Рішення № 55060747, 12.01.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.01.2016Справа № 910/28432/15

Суддя Господарського суду міста Києва Карабань Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АГЕНТСТВО МЕРЧАНДАЙЗИНГУ «ЄВРОПА» до товариства з обмеженою відповідальністю «К.Г.М.» про стягнення 107000,00 грн, за участю представників сторін:

від позивача: Кудрявцева P.M. (довіреність від 23.11.2015 № 17);

відповідача не з'явилися,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 року до Господарського суду міста Києва звернулося ТОВ «АГЕНТСТВО МЕРЧАНДАЙЗИНГУ «ЄВРОПА» з позовом до ТОВ «К.Г.М.», яким заявлено вимогу про стягнення з останнього заборгованості в сумі 103200,00 грн, з яких: 100000,00 грн - основна заборгованість; 3200,00 грн - пеня.

Позов мотивований порушенням відповідачем зобов'язання за договором від 08.10.2015 № ЕДог-0207, яке полягає у поставці позивачеві товар, оплаченого останнім у повному обсязі. Враховуючи наведене, позивачем заявлено вимогу про стягнення суми попередньої оплати у розмірі 100 тис. грн та пеню за прострочення вказаного зобов'язання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2015 позов ТОВ «АГЕНТСТВО МЕРЧАНДАЙЗИНГУ «ЄВРОПА» прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 910/28432/15.

До господарського суду 20 листопада 2015 року надійшла заява позивача від 18.11.2015 № 9 про уточнення позовних вимог, якою останній просить суд стягнути з відповідача 107000,00 грн, з яких: 100000,00 грн - основна заборгованість; 7000,00 грн - пеня. Тобто вказаною заявою позивачем збільшено позовну вимогу в частині суми пені.

Виходячи з приписів ст. 22 Господарського процесуального кодексу України та роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України, зазначених у п. 3.11 постанови від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», суд розцінює заяву позивача від 18.11.2015 № 9 як заяву про збільшення позовних вимог.

Крім того, у заяві від 18.11.2015 № 9 позивач також просить суд застосувати заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах позовних вимог.

Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з ч. 1 ст. 67 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Виходячи зі змісту заяви позивача від 18.11.2015 № 9 та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про безпідставність заяви про забезпечення позову, оскільки

необхідність у застосуванні судом таких заходів жодним чином не обґрунтована і документально не підтверджена.

Таким чином, суд не вбачає обґрунтованих підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення та не визнає за необхідне накладати арешт на грошові кошти, які належать відповідачеві.

Також 01 грудня 2015 року до суду надійшла заява позивача від 30.11.2015 № 28, у якій останній, із посиланням на умови договору від 08.10.2015 № ЕДог-0207, просить суд стягнути з відповідача, зокрема, штраф у розмірі 0,2 %, що становить 7000,00 грн.

02 грудня 2015 року до суду надійшов відзив відповідача, яким останній позовні вимоги відхилив повністю з тих підстав, що позивач не повідомляв відповідача про дату вивезення товару та не направив автотранспорт з метою завантаження товару на складі продавця. Також відповідач зазначає, що позивач до звернення до суду з позовом у даній справі не звертався до відповідача із вимогами щодо поставки товару або суми повернення попередньої оплати. Крім того, відповідач заперечує проти вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій, оскілки строк поставки товару не настав.

08 грудня 2015 року до суду надійшли письмові заперечення позивача від 08.12.2015 № 37 на відзив відповідача. Позивач у вказаних поясненнях зазначив, що відповідач був зобов'язаний 19 жовтня 2015 року виготовити та підготовити товар для завантаження, однак станом на момент розгляду даної справи товар не поставлено і грошові кошти не повернуті. Також, як стверджує позивач, між сторонами договору велися переговори щодо виконання умов договору за допомогою засобів телефонного та електронного зв'язку. Як зазначає позивач, 22 жовтня 2015 року останній направив свого представника до складського приміщення відповідача у м. Житомир, однак товар пред'явлено представникові не було. У підтвердження наведених обставин позивач надав суду копії електронних листів, деталізованого списку дзвінків за період часу з вересня 2015 року по 30 листопаду 2015 року, телефонних повідомлень, а також засвідчені копії наказу (розпорядження) про відрядження від 21.10.2015 № 1 та посвідчення про відрядження від 22.10.2015 №ЕВ-0000001.

Ухвалою від 09.12.2015 суд задовольнив клопотання представника позивача від 09.12.2015 та продовжив строк розгляду спору в прядку, передбаченому ч. З ст. 69 ГПК України.

Відповідач в останнє судове засідання свого повноважного представника не направив, хоча про дату, час і місце розгляду даної справи був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням поштового зв'язку про вручення поштового відправлення. Обґрунтованих письмових пояснень з цього приводу до суду від відповідача не надходило.

В судовому засіданні 12 січня 2016 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши повноважного представника позивача, вивчивши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, судом встановлено таке.

Між ТОВ «К.Г.М.», як продавцем, та ТОВ «АГЕНТСТВО МЕРЧАНДАЙЗИНГУ «ЄВРОПА», як покупцем, укладено договір від 08.10.2015 № ЕДог-0207 (далі - договір), згідно з предметом якого продавець продає, а покупець купує на умовах склад продавця у місці Житомир, Україна, (вказаний у специфікаціях до даного договору) пиломатеріал обрізний хвойних порід (далі - товар) (п. 1.1 договору).

Пунктом 4.2 договору встановлено, що оплатою вважається надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

У відповідності до п. 4.3 договору оплата здійснюється шляхом перерахунку авансового платежу (згідно з рахунком-фактурою, наданою постачальником) у розмірі 50 % від замовленого об'єму. Остаточний розрахунок за договором здійснюється після завантаження всієї замовленої партії у транспорт покупця та отримання усіх супровідних документів.

Як передбачено сторонами у п. 5.1 договору, поставка здійснюється узгодженими партіями, згідно зі специфікацією.

У пункті 5.2 договору сторони встановили, що продавець зобов'язаний виготовити та підготувати під завантаження всю узгоджену партію товару протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання авансового платежу. Датою поставки вважається дата, відмічена у товарно-транспортній накладній.

Приймання товару за якістю та кількістю здійснюється покупцем на складі продавця представниками покупця (п. 5.5 договору).

Сторонами у п. 9.4 договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31 грудня 2015 року, з правом дострокової поставки та пролонгації договору за об'ємом і строком, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх обов'язків.

Також сторонами підписано і скріплено відбитками їх печаток специфікацію від 08.10.2015 № 1, яка є додатковою угодою до договору, та у якій останні визначили вид, кількість, якість, вартість товару та порядок упакування вантажу.

Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 ЦК України).

Виходячи із змісту правовідносин сторін, які ґрунтуються на договорі, вони є відносинами з поставки, а тому їх права і обов'язки визначаються, зокрема, положеннями глави 54 Цивільного кодексу України.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частини 1, 2 ст. 712 ЦК України).

Судом встановлено, що відповідачем виставлено позивачеві рахунок-фактуру від 09.10.2015 № 13 на оплату товару на підставі договору на суму 100000,00 грн.

Судом також встановлено, що позивач платіжним дорученням від 09.10.2015 № 171 перерахував на користь відповідача грошові кошти в сумі 100000,00 грн, згідно з виставленим рахунком-фактурою від 09.10.2015 № 13 (засвідчені копії рахунка та розрахункового документа містяться у матеріалах справи). Дана фактична обставина відповідачем не спростовується і не заперечується.

Спір між сторонами у даній справі виник, як стверджує позивач, внаслідок порушення відповідачем його основного зобов'язання за договором, тобто останній у встановлений договором строк узгоджений сторонами та оплачений позивачем товар не виготовив та підготував під завантаження.

Враховуючи наведені обставини, позивачем заявлено вимоги про стягнення суми попередньої оплати товару в сумі 100000,00 грн та штрафу в сумі 7000,00 грн.

З огляду на викладені вище обставини та наявні у матеріалах даної справи докази, суд зазначає таке.

Приписом статті 663 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Виходячи з обставин справи і норм права, суд дійшов висновку, що позивач своє грошове зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, а тому у термін до 19 жовтня 2015 року, включно, відповідач був зобов'язаний виготовити та підготувати під завантаження партію товару, узгоджену у специфікації від 08.10.2015 № 1.

Суд відзначає, що жодних доказів, які б вказували на виконання відповідачем умов, встановлених сторонами у п. 5.2 договору, матеріали справи не містять, а тому суд дійшов висновку, що відповідач порушив взяте на себе зобов'язання за договором.

У відповідності до ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Таким чином, зважаючи на спірні обставини, які виникли у правовідносинах сторін, позивач, користуючись правом покупця, яке закріплене у ч. 2 ст. 639 ЦК України, заявив вимогу про стягнення суми попередньої оплати у розмірі 100000,00 грн.

Розглядаючи дану вимогу, суд виходить з такого.

Як встановлено судом вище, термін договору встановлено до 31 грудня 2015 року.

Суд відзначає, що сторонами не надано суду доказів пролонгації строку дії договору, а тому суд дійшов висновку, що на момент вирішення судом спору у даній справі договір припинив свою дію.

Тобто, грошові кошти в сумі 100000,00 грн, перераховані позивачем відповідачеві на підставі договору як попередня оплата товару, який позивачем фактично не отримано у зв'язку із порушенням відповідачем його зобов'язань як продавця, перебувають у відповідача без жодної правової підстави.

Так, згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Наведена норма права може бути застосована тільки після того, як правова підстава, на якій було набуте майно, зокрема припинена. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 № 88цс13 та від 03.06.2015 № 6-100цс15.

Таким чином, підсумовуючи сукупність фактичних обставин даної справи, суд дійшов до таких висновків, що, в силу припинення договору, підстава, на якій грошові кошти в сумі 100000,00 грн були отримані відповідачем, відпала. Тобто, сума авансу перебуває у відповідача без жодної правової підстави, оскільки товар останнім у встановлений строк не виготовлено і не підготовлено під завантаження, а дія договору припинилася.

Отже, позовна вимога про стягнення з відповідача суми попередньої оплати у розмірі 100000,00 грн є правомірною та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 7000,00 грн штрафу за прострочення відповідачем виконання зобов'язання суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 6.1 договору у разі порушення строків поставки, продавець сплачує покупцеві штраф у розмірі 0,2 % від вартості непоставленого у строк товару за кожен день прострочення.

Так, виходячи з умов договору суд зазначає, що пунктом 6.1 договору сторони передбачили відповідальність за прострочення зобов'язання, яке полягає у поставці товару.

Як зазначалося вище, відповідно до п. 5.2 договору, датою поставки товару є та, яка вказана у товарно-транспортній накладній.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи (п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363).

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що умовами договору не встановлено певного строку (терміну), у який відповідач, безпосередньо, зобов'язаний виконати обов'язок з поставки позивачеві товару, визначеного специфікацією. Як встановлено вище, за умовами договору до обов'язків відповідача, як продавця, відносяться зобов'язання з виготовлення та підготовки усієї узгодженої партії товару під завантаження протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання авансового платежу.

Таким чином, відповідальність, встановлена у п. 6.1 договору, до відповідача не може бути застосована, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача 7000,00 грн неустойки задоволенню не підлягає.

Водночас суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на таке.

У відповідності до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Частинами 1 і 3 ст. 549 ЦК України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, враховуючи умови, встановлені п. 6.1 договору, яким передбачено неустойку за порушення строків поставки у розмірі 0,2 % від вартості непоставленого у строк товару за кожен день, суд дійшов висновку про те, що дана санкція за своєю правовою природою підпадає під визначення поняття саме пені.

Зважаючи на те, що позов підлягає задоволенню частково, за приписами ч. 5 ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 33-34, 43-44, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «К.Г.М.» (02660, м. Київ, вулиця Ялтинська, будинок 5-Б, кімната 12; ідентифікаційний код 38833786) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АГЕНТСТВО МЕРЧАНДАЙЗИНГУ «ЄВРОПА» (03680, м. Київ, вулиця Машинобудівна, будинок 50; ідентифікаційний код 39424775) заборгованість в сумі 100000,00 (сто тисяч) грн 00 коп.; витрати по сплаті судового збору в сумі 1500,00 (одна тисяча п'ятсот) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «АГЕНТСТВО МЕРЧАНДАЙЗИНГУ «ЄВРОПА» про забезпечення позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18 січня 2016 року.

Cуддя Я.А. Карабань