Рішення № 55066529, 11.01.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" січня 2016 р.Справа № 922/5815/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман", смт. Покотилівка простягнення коштівза участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" (відповідач) про стягнення коштів у розмірі 46 332, 23 грн. з яких: 12 651, 24 грн. - заборгованість за лізинговими платежами, 969,44 грн. - пеня., 290,83 грн. - 3 проценти річних, 2 749, 18 грн. - інфляційні втрати, 2 832,66 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами, 507,65 грн. - штраф за направлення нагадування та пеня 10 процентів, 19 631, 23 грн. - збитки згідно пункту 12.9. контракту, 1 600, 00 грн. - відшкодування послуг стоянки, 5 100, 00 грн. - вартість юридичних послуг та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про фінансовий лізинг № 00008601 від 17.09.2013 року у частині виплати щомісячних лізингових платежів.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29.10.2015 року порушено провадження у справі № 922/5815/15 та призначено до розгляду у судовому засіданні на 10.11.2015 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15.12.2015 року продовжено строк розгляду справи на 15 днів з 28.12.2015 року по 11.01.2016 року у порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України та відкладено розгляд справи відкласти на 11.01.2016 року.

Відповідач у призначене судове засідання 11.01.2016 року не з'явився, витребувані судом документи не надав, про причину неявки на час розгляду справи суд не повідомив, про час та місце розгляду справи відповідно до пункту 3.9.1. Пленуму Вищого господарського суду № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Позивач у призначене судове засідання 11.01.2016 року не з'явився, але через канцелярію суду надав клопотання (електронна пошта та факсограма) вх. № 25; вх. № 309 про долучення документів до матеріалів справи.

Згідно частини 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

У пункті 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарським судам України надані роз'яснення, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з частиною другою статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункти 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 Господарського процесуального кодексу України), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.

Так, наявні в матеріалах справи ухвали суду від 29.10.2015 року; 10.11.2015 року; 8.121.2015 року та від 15.12.2015 року свідчать, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, витребувано в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього докази.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Беручи до уваги вищевикладене та те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за позовної заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.

Згідно із статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 11.01.2016 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд встановив наступне.

Як зазначає позивач, 17.09.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (далі -позивач, лізингодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Постман" (далі-відповідач, лізингоодержувач) було укладено договір про фінансовий лізинг № 00008601 (т. 1. а.с. 20).

Договором відповідач засвідчив, що він обізнаний із Загальними комерційними умовами внутрішнього фінансового лізингу, рахунків для лізингових платежів/Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів.

Договором сторони домовились, що позивач (як лізингодавець) придбає у дилера-продавця (товариства з обмеженою відповідальністю Атлант-М Лепсе) для відповідача (як лізингоодержувача) транспортний засіб (обєкт лізингу) VW CaddyGP Kasten 1.2 I TSI, 2013 рік виробництва, двигун № НОМЕР_1, шасі № WV1ZZZ2KZDX137616.

Вартість обєкту лізингу сторони визначили у сумі 20 718,00 дол.США.

Відповідно до акту приймання-передачі, на виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв 30.09.2013 року обумовлений обєкт лізингу (автомобіль марки VW, модель CaddyGP Kasten, 2013 рік виробництва, номер кузова НОМЕР_2, реєстраційний знак НОМЕР_3, білого кольору) (т. 1, а.с. 44).

Проценти, комісії та інші платежі сторони погодили розраховувати відповідно до Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу.

Додатковою угодою № 1/1 від 12.01.2015 року договору фінансового лізингу № 00008601 від 17.09.2013 року сторони домовились змінить строк дії лізингу та внести зміни до граф контракту "кількість лізингових платежів", "Строк лізингу (місяців)" та "Лізинговий платіж" розділу "Об'єкт лізингу" та з 12.01.2015 року викласти їх у наступній редакції: "кількість лізингових платежів": 84; "Строк лізингу (місяців)": 84; "Лізинговий платіж": еквівалент 291,61 дол. США;

Пунктом 2 додаткової угоди сторони погодили та підписали новий графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування) від 12.01.2015 року.

Відповідно до пункту 6.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (далі Умов) для експлуатації обєкта лізингу відповідач щомісяця здійснюватиме на користь позивача лізингові платежі відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (далі Графіку).

Згідно Графіку строк лізингу складає 84 місяців (84 лізингових платежів) до 15.09.2020 року. Лізингові платежі повинні бути сплачені на підставі рахунка позивача банківським переказом на банківський рахунок позивача.

Пунктом 6.3 Умов сторони домовились, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за договором на користь позивача, відображають справедливу вартість обєкта лізингу та забезпечують отримання позивачем очікуваної станом на дату виконання договору суму на основі діючого курсу обміну Євро/долара США, встановленого НБУ або українським комерційним банком (ПАТ ОСОБА_1 Банк або іншим банком). Лізингові платежі, передбачені договором розраховуються в Євро/доларах США на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом вказаного вище банку, чинним на дату виставлення рахунка (т. 1, а.с. 35).

Згідно Графіку відповідач мав сплатити, 17, 18, 19-й лізинговий платіж в наступні строки:

-17-й платіж до 15.02.2015 року; 18-й платіж до 15.03.2015 року та 19-й до 15.04.2015 року.

Позивачем виставлено відповідачу рахунки-фактури:

- № 00256751 від 02.02.2015 року на суму 5 890, 52 грн.;

- № 00262435 від 06.03.2015 року на суму 7 290, 25 грн.;

-№ 00268218 від 06.04.2015 року на суму 6 852, 41 грн. Всього на суму в розмірі 20 033,18 грн.) (т. 1 а.с. 91-93).

Згідно публічних даних про курс обміну долару публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 Банк, розміщеного на сайті відповідного банку (http://www.porschefinance.ua), станом на 02.02.2015 року курс долару було визначено в розмірі 20,40 грн.; 06.03.2015 року 29,00 грн.; 06.04.2015 року. 23,453 грн.

Як зазначає позивач відповідачем 5.08.2015 року було частково здійснено оплату лізингових платежів на загальну суму у розмірі 7 382, 37 грн. за розрахунком позивача сума до сплати становить 12 651,24 грн.

Відповідно до пп. 8.2, 8.2.1, 8.2.2 Умов у випадку прострочення сплати платежу до відповідача застосовуються санкції в вигляді пені в розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу; штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані відповідачем (п. 8.3.1): еквівалент 15 дол. США за першу вимогу, еквівалент 20 дол. США за другу вимогу, еквівалент 25 дол. США за третю вимогу (якщо позивач вирішить надіслати таку третю вимогу).

Пунктами 8.3, 8.3.1 Умов сторони домовились, що позивач надсилає першу вимогу щодо сплати у письмовій формі, якщо відповідач прострочить виплату лізингового платежу протягом більше, ніж 10 робочих днів. Якщо відповідач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту відправлення першої вимоги, позивач надсилає в такий же спосіб другу вимогу щодо сплати, яка продовжує строк оплати ще на 8 робочих днів. У випадку, якщо відповідач не здійснить оплату у вказаний термін, позивач має право направити відповідачу третю вимогу щодо сплати та відмовитись від договору в односторонньому порядку.

Як зазначає позивач, відповідачем допускалися порушення умов контракту в частині своєчасної сплати лізингових платежів, у зв'язку із чим позивачем було направлено відповідачу нагадування про несплату платежів за договором та обов'язковість погашення боргу (т. 1, а.с. 50).

У зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язань за договором фінансового лізингу у частині повної та своєчасної оплати лізингових платежів відповідно до графіку, позивач 16.04.2015 року направив відповідачеві повідомлення-вимогу у якому зазначає що відповідно до пункту 12.6.13 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, за виняткових обставин та/або в умовах форс-мажору, які, на думку лізингодавця ставлять під загрозу або затримують виконання договірних зобов'язань, або за яких лізингоодержувач неспроможній виконати свої зобов'язання за контрактом, лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір та вимагати повернення об'єкту лізингу та повідомляє відповідача про розірвання договору та вимагав повернення об'єкту лізингу на користь лізингодавця впродовж 10 робочих днів з дня отримання цього повідомлення лізингоодержувачем (т. 1, а.с. 49)

На підставі вказаних пунктів договору актом приймання-передачі, у звязку із припиненням дії договору фінансового лізингу № 0008601 від 17.09.2013 року, відповідач 18.04.2015 року передав, а позивач прийняв обумовлений обєкт лізингу (автомобіль марки VW, модель CaddyGP Kasten, 2013 рік виробництва, номер кузова НОМЕР_2, реєстраційний знак НОМЕР_3, білого кольору) (т. 1, а.с. 45).

Тому, договір про фінансовий лізинг № 00008601 від 17.09.2013 року був розірваний в позасудовому порядку, у зв'язку з відмовою позивача від Договору.

Відповідач зобов'язань з оплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу перед позивачем не виконав, що і стало причиною звернення із позовом до суду про стягнення коштів у розмірі 46 332, 23 грн. з яких: 12 651, 24 грн. - заборгованість за лізинговими платежами, 969,44 грн. - пеня., 290,83 грн. - 3 проценти річних, 2 749, 18 грн. - інфляційні втрати, 2 832,66 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами, 507,65 грн. - штраф за направлення нагадування та пеня 10 процентів, 19 631, 23 грн. - збитки згідно пункту 12.9. контракту, 1 600, 00 грн. - відшкодування послуг стоянки, 5 100, 00 грн. - вартість юридичних послуг.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. У відповідності до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізиноодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено обов'язок лізингоодержувача своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до статті 16 вказаного Закону сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором; лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Графіком сторони погодили строки та суми лізингових платежів. Відповідно до Умов, лізингові платежі повинні були здійснюватись у гривні, а еквівалент позивач визначав за курсом публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 Банк на дату виставлення рахунку на оплати відповідного лізингового платежу (т. 1, а.с. ).

Позивач просить стягнути із відповідача 12 651, 24 грн. суми заборгованості зі сплати чергових 17, 18, 19 лізингових платежів відповідно до виставлених рахунків-фактури.

Суд, перевіривши відповідність сум, зазначених у рахунках по 17, 18, 19 лізинговим платежам на предмет відповідності умовам договору, встановив, що їх визначено в належному еквіваленті.

Як зазначає позивач, відповідач частково розрахувався за лізинговими платежами. У наданому розрахунку позивач зазначає, що відповідачем 5.08.2015 року було частково здійснено оплату по лізинговим платежам. Так за розрахунком позивача відповідачем сплачено:

- 17-й лізинговий платіж суму у розмірі 2 153, 93 грн.- рахунок -фактура № 00256751 від 02.02.2015 року. Залишок заборгованості становить суму у розмірі 3 736, 59 грн.;

- 18-й лізинговий платіж суму у розмірі 2 685,50 грн.- рахунок -фактура № 00262435 від 06.03.2015 року. Залишок заборгованості становить суму у розмірі 4 604,75 грн.;

- 19-й лізинговий платіж суму у розмірі 2 542,94 грн.- рахунок -фактура № 00268218 від 06.04.2015 року. Залишок заборгованості становить суму у розмірі 4 309,90 грн.

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості по сплаті чергових лізингових платежів (17, 18, 19) у сумі 12 651,24 грн.

У звязку із неналежним виконанням відповідачем зобовязань, позивачем було нараховано відповідачу:

- 969,44 грн. пені; 290,83 грн. - 3 % річних; 2 749, 18 грн. - інфляційні втрати; 2 832,66 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами; 507,65 грн. - штраф за направлення нагадування та пеня 10 процентів; 19 631, 23 грн. - збитки згідно пункту 12.9. контракту; 1 600, 00 грн. - відшкодування послуг стоянки; 5 100, 00 грн. - вартість юридичних послуг.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 969,44 грн. за період з (лізинговий платіж № 17 рахунок - фактура № 00256751 від 02.02.2015 року за період з 16.02.2015 року по 5.08.2015 року на суму 5 890, 52 грн. у розмірі 275,97 грн.; з 6.08.2015 року по 1.10.2015 року на суму 3 736, 59 грн. у розмірі 58,35 грн.; - лізинговий платіж № 18 рахунок -фактура № 00262435 від 06.03.2015 року за період з 16.03.2015 року по 5.08.2015 року на суму 7 290,25 грн. у розмірі 285,62 грн.; з 6.8.2015 року по 1.10.2015 року на суму 4 604, 75 грн. у розмірі 71,91 грн.; - лізинговий платіж № 19 рахунок -фактура № 00268218 від 06.04.2015 року за період з 16.04.2015 року по 5.08.2015 року на суму 6 852,84 грн. у розмірі 210,28 грн.; з 6.08.2015 року по 1.10.2015 року на суму 4 309, 90 грн. у розмірі 67,31 грн.). та штрафу у розмірі 507,65 грн., суд зазначає наступне.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Отже, штраф та пеня є різновидами неустойки, які відрізняються тим, що розмір пені залежить від тривалості прострочення боржника, а штраф не залежить.

В пункті 8.2 умов визначено, що у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються такі санкції:

Пункт 8.2.1. пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу(т. 1, а.с. 37).

Згідно статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом здійснено перевірку правильності нарахування позивачем відповідачу пені у розмірі - 969,44 грн. за вищезазначений період відповідно до наданого позивачем розрахунок пені та встановлено що він відповідає вимогам чинного законодавства, умовам договору та відносинам, що склалися між сторонами. Тому підлягають задоволенню в повному обсязі у розмірі 969,44 грн.

Позовні вимоги в частині стягнення штрафу передбаченого п.п. 8.2.2. договору в сумі 507,65 грн. визнано судом такими, не підлягають задоволенню, оскільки позивачем, в порушення статей 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, не надано до матеріалів справи доказів направлення відповідачу відповідної вимоги.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 290,83 грн. за період з (лізинговий платіж № 17 рахунок -фактура № 00256751 від 02.02.2015 року за період з 16.02.2015 року по 5.08.2015 року на суму 5 890, 52 грн. у розмірі 82,79 грн.; з 6.08.2015 року по 1.10.2015 року на суму 3 736, 59 грн. у розмірі 17,51 грн.; - лізинговий платіж № 18 рахунок -фактура № 00262435 від 06.03.2015 року за період з 16.03.2015 року по 5.08.2015 року на суму 7 290,25 грн. у розмірі 85,69 грн.; з 6.8.2015 року по 1.10.2015 року на суму 4 604, 75 грн. у розмірі 21,57 грн.; - лізинговий платіж № 19 рахунок -фактура № 00268218 від 06.04.2015 року за період з 16.04.2015 року по 5.08.2015 року на суму 6 852,84 грн. у розмірі 63,08 грн.; з 6.08.2015 року по 1.10.2015 року на суму 4 309, 90 грн. у розмірі 20,19 грн.) та інфляційних втрат у розмірі 2 749, 18 грн. за період з (лізинговий платіж № 17 рахунок -фактура № 00256751 від 02.02.2015 року за період з 16.02.2015 року по 5.08.2015 року на суму 5 890, 52 грн. у розмірі 1 608,11 грн.; з 6.08.2015 року по 1.10.2015 року на суму 3 736, 59 грн. у розмірі 0,00 грн.; - лізинговий платіж № 18 рахунок -фактура № 00262435 від 06.03.2015 року за період з 16.03.2015 року по 5.08.2015 року на суму 7 290,25 грн. у розмірі 1 086,25 грн.; з 6.8.2015 року по 1.10.2015 року на суму 4 604, 75 грн. у розмірі 0,00 грн.; - лізинговий платіж № 19 рахунок -фактура № 00268218 від 06.04.2015 року за період з 16.04.2015 року по 5.08.2015 року на суму 6 852,84 грн. у розмірі 54,82 грн.; з 6.08.2015 року по 1.10.2015 року на суму 4 309, 90 грн. у розмірі 0,00 грн.) суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом здійснено перевірку правильності нарахування позивачем відповідачу 3 % у розмірі 290,83 грн. та інфляційних втрат у розмірі 2 749, 18 грн. за вищезазначений період відповідно до наданого позивачем розрахунку та встановлено що він відповідає вимогам чинного законодавства, умовам договору та відносинам, що склалися між .

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 290,83 грн. та інфляційних втрат у розмірі 2 749, 18 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2 832,66 грн., суд дійшов висновку про відмову у їх задоволенні, у зв'язку із наступним.

Статтею 1048 Цивільного кодексу України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Договір позики вважається безпроцентним, якщо: 1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; 2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Приписами статті 806 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Зі змісту укладеного сторонами договору про фінансовий лізинг № 00008601 від 17.09.2013 року вбачається, що сторони не визначили ані розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, ані відповідної формули, за якою позивач здійснюватиме нарахування відповідачеві процентів за користування чужими грошовими коштами. При цьому чинним законодавством не передбачено можливості застосування до договору фінансового лізингу положень про позику, договори лізингу і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні правовідносини, тому застосування до спірних правовідносин положень статті 1048 Цивільного кодексу України є безпідставним.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України в постанові від 27.12.2010 року по справі № 9/67-38.

Положення статті 1214 Цивільного кодексу України, на які посилався позивач в обґрунтування позовних вимог в цій частині, застосовуються за умови, якщо об'єктом безпідставного збагачення були грошові кошти. Обов'язковою умовою для застосування положень глави 83 Цивільного кодексу України, яка визначає загальні умови існування цивільно-правових зобов'язань, що виникають у зв'язку із, так званим, безпідставним збагаченням (набуттям або збереженням майна без достатньої правової підстави) має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.

Проте, між сторонами існували правовідносини, що виникли з укладеного між позивачем та відповідачем договору фінансового лізингу, що виключає можливість застосування у даному випадку приписів статті 1214 Цивільного кодексу України.

З огляду на вище викладені приписи закону суд вважає, що позивач безпідставно нарахував відповідачеві до стягнення 2 832,66 грн. процентів за користування чужими грошовими коштам, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення збитків а саме: 19 631, 23 грн. - збитки згідно пункту 12.9. контракту; 1 600, 00 грн. - відшкодування послуг стоянки; 5 100, 00 грн. - вартість юридичних послуг, суд зазначає наступне.

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до п. 12.9 Контракту у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання Контракту відповідно до п. 12 Контракту, а також у разі вимоги Позивачем повернення об'єкта лізінгу відповідно до інших положень Контракту, в 10-ти денний строк Відповідач зобов'язаний сплатити різницю між вартістю об'єкта лізінгу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано Позивачем від продажу об'єкта лізінгу) та Лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до Графіку, а також іншими платежами, що залишилися несплаченими Відповідачем відповідно до Контракту.

Відповідно до статті 623 цього ж Кодексу боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При цьому, розмір збитків має бути підтверджений документально.

Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності.

Відповідно до статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені особою, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток, втрачена вигода, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Відповідно до положень статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Отже, при вирішенні даного спору на позивача покладається обов'язок довести розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, факт порушення відповідачем його обов'язку та причинний зв'язок між цим порушенням і збитками.

За загальним правилом, витрати на юридичні послуги, послуги стоянки та компенсація витрат взагалі не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором фінансового лізингу.

Заявлена до стягнення сума витрат на оплату юридичних послуг у розмірі 5 100, 00 грн. отриманих з надання юридично-консультативних послуг з приводу врегулювання спірних правовідносин сторін, 19 631, 23 грн. - збитки згідно пункту 12.9. контракту та 1 600,00 грн. відшкодування послуг стоянки не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором фінансового лізингу.

Зазначений висновок узгоджується із правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеної в оглядовому листі від 14.01.2014р. № 01-06/20/2014 Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків.

Також, позивачем, в порушення статтею 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, не надано доказів у підтвердження надання юридичних послуг, а саме договір про надання юридичних послуг укладених між позивачем та виконавцем договору, що мають бути надані, та позивачем не не доведено які фактично послуги надавалися.

З наданих позивачем документів неможливо встановити обсяг послуг, що були надані виконавцями, оскільки в наданих позивачем актах виконаних робіт зазначено декілька контрагентів та не зазначено які саме послуги надавались з метою виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення збитків на юридичні послуги в сумі 5 100, 00 грн.,19 631, 23 грн. - збитки згідно пункту 12.9. контракту та на послуги стоянки в сумі 1 600,00 грн. не підлягають задоволенню.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господасрького процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню. В решті позовних вимог слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України. При частковому задоволення позовних вимог судові витрати покладаючи на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 437,98 грн.

З огляду на наведене, відповідно до статтями 1, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", статтями 224, 225, 231, 232, 292 Господарського кодексу України, статтями 11, 22, 253-255, 526, 530, 549, 611, 612, 623, 625, 626, 1214 Цивільного кодексу України та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 48, 49, 75, 82-85 34 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" (62452, Харківська обл.., Харківський р-н., смт. Покотилівка, вул..Фрунзе, 18, ЄДРПОУ 36125152) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, м. Київ, просп. Павла Тичини, 1-В, ЄДРПОУ 35571472) суму у розмірі 16 660,69 грн. (з яких: 12 651, 24 грн. - заборгованість за лізинговими платежами, 969,44 грн. - пеня., 290,83 грн. - 3 проценти річних, 2 749, 18 грн. - інфляційні втрати, 437,98 грн. судових витрат.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення 2 832,66 грн. - процентів за користування чужими грошовими коштами, 507,65 грн. - штрафу за направлення нагадування та пеня 10 процентів, 19 631, 23 грн. - збитків згідно пункту 12.9. контракту, 1 600, 00 грн. - відшкодування послуг стоянки, 5 100, 00 грн. - вартості юридичних послуг в задоволенні позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Повне рішення складено 16.01.2016 р.

Суддя ОСОБА_2