відповідач не оплатив у повному обсязі, позивач 08.09.2014 та 17.02.2015, звертався до відповідача з претензіями за вих. № ЮР-556 від 05.09.2014 та за вих. № ЮР-112 від 16.02.2015 про сплату боргу, які, за словами позивача, залишились без відповіді.

Так, позивачем заявлені вимоги до відповідача про стягнення боргу за лютий, березень, квітень 2012, грудень 2014 та квітень 2015.

Відповідач, на спростування заявлених вимог та на підтвердження своїх доводів, надав в суді першої інстанції платіжні доручення про сплату коштів за періоди дії договору, зокрема за періоди, заявлені позивачем в позовних вимогах.

Як вбачається із наданих платіжних доручень, відповідач дійсно частково сплачував рахунки, виставлені позивачем за надані послуги.

Так, за лютий, березень, квітень 2012, позивачем були виставлені відповідачу рахунки -фактури № 207-12 від 24.02.2012, № 407-12 від 27.03.2012, № 639-12 від 26.04.2012 на загальну суму 61416,84 грн.

Дані рахунки відповідачем були сплачені частково, на загальну суму - 39389,32 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, а саме: № 1475 від 18.05.2012, № 1473 від 17.05.2012, № 1298 від 06.03.2012, № 1325 від 06.03.2012, 1322 від 02.03.2012, № 1315 від 29.02.2012, № 1366 від 27.03.2012, копії яких були надані представником відповідача та долучені до матеріалів справи в суді першої інстанції.

Отже, за вказаний період у відповідача існує заборгованість перед позивачем в загальній сумі 22027,52 грн.

Твердження представника відповідача про те, що заборгованість відсутня, а навпаки існує переплата, оскільки позивач нараховував сплату за електроенергію за більшими показниками, ніж фактично було спожито ТОВ «Тринік Полюс», що підтверджується відповідними актами розподілу електроенергії, не приймається до уваги колегією суддів, зважаючи на наступне.

Так, як вбачається із пояснень представника позивача та не заперечувалось представником відповідача, дані за спожиту ТОВ «Тринік Полюс» електричну енергію надавалися позивачу Державним підприємством «ІВЦ «Алкон», оскільки відповідно до положень договору оренди № 10 від 01.11.2011 НТАК (АЛКОН) НАН України є орендодавцем відносно відповідача ТОВ «Тринік Полюс».

Зокрема, п. 1.1 вказаного договору, сторони визначили, що орендодавець надає орендарю ТОВ «Тринік Полюс» в строкове платне користування нерухоме майно по вул. Автозаводській, 2, що перебуває у використанні НТАК (Алкон) НАН України.

На підтвердження достовірності нарахування позивачем відповідачу коштів за спожиту електроенергію, позивачем надані копії таблиць споживання активної електроенергії організаціями НТАК (АЛКОН) орендарями та сторонніми споживачами за лютий, березень, квітень 2012.

Вказані таблиці підписані, скріплені печаткою та затверджені відповідними посадовими особами ДП «ІВЦ «Алкон» та в них зазначено, зокрема кількість спожитої відповідачем активної електроенергії за вказаний період.

Надані представником відповідача акти розподілу електроенергії, зокрема за 2012 рік, в яких зазначено, що відповідачем спожито менше електроенергії, ніж виставлено ДП «ІВЦ «Алкон», не приймаються судом як належний та допустимий доказ, оскільки ці акти складені лише відповідачем, не містять жодного підпису чи погодження з ДП «ІВЦ «Алкон», та взагалі невідомо ким підписані навіть зі сторони відповідача, оскільки такий акт не містить, ані прізвище ані назви посади особи, яка його підписала.

Отже, судом апеляційної інстанції як належний та допустимий доказ, в розумінні ст. 33 ГПК України, приймаються в даному випадку документи, подані позивачем на підтвердження кількості використаної енергії ТОВ «Тринік Полюс», з підстав вище зазначених.

Мотивування відповідача, що ним була здійснена фактично переплата за отримані послуги та що доказом того є складений акт звірки взаєморозрахунків та прийняття цього акту як належного доказу судом першої інстанції, на думку колегії суддів є хибним та передчасним, оскільки із наявних в матеріалах справи вказаних актів взаємозвірки лише вбачається, що представник кожної сторони (позивача та відповідача) надав та, відповідно, підписав ті розрахунки, який він вважає вірними та обґрунтованими, тобто: позивач проте, що у відповідача наявна заборгованість, а відповідач проте, що навпаки наявна переплата.

Проте, зазначене жодним чином не говорить проте, що позивач погодився з тим, що відповідач дійсно сплатив коштів у більшому розмірі, ніж виставлялося позивачем, оскільки такі акти не містять жодних даних від представника позивача стосовно заявленого, зокрема, не зазначено, що позивач погоджується із сумами, визначеними відповідачем та згоден, що дійсно наявна переплата.

А отже, такі акти не можна приймати як належне обґрунтування та підтвердження саме доводів відповідача.

Таким чином, зважаючи на все вище зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем належним чином був доведений факт наявності у відповідача боргу за лютий, березень, квітень 2012 в розмірі 22027,52 грн., проте, така вимога не підлягає задоволенню, оскільки позивачем була пропущена позовна давність щодо таких вимог та відповідачем надана відповідна заява як суду першої так і суду апеляційної інстанції про застосування позовної давності до саме цих вимог.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу (стаття 260 Цивільного кодексу України).

Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Так позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача боргу за лютий, березень, квітень 2012, а з такими вимогами до Господарського суду міста Києва він звернувся лише в серпні 2015, що підтверджується відповідним штампом канцелярії суду, тобто на цей час, встановлена законом позовна давність у 3 роки - сплила.

Також, згідно із п. 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема належить часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Відповідачем долучені до матеріалів справи платіжні доручення, з яких вбачається, що останнім періодично сплачувалися кошти за отримані послуги і дане не оспорювалося представником позивача в судових засіданнях обох інстанцій.

В графі «призначення платежу» досліджених колегією суддів платіжних доручень, зазначено, що здійснюється оплата за електроенергію із посилання на спірний договір та зазначено за якій місяць здійснюється оплата чи за яким рахунком-фактурою.

Отже, враховуючи умови договору, що передбачає періодичність вчинення платежів за надані послуги, та зважаючи на періодичність оплати таких послуг відповідачем, хоча й з пропуском строку проте конкретно за певний період часу (місяць), вчинення таких платежів не вказує на переривання позовної давності, а отже заява відповідача підлягає задоволенню та в задоволені позову в цій частині місцевим судом було відмовлено правомірно.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача боргу за грудень 2014, колегія суддів зазначає наступне.

Позивачем за вказаний період відповідачу виставлений рахунок-фактуру № 2336-14 від 31.12.2014 на загальну суму 20098,99 грн.

Крім того, в матеріалах справи наявний акт про використану електричну енергію, підписаний представника обох сторін та скріплений відповідними печатками товариств, про те, що в грудні 2014 замовник (відповідач) використав 13312 Квт активної електроенергії на загальну суму 20098,99 грн.

Вказане також підтверджується даними, вміщеними в таблиці споживання активної електроенергії організаціями НТАК (АЛКОН) орендарями та сторонніми споживачами за грудень 2014, що додатково доводить те, що дані такої таблиці є вірними та приймалися представника обох сторін як належні.

В той же час, позивач зазначає, що відповідач за вказаний період має заборгованість в розмірі 10000 грн., проте, вказане спростовується доказами, наданими відповідачем.

А саме, в матеріалах справи наявні копії платіжних доручень № 3518 від 18.02.2015 на суму 2000 грн., № 3526 від 26.02.2015 на суму 10000 грн., № 3532 від 05.03.2015 на суму 6745,65 грн.

Відповідно до призначення платежу за вказаними платіжними дорученнями, вбачається, що кошти сплачувалися за актом від 31.12.2014, як зазначалося вище, вказаним актом сторонами була погоджена сума використаної відповідачем електричної енергії саме за грудень 2014.

Крім того, як вбачається з пояснень представника відповідача та підтверджено поясненнями представника позивача, наданими в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, відповідач мав переплату за рахунком № 1962 від 10.11.2014 за листопад місяць 2014 в розмірі 1353,34 грн., яка була Інститутом надтвердих матеріалів ім.. В.М. Бакуля Національної академії наук України зарахована в погашення боргу за грудень 2014.

Отже, відповідачем були надані достатні та допустимі докази сплати отриманих послуг в повному обсязі за грудень 2014, а позивачем, які не були спростовані позивачем.

Твердження позивача про те, що заборгованість за грудень 2014 в розмірі 1000 грн. утворилася через те, що кошти в розмірі 10000 грн. за грудень 2014 були сплачені відповідачем в лютому 2015, а тому були зараховані як оплата за лютий 2015, не приймається до уваги колегією суддів, оскільки такі кошти сплачені відповідачем із чітким призначенням платежу: «за електроенергію за актом від 31.12.2014», а згідно із листом НБУ від 09.06.2011 № 25-111/1438-7141 «Про зміну інформації у реквізиті «Призначення платежу» після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті «призначення платежу», вирішується між сторонами переказу без участі банку.

Проте, матеріали справи не містять жодних письмових доказів стосовно того, що позивач звертався до відповідача із відповідної пропозицією про зміну призначення платежу за вказаним платіжним дорученням та відповідачем була надана така згода, а нормами чинного законодавства України не передбачена можливість отримувача коштів на власний розсуд та за власним бажанням здійснювати зміну платежу без годи платника.

Таким чином, судом апеляційної інстанції було встановлено, що відповідач за спожиту електроенергію за грудень 2014 розрахувався із позивачем в повному обсязі, а отже в цій частині також правомірно було судом першої інстанції відмовлено в задоволені позову.

Стосовно вимоги позивача про стягнення боргу з відповідача за квітень 2015 в розмірі 7846,97 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Представник відповідача в суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції, подаючи відповідні відзиви, зазначав проте, що ТОВ «Тринік Полюс» було звільнено орендоване приміщення з 01.04.2015, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі нерухомого майна, який міститься в матеріалах справи та підписаний вповноваженими представниками обох сторін, у зв`язку із закінчення строку дії договору оренди, а тому нарахування коштів за користування електроенергією за вказаний місяць є безпідставним.

Проте, в подальшому, при розгляді апеляційної скарги, представником відповідача були надані відповідні письмові пояснення та докази, з яких вбачається, що ТОВ «Тринік Полюс» фактично користувався орендованим приміщенням після квітня 2015 та сплачував кошти за електричну енергію за весь цей час.

В той же час, представник відповідача зазначив, що ним кошти за квітень 2015 були сплачені в повному розмірі - 5000 грн., що підтверджується платіжним доручення № 3633 від 27.07.2015.

Колегія суддів не погоджується із такою позицією відповідача, оскільки, як вбчається із письмових пояснень, наданих представником відповідача в суді апеляційної інстції, ним були сплачені кошти за квітень 2015 з розрахунку спожитої електроенергії в розмірі 1948 Квт., в той же час, згідно із даних ДП «ІВЦ «Алкон», що містять в таблиці споживання активної електроенергії організаціями НТАК (АЛКОН) орендарями та сторонніми споживачами за квітень 2015, яка, як зазначалося вище, приймається як належний та допустимий доказ по справі, визначено, що ТОВ «Тринік Полюс» за квітень 2015 використало електроенергії в розмірі 7641 Квт.

Отже, позивачем, з урахуванням положень договору № 151 та показників, наданих ДП «ІВЦ «Алкон», вірно та обґрунтовано було виставлено рахунок на загальну суму 12 846,97 грн., з яких відповідачем було сплачено лише 5000 грн., а отже на даний час існує заборгованість перед позивачем в розмірі 7846,97 грн., яка не спростована належними та допустимими доказами відповідачем, а тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлялися вимоги про стягнення з відповідача пені на користь позивача за несвоєчасну оплату використаної електричної енергії відповідачем.

Зокрема, позивач просив стягнути з відповідача пеню за прострочену оплату за квітень 2015, травень 2015 та червень 2015.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У частині першій статті 546 ЦК України зазначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Відповідно до п. 6.2 договору № 151 за несвоєчасний розрахунок по платежам, передбаченим цим договором, субабонент оплачує інституту пеню в розмірі 1% від суми прострочених платежів за кожен календарний день прострочки.

Згідно з частиною другою статті 343 Господарського кодексу України і статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до розрахунку пені, наданого позивачем, її нарахування здійснено виходячи із розміру подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який здійснюється таке нарахування.

В той же час, позивачем здійснений не вірний розрахунок пені, оскільки останнім невірно визначено період такого нарахування.

Так, відповідно до п. 3.1 договору № 151 оплата субабонентом за електроенергії. Інституту за виставленими рахунками здійснюється до 21 числа наступного місяця за попередній місяць.

Посилання позивача на норми договору № 14 від 01.02.2012, відповідно до якого, сторони визначили, що оплата має надходити до 15 числа місяця, не приймається до уваги колегією суддів, оскільки як вірно було встановлено судом першої інстанції та не спростовано представником позивача ані в Господарському суді міста Києва ані в апеляційній інстанції, такий договір не є укладеним між сторонами, бо в матеріалах справи наявна копія договору № 14, який представником відповідача не підписаний та не скріплений печаткою, оригіналу договору позивачем судам не надано, а відповідач, в свою чергу, заперечував щодо укладання такого договору сторонами.

Таким чином, колегія суддів, здійснивши власний розрахунок пені, дійшла висновку, що до стягнення підлягає пеня в розмірі 1529,18 грн.:

- на суму 12846,97 грн.(оскільки позивачем часткова оплата в розмірі 5000 грн. була здійснена 27.07.2015) за період з 22.05.2015 по 22.07.2015

- на суму 4224,80 грн. за період з 22.06.2015 по 22.07.2015

- на суму 2770,59 грн. за період з 22.07.2015 по 22.07.2015.

Твердження представника відповідача проте, що рахунки не сплачувалися вчасно, оскільки із запізненням надавалися ТОВ «Тринік Полюс» позивачем, не приймаються до уваги колегією суддів, у зв`язку з відсутністю належних та допустимих доказів такого.

Крім того, факт пропуску строку вчасної оплати відповідачем послуг з використаної електроенергії підтверджується й письмовими поясненнями самого відповідача, в яких він вказував за якими саме платіжними дорученнями та від якого числа ТОВ «Тринік Полюс» перераховував кошти за вказані послуги за період, визначений позивачем при здійснені розрахунку пені.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до п.3 ч.1. ст. 103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення частково або повністю і прийняти нове рішення.

Враховуючи положення ст. 104 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 по справі № 910/921186/15 - частковому скасуванню.

Відповідно до ч.5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов`язані з розглядом справи при частковому задоволенні позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 3 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України - задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 по справі № 910/21186/15 скасувати частково. Викласти резолютивну частину рішення у наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тринік Полюс» (04212, м. Київ, вул. Малиновського,11 кв. 64, код ЄДРПОУ 31749720) на користь Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України (04074, м. Київ, вул. Автозаводська, 2 код ЄДРПОУ 05417377) суму основного боргу в розмірі 7846,97 грн., пеню в розмірі 1529,18 грн. та судовий збір за подання позову до суду в розмірі 410,74 грн.

В задоволені позовних вимог в розмірі 32328,82 грн. - відмовити»

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тринік Полюс» (04212, м. Київ, вул. Малиновського,11 кв. 64, код ЄДРПОУ 31749720) на користь Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України (04074, м. Київ, вул. Автозаводська, 2 код ЄДРПОУ 05417377) судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 451,82 грн.

Видати судовий наказ. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/21186/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов