Рішення № 55064480, 13.01.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.01.2016р. Справа№ 914/3824/15

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: Приватного підприємства «СЦ Сервіс-Центр Стрий» (м. Стрий, Львівська обл.)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 Системс УА ГмбХ» (с. Нежухів, Львівська обл.)

про: визнання недійсним ОСОБА_2 від 10.09.2013 року.

Суддя: Пазичев В.М.

При секретарі: Черменєва В.С.

Представники:

від позивача: ОСОБА_3 довіреність б/н від 31.10.2013 року.

від відповідача : ОСОБА_4 довіреність б/н від 18.11.2015 року.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Приватного підприємства «СЦ Сервіс-Центр Стрий» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 Системс УА ГмбХ» про визнання недійсним ОСОБА_2 від 10.09.2013 року.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.11.2015 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 12.11.2015 року. Ухвалою суду від 12.11.2015 року розгляд справи відкладено до 23.11.2015 року, в звязку з відсутністю представників сторін. Ухвалою суду від 23.11.2015 року розгляд справи відкладено до 01.12.2015 року, для надання доказів. Ухвалою суду від 01.12.2015 року розгляд справи відкладено до 09.12.2015 року, згідно клопотання позивача. Ухвалою суду від 09.12.2015 року розгляд справи відкладено до 16.12.2015 року, в звязку з відсутністю представника позивача. Ухвалою суду від 16.12.2015 року розгляд справи відкладено до 04.01.2016 року, для надання доказів. Ухвалою суду від 04.01.2016 року розгляд справи відкладено до 13.01.2016 року, згідно клопотання позивача.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 06.11.2015 року, про відкладення від 12.11.2015 року, від 23.11.2015 року, від 01.12.2015 року, від 09.12.2015 року, від 16.12.2015 року, від 04.01.2016 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

30.11.2015 року за вх. № 51673/15 позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

04.01.2016 року за вх. № 181/16 позивач подав додаткові письмові пояснення по справі.

04.01.2016 року за вх. № 13/16 позивач подав клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів понад такий, що встановлений ст. 69 ГПК України, в якому зазначив, про необхідність надання додаткових пояснень для всебічного та повного дослідження обставин по справі.

Відповідач заперечив проти клопотання щодо продовження строку розгляду справи.

13.01.2016 року за вх. № 1417/16 позивач подав додаткові пояснення по справі.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 06.11.2015 року, про відкладення від 12.11.2015 року, від 23.11.2015 року, від 01.12.2015 року, від 09.12.2015 року, від 16.12.2015 року, від 04.01.2016 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

20.11.2015 року за вх. № 50412/15 відповідач подав відзив на позовну заяву.

20.11.2015 року за вх. № 50414/15 відповідач подав клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Клопотання відповідача за вх. № 50414/15 від 20.11.2015 року про здійснення фіксування судового процесу задоволено.

27.11.2015 року за вх. № 51349/15 відповідач подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

01.12.2015 року за вх. № 52035/15 відповідач подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

16.12.2015 року за вх. № 54442/15 відповідач подав пояснення по справі.

13.01.2016 року за вх. № 1146/16 відповідач подав клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, вступну та резолютивну частини рішення виготовлено, підписано та оголошено 13.01.2016 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Як зазначено у позовній заяві, 10 вересня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 Системс УА ГмбХ» (надалі відповідач, LEONI), з однієї сторони, та Приватним підприємством «СЦ Сервіс-Центр Стрий», (надалі позивач, SC) з другої сторони, підписано Договір від 10.09.2013 року (надалі - Договір).

Позивач зазначає, що умовами даного ОСОБА_2 передбачено, що кухонне обладнання згідно додатку № 2 до ОСОБА_2 оренди нежитлових приміщень № 13/05 від 30.05.2005 року, що було демонтоване LEONI, транспортується до 30.09.2013 року співробітниками LEONI згідно доданого інвентарного листа, що є невід'ємною частиною цього договору, на склад за адресою: Львівська область, м. Стрий, вул. Промислова 3, після того, як співробітник SC перевірить укомплектованість та функціонування обладнання, а потім передає по акту приймання - передачі SC.

Поряд з цим, згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Ч. 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч. 8 ст. 181 ГК України, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

За твердженням позивача, з наведених вище договірних та законодавчих положень випливає, що однією із істотних умов підписаного між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 від 10.09.2013 року виступає наявність інвентарного листа, як невід'ємної частини ОСОБА_2. Поряд з цим, позивач зазначає, що, оскільки, з моменту підписання наведеного вище ОСОБА_2 і до часу звернення з позовом, інвентарного листа не було складено, Сторонами не досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, як цього потребує Цивільний кодекс України, що є підставою для визнання ОСОБА_2 від 10.09.2013 року недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Зважаючи на викладені вище обставини справи, керуючись положеннями ЦК України, ГК України, ГПК України позивач просить суд визнати недійсним підписаний між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 Системс УА ГмбХ» (82431, Львівська обл., Стрийський район, село Нежухів, вул. Леоні, будинок 1, код ЄДРПОУ: 31358171) та Приватним підприємством «СЦ Сервіс-Центр Стрий» (82400, Львівська обл., місто Стрий, вул. Шашкевича, будинок 21, код ЄДРПОУ: 32053949) Договір від 10.09.2013 року.

Позивач звертає увагу на те, що відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що наявність інвентарного листа не може трактуватись як істотна умова, оскільки ні законом, ні заявами жодної зі сторін це не визначалось істотною умовою. ПП «СЦ Сервіс-Центр Стрий» із наведеним вище твердженням не погоджується та вважає за необхідне зазначити наступне.

Як це слідує із ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Таким чином, на думку позивача, з огляду на те, що сторони свідомо та в добровільному порядку встановили у ОСОБА_2 обов'язковість наявності інвентарного листа, як невід'ємної частини ОСОБА_2, дана умова в силу погодження сторонами стала істотною для останнього.

При цьому, з огляду на те, що з моменту підписання згаданого вище договору і до часу звернення з позовом інвентарного листа не було складено, Сторонами не досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, як цього вимагає Цивільний кодекс України, а саме ч. 1 ст. 638 ЦК України, що, відповідно, ПП «СЦ Сервіс-Центр Стрий» вважає підставою для визнання ОСОБА_2 від 10.09.2013 року недійсним.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що 10 вересня 2013 року між позивачем та відповідачем було укладено договір, метою якого було досягнення згоди між сторонами наступним чином:

- сторони домовилися про припинення усіх договорів між позивачем і відповідачем (а саме: договір № 13/05 від 30.05.2005 р., договір № 4/03 від 01.09.2003 р., договір № 5/03: від 01.09.2003 р., договір оренди від 01.01.2012 р., договір № LO71112 від 18.12.2012 р., договір № 24/11 від 24.11.2011 р. та договір № 9/05 від 01.05.2013 р.);

- ТзОВ «ОСОБА_1 Системс УА ГмбХ» передало кухонне обладнання ПП «СЦ-Сервіс-Центр Стрий», згідно додатку № 2 до ОСОБА_2 № 13/05 від 30.05.2005 р. за ОСОБА_4 приймання-передачі;

- ТзОВ «ОСОБА_1 Системс УА ГмбХ» перерахувало ПП «СЦ-Сервіс-Центр Стрий» 800775,29 гривень на вказаний позивачем банківський рахунок;

- Вирівнювання заборгованостей, що було проведено 06.09.2013 р. зафіксовано в ОСОБА_4 звірки;

- Припинення позивачем ОСОБА_2 № 90416/01 з ПАТ «Львівобленерго»;

- Зміст повідомлення про завершення співпраці відповідав визначеному в ОСОБА_2 від 10.09.2013 року.

Відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними у визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно ст. 628. ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідач зазначає, що зазначені вище умови були визначені на розсуд сторін і є істотними для них, про що й було досягнуто згоду. Це підтверджується не лише підписами уповноважених осіб у відповідному договорі, а й фактичним виконанням його умов сторонами.

У статті 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За твердженням відповідача, наявність інвентарного листа не може трактуватись як істотна умова, оскільки ні законом, ні заявами жодної зі сторін це не визначалось істотною умовою. Та й з рештою, майно, котре зазначене в пункті 1 ОСОБА_2 від 10.09.2013 р., належить позивачу, то й логічним є, що саме позивач, а не відповідач, мав би скласти відповідний інвентарний лист до вказаного договору. Такого листа стороною позивача надано не було, а сторона відповідача не бачить в ньому жодної потреби, оскільки зазначене майно описане в додатку № 2 до ОСОБА_2 № 13/05 від 30.05.2005 р. Наявність чи відсутність вказаного інвентарного листа не впливає на виконання умов договору, і, зокрема, однієї з його істотних умов, а саме - передача обладнання. Зі змісту договору випливає, що саме передача кухонного обладнання є істотною умовою договору.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 203 Цивільного кодексу України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Стаття 207 Господарського кодексу України встановлює, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

У статті 204 ЦК України вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідач звертає увагу на те, що стаття 13 Цивільного кодексу, зокрема частина 3 цієї статті, містить важливу норму, в якій зазначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Тобто, законодавець чітко і однозначно визначає підстави визнання договору (двостороннього правочину) недійсним.

Відповідач зазначає, що кухонне обладнання, вказане в ОСОБА_2 від 10.09.2013 р., було передано згідно ОСОБА_4 приймання-передачі позивачу, кошти в сумі 800 775,29 гривень перераховано на вказані позивачем рахунки, перелічені в ОСОБА_2 від 10.09.13 року, договори припинено, акти звірки взаємних розрахунків підписані. Тобто Договір від 10.09.2013 р. виконаний сторонами в повному обсязі.

Важливим є те, що на час звернення з позовом органами Державної виконавчої служби на майно позивача накладено арешт та оголошено заборону на його відчуження.

Виходячи з наведено, на думку відповідача, логічним є висновок, що зміст ОСОБА_2 від 10.09.2013 року не суперечить закону та відповідає його вимогам, іншим актам цивільного законодавства, а також не суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; укладений суб'єктами з необхідним обсягом цивільної дієздатності; волевиявлення сторін договору є вільним і відповідає їх внутрішній волі; договір спричинив реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; відтак немає жодних підстав для визнання його недійсним.

Згідно частини 8 ст. 181 ГК України, у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким що не відбувся).

Зазначені в абзаці четвертому умови були визначені на розсуд сторін і є істотними для них про що й було досягнуто згоду. Це підтверджується не лише підписами уповноважених осіб у відповідному договорі, а й фактичним виконанням його умов сторонами.

Відповідач зазначає, що на виконання умов договору сторони вчинили наступні дії:

- Всі договірні зобов'язання між ПП «СЦ-Сервіс-Центр Стрий» та ТзОВ «ОСОБА_1 Системс УА ГмбХ» припинено, жодних господарських операцій між сторонами по зазначених договорах не здійснювалось і представники Сторін підтвердили це шляхом підписання ОСОБА_2 від 10.09.2013 року.

- Кухонне обладнання, вказане в ОСОБА_2 від 10.09.2013 р., було передано згідно ОСОБА_4 приймання-передачі позивачу. Представник ПП «СЦ-Сервіс-Центр Стрий» прийняв вказане обладнання, про що свідчить підпис та печатка на ОСОБА_4 приймання-передачі.

- Кошти в сумі 800 775,29 гривень перераховано на вказані позивачем рахунки. ПП «СЦ-Сервіс-Центр Стрий» отримав вказані кошти та не відмовився від них. Факт перерахування коштів підтверджено платіжними дорученнями №№ 371890, 372163, 372273, 372803, 372885, 372894, що долучені до матеріалів справи.

- Проведено звірку взаємних розрахунків.

- Позивачем припинено договір № 90416/01 з ПАТ «Львівобленерго».

- Сторони погодили зміст повідомлення про завершення співпраці.

Однак, за твердженням відповідача, у даному випадку переговори та інші фактичні дії, які передують договору, визнаються лише обставинами, пов'язаними з укладенням договору (ч. 4 ст. 213 ЦК України).

У зв'язку з цим, у літературі зазначені переддоговірні дії небезпідставно кваліфікують лише як доказовий характер дій, які не мають правоутворюючого значення. За відсутності усталених традицій і не розвиненої системи попередніх правочинів, зазначений підхід є цілком виправданим.

Однак, із формуванням повноцінної доктрини і правозастосовної практики переддоговірних правочинів та переддоговірної відповідальності не можна виключити можливості визнання переписки і переговорів як правоутворюючих елементів переддоговірних правочинів.

Відповідач зазначає, що 10 вересня 2013 року між позивачем та відповідачем було укладено договір, метою якого було досягнення згоди між сторонами наступним чином, що сторони домовилися про припинення усіх договорів між позивачем і відповідачем, ТзОВ «ОСОБА_1 Системс УА ГмбХ» передало кухонне обладнання ПП «СЦ-Сервіс-Центр Стрий», згідно додатку № 2 до ОСОБА_2 № 13/05 від 30.05.05 за ОСОБА_4 приймання-передачіДзОВ «ОСОБА_1 Системс УА ГмбХ» перерахувало ПП «СЦ-Сервіс-Центр Стрий» 800775,29 гривень на вказаний позивачем банківський рахунок. Вирівнювання заборгованостей, що було проведено 06.09.2013 зафіксовано в ОСОБА_4 звірки, припинення позивачем договору № 90416/01 з ПАТ «Львівобленерго», зміст повідомлення про завершення співпраці відповідав визначеному в ОСОБА_2 від 10.09.2013 року.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено в ході судового розгляду справи, 10 вересня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 Системс УА ГмбХ» (надалі - відповідач) з однієї сторони та Приватним підприємством «СЦ Сервіс-Центр Стрий» (надалі - позивач) з другої сторони підписано Договір від 10.09.2013 року (надалі - Договір), метою якого було досягнення згоди між сторонами наступним чином:

- сторони домовилися про припинення усіх договорів між позивачем і відповідачем (а саме: договір № 13/05 від 30.05.2005 р., договір № 4/03 від 01.09.2003 р., договір № 5/03: від 01.09.2003 р., договір оренди від 01.01.2012 р., договір № LO71112 від 18.12.2012 р., договір № 24/11 від 24.11.2011 р. та договір 9/05 від 01.05.2013 р.);

- ТзОВ «ОСОБА_1 Системс УА ГмбХ» передало кухонне обладнання ПП «СЦ-Сервіс-Центр Стрий» згідно додатку № 2 до ОСОБА_2 № 13/05 від 30.05.2005 р. за ОСОБА_4 приймання-передачі;

- ТзОВ «ОСОБА_1 Системс УА ГмбХ» перерахувало ПП «СЦ-Сервіс-Центр Стрий» 800775,29 гривень на вказаний позивачем банківський рахунок;

- Вирівнювання заборгованостей, що було проведено 06.09.2013 р. зафіксовано в ОСОБА_4 звірки;

- Припинення позивачем ОСОБА_2 № 90416/01 з ПАТ «Львівобленерго»;

- Зміст повідомлення про завершення співпраці відповідав визначеному в ОСОБА_2 від 10.09.2013 року.

Умовами даного ОСОБА_2 передбачено, що кухонне обладнання згідно додатку № 2 до ОСОБА_2 оренди нежитлових приміщень № 13/05 від 30.05.2005 року, що було демонтоване LEONI, транспортується до 30.09.2013 року співробітниками LEONI згідно доданого інвентарного листа, що є невід'ємною частиною цього договору, на склад за адресою: Львівська область, м. Стрий, вул. Промислова 3, після того, як співробітник SC перевірить укомплектованість та функціонування обладнання, а потім передає по акту приймання-передачі SC.

Відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними у визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно ст. 628. ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У статті 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Наявність інвентарного листа не може трактуватись як істотна умова, оскільки ні законом, ні заявами жодної зі сторін це не визначалось істотною умовою. Також, майно, котре зазначене в пункті 1 ОСОБА_2 від 10.09.2013 р., належить позивачу, то й логічним є, що саме позивач, а не відповідач, мав би скласти відповідний інвентарний лист до вказаного договору. Такого листа стороною позивача надано не було, а сторона відповідача не бачить в ньому жодної потреби, оскільки зазначене майно описане в додатку № 2 до ОСОБА_2 № 13/05 від 30.05.2005 р. Наявність чи відсутність вказаного інвентарного листа не впливає на виконання умов ОСОБА_2, і, зокрема, однієї з його істотних умов, а саме - передача обладнання. Зі змісту договору випливає, що саме передача кухонного обладнання є істотною умовою договору.

Згідно п. 2.5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», необхідно з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220. частина друга статті 228 ЦК України, частина друга статті 207 ГК України, стаття 13 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України"), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 ЦК України, частина перша статті 207 ГК України).

За змістом частини другої статті 215 ЦК України, нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак, це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Згідно абз. 3 п. 2.6 цієї Постанови, у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 203 Цивільного кодексу України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Стаття 207 Господарського кодексу України встановлює, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. |

У статті 204 ЦК України вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Стаття 13 Цивільного кодексу, зокрема частина 3 цієї статті, містить норму, в якій зазначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Тобто, законодавець чітко і однозначно визначає підстави визнання договору (двостороннього правочину) недійсним.

Загальний порядок укладання договорів регулюється статтями 638-650 Цивільного кодексу та статтями 179-187 Господарського кодексу України. Переговори починаються з пропозиції укласти договір, яку одна сторона робить іншій. Така пропозиція, що дістає вираження у запропонованому проекті договору, називається офертою, а особа, яка з нею звертається - оферентом. Ініціатором оферти є позивач. Відповідно, відповідач, в даному випадку є лише акцептантом, тобто особою, яка прийняла запропоновані умови.

Загальний порядок укладення договору виявляє себе у формуванні договору в порядку, передбаченому ЦК України (статті 641-646).

На основі вільного волевиявлення укладаються договори, сторони яких мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Законодавство виходить із презумпції права будь-якої особи укласти договір на основі вільного волевиявлення, якщо інше не випливає в силу прямої вказівки закону або сутності зобов'язання, породжуваного договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотні умови договору, визначені у ч. 1 ст. 638 ЦК України, можна поділити на 4 групи:

1) умови про предмет договору;

2) умови, визначені законом як істотні;

3) умови, які є необхідними для договорів даного виду;

4) умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Сутність укладення договорів обумовлена самою природою конструкції договору як угоди, і тому передбачає вираження волі кожної із сторін та її співпадіння.

У зв'язку з цим укладення договору має розглядатися як процес формування волі та її закріплення в умовах договору, що являють собою форму існування волевиявлення. При цьому, правове регулювання договірних відносин починається зі стадії вираження стороною волі укласти договір, яка відповідає поняттю оферти. Все, що передує цій стадії, укласти договір: не може, за винятком зобов'язань із попереднього договору, якому законодавець надає правове значення окремого договору. Тому, переписка сторін, протокол про наміри, інші акти, які є: виявленням бажання кожної зі сторін або обох сторін укласти договір, не мають юридичного значення, якщо ці документи не підпадають під ознаки оферти та (або) акцепту.

Водночас матеріали, які передують укладенню договору, набувають правового значення у випадку тлумачення договору для цілей з'ясування спільної волі сторін відповідно до ст. 213 ЦК України. В цьому випадку при тлумаченні договору до уваги беруться зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, подальша поведінка сторін.

Кухонне обладнання, що вказане в ОСОБА_2 від 10.09.2013 р., було передано згідно ОСОБА_4 приймання-передачі позивачу, кошти в сумі 800 775,29 гривень перераховано на вказані позивачем рахунки, перелічені в ОСОБА_2 від 10.09.2013 року, договори припинено, акти звірки взаємних розрахунків підписані. Тобто Договір від 10.09.2013 р. виконаний сторонами в повному обсязі,

Виходячи з наведено, логічним є висновок, що зміст ОСОБА_2 від 10.09.2013 року не суперечить закону та відповідає його вимогам, іншим актам цивільного законодавства, а також не суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; укладений суб'єктами з необхідним обсягом цивільної дієздатності; волевиявлення сторін договору є вільним і відповідає їх внутрішній волі; договір спричинив реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; відтак немає жодних підстав для визнання його недійсним.

Крім того, згідно частини 8 ст. 181 ГК України, у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким що не відбувся).

Зазначені в абзаці четвертому умови були визначені на розсуд сторін і є істотними для них, про що й було досягнуто згоду. Це підтверджується не лише підписами уповноважених осіб у відповідному договорі, а й фактичним виконанням його умов сторонами.

У результаті укладення договору виникає договірний правочин, момент виникнення якого одночасно вважається моментом виникнення цивільних прав та обов'язків сторін цього правочину. З цього моменту на відносини сторін поширюється дія норм закону, інших актів цивільного законодавства, що стосуються даного виду договорів.

Питанню щодо моменту укладення договірного правочину присвячена ст. 640 ЦК України, згідно з якою договір є укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

При цьому має бути дотримане загальне правило про те, що обмін офертою та акцептом має правоутворююче значення за умови досягнення згоди з усіх істотних умов договору, відповідно до ст. 638 ЦК.

Момент укладення договору - це момент досягнення згоди (домовленості) щодо істотних умов договору. Як спільний вольовий акт домовленість (згода) досягається або шляхом безпосереднього спілкування (контакту) фізичних осіб чи представників юридичних осіб, або вчинення розділених у часі дій сторін (оферти та акцепту). Тому договір вважається укладеним у момент одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір (оферту), відповіді другої сторони про прийняття цієї пропозиції (акцепту). Це правило стосується так званих консенсуальних договорів, які вважаються укладеними в момент досягнення згоди сторін.

Отже, договір набирає чинності й стає обов'язковим для сторін із моменту його укладення у належній формі - в даному випадку, із моменту підписання письмового договору сторонами.

Господарський кодекс України встановлює у статті 181 загальний порядок укладання господарських договорів та передбачає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої статті 181 і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Отже, на виконання умов договору сторони вчинили наступні дії:

- Всі договірні зобов'язання між ПП «СЦ-Сервіс-Центр Стрий» та ТзОВ «ОСОБА_1 Системс УА ГмбХ» припинено, жодних господарських операцій між сторонами по зазначених договорах не здійснювалось і представники Сторін підтвердили це шляхом підписання ОСОБА_2 від 10.09.2013 року.

- Кухонне обладнання, що вказане в ОСОБА_2 від 10.09.2013 р. було передано згідно ОСОБА_4 приймання-передачі Позивачу (завірені копії ОСОБА_4 долучені до матеріалів справи). Представник ПП «СЦ-Сервіс-Центр Стрий» прийняв вказане обладнання, про що свідчить підпис та печатка на ОСОБА_4 приймання-передачі.

- Кошти в сумі 800 775,29 гривень перераховано на вказані позивачем рахунки. ПП «СЦ-Сервіс-Центр Стрий» отримав вказані кошти та не відмовився від них. Факт перерахування коштів підтверджено платіжними дорученнями №№ 371890, 372163, 372273, 372803, 372885, 372894, що долучені до матеріалів справи.

- Проведено звірку взаємних розрахунків.

- Позивачем припинено договір №90416/01 з ПАТ «Львівобленерго».

- Сторони погодили зміст повідомлення про завершення співпраці.

Тобто, Договір від 10.09.2013 р. укладено та фактично виконано сторонами в повному обсязі. Факт укладення та дійсності ОСОБА_2 від 10.09.2013 р. встановлено також в Постанові Вищого господарського суду України від 15.10.2014 року по справі №914/2013/13.

Відповідач зазначає, що твердження позивача, що сторонами не було досягнуто згоди щодо наявності інвентарного листа, як невід'ємної частини договору і визнання цієї умови істотною не відповідає дійсності, оскільки: дана умова була акцептована відповідачем (тобто згода досягнута); відсутність інвентарного листа на етапі підписання (укладення) договору не перешкоджає підписанню (укладенню) договору; інвентарний лист має прив'язку до дії в майбутньому, а саме до «транспортування демонтованого кухонного обладнання» , котра є одним з етапів виконання умов укладеного договору.

Договір від 10.09.2013 року був наданий позивачем відповідачу, акцептований відповідачем з усіма умовами, викладений у формі єдиного документа у двох примірниках, підписаний сторонами та завірений печатками. Тобто сторонами було вчинено всі передбачені законом дії для укладення договору. Відтак він є укладеним.

Свідченням того, що по всіх істотних умовах договору сторонами досягнуто згоди є відсутність протоколу розбіжностей, як цього вимагає стаття 181 Господарського кодексу України, в разі заперечень певних умов. Жодна зі сторін не вказувала на будь-які умови, крім тих, що містяться в ОСОБА_2 від 10.09.2013 року, як істотні, позивач не подавав відповідачу заяви про визначення якихось умов такими, щодо яких має бути досягнуто згоди, в тому числі про необхідність відповідачу розробити чи додати інвентарний лист.

Виходячи з наведеного і наявних у справі письмових доказів та обґрунтувань є логічним, законним і правильним висновок, що Договір від 10.09.2013 року є дійсний та укладений, його зміст не суперечить закону та відповідає його вимогам, іншим актам цивільного законодавства, а також не суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; укладений суб'єктами з необхідним обсягом цивільної дієздатності; волевиявлення сторін договору є вільним і відповідає їх внутрішній волі; договір спричинив реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; відтак немає жодних підстав для визнання його недійсним чи таким, що не відбувся.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи, що позивачем не представлено достатньо обєктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позовні вимоги повністю заперечив та спростував, суд прийшов до висновку, що позов Приватного підприємства «СЦ Сервіс-Центр Стрий» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 Системс УА ГмбХ про визнання недійсним ОСОБА_2 від 10.09.2013 року не є обґрунтованим та не підлягає до задоволення.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно п. 2 ч. 2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав квитанцію № НОМЕР_1 від 02.11.2015 року на суму 1218,00 грн.

Згідно ст.49 ГПК України, судові витрати слід залишити за позивачем.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 75, 84, 85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити.

Суддя Пазичев В.М.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 18.01.2016 року