Постанова № 55065466, 11.01.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" січня 2016 р. Справа№ 910/24721/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Скрипки І.М.

Гончарова С.А.

розглянув апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.12.2015 року у справі № 910/24721/15 (суддя Ломака В.С.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Марганецький гірничо-

збагачувальний комбінат»

до 1. Міністерства соціальної політики України

2. Державної казначейської служби України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Міністерство оборони України

про стягнення 962 868, 09 грн.

за участю представників сторін:

позивача-Юхименко М.П. за довіреністю

відповідача 1- не з'явився

відповідача 2-не з'явився

третя особа-Дорожинська А.Д. за довіреністю

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду м. Києва від 01.12.2015 р. провадження у справі № 910/24721/15 за позовом ПАТ Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" до Міністерства соціальної политики України і Державної казначейської служби України про стягнення 962 868,09грн. припинено на підставі п.1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Не погоджуючись з ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного господарського суду, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просить її задовольнити.

Представник третьої особи, в судовому засіданні, проти вимог, викладених у апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити їх без задоволення, ухвалу суду - без змін.

Представники відповідачів в судове засідання не з'явилися, причина суду не відома, враховуючи наявність поштового повідомлення про отримання ухвали суду про порушення апеляційного провадження з зазначенням часу, дати та місця слухання справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у їх відсутність відповідно до приписів ст. 102 ГПК України.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Пленум Вищого господарського суду України у постанові « 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначив, що припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи. Провадження у справі підлягає припиненню з посиланням на пункт 1 частини першої статті 80 ГПК, якщо при розгляді справи буде встановлено, що справа зі спору непідвідомча господарському суду (стаття 12 ГПК).

Підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції (стаття 12 Господарського процесуального кодексу України, далі - ГПК). Підсудність визначається колом справ у спорах, вирішення яких віднесено до підвідомчості певного господарського суду (статті 13, 15 і 16 ГПК).

З огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 4 1, 12 ГПК господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Пленум Вищого господарського суду України у постанові від 24.10. 2011 року N 10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам « зазначив, що у вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України.. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Разом з тим, звертаючись з вимогами про стягнення коштів, які позивач вважає збитками посилався на те, що за призовом під час мобілізації на особливий період було призвано на військову службу 34 працівника підприємства. Статтею 119 Кодексу законів про працю України передбачено, що за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігається місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Дію зазначеної норми поширено на громадян України, які починаючи з 18.03.2014 р. були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17.03.2014 р. № 303 "Про часткову мобілізацію", згідно із Законом України від 20.05.2014 p. № 1275-V11. Відповідно до приписів вказаного Закону Кабінет Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом, був зобов'язаний: привести свої нормативно-правові акти у відповідність з цим Законом; забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом. Як стверджує позивач, Міністерство соціальної політики України є уповноваженим органом з питання нарахування середнього заробітку мобілізованим працівникам і його компенсації із Державного бюджету, відповідальним за розробку Порядку відшкодування компенсаційних виплат з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації. Відповідно до інформації Мінсоцполітики України, Кабінетом Міністрів України йому було доручено (доручення від 24.06.2014 р. № 21520/1/1-14) підготувати проект постанови Кабінету Міністрів України про встановлення порядку компенсації з Державного бюджету України підприємствам, установам, організаціям середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Зазначена постанова Мінсоцполітики України підготовлена і КМУ затверджена лише 04.03.2015 р. (постанова Кабінету Міністрів України № 105). Відповідно до п. 2 Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є відповідач-1 у справі. Однак, як зазначає позивач, відповідач-1 відмовляється компенсувати з бюджету виплати, що здійснені позивачем в 2014 році. При цьому, позивач вказує також на те, що листом від 20.05.2015 р. № 2507 Управлінням соціального захисту населення Виконавчого комітету Марганецької міської ради було відмовлено позивачу в прийнятті звітів про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам за період з березня 2014 року по грудень 2014 року з мотивів відсутності у вказаному періоді порядку проведення компенсації.

Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 № 389/2011, Міністерство соціальної політики України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України: розробляє та вносить у встановленому порядку пропозиції щодо визначення розміру мінімальної заробітної плати, робочого часу та часу відпочинку, умов оплати праці працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів відповідно до закону.

Положенням п. 1 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Спір виник у зв'язку з бездіяльністю відповідача 1, як суб'єкта владних повноважень, пов'язаною з виконанням останнім владних управлінських функцій

Оскільки позовні вимоги не відповідають приписам, передбаченим ст. 12 ГПК України, висновки місцевого суду про те, що даний спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства є вірними.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, а ухвала господарського суду є обґрунтованою і такою, що відповідає чинному законодавству.

Керуючись ст. ст. 99, 101,103,105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.12.2015 року у справі № 910/24721/15- без змін.

2. Матеріали справи повернути господарському суду м. Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді І.М. Скрипка

С.А. Гончаров